Що насправді символізує Гелловін, як церква видозмінила язичницьке свято, коли гарбузи стали головним атрибутом і чи вирізьблювали їх в давнину українці, а також як США створило культ Гелловіну у всьому світі, – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
Напередодні 1 листопада у країнах західного світу відзначають Гелловін – Вечір усіх святих. Свято здобуло велику популярність і в Україні, хоч не є для нас автентичним. До цього дня магазини й ресторани масово прикрашають гарбузами, "скелетами та нечистю", діти переодягаються в потойбічних істот й ходять випрошувати солодощі, а дорослі влаштовують костюмовані вечірки.
"Сумно, що зараз сприйняття Гелловіну обмежують до костюмів і гарбузів. Насправді це свято із глибоким смислом і багате на традиції, але з 30-х років ХХ століття воно сильно "затерлося". Фактично різдвяний цикл у західних культурах розпочинався саме з Гелловіну", – каже фольклористка та антропологиня Дар’я Анцибор.
РБК-Україна розпитало Дар’ю про походження Гелловіну, архаїчні смисли і роль США у популяризації свята.
– Звідки походить Гелловін і якими були його первинні смисли?
– Починалося все з кельтського свята Савин, що переформатувалось у Гелловін, яке ми сприймаємо вже в інших сучасних контекстах. Насправді зараз дуже мало, що перетинається у цих святах – основні архаїчні смисли вже "затерті".
Багато людей вважають, що у нас нічого спільного з кельтами не було, але варто розуміти, що вони доходили і до території України. Кельтські поселення відомі на Закарпатті та по низов'ю Дністра, а поодинокі поховання фіксуються навіть на Сумщині. По датах це десь ІІІ-І ст. до н.е.
Слово "Савин" вперше у пам'ятках виринає у IX столітті і вже щодо Британських островів, тож тут надто великий проміжок і географічно, і по часу. До речі, це свято часто ще називають "Самайном" через неправильне фонетичне прочитання Samhain, насправді ж має бути саме "Савин".
У кельтів Савин був одним з головних календарних свят. Воно стосувалося закінчення збору врожаю і повернення з полонин домашнього скота. Символізувало остаточне завершення літа і перехід до зими – це початок темного періоду, коли переважає "нелюдський простір".
Кельти вірили, що у цей час межа між світами тоншає, і душі померлих можуть з'являтися тут. Це перегукується із нашими віруваннями на Різдво, коли вважається, що предки навідуються до нас і ми готуємо їм спеціальний обід.
– Якими були головні атрибути кельтського свята?
– Ритуальні вогнища і маскування допомагали кельтам убезпечити себе від потойбічних сил у цей період. Вони розводили вогонь – bonfire (англійське слово bonfire походить від bone – кістки, fіre – вогонь, – Ред.) і кидали у нього кістки тварин, задобрюючи духів померлих предків, а ще – так ворожили.
З одного боку вогнища допомагали відлякувати "чужі сутності" з потойбіччя, а з іншого – навпаки вказувати шлях своїм померлим предкам. Такі протилежності – це нормальне явище у традиційній культурі.
Маска дозволяла уподібнитися до потойбічних істот, а ще – символічно обманювала, бо "нечисть" могла подумати, що це "свій", і пройти повз. Також маскування допомагало символічно потрапити за межу і робити щось таке, що люди зазвичай собі не дозволяли.
Ця карнавальність збереглася крізь тисячоліття навіть у наших ритуалах, наприклад, коли українці наряджаються на Різдво чи Маланку. Людині під маскою у період свята дозволена певна ритуальна антиповедінка, адже в цей особливий час ритуальні бешкети сприяють створенню нового світу з карнавального хаосу.
– Зараз один із головних символів Гелловіну – гарбуз. Він є архаїчним атрибутом ще з кельтських часів?
– Гарбузи на Савин не вирізали – вони раніше не росли в Європі. Традиційно вирізьблювали ріпи, а згодом і яблука. Туди клали жаринку чи свічку, щоб відлякувати духів.
Є історія про скнару Джека, який обдурив диявола. Той так розізлився, що коли Джек помер, диявол дав йому жаринку з пекла для "ліхтарика" і сказав ходити по світу, як неприкаяний дух. Ця історія накладається на те, що ми знаємо про вирізьблювання гарбузів.
