Іноземці їдуть в Україну по зуби, "ЕКО" і красу. Як працює медичний туризм сьогодні

З яких країн люди найчастіше приїжджають на лікування до України і чи етично лікувати іноземців, коли в країні триває війна і багато українців не мають доступу до медичної допомоги - читайте в інтерв’ю РБК-Україна з президенткою Української асоціації медичного туризму Віолеттою Янишевською.

Головне:

• Чи приїжджають іноземні пацієнти до українських лікарів під час повномасштабної війни?
• Що мотивує іноземних пацієнтів приїжджати до України?
• Які медичні напрями є найбільш привабливими для іноземних пацієнтів?
• Наскільки етично лікувати іноземців, коли в країні триває війна і багато українців не мають доступу до медичної допомоги?
• До яких країн українські пацієнти найчастіше їдуть на лікування?
• Як працюють програми безоплатної або пільгової медичної допомоги для українців у межах тимчасового захисту в країнах ЄС? Чи є зловживання з боку наших громадян?
• Як впливає цифровізація медицини на медичний туризм?
• У яких напрямах українські фахівці є вже професійнішими за іноземних?
• Чи може Україна стати хабом реабілітації після війни не тільки для своїх, а й для іноземних пацієнтів?
• Чи стане медичний туризм частиною післявоєнного економічного відновлення України?
• Які країни на сьогодні є головними конкурентами України в медичному туризмі, а які є партнерами?

Попри повномасштабну війну, українська медицина залишається конкурентною у світі. Якщо раніше іноземці їхали до наших лікарів, щоб отримати якісні послуги за доступними цінами, то нині Україну сприймають як країну стійкості, професійності й унікальної експертизи - особливо у військовій медицині, реабілітації та хірургії.

Про імідж України як напрямку для медичного туризму, унікальний досвід українських лікарів та лікування українських пацієнтів за кордоном в інтерв’ю РБК-Україна розповіла лікар-гематолог, президентка Української асоціації медичного туризму, магістр ділового адміністрування і експертка в галузі медичного та оздоровчого туризму Віолетта Янишевська.

– Яким наразі є імідж України в контексті медичного туризму?

– Імідж України як напрямку для медичного туризму кардинально змінився. До повномасштабного вторгнення рф Україна позиціонувалася як країна, що пропонує якісні медичні послуги за значно нижчими цінами порівняно з країнами Західної Європи та США.

Наразі основними факторами є безпекові ризики та статус "місця сили і стійкості". Тому й імідж змінюється на "надзвичайно стійко, досвідчено (особливо у військових галузях) та героїчно". Це країна із сильними фахівцями в окремих нішах - реабілітації, військовій хірургії, деяких сферах стоматології й косметичної хірургії, але водночас із підвищеним ризиком безпеки та інфраструктурними викликами.

Через атаки на медичні об’єкти, руйнування окремих закладів і проблеми з логістикою загальне сприйняття України стало обережнішим. Втім, деякі приватні клініки в безпечніших регіонах продовжують приймати іноземних пацієнтів і позиціонують себе як центри з високою експертизою, особливо в реабілітації, стоматології, зокрема в протезуванні та імплантації, пластичній хірургії та репродуктивній медицині.

– Тобто іноземні пацієнти навіть під час повномасштабної війни приїжджають до українських лікарів?

– Звісно, приїжджають, але в менших масштабах, ніж до початку повномасштабного вторгнення рф. Потік став більш вибірковим.

Наприклад, є пацієнти, що розглядають це як форму підтримки української економіки та медицини. Є пацієнти із сусідніх країн, діаспора, волонтери, військові та журналісти, які потребують допомоги на місці.

Крім того, в Україну приїжджають іноземні фахівці - для обміну досвідом та участі в унікальних програмах, наприклад у сфері травматології та реабілітації.

Якщо є можливість вибору, то іноземні пацієнти обирають більш безпечні регіони України, зокрема західні.

