Європа горить. Чому протести у Франції поширюються та чим це загрожує Україні

Головне:

• Причина заворушень: протести спалахнули через хронічну кризу у школах та плани уряду скоротити соціальні витрати, але згодом перейшли в політичне русло та звичайний хаос.
• Поширення Європою: хвиля солідарних акцій охопила сусідні країни через спільні соціально-економічні проблеми молоді.
• Радикалізація політикуму: вуличне протистояння вигідне крайнім політичним силам і загрожує знищити поміркований центр.
• Загроза для України: внутрішня турбулентність зміщує фокус уваги союзників і створює ризик перегляду підтримки Києва.

Європейські протести розпочалися з Франції ще місяць тому. Першопочаткові причини стосувалися проблем освіти, які накопичувались протягом тривалого часу. Йдеться про неналежні умови навчання, брак учителів, надмірне навантаження, занедбаний стан навчальних приміщень.

Стартували протести з локального інциденту. 17 вересня у ліцеї Сент-Екзюпері, що в передмісті Парижа, вчителі оголосили страйк через кадрові проблеми. За їхніми словами, у школі не було викладачів математики, французької, історії, літератури й інших предметів.

Читайте також: Франція у вогні: як протести школярів переросли у вуличні заворушення

Буквально напередодні уряд оголосив про наміри жорстко обмежити та скоротити фінансування соціальних галузей, зокрема й системи освіти, у проєкті нового бюджету.

Наступного ранку вчителів підтримали ліцеїсти. Навколо будівлі ліцею почали з'являтися барикади. Невдовзі протести поступово поширилися всією Францією. Їх підтримав Профспілковий союз ліцеїстів та інші шкільні об'єднання, а також студентські профспілки.

Наприкінці вересня акції також підтримали і провідні конфедерації працівників державного сектору: CGT, FO та Solidaires.

Попри те, що більшість демонстрацій були мирними, все ж деякі протестувальники підпалювали сміттєві баки, руйнували автобусні зупинки або вступали в сутички з поліцією. Поліцейські відповіли кийками, сльозогінним газом і травматичною зброєю для придушення заворушень.

Треба сказати, що у Франції глибоко вкорінена культура вуличного спротиву. Французи традиційно бачать у вуличних акціях ефективний інструмент тиску на владу – це спадок як численних революцій XVIII-XIX сторіччя, так і подій 1968 року, а також відносно нещодавніх протестів "жовтих жилетів" під час першого терміну Макрона.

Загалом протест розвивається хвилями – стихаючи переважно по буднях, та поновлюючись з новою силою на вихідних, адже реакція французької влади на озвучені мітингарями проблеми залишається половинчастою.

З одного боку, уряд анонсував екстрене направлення кількох тисяч учителів на заміну у найпроблемніші школи, а також пообіцяв залучити додаткові бюджетні кошти на ремонт шкільних приміщень. З іншого, не переглянуто загальні параметри суворої економії в державному бюджеті, що лише посилило відчуття ігнорування серед протестувальників. Додатково протест живить жорстка реакція французьких силовиків.

До всього, французькі протести вийшли за межі однієї країни та набули загальноєвропейського резонансу. Солідарні акції, блокування навчальних закладів та студентські марші перекинулися, зокрема, на Бельгію та Італію, Іспанію та Австрію.

Там місцева молодь вийшла на вулиці під схожими гаслами, висловлюючи підтримку французьким ліцеїстам і протестуючи проти скорочення витрат на освіту та соціальних проблем у своїх країнах.

Політичні наслідки

Чим далі, тим більше протести перетворюються на виступи загалом проти чинної влади у Франції у всіх її проявах. А інколи до порядку денного додаються і зовсім сторонні речі.

Приміром, в ході заворушень на вулицях з'явилися і палестинські прапори. Втім, це не дивно, бо лівоналаштована молодь у Європі вже давно має антиізраїльський сантимент, а серед мігрантів з арабських та африканських країн – і поготів.

В багатьох місцях протести в принципі втратили якусь політичну адженду, звівшись до банального хуліганства й мародерства.

На политичному рівні протест активно підтримала ультраліва партія "Нескорена Франція" Жан-Люка Меланшона. Ліворадикали не лише публічно закликали молодь продовжувати спротив, а й намагаються очолити порядок денний. Схоже, їхня мета – перетворити бунт щодо освіти на загальнонаціональну революцію проти бюджетної політики Еммануеля Макрона.

