Екоподаток без екології? Аналіз ЗМІ показав, куди спрямовують мільярди гривень
Мільярди екоподатку витрачають не за призначенням (фото: magnific.com)
В Україні від початку 2026 року підприємства сплатили понад 1,5 млрд грн екологічного податку, що на 6,8% більше, ніж торік. Водночас значна частина цих коштів використовується не на природоохоронні заходи, а на проєкти, які не мають прямого екологічного ефекту.
Як пише РБК-Україна, про це йдеться в аналітичному матеріалі видання EкоПолітика.
Згідно з чинною моделлю розподілу екоподатку, 45% надходжень спрямовуються до загального фонду держбюджету без цільового призначення. Ще 55% отримують місцеві бюджети: 30% - обласні, 25% - бюджети громад.
Окремо податок за викиди СО₂ та за поводження з радіоактивними відходами повністю надходить до спеціального фонду державного бюджету.
Формально екоподаток мав би працювати за принципом: забруднювач платить, а громади отримують ресурси для покращення екологічної ситуації. Однак на практиці кошти часто витрачаються на комунальні або інфраструктурні потреби, які лише формально можна пов’язати з екологією, йдеться в матеріалі.
Автори наголошують, що український бізнес, який є головним платником екоподатку, практично не отримує підтримки для власних проєктів із декарбонізації. В той час, як європейські країни створюють спеціальні фонди для допомоги промисловості у скороченні вуглецевого сліду та адаптації до нових екологічних вимог.
В Україні ж, зазначається у публікації, кошти екоподатку часто не працюють на модернізацію виробництва чи зменшення викидів, а використовуються для фінансування сторонніх витрат або проєктів без прямого природоохоронного ефекту.
"Коли раціональне використання ресурсів стає питанням конкурентоспроможності та виживання українських виробників, держава не повинна легковажити цими коштами", - підкреслює видання.
Серед типових прикладів витрати коштів:
- ремонти каналізацій, водовідведення та іншої інженерної інфраструктури, закупівля дорожньої техніки,
- облаштування майданчиків для вигулу собак,
- та навіть витрати, пов’язані із мобілізаційною роботою.
"У результаті виникає парадокс: підприємства платять за забруднення, але ці гроші не сприяють зменшенню негативного ефекту від цього забруднення", - зазначають автори дослідження.
На їхню думку, така ситуація пояснюється як прагненням місцевої влади закривати бюджетні дефіцити, так і низьким рівнем розуміння екологічної політики на місцях. У підсумку екоподаток фактично перетворюється на "додатковий бюджет" для фінансування будь-яких локальних потреб.
Окрему увагу в матеріалі приділено використанню коштів Фонду декарбонізації та енергоефективної трансформації, створеного у 2024 році.
Саме до цього фонду надходить частина платежів за викиди СО₂. Координує програму Держагентство з енергоефективності та енергозбереження, а розпорядником коштів виступає АТ "Фонд декарбонізації України".
Втім, як зазначають журналісти, діяльність фонду дедалі більше фокусується не на декарбонізації промисловості, а на інших напрямах.
Серед прикладів - історія із закупівлею обладнання на 192 млн грн після формального зриву тендеру, яке буде повторно продане споживачам. Тобто, держава фінансує закупівлю, а продаж і дохід отримують інші структури, пише видання.
Як раніше повідомлялося, Україна задекларувала намір досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, однак реальні обсяги фінансування "зеленого" переходу залишаються критично низькими.