Використовувати цей плід для "ліхтарика" почали саме в Америці, коли туди масово стали переїжджати ірландці й приносити свої традиції. Однією з головних причин еміграції послугував Великий картопляний голод (голод в Ірландії у 1845–1849 роках, – Ред.).
В Америці натомість історії про неприкаяні душі лягали на особливий психологічний ґрунт після Громадянської війни (1861-65 роки, – Ред.). Сотні тисяч людей вважалися зниклими безвісти або загинули в боях і невідомо, де були поховані.
У багатьох штатах перші уявлення про святкування Гелловіну – це якраз оповіді страшних історій біля вогнища про духів, які не можуть знайти дорогу додому і яким треба освітити цей шлях. Тобто традиція реінтерпретувалася у дещо специфічному контексті через пережиту війну.
Тож історія з різьбленими гарбузами розвивається як своєрідна форма комеморації померлих.
– Як церква перетворила язичницький Савин на християнський Гелловін?
– У середньовіччі церква прийшла на території, де жили кельти, насаджувати християнство, і побачила, що Савин дуже масштабно святкується. Зрозуміла, що треба із щось з ним робити. І так поступово почали впроваджувати ідею про 1 листопада – День всіх святих, англійською All Saints' Day, а згодом ще 2 листопада – День всіх душ, англійською – All Souls' Day. А 31 жовтня стало – All Hallows' Eve, тобто Вечір всіх святих. Ці три дні утворили цілий комплекс ритуалів All Hallows' Tide.
День всіх душ почали поступово впроваджувати уже в пізньому Середньовіччі, поширюючи знання про чистилище. Так прищеплювали ідею, що саме в ці дні треба молитися за душі померлих, щоб вони із чистилища потрапили у рай, а не в пекло.
Саме жебраки й діти в першу чергу перейняли функцію тих, хто вимолюватиме гарне місце на тому світі. Тож насправді традиція ходіння і випрошування солодощів все ж пов'язана з церквою, а не Савином. По факту слово Савин стиралося, замість нього з’явилась християнська назва Гелловін, яке вже обростало новими ритуалами та інтерпретаціями.
Жебраки і діти одягали костюми й ходили випрошувати соулкейки (від анг. Soul – душа, сake – печиво, – Ред.) – ритуальне солодке печиво з родзинками, імбиром і сушеною смородиною. Його роздавали соулерам – "задушевним співцям", які своїми молитвами мали випросити легкий шлях для предків. У Стінга є відома композиція “Soul сake” – насправді це переспів традиційної колядки соулерів.
В Уельсі була поширена традиція, коли переодягнені у смерть люди ходили по домівках зі словами: "Смерть, смерть стукає до тебе". Вони могли навіть погрожувати, типу: "Розіб'ю голову твоєї дружини, якщо не даси мені щось смачненьке, або не заплатиш".
Оця ритуальна антиповедінка створювала підставу для ритуальних бешкетів зі сторони рядженої людини. Було й таке, що на дах воза закидали й тому подібне. Тобто все те саме, що ми знаємо про Андріївські вечорниці, робилося і на Гелловін. Також молодь збиралася для ворожіння.
Фактично на Гелловін були концентровані усі ті традиції, які у нас розтягнулися від Катерини, Андрія і аж до Різдва і Маланки.
– Як ворожили на Гелловін у давнину?
– На Гелловін робили плей-партіс (від анг. "play parties" – гулянки, Ред.), які були схожі на наші Андріївські вечорниці. На ці вечірки молодь збиралася поворожити, повеселитися, перезнайомитися і так далі.
Дуже багато обрядів крутилося довкола яблук. Це був центральний атрибут на вечірках. Яблуко – символ, пов'язаний з любовними контекстами у багатьох культурах. У деяких регіонах Шотландії і Англії свято навіть називали не Гелловін, а Apple Bobbing Night. (Ніч виловлювання яблук, Ніч кусання яблук, – Ред.).
На таких вечірках молодь чистила яблука і на шкурках ворожила – кидала їх і дивилася, які вони дають тіні, на що ті схожі. Поширеною була гра, коли у тазики з водою кидали яблука, які потім треба було дістати зубами без допомоги рук. Якщо вдасться, значить вийдеш заміж цього року.
В Ірландії робили конструкцію у вигляді хрестовини і на одній стороні ставили яблуко, на іншій – запалену свічку. Це все крутилося і під час руху потрібно було вкусити яблуко. Зазвичай у цю гру грали з партнером. До речі, тут багато паралелей з українським обрядом кусання калити.
