Про те, як оборонна промисловість Європи посилює власні спроможності на тлі російської загрози та як тут може допомогти Україна – читайте в статті журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Головне:
Диверсія на залізниці в Польщі, якою постачається зброя для України – це черговий прояв російської гібридної війни проти Європи, але далеко не перший. Кількість російських гібридних атак зросла вчетверо з 2022 по 2023 рік і потроїлася з 2023 по 2024 рік, свідчать дані американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень.
Серед них – підпал торгового центру Marywilska 44 у Варшаві в травні 2024 року, пожежа в IKEA у Вільнюсі, атаки на підводні кабелі в Балтійському морі, обриви телекомунікаційних ліній. Польща, країни Балтії, Фінляндія, Німеччина, Британія та Норвегія потерпають від цих атак найчастіше – і саме вони найактивніше підтримують Україну.
Поряд із цим, розвідки країн-членів Альянсу регулярно попереджають про небезпеку російського вторгнення у найближчі 2-4 роки. На тлі скорочення американських військ у Європі це створює неабиякі ризики – потрібно одночасно озброюватися самим і надавати зброю Україні, ту, яку вона не може сама виробляти.
У Європі ці виклики розуміють і готуються. На початку року РБК-Україна писало про спроби європейської оборонної промисловості набрати обертів. З того часу багато змінилося, але проблеми залишаються тими ж.
За даними Кільського інституту світової економіки, у 2024–2025 роках більша частина європейської військової допомоги надходила безпосередньо з нових виробничих замовлень. Загалом Європа виділила Україні понад 130 мільярдів євро військової допомоги за три роки війни, вперше перевершивши американське постачання.
Супутникові знімки показують масштабне розширення європейських оборонних заводів – 150 підприємств збільшили площі на 7 мільйонів квадратних метрів, зосередившись на боєприпасах та системах ППО. Це втричі швидше, ніж до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
У серпні в німецькому Унтерлюсі був відкритий завод Rheinmetall з виробництва артилерійських снарядів – найбільший у Європі. Ще один завод почали будувати у Литві в листопаді – його запуск очікується вже у 2026 році.
Щодо виробництва танків, ситуація залишається складнішою. Німецька компанія KNDS (колишня KMW) планує випускати 58 нових машин Leopard 2A8 на рік. Хоча це вдвічі більше, ніж було кілька років тому, масштаби все одно відверто не вражають.
Виробництво дронів подвоїлося за два роки, а до кінця 2026-го має зрости ще вдвічі завдяки новим заводам у Німеччині, Польщі та Литві. Європа планує виходити на обсяги до 12 тисяч дронів на місяць.
Головне вузьке місце у європейській оборонці – виробництво пороху та інших вибухових речовин. Хоча у цьому році виробництво зросло на 50 %, оборонні компанії досі скаржаться на його нестачу. Аби подолати цю проблему, Rheinmetall готується до розширення виробництва пороху в Румунії та Болгарії.
На гаазькому саміті НАТО у червні цього року європейські члени Альянсу погодилися на вимогу США підвищити власні видатки на оборону до 5 % від ВВП до 2035 року. Це збільшення вже закладено у бюджетах на наступний рік, але далеко не всі країни готові до рішучих дій.
В абсолютних цифрах найбільше витратити на оборону планує Німеччина. Порівняно з цим роком зростання складає 25%. Також серед лідерів – Естонія, Латвія, Литва, Швеція, Польща.
Проте, наприклад, Італія, Бельгія та Словаччина не планують збільшувати оборонні бюджети у 2026 році. Нідерланди збільшують видатки лише на 3%, а Іспанія – на 6%. Хоча остання відмовилася від загальної цілі НАТО у 5% ВВП і обмежиться 2,1% для ключових оборонних спроможностей.
У Італії, Бельгії та Словаччині частки бюджету на закупівлі та інвестиції залишаються нижчими. Вони зосереджуються на довгострокових проектах під егідою ЄС та утриманні наявних сил, без радикальних змін у структурі видатків.
Ставлення до власної оборони залежить від того, наскільки далеко та чи інша країна від Росії. Хоча це не єдиний чинник. У низці країн вирішальним залишається вплив популістів – правих або лівих. Десь вони прийшли до влади (Італія чи Словаччина), десь перебувають в опозиції та стримуються лише завдяки об'єднанню проти себе мейнстримних партій (Німеччина), а десь просто сіють хаос, паралізуючи процес ухвалення рішень. Та незмінно вони апелюють до матеріальних інтересів людей тут і зараз, замість вкладень у оборону на майбутнє.
"Популісти в таких країнах, як Чехія, Словаччина та Німеччина, як і раніше, користуються підтримкою, оскільки спираються на поєднання втоми від війни, зростання вартості життя та відчуття, що "елітам у Брюсселі чи Києві" важливіша геополітика, ніж повсякденні проблеми звичайних людей", – сказав РБК-Україна Расто Кужель, виконавчий директор "Memo 98" (Словаччина), організації, що займається моніторингом політичних процесів у Європі.
