Як "Доступні ліки" впливають на український фармацевтичний ринок

Програма "Доступні ліки" поступово змінює український фармацевтичний ринок: держава стає одним із ключових платників за препарати, формує гарантований попит і впливає на правила конкуренції між виробниками.

Як реімбурсація змінює економіку фармбізнесу, яку роль відіграють аптечні мережі та як це впливає на доступ пацієнтів до сучасного лікування – у колонці CEO PERPHARM Віри Лелиці для РБК-Україна.

Як держава формує новий ринок лікарських засобів

Український фармацевтичний ринок тривалий час розвивався за моделлю, в якій основним платником за ліки, що приймаються амбулаторно, залишався сам пацієнт.

Для системи охорони здоров’я це створює очевидний ризик: регулярність лікування хронічних захворювань залежить від доходу людини та її здатності щомісяця оплачувати терапію. Для фармринку така модель означає високу залежність попиту від купівельної спроможності населення.

Програма "Доступні ліки" поступово змінює цю конструкцію. Держава перетворюється на одного з великих системних платників за лікарські засоби, а реімбурсація стає окремим сегментом фармацевтичного ринку зі своїми правилами ціноутворення, конкуренції та доступу до пацієнта.

Масштаб цього сегмента вже складно назвати другорядним. Станом на липень 2026 року програма охоплювала 1038 позицій: 771 лікарський засіб, 172 комбіновані препарати, 59 препаратів інсуліну та 36 медичних виробів.

Від початку роботи програми реімбурсації під адмініструванням НСЗУ у 2019 році нею скористалися 6,43 млн українців. Лише протягом перших двох кварталів 2026 року ліки за програмою отримали понад 2,56 млн пацієнтів, а аптеки погасили 9,6 млн електронних рецептів.

Читайте також: Антибіотики призначатимуть по-новому: що змінилось для українських лікарів і пацієнтів

Фінансовий масштаб реімбурсації також зростає. У 2025 році на неї було фактично спрямовано 7,2 млрд грн, а програмою протягом року скористалися близько 3 млн людей. У державному бюджеті на 2026 рік на "Доступні ліки" передбачено вже 8,7 млрд грн.

Це означає, що реімбурсація вже впливає не тільки на соціальну доступність лікування. Вона формує попит, впливає на продуктові портфелі виробників, змінює роль аптечних мереж і створює окрему площину цінової конкуренції.

Держава створює гарантований попит там, де раніше все залежало від гаманця пацієнта

Для хронічної терапії стабільність має принципове значення. Гіпертонію, цукровий діабет, бронхіальну астму, епілепсію чи серцеву недостатність неможливо лікувати епізодично. Проте саме вартість ліків залишається однією з основних причин фінансового навантаження на українські домогосподарства.

ВООЗ зазначає, що витрати на лікарські засоби залишаються одним із ключових факторів катастрофічних витрат населення України на охорону здоров’я.

Особливо вразливими є домогосподарства з нижчими доходами. Попри поступове розширення державного покриття, значну частину препаратів для прийому амбулаторно українці досі оплачують власним коштом.

Саме тут реімбурсація має подвійний ефект. Для пацієнта вона знижує прямі витрати на терапію. Для ринку вона підтримує споживання препаратів навіть тоді, коли платоспроможність населення погіршується.

Це вже видно у статистиці продажів. За даними аналітичної системи PharmXplorer компанії Proxima Research, наведеними "Аптека Online", за перші п’ять місяців 2026 року аптечний продаж лікарських засобів, включених до програми реімбурсації, зріс на 46% у гривневому та на 14% у натуральному вираженні порівняно з аналогічним періодом 2025 року. Частка таких препаратів у загальному аптечному споживанні в упаковках збільшилася з 12,3% у травні 2021 року до 14,8% у травні 2026-го.

Цей показник особливо важливий на тлі загального скорочення фізичного споживання лікарських засобів. Наприклад, у лютому 2026 року український роздрібний фармринок зменшився на 11,9% в упаковках порівняно з лютим попереднього року.

Водночас частка препаратів, які фактично відшкодовуються державою, у натуральних продажах зросла з 6,7% у березні 2021-го до 10,6% у березні 2026 року.

Фактично реімбурсація формує сегмент, який демонструє значно вищу стійкість попиту.