Ще дуже поширене було ворожіння з каштанами. Потрібно було загадати ім’я коханої людини, кинути пару каштанів у вогнище і дивитися, як ті "поводяться" – поруч чи відкотилися, горять тихо чи з іскрами, або взагалі не горять. Так передбачали майбутнє пари.
У деяких регіонах ця ніч називалася "nut crack night" – тобто, коли розколювали горішки. Найбільше ворожили з каштанами і ліщиною. Популярним було ворожіння зі шкарлупою від яйця, яка слугувала човником для свічки. Так само ворожили на теренах України зі шкарлупами від волоських горіхів, не лише від яєць. Також поширеними і в нас, і в них були виливання воску чи олива на воду.
Хлопці теж ходили на вечорниці і особливо полюбляли ворожити з каштанами, кидаючи їх у вогонь. А вже після вечорниць йшли робити збитки.
У вікторіанський період в Британії ці плей-партіс були дуже популярні, вже тоді починали робити тематичні костюми. Це виходило на рівень веселощів, щоб усім зустрітися, поворожити. А от в США ці традиції набрали дещо інших форм.
– Як саме США видозмінила Гелловін і чому він став таким популярним майже у всьому світі?
– Ще наприкінці ХІХ століття бешкети на Гелловін ставали великою проблемою, але з початком Великої депресії ситуація з вандалізмом стала неконтрольованою. Газети кожного 1 листопада виходили із новинами, що сталася чергова вакханалія у якомусь штаті.
У 1879 році близько 200 хлопчаків у Кентуккі зупинили поїзд, поклавши на залізничні колії опудало, яке машиніст прийняв за людину. У 1900 році студенти-медики Мічиганського університету вкрали обезголовлений труп з анатомічної лабораторії та причепили його до вхідних дверей будівлі.
Щороку ситуація поглиблювалася, її загострювала нестабільність в країні – чим більше було незадоволення у населення, тим масштабніше це виплескувалося у Гелловінську ніч.
У 1933 році батьки були обурені, коли сотні підлітків перевертали машини, обрізали телефонні стовпи та вчиняли інші акти вандалізму по всій країні. Люди почали називати свято того року "Чорним Гелловіном", подібно до того, як обвал фондового ринку чотирма роками раніше називали "Чорним вівторком".
Так дійшло до того, що держава вирішила втрутитися і прописала для підлітків сценарій святкування Гелловіну. Наприклад, для них почали створювати "Haunted Houses" – будинки жаху, щоб усі дійства відбувались в одному місці.
Школам давали поради, як все організувати. Усі діти були зайняті підготовкою костюмів. Для того, щоб свято було доступне кожному, почали продавати паперові костюми, які коштували копійки. Батьки теж активно долучались до підготовки свята.
З 1920-х в США почали масово видавали брошурки щодо правил та ідей святкування, а після 1933-го – це вже було розписано, як методичка. Створювали відповідні мультики: "Танець скелетів", окремі серії про Гелловін "Міккі Маус" та "Беті Буп" тощо. Тобто держава планомірно привчала населення до "правильного" святкування і профінансувала це.
Традиція "trick or treat" – "солодощі або пустощі" ще з кінця ХІХ століття трансформувалася в США. Тепер "пайок" виносили цим "бандам", щоб не чіпали дім, а не як колись "соулерів" пригощали, щоб ті молились за душі предків. До речі, в Україні теж є згадки, що на Андрія і Маланку хлопцям вивішували мішки із горілкою, салом, ковбасами, щоб ті не робили збитків.
Отже, якщо у 30-40-ві акцент був саме на дітях і підлітках, то з часом – коли вони підросли – стало зрозуміло, що потрібен і дорослий контент. Саме в цей період виходять перші масові хорори і зароджується традиція фільмів-жахів на Гелловін.
– Чи маємо якісь свідчення, коли в Україну прийшло це свято?
– Річ у тім, що значна частина українців давно сповідувала римо-католицькі обряди і відзначала 1 листопада. Просто воно не святкувалося в контексті масових заходів. На передодні Дня усіх святих було заведено ходити на цвинтар, запалювати свічку. Навіть зараз, в основному у західних регіонах України, по кладовищах добре видно, що 1 листопада – це особливий день для поминання предків.
У православній традиції особливе значення має Дмитрова субота – це поминальна субота, яка припадає перед днем Дмитрія Солунського – цього року 25 жовтня.