З іншого боку, значний потік “планових” пацієнтів, особливо у сферах, що потребують тривалого перебування або планового втручання, критично зменшився через:

• закрите небо та складну логістику
• високі безпекові ризики
• відмови страхових компаній покривати ризики не тільки в зоні бойових дій, а й у більш безпечних регіонах України

Виняток - зберігається певний попит на критичні, невідкладні чи унікальні послуги, які або не можуть чекати, або в яких українські фахівці мають унікальну експертизу, і пацієнти вже розпочали програми лікування.

Найбільш постраждали ті напрями, в яких вирішальним чинником була ціна, а не унікальність експертизи. Крім того, постраждали галузі, у яких ми конкуруємо з іншими країнами як за вартістю послуг, так і за досвідом лікарів, а також за лояльним законодавством і технологічним забезпеченням.

Більшість пацієнтів, які раніше регулярно приїжджали, наприклад, до стоматологів або на естетичні процедури, чекають кращих часів.

Іноземні пацієнти переорієнтувалися на сусідні країни - Польщу, Туреччину, Угорщину, Молдову, Казахстан. Там і рівень безпеки, безумовно, вищий, а ціни все ще конкурентні.

– Які напрями все-таки залишаються привабливими для іноземних пацієнтів?

– Незважаючи на різке зниження потоку пацієнтів з інших країн, найбільш привабливими залишаються:

• Стоматологія, зокрема реставрація, імплантація та протезування. Це традиційно сильна ніша, тож багато клінік продовжують приймати іноземців, переважно в більш безпечних регіонах України.
• Репродуктивна медицина (IVF). Попри безпекові ризики, попит на ЕКЗ (ЕКО) зберігається, а приватні українські центри мають значний досвід і пропонують конкурентні ціни.
• Косметична та пластична хірургія. Цей напрям залишається затребуваним, особливо від пацієнтів з Європи, Близького Сходу та від діаспори.
• Клітинна терапія. Цей напрям є привабливим завдяки лояльному законодавству та унікальному досвіду лікування пацієнтів з різними тяжкими хворобами.
• Військова хірургія і травматологія. Ця галузь має унікальну світову експертизу, що приваблює іноземних військових та медиків для обміну досвідом, навчання, а також для лікування пацієнтів.
• Реабілітація (фізична та психічна, зокрема військова і посттравматична). У цьому контексті варто зазначити, що зростають значущість і міжнародна зацікавленість у програмах відновлення - внутрішніх і проєктних центрів. Тут Україна нарощує експертизу з огляду на велику кількість унікальних реабілітаційних кейсів за роки війни.

– Чи повертаються іноземні пацієнти, які раніше приїжджали регулярно?

– Безумовно, частина пацієнтів із сусідніх держав та діаспори повертається для планових процедур, особливо якщо клініка зберегла лікарів, репутацію і гарантує безпеку та логістику.

Проте великий сегмент очікує стабілізації, тобто “кращих часів”, або шукає альтернативи в інших країнах. Тобто повернення вибіркове і залежить від рівня ризику, особистої прив’язаності до клініки чи лікаря та вартості лікування.

Стоматологія в Україні залишається привабливим напрямом для іноземців (фото: Freepik)

– Як загалом повномасштабна війна змінила мотивацію іноземців приїжджати в Україну?

– Медичний туризм в Україні трансформувався з комерційно-орієнтованого на гуманітарно-орієнтований. Іноземці їдуть не "за послугами", а "з послугами" та допомогою.

Частина пацієнтів усе ще обирають Україну через вартість і швидкість отримання послуги, але для багатьох безпека та логістика стають вирішальними факторами. І що довше триває війна, то більше потоки пацієнтів переорієнтовуються не на користь України.

З іншого боку, з'явилися нові категорії іноземців, які приїжджають з медичною метою - для них мотивація базується на гуманізмі, солідарності та професійній допомозі.

Тому можу сказати, що мотивація стала багатошаровою, адже зараз додаються специфічна експертиза (реабілітація після бойових травм, військова хірургія, досвід лікування складних травм тощо), а також етичні та солідарні мотиви.

Наприклад, приїжджають іноземні лікарі, хірурги, психологи та медсестри (часто у складі міжнародних гуманітарних місій) для надання допомоги постраждалим від війни. Їхня мотивація - гуманітарна допомога та обмін досвідом у військово-польовій медицині.