За його словами, пряма атака російських дронів на Польщу та десятки інших гібридних операцій засвідчують необхідність переходу на військову економіку. Проте це надзвичайно складно – країни Євросоюзу є демократичними, і їхні лідери змушені враховувати політичні наслідки своїх кроків. У Німеччині ця відмінність виявляється особливо яскраво.
"На сході, в колишній НДР, ультраправа "Альтернатива для Німеччини" має сильні позиції, використовуючи історично низький рівень довіри до інститутів та Заходу, тоді як західна частина країни у питаннях оборони та підтримки України залишається більш прагматичною та твердо прив'язаною до європейсько-трансатлантичних структур", – зазначив Кужель.
Експерт підкреслив, що у північних та балтійських країнах загроза з боку Росії ніколи не зникала з колективної пам'яті – вона є частиною їхньої ідентичності та політичної реальності.
Тому навіть місцеві популісти розуміють, що заперечення необхідності зміцнювати оборону було б для них політичним самогубством. Їхній популізм носить інший характер: він не проросійський, а ґрунтується на ідеях ефективності держави, прозорості та національної стійкості, а не на заграванні з авторитарними режимами. Водночас подалі від кордонів Росії ситуація інша.
"У всьому центральноєвропейському регіоні також давно відсутній міцний консенсус щодо проросійської пастки та імунітет суспільства до дезінформації, що дозволяє популістам просувати прості гасла про "національні інтереси" та "мир"", – підкреслив Кужель.
Специфічна ситуація у Чехії. Там донедавна при владі перебував уряд мейнстримних партій. Він підготував потужний оборонний бюджет із запланованим зростанням оборонних видатків 34 %, але у жовтні на виборах перемогла популістська партія ANO на чолі з Андреєм Бабішем, яка має підготувати свій варіант бюджету.
Від нового уряду в контексті підтримки України очікується менш ціннісно-орієнтована, але прагматична і вибірково вигідна політика. Бабіш не є ідеологічним союзником Москви – його бізнес та політична орієнтація тісно пов'язані із Заходом та ЄС, тому він не буде зацікавлений у відкритому саботажі допомоги Києву чи підриві європейської єдності.
"Водночас він прагнутиме мінімізувати внутрішні політичні витрати і, швидше за все, перенесе український порядок денний на рівень ЄС: менше публічного лідерства, більше технократичних та економічно вигідних рішень", – додав Кужель.
Продовження чеської "ініціативи з боєприпасів" чи інших форм підтримки України експерт не виключив, але, ймовірно, у вигляді "вигідного бізнесу" для його оточення, а не прояву твердої ціннісної позиції. Крім того, цілком реально, що на загальноєвропейському рівні Бабіш за необхідності приєднуватиметься до ситуативних блокуючих коаліцій з Орбаном і Фіцо, якщо це принесе йому переговорні переваги.
Розуміючи складнощі із пошуком коштів у кожної окремої країни, Єврокомісія в міру сил намагається допомогти. Це стало одним із пріоритетів її голови Урсули фон дер Ляєн та єврокомісара з питань оборони та космосу Андрюса Кубілюса.
У жовтні цього року було затверджено "Дорожню карту оборонної готовності ЄС до 2030". Вона передбачає, що за 5 років щонайменше 55 % інвестицій у оборону йтимуть європейським постачальникам, а 40 % – на спільні проєкти. Дорожня карта запровадила чотири флагманські проекти: "Європейська ініціатива оборони від дронів" (European Drone Defence Initiative), "Східний фланг" (Eastern Flank Watch), "Повітряний щит" (European Air Shield) та "Космічний щит" (European Space Shield).
Комісія також створила спеціальний фонд "SAFE" (Security Action for Europe), який має допомогти країнам ЄС фінансувати виробничі потужності та спільні закупівлі. Втім, тут усе тільки починається.
"Ті пропозиції, які подали країни – це такі концепти, які мають бути розписані вже в планах оборони і подані лише наприкінці листопада. В січні по них мають бути певні висновки, і вже потім піде певна робота щодо того, які гроші виділяти на всі ці проекти", – розповів РБК-Україна виконавчий директор Ради зовнішньої політики "Українська призма" Геннадій Максак.
Поряд з цим працює Європейська програма оборони (EDIP), яка підтримує розширення виробничих потужностей і скоординовані закупівлі. Проте, за словами Максака, вона теж лише узгоджується між інституціями ЄС.
Додатково ЄС активізував Постійну структуровану співпрацю у сфері оборони (PESCO), яка об'єднує 26 країн-членів у спільних проектах для інвестування у оборонні можливості.