В окремих регіонах України й досі поширена практика не лише ходити на цвинтарі, але й робити поминальні вечері вдома, запрошуючи душі померлих предків. На Поліссі цей час зветься "осінніми дідами".
По факту у нас на "осінні діди", тобто поминання, присвячені до Дмитрової суботи, не настільки яскраво виражений акцент, як на Різдво, у період після Великодня і на Зелені свята. Хоча теж є звичай робити певну трапезу і кликати померлих.
Вирізання гарбузів у нас було, але в контексті збитків, наприклад, на Михайлове чудо (за новим стилем святкують 6 вересня, – Ред.). Вирізали гарбуза, щоб поставити на дорозі і когось налякати. На Андрія так само робили. Тобто для того, щоб повеселитись, посміятися і налякати, а не щоб запалити свічку і показати шлях душі. Також це була і дитяча осіння забава.
Все, що маємо автентичне стосовно осіннього контексту з гарбузами – це "пранки", які не обов’язково приурочені до якоїсь дати. Крім того, самі гарбузи у нас з’явилися десь у ХVIII столітті.
І другий момент – у нас на Київщині у Фастівському та Білоцерківському районах вирізання гарбузів приурочено до Маковія. Там на це свято ставлять уквітчане опудало із "головою" гарбуза. Такі опудала називають маковійчиками. Це дуже добре збережена традиція, є фотографії з 1950-х років, а згадки – ще давніші.
Фольклористка Олена Чебанюк пов'язує це з тим, що у тамтешніх храмах на Маковія провадили давній візантійський обряд винесення чесного Хреста Господнього, який увійшов до обрядів Православних церков у XII-XIII століттях.
Тож те, що ми зараз сприймаємо як опудало з домінантною маскою з гарбуза, найімовірніше спершу було прикрашеним до свята хрестом. Цікаво, що контекст Маковія – збір урожаю, що перегукується із Савином.
Етнограф Микола Сумцов пробував аналізувати святкування Семена 1 вересня, яке теж супроводжувалося згадками про гарбузи. Є спогади, що в середині ХІХ століття в Києві на Житньому ринку торговці у цей день, а 1 вересня було колись Новим роком, ставили ялинку і прикрашали вирізьбленими кавунами і гарбузами. Але і тут маємо справу з декором, а не "ліхтарним" прикликанням померлих.
– Сучасне відтворення Гелловіну в Україні – це святкування чи комерційне шоу?
– Останні роки діти активно його святкують, у містах багато хто ходить перевдягнений, дзвонить у двері і просить цукерки. Взагалі, це свято дуже подобається дітям. Воно допомагає через перевтілення познайомитись зі смертю, подолати страх і перетворити його на сміх. Молодь також святкує, влаштовує вечірки із костюмами, переглядає хорори тощо.
– Як ставитесь до того, що Гелловін "перекочував" в Україну?
– Не сприймаю це як конкуренцію нашим святам. Ми не живемо на безлюдному острові, у нас постійно відбуваються контакти з іншими культурами. Це свято давно вже з нами і з цим треба змиритись. Просто треба знати, яким воно було насправді, що це не тільки про перевдягання і гарбузи.
– Чи є загроза, що Гелловін витіснить наші свята?
– Ні. Приклад Гелловіна прекрасний в тому плані, щоб зрозуміти, як поширювати й робити правильну промоцію своїх свят, щоб їх хотілося відтворювати по всьому світу. І якраз українці могли би це запозичити для Андрія. Щоб з одного боку комерціалізувати це свято, з іншого – популяризувати на всіх рівнях і навіть експортувати за кордон. У нас для цього є всі шанси.
Приклад Америки показав, що можна взяти свято під контроль, втім водночас влада повністю обірвала свято в народній основі. Пересічний американець тепер не знає, що таке плей-партіс, як там ворожили і що таке соулкейки.
Однак цей чіткий сценарій призвів до того, що Гелловін перенісся по всьому світу і якраз став третім за популярністю в плані комерції після Різдва і Великодня.
Насправді ближче знайомство з Гелловіном дасть нам можливість по-іншому подивитися на наш зимовий цикл свят. Багато в чому переглянути традиції, можливо підсилити їх. Тому варто відходити від уявлень про Гелловін як "сатанинське свято" і познайомитися з його реальними витоками, побачити, скільки подібного є в нашій культурі та подумати, яким чином ми можемо так масштабувати знання про наші свята, як це сталося з Гелловіном.