Окрема категорія іноземців - це фахівці, які приїжджають для налагодження центрів реабілітації та навчання українських колег працювати за сучасними методиками, особливо у сфері протезування та психологічної реабілітації.

Хоча показники повноцінного медично-оздоровчого туризму значно знизилися, є інтерес до України як до місця, де можна набути унікального досвіду лікування військових травм, реабілітації, що може позитивно вплинути на майбутню співпрацю у сфері військової медицини і травматології та стимулювати в’їзний медичний туризм в Україну.

– Чи етично, на вашу думку, лікувати іноземців, коли в країні триває війна, а багато українців не мають доступу до спеціалізованої медичної допомоги?

– Це складне етичне питання без однозначної відповіді, яке балансує між принципами гуманізму, медичною етикою та обов’язком перед своїми громадянами в умовах обмежених ресурсів.

Загалом я би розглядала лікування іноземців під час війни з двох ключових позицій.

Багато іноземців, які отримують лікування в Україні, є волонтерами, журналістами або військовими, які безпосередньо беруть участь у захисті чи підтримці України. Лікування цих людей є частиною підтримки спільної боротьби і робить таке лікування етично виправданим.

У багатьох випадках іноземні пацієнти (особливо ті, що приїжджають як волонтери чи журналісти) часто мають міжнародну страховку або їхнє лікування фінансується іноземними організаціями. Це, по суті, приносить ресурси в українську медичну систему, а не забирає їх.

Крім того, деякі іноземці приїжджають з власними медичними командами та обладнанням. Якщо такі послуги надає приватний сектор і немає конкуренції за життєво необхідні державні ресурси, їхня етичність зростає.

Не слід забувати, що іноземні медичні туристи приїжджали до повномасштабного вторгнення росії в Україну за певними напрямами. Зокрема, це пластична хірургія, естетична медицина, стоматологія, реабілітація, клітинна терапія, офтальмологія, репродуктивна медицина. Такі пацієнти приїжджали переважно в приватні клініки. Приватні клініки, які не залучені в державну гуманітарну мережу, надають медичні послуги іноземним пацієнтам на платній основі. Це підтримує лікарів, оплачує обладнання та дає робочі місця і валютні надходження, що може допомогти економіці та системі охорони здоров’я загалом. Це, по суті, підтримка економіки та медичної інфраструктури країни в умовах війни без відволікання ресурсів державної системи.

Якщо ж лікування іноземця вимагає критично дефіцитних ресурсів, наприклад ліжка в реанімації, рідкісних ліків, часу висококваліфікованого хірурга, які могли б врятувати життя українського пацієнта, виникає серйозний конфлікт пріоритетів.

– Щодо українців - до яких країн наші громадяни найчастіше їдуть на лікування?

– До початку повномасштабної війни українці їздили на лікування переважно до Німеччини, Ізраїлю, Туреччини, Польщі - у разі складних випадків, для лікування онкологічних захворювань, трансплантації. Також для трансплантації органів їздили до Туреччини та Індії.

Суттєвий потік українських пацієнтів, які за власні кошти їздять на діагностику, лікування, для отримання другої думки за кордон, зберігається і зараз.

Щодо країн ЄС, то завдяки механізму тимчасового захисту більшість громадян отримали доступ до безоплатної або пільгової медичної допомоги в країнах перебування - Польщі, Німеччині, Франції, Чехії, Італії, Іспанії тощо.

Є державні програми евакуації, і складні поранення та онкологічні захворювання часто лікуються в рамках евакуаційних програм ЄС у спеціалізованих клініках Європи.

– Як повномасштабна війна змінила цей ринок: чи побільшало людей, які шукають медичну допомогу за межами України? Чи немає практики зловживань безоплатною медичною допомогою в країнах ЄС у межах програм тимчасового захисту громадян України?

– Безумовно, війна кардинально змінила динаміку медичного ринку, особливо щодо попиту на медичну допомогу за межами України та доступу до неї в ЄС.

Повномасштабна війна різко збільшила кількість українців, які шукають медичну допомогу за межами країни, але це має зовсім інший характер, ніж довоєнний медичний туризм.

