"Другого шансу не буде". Історія офіцера Лакі, який вийшов з оточення в Серебрянському лісі

Битва на межі Луганщини та Донеччини стала для нього першим справжнім іспитом – місцем, де прикордонники Луганського 3-го прикордонного загону Бригади Гвардії Наступу "Помста" воювали, як піхота, тримаючи оборону проти переважаючих сил противника. Бути "десь позаду" – не про нього. Він або вів за собою, або не мав права командувати. Історію військового Лакі читайте детальніше у матеріалі.

РБК-Україна та МВС України продовжують спільний проект "Творці історії. Щоденник", в рамках якого знайомлять читачів із захисниками та захисницями у форматі розповіді від першої особи – через їхні думки, спогади та особистий досвід.

"Бермудський трикутник по-українськи"

Луганщина. Осінь 2024-го. Серебрянський ліс природно-заповідного фонду Луганщини – Бермудський трикутник по-українськи. Місце, де зникали підрозділи. Де позиції, в прямому сенсі, "з'їдав" вогонь ворожих артилерій, дронів, запалювальних боєприпасів. Лісовий масив, де і зараз вдається вижити одиницям.

Саме тут офіцер Державної прикордонної служби України – підрозділу системи МВС – на позивний Лакі приймав рішення, від яких залежало не лише виконання завдання, а й життя людей.

"Коли заїжджаєш на позиції з тилу, здається, що вибухи – всюди. Ти не розумієш, де ворог, де свої. Просто працюєш", – спокійно говорить Лакі.

До підрозділу Луганського 3-го прикордонного загону його перекомандирували як офіцера. Формально – командир. Фактично – людина, яка вже за два дні прийняла перший серйозний бій.

Безперервний тиск і масові штурми

Початок штурму був раптовим і жорстким. У перші хвилини – снайперська робота противника. Один боєць дістав поранення в голову, важкий "трьохсотий". Його врятували. Інший, який став на його місце, теж був поранений – каска прийняла удар.

"Нас залишилося двоє. І, чесно, був страх. Я повз, думав: напевно, все. Дуже швидко все закінчиться", – згадує він.

Але прикордонники не відступили. Позицію підсилили людьми. Лакі залишився на рубежі й продовжив оборону.

У Серебрянському лісі ворог не діяв малими групами. Штурми йшли масово – по 14 осіб одночасно на різні позиції. Проти них – по чотири прикордонники.

Серебрянський ліс (фото: Getty Images)

"Чотири людини самі не відіб'ють чотирнадцять. Але коли працює артилерія, АГС, дрони, коли все в зв’язці – тоді штурм ламається", – розповідає офіцер.

Тактика противника змінювалася швидко. Якщо не вдавалося взяти позицію з ходу – починали методично "викурювати": артилерія, дрони зі скидами, запалювальні боєприпаси, гази. Бліндажі обсипалися, укриття зникали.

"Був момент, коли бліндаж просто посипався. У нас було пів години – вийти й закрити діри, інакше нас просто розбирали б", – ділиться подробицями прикордонник.

Один із найважчих боїв стався, коли противник зайшов у тил. За планом, дві групи мали зайти з різних сторін і зачистити окопи. Зв’язок із групою зник.

"Я тоді ще не усвідомлював, що вони можуть бути вже загиблі. Я просто не міг чекати. Пішов сам", – продовжує історію боєць.

У тому бою Лакі залишився один. Відстрілювався з повним боєкомплектом, під постійною роботою дронів. Орієнтувався інтуїтивно – знав, де заходив, і куди треба виходити.

"Якщо не я – то вони мене. Інакше там не було", – розмірковує Лакі.

Він вийшов, привів підкріплення й повернувся на позицію вже з шістьма людьми. Разом вони відбили атаку, але побачили найстрашніше – двоє побратимів загинули.

Були й евакуації під мінометним вогнем. Поранені, кров, крики. Робота без пауз.

"Максимально швидко все робилося. Медики, прикриття – все працювало. Але це важко. Дуже", – розкриває подробиці прикордонник.

Після чергового обстрілу Лакі отримав третю контузію. Його засипало землею в бліндажі.

"У вухах дзвеніло, в голові плутанина. Я навіть не знаю, як вибрався. Але евакуації не було – просто далі ніс службу".

Інша війна

Згодом – інший напрямок. Харківщина. Відкрита місцевість. Поля, заміновані підходи, "пелюстки", постійні дрони.

"Це вже була інша війна. Там, де в лісі можна сховатися, тут ти просто йдеш на удачу", – додає офіцер.

Лакі – офіцер, який не "управліяв з тилу", а особисто їхав у найнебезпечніші точки (фото: надане співрозмовником)

Зухвалість офіцера

Під час одного з бойових виходів підрозділ виявив ворожий бліндаж, з якого противник коригував вогонь і працював по українських позиціях. Чекати підкріплення означало втратити ініціативу. Лакі діяв сам.

Він не був командиром "із рації". Він заводив людей сам, показував позиції, визначав сектори обстрілу.

"Я можу пояснити, навчити. Але якщо сам не пройду – я не буду впевнений у якості виконання завдання", – пояснює командир.

Один із ключових моментів – захід у ворожий бліндаж. Без бронежилета. З автоматом і підствольником:

"Я побачив трьох. Сказав одразу: будь-який рух – працюю. Вони здалися".

Полонені дали цінну інформацію – маршрути, склад штурмових груп, плани. Дані одразу передали до штабу. Це дозволило краще зрозуміти тактику противника й підготуватися до наступних боїв.

Коли один проти шести

Та Серебрянський ліс не пробачає навіть найменших помилок. На окремих ділянках співвідношення сил бувало й один до шести. Противник намагався замкнути кільце, відрізати шляхи відходу, змусити підрозділи або здатися, або загинути.

"Було відчуття, що вони хочуть просто стерти нас із карти. Не вибити – саме знищити", – згадує офіцер.

Ситуація ускладнювалася з кожною годиною. Боєкомплект – обмежений. Зв’язок – нестабільний. Ворог – надто близько.

Офіцер разом з іншими захисниками зміг вийти по річці, чого окупанти зовсім не очікували (фото: надане співрозмовником)

Операція "Річка"

Рішення про вихід ухвалювали швидко. Фактично – під носом у ворога. Єдиний шанс – діяти несподівано. Маршрут пролягав уздовж річки. У воді. У холоді. В повній тиші.

"Ми розуміли: якщо нас помітять – другого шансу не буде", – говорить Лакі.

Рухалися малими групами, синхронно. Без світла. Без зайвих звуків. Ворог був поруч, але не очікував такого маневру. Саме це і врятувало підрозділ.

Операція "Річка" стала виходом із повного оточення. Без паніки. Без втрат. Зі збереженим особовим складом.

Лише вперед і ні кроку назад

Лакі – не про випадкове везіння, не про випадкову удачу. Це про підготовку, досвід і відповідальність за людей. Про те, як прикордонники системи МВС воюють там, де межа між життям і смертю – кілька кроків.

Це про офіцера Державної прикордонної служби України, який у найважчих умовах залишався на зв’язку, заходив першим і тримав позицію до останнього. Навіть тоді, коли, здавалося, що шанси на успіх дорівнюють нулю.