Читайте також: В Україні "Доступні ліки" почали доставляти дронами

Для виробника включення до програми стає окремою ринковою стратегією

У класичному роздрібному фармринку виробник конкурує за рекомендацію лікаря, увагу фармацевта, рекламну видимість і лояльність споживача. У сегменті реімбурсації додається ще один важливий фактор – відповідність державним вимогам щодо ціни та умов відшкодування. Це змінює економіку категорій, які охоплює програма.

Потрапляння препарату до реєстру відкриває доступ до великого, відносно прогнозованого потоку пацієнтів. Водночас виробник має працювати в умовах цінового регулювання та реферування.

Таким чином, конкуренція поступово зміщується від здатності встановити вищу роздрібну ціну до здатності забезпечити прийнятну для держави вартість, стабільні поставки та достатню присутність препарату в аптеках.

Особливо помітним цей механізм став у 2026 році. У липні до програми додали одразу 260 торговельних назв препаратів для лікування серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань. 173 з них стали доступними безоплатно, 87 – із частковою доплатою.

Для українських виробників при цьому передбачений механізм, за якого препарат вітчизняного виробництва, що відповідає встановленим вимогам та має найнижчу ціну, може отримати перевагу під час включення до програми. За цією процедурою до програми ввійшли 67 однокомпонентних та 35 комбінованих препаратів українського виробництва.

Для локальної фарми це суттєва можливість. У сегментах масової хронічної терапії навіть відносно невисока маржинальність може компенсуватися великим і стабільним обсягом.

Водночас для виробників це означає необхідність набагато точніше управляти собівартістю. Виграє компанія, яка може забезпечити конкурентну ціну без втрати якості та без перебоїв у постачанні.

Читайте також: Як не переплачувати в аптеках: МОЗ розширило сервіс пошуку найдешевших ліків

Реімбурсація поступово перестає бути ринком лише дешевих генериків

Ще одна важлива зміна 2026 року – включення до програми сучасніших та оригінальних препаратів.

У травні до переліку увійшли, зокрема, препарати на основі ривароксабану, дабігатрану, апіксабану, дапагліфлозину та емпагліфлозину.

Йдеться про засоби, що застосовуються у лікуванні серцево-судинних захворювань, профілактиці тромбозів та інсультів, терапії цукрового діабету 2 типу і деяких хронічних захворювань.

Для ринку це принципове розширення моделі. Програма поступово виходить за межі базової компенсації найбільш доступних генеричних препаратів і починає охоплювати терапії з вищою вартістю.

Це створює можливості й для міжнародних фармацевтичних компаній. Якщо механізми оцінки медичних технологій, переговорів щодо ціни та реімбурсації розвиватимуться далі, державний сегмент може стати одним із важливих каналів доступу сучасних препаратів до українського пацієнта.

Для України це особливо актуально в умовах євроінтеграції, оскільки у більшості європейських систем саме держава або система обов’язкового медичного страхування є основним платником за значну частину рецептурних препаратів.

Читайте також: Якщо поруч немає аптеки: у НСЗУ розповіли, як отримати "Доступні ліки" поштою

Аптека перетворюється на частину державної інфраструктури доступу до лікування

Програма серйозно змінила і роль аптечного ритейлу.

З 1 липня 2025 року участь у "Доступних ліках" стала обов’язковою для ліцензованих аптечних закладів. До цього участь більшості аптек була добровільною. У 2024 році програму обслуговували майже 16 тисяч аптек. Станом на липень 2026 року лікарські засоби за програмою відпускали вже 17 470 аптек.

Це важлива зміна для самого аптечного бізнесу. Робота з реімбурсацією потребує інтеграції з електронною системою охорони здоров’я, належного управління асортиментом, навчання персоналу та роботи з відшкодуванням вартості від НСЗУ.

Натомість аптека отримує стабільний потік пацієнтів із хронічними захворюваннями. А це важливо не тільки для реалізації конкретного препарату за рецептом. Пацієнт, який регулярно приходить за антигіпертензивним препаратом, інсуліном чи тест-смужками, стає постійним клієнтом аптечного закладу.

Для мереж цей ефект створює додаткову комерційну цінність програми.

Проте сама кількість аптек ще не гарантує рівного доступу. ВООЗ звертала увагу на значні територіальні диспропорції. За даними, які наводилися у спільному огляді системи фінансування охорони здоров’я, близько 20 тисяч українських сіл не мали стаціонарної аптеки. Саме тому держава паралельно розвиває мобільні аптечні пункти та доставку препаратів через "Укрпошту".