Наприклад, тисячі військових та цивільних, які отримали тяжкі травми внаслідок бойових дій, були евакуйовані до країн ЄС та інших держав для високоспеціалізованого лікування, реабілітації та протезування. Але це не медичний туризм, а міжнародна гуманітарна співпраця.

Або ж якщо говорити про тимчасовий захист та доступ до базової медицини для близько 6,7 млн українців, які отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС і автоматично отримали право на доступ до базової та екстреної медичної допомоги на рівні з громадянами цих країн. Це дало можливість отримати допомогу тим, хто втратив доступ до неї в Україні через переміщення або руйнування інфраструктури.

Також цей захист, особливо на початку 2022 року, надав можливість отримувати дороговартісне лікування тяжких захворювань, наприклад онкологічних, а також медичні послуги у сфері трансплантації, кардіохірургії, психологічної та психіатричної допомоги для біженців, оскільки війна спричинила масові травматичні переживання.

Водночас частка традиційного виїзного медичного туризму, коли забезпечені українці їхали за кордон на планові чи естетичні процедури, значно зменшилася через обмеження на виїзд чоловіків.

Крім того, повномасштабна війна знизила платоспроможність населення, тож дороговартісні планові процедури за кордоном для багатьох стали недоступними.

Хочу наголосити, що в країнах ЄС планові операції та дорогі діагностичні протоколи суттєво відрізняються в різних країнах і часто мають обмеження для українців зі статусом тимчасового захисту. Наприклад, часто платними залишаються стоматологія та деякі висококласні хірургічні втручання, а також дороговартісні препарати, наприклад для таргетної терапії при онкологічних захворюваннях.

Щодо зловживань, то я не знайшла підтверджених даних про масові системні зловживання з боку українців. Системи охорони здоров'я ЄС мають механізми контролю. Безоплатна допомога не є необмеженою: для отримання спеціалізованої допомоги зазвичай потрібне направлення від лікаря загальної практики, а дорогі процедури часто вимагають попереднього схвалення страховою компанією або відповідною державною установою.

Головний виклик - навантаження на систему, а не зловживання. Основною проблемою, з якою стикаються країни ЄС, є не зловживання, а колосальне навантаження на їхні системи охорони здоров'я через необхідність одночасного обслуговування мільйонів нових пацієнтів, які часто мають занедбані хвороби (через відсутність профілактики в Україні) або психологічні травми.

Українці отримують медичну допомогу в країнах ЄС у межах програм тимчасового захисту (фото: Freepik)

– По яку допомогу українці, які виїхали за кордон і залишаються там, приїжджають до України?

– Часті причини повернення - планова стоматологія, естетична/пластична хірургія, контрольні візити після операцій, невідкладні родинні/особисті причини, а також реабілітація/психотерапія з огляду на мовний та культурний комфорт. Для багатьох пацієнтів важливими чинниками є мова, нижча вартість, налагоджені особисті контакти з лікарем.

– Українські лікарі також виїжджають за кордон і там лікують як іноземних, так і наших пацієнтів. Чи можна говорити про те, що це форма "зворотного медичного туризму"?

– Коли українські лікарі працюють за кордоном і лікують там як місцевих, так і українських пацієнтів, це можна назвати трудовою міграцією медичних працівників або ж гуманітарною місією з елементами "зворотного потоку".

Термін "зворотний медичний туризм" (Reverse Medical Tourism) зазвичай використовують, коли лікарі з однієї країни їдуть до іншої, щоб лікувати пацієнтів, які приїхали з їхньої рідної країни. Українські лікарі, працюючи в ЄС, дійсно обслуговують українських пацієнтів, які виїхали з України. Присутність українських лікарів також значно полегшує доступ українським пацієнтам до медичної допомоги, усуваючи мовний бар'єр та культурні відмінності. Це є ключовим елементом, який приваблює українських пацієнтів звертатися до "своїх" лікарів за кордоном.

