"До 30 поранених за день". Як медики 80-ї бригади рятують військових під Бахмутом

Куди потрапляють військові після поранення на полі бою, що таке точка евакуації та стабілізаційні пункти – у репортажі журналістки РБК-Україна Анастасії Рокитної з Донеччини.

На Бахмутському полі бою гаряче та виснажливо. Українські війська продовжують контрнаступати, поки росіяни з усіх сил намагаються тримати територію. Медики 80-ї окремої десантно-штурмової бригади говорять, що кожний крок дається кров’ю, і роботи в них на цьому напрямку вистачає. РБК-Україна побувало на точці евакуації поранених та стабілізаційному пункті батальйону цієї бригади. Про умови роботи та втрати – у репортажі нижче.

Холодна темрява пробиває повітря. Стоїмо на пустій вулиці, по якій ще вдень їздили сотні автомобілів та бойової техніки. На ніч стало тихіше, трафік зменшився. Ми, тим часом, очікуємо, коли підійдуть військові і заберуть нас до місця, яке проходить кожний боєць після поранення - точку евакуації.

Світло фар б’є у заднє скло, наближаючись все ближче і в якийсь момент зрівнюючись з нашим авто.

– За нами! - вигукує боєць, висунувши своє обличчя з дверцят.

– Їдемо.

Дороги Донеччини відповідають бойовій обстановці в регіоні. Десь пробито снярядами, десь – масивністю транспорту, який рухається по старому асфальту. Так ми тарахкотимо ближче до місця, куди привозять прямо з боїв "трьохсотих" 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Це точка евакуації. Звідти вони прямують до стабілізаційного пункту, а з нього в госпіталь.

У прифронтових регіонах нічних ліхтарів немає, та й люди стараються менше вмикати світло – може залетіти російська авіація або безпілотник. Тому це мінімальні заходи безпеки. Ми навіть не встигли зрозуміти, де перебуваємо, поки доїхали до точки.

Тут нас зустрічають світлі і усміхнені військові медики, які контрастують вуличній обстановці. Тільки один з них серйозний і задуманий, уникає погляду в нашу сторону. У нього довга чорна борода, темні відсторонені очі. Здається, він десь окремо від усіх, думає про щось своє.

Але це тривало недовго. Серед усіх ми побачили собаку, яка є розрадою навіть для цього "твердого" хлопця. Крізь його стиснуті губи почала проявлятись посмішка, коли пес пробіг поруч.

"Ми на точці евакуації, куди привозять поранених з лінії зіткнення. Тут надаємо першу медичну допомогу, стабілізуємо та далі перевозимо хворих на наступну ланку евакуації", – розповідає Аня, медик медичного пункту батальйону. Раніше вона працювала акушеркою в Рівненській області у післяпологовому відділенні сумісного перебування матері та дитини. Тепер приймає "200-х" та "300-х" з поля битви.

Фото: медик Аня (РБК-Україна)

Раптом нашу розмову перебиває повідомлення: є поранені, очікуйте. Вже втретє за цей день. Звиклі до таких обставин медики готуються приймати "трьохсотих". Через рацію вони дізнаються, як триває процес евакуації, що відбувається біля поля бою. Все для того, щоб розуміти обстановку і розраховувати свій час.

"Щодо кількості поранених. Буває по-різному – то 1, то 5. Все в залежності від того, скільки їх будуть вивозити і наявної кількості поранених у нас. Бувало, що за один день ми вивозили до 30 поранених. Працювали з 9 ранку до 9 вечора, не рахуючи ночі", – ділиться Аня з РБК-Україна, готуючи медевак до прийому бійця.

Поки чекаємо евакуації, вдивляємось в небо. Світло вимкнено, тому зорі видно краще. Можливо, серед галактик наші проблеми здаються незначними, але від цього не легше. Прямо перед очима вирує війна на виживання, яка зачіпає мільйони сімей. І незрозуміло, коли вона закінчиться.

Крізь думки чуємо гул техніки. Це їдуть вирвані з бою військові, які везуть пораненого побратима. Цього разу привезли бійця бригади, який працював в районі Кліщіївки. В ході бойових дій чоловік наступив на "пелюсток" (протипіхотна міна, яка має вигляд пелюстки, - ред.).