За оцінками Європейського оборонного агентства, однією з найбільших перешкод залишається фрагментація. На рівні ЄС нині діє 27 окремих національних стратегій оборони, але немає єдиної карти оборонних можливостей. Крім того, перехід проектів від етапу планування до виробництва займає роки. Виробничі ланцюги стримуються нестачею критично важливих компонентів, особливо вибухівок, пропелентів та спеціалізованих матеріалів. Більшість європейських компаній використовують модель "виробництво на замовлення", що збільшує терміни поставок та утримує від інвестицій у нові виробничі лінії.
Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс підсумував досягнення ЄС, заявивши, що "цього року ми інвестували в можливості", які, перш за все, є "можливостями розвитку потенціалу". На слуханнях у профільному комітеті Європарламенту 6 листопада він зазначив, що Євросоюз досі страждає від структурних затримок: "оборона завжди була національною, координованою НАТО", з єдиним ринком досі "не призначеним для оборони". Та наразі європейцям доводиться працювати з тим, що є.
"Якщо ми говоримо про рівень Європейського Союзу, то є певний бюрократичний лаг, вони самі цим не задоволені. Кубілюс намагається їх трішки штовхати вперед. Але поки не зміниш ці правила, то доведеться ними користатися", – зазначив виданню Геннадій Максак.
В цій ситуації, як не дивно, свою допомогу Європі може запропонувати Україна, зокрема через експорт власної зброї. Його можуть забезпечити українські компанії з тих потужностей, які є надлишковими.
"Не всю зброю ми можемо дозволити собі експортувати, скажу чесно. Деяка зброя для нас дуже важлива. Ми готові працювати з морськими дронами. Також у нас, на мій погляд, є й інша зброя, є й артилерійські системи, хоча їх не буває, чесно кажучи, багато, але в нас їх зараз багато виробляють", – заявив президент України 3 листопада.
Зі свого боку, країни Європи, а також США, вже активно проявляють інтерес до українських розробок.
"Збивати дешеві російські дрони дороговартісними ракетами неможливо з точки зору економіки, тому Європа зараз шукає рішення, які є в Україні. Це дрони-перехоплювачі, це РЕБ-системи, це будь-які антидронові засоби", – сказала РБК-Україна виконавча директорка Технологічних сил України Катерина Михалко.
Крім того, за її словами, країни, які мають спільний кордон з Росією, зокрема Естонія, звісно, зацікавлені в ширшому арсеналі дронів.
Як зазначив секретар Ради національної безпеки і оборони України Рустем Умєров, перші реальні контракти з експорту української зброї очікуються вже у другій половині 2026 року. А до кінця нинішнього року відкриються перші два представництва для експорту у Берліні та Копенгагені. Вони мають спростити співпрацю і продаж профіцитної для України зброї, а також продукції, яка виготовляється в співпраці з європейськими компаніями.
"Коли ми зможемо стати повноцінним партнером для Європейського Союзу в озброєнні, це буде корисно обом сторонам. Європа може отримати доступ до тих необхідних військових технологій, які потрібні, щоб себе захищати. Україна може отримати інтеграцію власної індустрії з європейською", – підкреслила Михалко.
Крім того, це фінансові ресурси і інвестиції для того, щоб підтримувати українську обороноздатність. Зрештою, український досвід з виробництва новітніх дронів і антидронові технології можуть допомогти адаптувати й модернізувати європейські бюрократичні процедури, роблячи процес більш динамічним.
"Бюрократія дає переваги для виробників, бо є фінансова передбачуваність, якої бракує українському сектору. Але оскільки дрони – це новітні озброєння, не всі стандарти адаптовані. Україна могла б принести свій досвід, допомогти доробити ці процедури, аби вони стали більш гнучкими і сприяли швидшому розвитку", – резюмувала Михалко.
Поряд із цим, важливо уникати корупційних ризиків та бюрократії всередині України. Особливо на тлі "Міндіч-гейту".
У серпні генеральний директор концерну Rheinmetall Армін Паппергер, котрий раніше порівнював темпи будівництва українського та німецького заводів із виробництва боєприпасів, наголосив: "Рівень бюрократії в Україні дуже високий, і це мене не тішить".
В Німеччині завод уже запрацював, але про запуск українського виробництва даних досі не було. Хоча українське Міноборони оперативно відреагувало на критику, обіцяючи покращити механізми координації, ця історія залишається показовою. Але вона не повинна затьмарити головного: Україна та Європа опинилися в ситуації, де співпраця стала не питанням доброї волі, а справою виживання.
Європейська оборонка потребує часу, інвестицій та політичного консенсусу – і всі три ресурси обмежені. Україна натомість має бойовий досвід, відпрацьовані під обстрілами технології та виробничі потужності, які можуть стати доповненням до європейських заводів. Тож у нинішніх умовах головне не зволікати з їх поєднанням.