Однак цей процес не є чистим "зворотним медичним туризмом", адже медичний туризм є добровільним вибором пацієнта. А поточний виїзд лікарів і пацієнтів спричинений війною і має гуманітарний характер, а не комерційний. Крім того, багато українських медиків інтегруються в медичні системи країн ЄС (хоча б тимчасово) як трудові мігранти або отримують статус тимчасового захисту, працюючи на місцеві лікарні чи клініки. “Зворотний медичний туризм” зазвичай передбачає тимчасову місію лікаря, а не працевлаштування у країні, що приймає.

Українські лікарі за кордоном також лікують іноземних пацієнтів, що є ознакою трудової міграції та інтеграції, а не виняткової орієнтації на "своїх" пацієнтів.

Віолетта Янишевська розповідає про Україну як експортера унікального медичного досвіду на конгресах у сфері медично-оздоровчого туризму (фото: Facebook)

– Чи є в Україні галузі, де наші фахівці є вже значно професійнішими за іноземних - наприклад, у військовій хірургії чи реабілітації?

– Безумовно, так. Україна набула унікального і безпрецедентного досвіду, який значно підвищив професіоналізм наших фахівців у низці ключових галузей, зробивши їх фактично світовими лідерами в умовах сучасної високоінтенсивної війни.

Українські хірурги, травматологи та анестезіологи здобули досвід, якого не мають фахівці жодної країни світу, оскільки більшість розвинених країн не вела бойових дій такої інтенсивності протягом десятиліть.

Наприклад, українські лікарі розробили та вдосконалили протоколи лікування складних, множинних і комбінованих мінно-вибухових поранень (політравми).

Також зросла експертиза у відновленні критичних пошкоджень:

• щелепно-лицева хірургія
• пластика черепа (з використанням 3D-друку)
• реконструкція кінцівок після тяжких ушкоджень
• травматологічна офтальмологія

Пишаюся тим фактом, що створено та вдосконалено систему ешелонованої медичної допомоги: від стабілізаційного пункту до тилового госпіталю, яка дає змогу швидко надавати допомогу і рятувати життя. Іноземні колеги вивчають цю модель як приклад організації медицини в умовах масових бойових травм.

А чого варта специфіка бойових поранень? Як зазначають українські фахівці, лікування бойової травми - це інша хірургія з іншими протоколами та рішеннями, і український досвід тут уже перевершує світові стандарти, які базувалися переважно на локальних конфліктах низької інтенсивності.

В Україні формуються мультидисциплінарні команди, до яких входять фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи, протезисти. Такі команди працюють над відновленням військових. Це відповідає найкращим світовим стандартам, але обсяг і складність випадків є унікальними.

Українські фахівці набувають унікального досвіду роботи з масштабним посттравматичним стресовим розладом (ПТСР), травмою полону та питаннями реінтеграції військових у суспільство.

Українські протезисти активно співпрацюють з міжнародними партнерами, освоюючи та впроваджуючи найсучасніші технології (наприклад, біонічні протези) для обслуговування тисяч пацієнтів.

Сьогодні іноземні фахівці приїжджають до України, щоб вчитися в українських колег, особливо у сферах, пов'язаних з лікуванням воєнних травм та організацією медичної допомоги в умовах активних бойових дій. Це перетворює Україну з імпортера медичних послуг на експортера унікального медичного досвіду. І це те, про що я зараз доповідаю на найбільших конгресах у сфері медично-оздоровчого туризму.

– Чи може Україна стати "хабом реабілітації" після війни не тільки для своїх, а й для іноземних пацієнтів, зокрема з ПТСР?

– Так, Україна має потенціал, щоб стати світовим "хабом реабілітації". Ми маємо унікальні передумови для того, щоб перетворити свій військовий досвід на конкурентну перевагу у сфері реабілітації. Це стосується не лише фізичного відновлення та протезування, а й лікування ПТСР та інших психологічних наслідків війни.

Українські фахівці вже набули безпрецедентного досвіду у роботі з ПТСР та іншими травмами, пов'язаними з війною, який є найбільш актуальним у світі, адже тисячі військових та мільйони цивільних осіб пережили бойові дії, окупацію, обстріли та втрати. За таких масштабів травматизації українські психологи, психіатри та реабілітологи напрацювали унікальні, перевірені на практиці протоколи лікування, які недоступні в мирних країнах.