Його привозять на броньованій техніці та одразу направляють в медичне авто. Працює група медиків, щоб оперативно надати допомогу, записати дані, хто він і як отримав травму. Нога, якою він наступив на міну, перебинтована нашвидкоруч. Певно, це була перша допомога, яку надали його побратими. Медики знімають бинт, тампонуючи рану більш професійно. Далі оглядають все тіло, розрізаючи штани та знімаючи верхній одяг.

Фото: поранений боєць в медеваці (РБК-Україна)

"Штани тільки купив, - говорить поранений, усміхаючись. Попри те, що у чоловіка вивернута та кровоточить п’ята, він тримається бадьоро. Ще й знаходить час жартувати. – Ми їх видавимо до зими, я ще повернусь".

Їхня група бійців працює під Бахмутом. Росіяни, відступаючи, залишили за собою багато "сюрпризів" різної сили вибуху. За даними Державної службі з надзвичайних ситуацій, Україна очолює список найзамінованіших країн. На одну з цих мін сьогодні натрапив і боєць 80-ї бригади.

За його словами, шість побратимів несли пораненого чоловіка близько чотирьох кілометрів. Евакуація не змогла приїхати в "червону зону" бойових дій, тому бійці справлялись самотужки.

"Як себе відчуваю після поранення? Бадьоро. Мозок не поплавило. Та прорвемось. Це наша робота", - сказав поранений боєць, коли йому заново тампонували ступню. Прорізався біль, він почав кричати. Це тимчасові заходи задля збереження життя – потрібно перекрити потік крові.

Медики, в свою чергу, роблять роботу швидко та злагоджено, паралельно тримають контакт з пораненим. З ним потрібно говорити, щоб розуміти, чи він у свідомості. Зазвичай питають про сім’ю, підбадьорюють, що все буде добре, буде жити. А йому важливо це чути. В такі моменти завжди є необхідність, щоб сказали щось позитивне. Навколо все й так всіяно хаосом та брудом.

Військові часто після поранення називають той день другим днем народженням. Медики – це люди, які їх перероджують і дають новий старт. Вони потім можуть ще й дружити і спілкуватись роками. На війні люди швидко сходяться, і зв’язок цей переростає в щось міцне та довге.

Надавши необхідну допомогу на першій ланці, далі пораненого перевозять до стабілізаційного пункту. Там, у більш стерильних умовах, його повністю оглядають, промивають та зшивають рану.

Фото: поранений боєць в стабілізаційному пункті (РБК-Україна)

Коридор стабпункту обвішаний дитячими малюнками "Повертайтесь живими" та державними прапорами. Коли бійці потрапляють сюди, то, певно, не помічають їх. У той момент все відбувається оперативно, зовсім інші думки в голові. Але після стабілізації, вийшовши з палати, їх важко не помітити. Вони так і хочуть звернутись до бійця: дякуємо за захист, ми вас чекаємо.

На точці евакуації ж медики повертаються до чергування, щоб у разі чого бути готовими надати допомогу. Бойові медики часто й самі, витягуючи військових, потрапляють під обстріли. Ризикуючи своїм життям, вони думають лише про те, щоб вберегти побратимів. А для ворога лікарський знак "плюс" на броні означає лише ціль.

"За час моєї служби тут загинули багато медиків. Більше чоловіків. Двоє дівчат", - ділиться в виданням Аня, медик, яка сьогодні приймає поранених на точці евакуації.

Говорить, що найважче у роботі – смерть: "Особливо, коли гинуть друзі. І коли привозять пораненого і ти вже нічого не зможеш зробити. Це важко. Вони помирають. Їх треба описати, зняти амуніцію, знайти документи особи, жетони. Якщо людина невідома, то потрібно знайти особливості. Запакувати в мішок. Підписати, що наявні дані. Це все наша робота".

Поки рація мовчить, Аня чергує. Часом до неї заходить її чоловік - він водій хамеру медичного пункту. Вони обидва приймають довжину цієї війни, яка, поки, не має кінця.