Ультраправі в цій ситуації підтримали владу і закликали жорстко карати "вандалів". Проте в довшій перспективі протести грають на руку Марін Ле Пен та "Національному об'єднанню" з їхньою антимігрантською риторикою.

"Вочевидь, це, крім всього, підкріплює позиції ультраправих у Франції, оскільки влада не може дати ради станом на зараз тому, що відбувається. Багато підкреслюється, що саме мігранти стоять за багатьма виступами, і дуже чітко це прослідковується в соцмережах", – сказав РБК-Україна виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов.

За його словами, головна небезпека полягає в тому, що нинішня криза загрожує остаточно маргіналізувати поміркованих політиків у Франції перед президентськими виборами наступного року.

Якщо "вулиця" продовжить радикалізуватися, це створить ризик ситуації, коли у другий тур вийдуть виключно радикальні кандидати – від ультралівих та ультраправих.

Наслідки для України

У Франції протест проявився найбільш наочно. Але той факт, що його підтримали в інших країнах Євросоюзу, свідчить про спільність проблем та складнощі їх вирішення.

Схожу тенденцію Європа вже переживала у травні 1968 року. Тоді протести в Латинському кварталі Парижа так само почалися з вимог студентів щодо реформування застарілої системи вищої освіти. Але після жорстких сутичок із поліцією та зведення барикад до студентів долучилися профспілки й робітники.

Зрештою, все переросло в протести по всій Європі, у Франції спричинило політичну кризу і згодом – відставку президента Шарля де Голля.

Читайте також: Макрон звернувся до нації через протести: як французи можуть чинити таке з Францією?

Для України нинішня турбулентність означає суттєві ризики. Внутрішні соціальні вибухи у країнах-партнерах неминуче зміщують фокус уваги європейських урядів та суспільств із зовнішньої політики й відсічі російській агресії на гасіння власних внутрішніх "пожеж".

Крім того, радикалізація настроїв виборців і можливий прихід до влади крайніх сил загрожують переглядом підтримки Києва.

"Ситуація у Франції, в першу чергу, впливатиме і на підтримку України, і в тому числі на здоров'я Європейського Союзу, бо Франція – це одна з ключових країн ЄС. Якщо там почнуться намагання зупинити фінансування європейських програм, чи, наприклад, почати говорити про замирення з Росією,то це призведе до глибокої кризи взагалі європейської політики", – сказав виданню Олександр Леонов.

До слова, кремлівська пропаганда вже намагається використати кадри підпалів та сутичок у Франції для роздмухування антимігрантських страхів та просування наративу про "розколоту та слабку Європу".

У 1968 році протести придушили, однако після них таки відбулися системні реформи. Чи вдасться це зараз – окреме відкрите питання. На відміну від тих часів, перед Європою зараз куди більше викликів і загроз.

Питання-відповідь (FAQ):

– Чому у Франції спалахнули протести?

– Поштовхом став страйк учителів 17 вересня через брак педагогів, занедбаний стан навчальних закладів та надмірне навантаження. Обурення освітян і підлітків посилилося після анонсу уряду щодо суворого скорочення видатків на соціальну сферу в новому бюджеті.

– Чому на демонстраціях у Європі з'явилися прапори Палестини?

– Поява близькосхідної символіки зумовлена активною участю молоді з мігрантських передмість та залученням ультралівих організацій. У сучасному протестному середовищі Європи палестинський прапор сприймається як універсальний символ спротиву владі й боротьби з нерівністю.

– Які країни Європи охопила хвиля освітніх протестів?

Окрім Франції, солідарні акції, студентські марші та блокування навчальних закладів відбулися в Бельгії, Італії, Іспанії та Австрії. Місцева молодь вийшла на вулиці під схожими гаслами проти скорочення державних витрат на освіту.

– Як протести у Франції можуть позначитися на підтримці України?

– Масштабні внутрішні заворушення змушують уряди союзників переключати увагу із зовнішньої політики на внутрішні проблеми. Крім того, зростання популярності радикальних сил створює ризики перегляду обсягів фінансової та військової допомоги Києву.

– Хто виграє від політичної кризи у Франції?

– Тривала турбулентність та вуличні безлади грають на руку ультраправим силам, зокрема Марін Ле Пен. Зростання хаосу й акценти на мігрантському факторі посилюють антимігрантську риторику й загрожують знищити поміркований політичний центр.