Навіть після війни вартість медичних послуг в Україні, ймовірно, буде нижчою, ніж у Західній Європі чи США, за високої якості обслуговування. Це може привабити пацієнтів, які не можуть дозволити собі дороге лікування ПТСР на батьківщині.

І не слід забувати, що Україна має значний потенціал для курортної та санаторної реабілітації, що прискорює психологічне відновлення - Карпати, узбережжя, лісисті регіони, морський клімат, грязі, озокерит, мінеральні та термальні джерела.

Однак перетворення на хаб вимагатиме активної міжнародної підтримки та визнання. Іноземні фахівці вже приїжджають до України, щоб опанувати протоколи роботи з бойовою травмою. Після війни цей обмін може перетворитися на постійні міжнародні освітні програми та стажування.

Залучення інвестицій у створення сучасних високотехнологічних реабілітаційних центрів із іноземними експертами дасть змогу обслуговувати пацієнтів з інших країн.

І я вірю, що Україна може стати центром для ветеранів та цивільних осіб, які пережили травматичний досвід у локальних конфліктах по всьому світу.

Після війни Україна може стати хабом реабілітації і для своїх, і для іноземних пацієнтів (фото: Freepik)

– Чи можливо таке, що українські лікарі, які зараз працюють у клініках інших країн, після війни повернуться і привезуть із собою нових пацієнтів? І чи може медичний туризм стати частиною післявоєнного економічного відновлення України?

– Так. Є висока ймовірність, що українські лікарі, які працюють за кордоном, повернуться, особливо ті, хто має власні клініки або мережі в Україні. Або ті, хто хоче долучитися до відновлення країни. А набуті ними міжнародні зв'язки, знайомства з іноземними пацієнтами, вдосконалення своїх навичок, опанування новітніх технологій та використання європейських протоколів лікування можуть сприяти залученню пацієнтів з інших країн після завершення війни.

Медичні послуги є експортоорієнтованою галуззю. Розвиток сфери в’їзного медичного туризму (особливо унікальних напрямів, як-от реабілітація та військова медицина) може стати важливим джерелом валютних надходжень та стимулом для створення високооплачуваних робочих місць.

Медичний туризм сприятиме інтеграції України до міжнародного економічного простору.

Успішний медичний туризм приверне іноземні інвестиції у будівництво сучасних клінік та реабілітаційних центрів, що є критично важливим для відбудови.

Необхідність обслуговування іноземних пацієнтів вимагатиме сертифікації українських клінік за міжнародними стандартами (наприклад, JCI або Temos), що підвищить якість медицини для всіх громадян України.

Тобто медичні працівники, які повертаються, можуть стати амбасадорами української медицини, а унікальний військовий досвід - головною конкурентною нішею, завдяки чому медичний туризм може стати вагомою статтею доходу у післявоєнній економіці.

– Як цифровізація (телемедицина, ШІ, онлайн-консультації) змінює медичний туризм?

– Цифровізація кардинально змінює ландшафт медичного туризму. Зокрема, йдеться про такі напрями.

• Телемедицина/онлайн-консультації. Такий формат дає змогу українським лікарям забезпечувати зв'язок з іноземними пацієнтами та українською діаспорою незалежно від географічної прив’язки. Це є критично важливим під час війни. Результати МРТ, КТ, УЗД, гістології та інші лабораторні дані можна легко передавати через захищені платформи.
• ШІ (штучний інтелект). Покращує діагностику та планування лікування, що підвищує довіру до послуг та їхню якість. ШІ може швидко оцінити медичні документи пацієнта та порекомендувати найкращого фахівця/клініку в іншій країні. Пацієнти можуть здійснити 3D-огляд клініки, операційних і палат, що підвищує їхню довіру та комфорт ще до приїзду. ШІ-асистенти допомагають з логістикою (візи, проживання, трансфер), а також із перекладом медичних термінів.
• Попереднє планування. Іноземні пацієнти можуть отримати повну консультацію, план лікування та оцінку вартості до приїзду, мінімізуючи ризики та скорочуючи тривалість перебування. Тобто цифровізація зменшує час обов'язкового перебування в країні лікування.
• Телереабілітація. Пацієнт повертається додому раніше, а подальше відновлення проходить під онлайн-наглядом іноземного фізичного терапевта. Це економить кошти на тривалому проживанні.
• Дистанційний моніторинг. Носимі пристрої та мобільні додатки дають змогу лікарям відстежувати показники пацієнта (артеріальний тиск, серцевий ритм, рухову активність) після його повернення.
• Зворотний зв'язок через відео. Хірург може оцінити стан швів чи післяопераційного рубця через відеозв'язок без потреби у повторному фізичному візиті.