Для фармацевтичного ринку це означає поступове розширення фізичної географії споживання, зокрема в невеликих громадах, де традиційна роздрібна модель є економічно складнішою.

Структура програми показує, куди рухатиметься попит

За підсумками 2025 року близько 65% усіх упаковок препаратів, відпущених у межах реімбурсації, припадали на ліки для лікування серцево-судинних захворювань. У грошовому вираженні їхня частка становила 24%.

Препарати для лікування діабету 2 типу формували близько 14% споживання в упаковках та 9% у грошах. На препарати для хронічних захворювань нижніх дихальних шляхів припадало 7% натурального і 22% грошового обсягу. Інсуліни становили лише 5% упаковок, але одразу 33% витрат у цьому сегменті.

Ці цифри добре демонструють різницю між соціальною вагою та економікою різних терапевтичних напрямів.

Для виробників кардіологічний сегмент залишається насамперед великим ринком за своїм обсягом. Для інсулінів чи сучасної терапії діабету значно більшу роль відіграє вартість одиниці препарату.

У міру розширення програми ця структура змінюватиметься. Сьогодні вона вже охоплює препарати для серцево-судинних захворювань, діабету, хронічних хвороб дихальних шляхів, психічних розладів та епілепсії, хвороби Паркінсона, паліативної допомоги, захворювань ендокринної системи, метаболічних, аутоімунних і запальних хвороб, глаукоми, мігрені та лікування дітей.

Кожне нове розширення означає перерозподіл частини споживання фармацевтичної продукції з повністю приватної оплати в модель, де частину або всю вартість бере на себе держава.

Вигода для ринку має і зворотний бік

Зростання державної участі підвищує прогнозованість попиту, але одночасно робить виробників і аптечні мережі більш залежними від правил одного великого платника.

Для фармкомпанії це означає, що зміна механізму референтного ціноутворення, рівня відшкодування або бюджетного фінансування може безпосередньо впливати на економіку продукту.

Існує й ризик надмірної концентрації конкуренції навколо найнижчої ціни. Для держави дешевший препарат дозволяє забезпечити лікування більшої кількості людей за той самий бюджет. Для виробника надто низький допустимий рівень ціни може зробити постачання окремих препаратів економічно невигідним.

Тому стійка система реімбурсації повинна шукати баланс між трьома параметрами: доступністю для пацієнта, ефективним використанням бюджетних коштів та економічною можливістю для виробника стабільно постачати препарат на ринок.

Це особливо важливо під час війни, коли фармацевтичні компанії працюють із дорожчою логістикою, валютними ризиками, енергетичними проблемами та нестабільністю ланцюгів постачання.

Наступний етап – перетворення реімбурсації на повноцінний ринковий механізм

За сім років роботи під адмініструванням НСЗУ "Доступні ліки" пройшли шлях від відносно невеликої програми для кількох поширених хронічних захворювань до одного з найбільших державних механізмів фінансування амбулаторної фармакотерапії.

У 2019 році перелік включав 258 препаратів, а бюджет програми становив близько 0,9 млрд грн. У липні 2026 року перелік перевищив тисячу позицій, а бюджет на рік зріс до 8,7 млрд грн.

За цими цифрами стоїть значно глибша трансформація фармринку. Держава поступово бере на себе більшу частину фінансового ризику, пов’язаного з лікуванням хронічних захворювань. Для виробників з’являється великий прогнозований сегмент попиту, проте з жорсткішими вимогами до ціни. Для аптек реімбурсація стає частиною базової бізнес-моделі. Для пацієнтів вибір терапії дедалі менше залежить виключно від суми, яку вони можуть витратити в конкретний місяць.

Подальший вплив програми залежатиме вже не стільки від кількості позицій у реєстрі, скільки від глибини покриття. Чи достатньо препаратів пацієнт може отримати повністю безоплатно? Чи охоплює програма сучасні стандарти терапії? Чи доступні ці препарати фізично у невеликих громадах? Чи залишається їх постачання економічно виправданим для виробників?

Якщо цей баланс вдасться зберегти, "Доступні ліки" можуть стати значно більшим явищем, ніж окрема державна соціальна програма. Це вже інструмент, який поступово перебудовує саму економіку українського фармацевтичного ринку: від переважно приватної оплати препаратів населенням до моделі, де держава формує та фінансує частину гарантованого попиту.