Тож цифровізація перетворює медичний туризм на гібридну послугу, за якої фізичний візит потрібен лише для самої процедури, а весь процес консультації та догляду стає віртуальним.

– Які країни на сьогодні є головними конкурентами України в медичному туризмі, а які готові до партнерства з українськими клініками?

– Серед основних конкурентів назву такі.

Туреччина - з огляду на агресивну маркетингову політику, підтримку держави, нижчі ціни та високу якість (особливо у трансплантології органів та волосся, естетичній хірургії, стоматології, онкології). Для України це прямий конкурент, особливо що стосується пацієнтів зі Східної Європи та країн СНД, які шукають доступне лікування з високою якістю.

Ізраїль, Німеччина, Південна Корея - у цих країнах виконують складні процедури та діагностику, а найбільш конкурентними напрямами є онкологія, онкогематологія, кардіологія, травматологія.

Угорщина - через територіальну близькість до інших країн ЄС та нижчі, ніж у Західній Європі, ціни. Угорщина завдяки грамотному маркетингу створила імідж “головного стоматологічного кабінета” ЄС. Для України це конкурент у регіоні, особливо у сфері стоматології, естетичної медицини, санаторно-курортної реабілітації.

Чехія, Польща та інші країни Центральної і Східної Європи. Чехія, зокрема, вважається зростаючою дестинацією медичного туризму в Європі. Польща також згадана в рейтингах як країна з привабливими цінами і досить якісною медициною. Для України це означає конкуренцію за тих пацієнтів із Європи, які шукають недорогі, але ефективні медичні послуги, зокрема конкуренцію в санаторно-курортній реабілітації.

Таїланд, Індія, Південна Корея - ці країни є привабливими для нішевих, складних процедур або унікальних методик.

Якщо говорити про партнерів для українських клінік, то це країни Балтії, Польща, Німеччина, Іспанія, США, Канада, Ізраїль - завдяки партнерству у сфері військової медицини, реабілітації та обміну досвідом.

Наприклад, Німеччина, Польща й Іспанія приймають українських військових та цивільних на лікування, і вони вже встановили прямі канали співпраці з українськими медичними закладами. Ця співпраця може перерости у створення спільних реабілітаційних центрів і сприяти інвестиціям у післявоєнну медичну інфраструктуру.

США та Ізраїль є партнерами у наданні технологій протезування, організації системи реабілітації та обміні досвідом у лікуванні військових травм. Вони зацікавлені в унікальному українському клінічному досвіді лікування масштабних мінно-вибухових травм та ПТСР.

У клініках ЄС та США є спільні програми лікування складних випадків, які передбачають частину діагностики та реабілітації в Україні, а частину - за кордоном.

Крім того, Туреччина також може стати партнером після завершення війни, зокрема завдяки відкриттю в Україні філій провідних мереж клінік для обміну досвідом.

Наразі Українська Асоціація Медичного Туризму в партнерстві з Global Healthcare Travel Council працює над підвищенням стандартів та отриманням міжнародної акредитації (наприклад, JCI, Temos), що є необхідною умовою для залучення пацієнтів із Західної Європи.

Для післявоєнного відновлення медичний туризм України має фокусуватися на унікальній експертизі (реабілітація і травматологія) - це мінімізує пряму конкуренцію, а також на тісній інтеграції з європейськими партнерами для забезпечення безпеки та якості послуг як українським, так і іноземним пацієнтам.