Офіцер командування Повітряних Сил ЗСУ полковник Денис Смажний в інтерв'ю РБК-Україна про те, як змінювалась ППО України за час війни і як вдається протистояти ракетним атакам та "шахедам" Росії.
– Ця розмова відбувається у ті дні, коли ми проходимо трагічну річницю в нашій історії. Три роки тому Російська федерація здійснила повномасштабне вторгнення на територію України. В якому стані на той момент була українська протиповітряна оборона?
– На момент повномасштабного вторгнення українська протиповітряна оборона складалась із застарілих радянських зразків зенітного ракетного озброєння. Єдиною перевагою, що нас врятувало тоді від російських повітряних атак – це достатня кількість зенітних керованих ракет. Тобто попри те, що самі системи були застарілі і малоефективні, ракет у нас було достатньо.
– У перші тижні російського вторгнення, як я розумію, їхня авіація ще мала сміливість і залітала углиб нашого повітряного простору. Правильно розумію?
– Так. Тоді вони намагалися проникнути вглиб нашої території. Я думаю, що це насамперед пов'язано з тим, що вони були жертвами власної пропаганди. На той момент спікери збройних сил ворога доповідали, що все ППО в Україні повністю знищено і можете спокійно залітати і бомбити наші міста.
Були досить зухвалі спроби росіян політати над нашої територією. Були випадки, коли вони долітали аж до Миргорода, до Золотоноші. Наші зенітники мали тоді змогу збивати їх і над Васильковом. Досить глибоко вони намагалися залетіти.
– Коли, в який момент після початку великого вторгнення ці спроби припинились і їхня ворожа авіація перестала залітати в наш повітряний простір?
– Найактивніше російські льотчики намагалися залітати вглиб території України у перші тижні з початку повномасштабного вторгнення, коли окупанти хотіли захопити Київ та проникнути глибоко в Харківську область. Завдяки активним діям нашої протиповітряної оборони і, без перебільшення, героїчності наших воїнів-зенітників та льотчиків-винищувачів, нам вдалося завдати величезних втрат російській авіації і витіснити її з нашого повітряного простору.
Проте росіяни продовжували досить активно діяти в небі, хоч і не в глибині території нашої країни, але все ще в межах зони ураження наших зенітних ракетних комплексів. Збиття ворожих літаків продовжилося, їхні льотчики почали відмовлятися від виконання місій, і десь через два місяці після повномасштабного вторгнення остаточно перестали залітати в зону ураження наших ЗРК.
– Також, якщо я правильно розумію, саме у перші години перші ракетні удари Росії були або значною мірою, або здебільшого спрямовані саме на об'єкти протиповітряної оборони?
– Правильно. Саме перші атаки, які вони здійснили, були по позиціях зенітних ракетних підрозділів, по позиціях радіотехнічних військ і по аеродромах – по тих позиціях, які роками використовувалися нашими силами. Вони були атаковані. І думаю, що саме через те, що вони їх атакували, в них була ілюзія, що всі ці засоби знищені.
– Я так розумію, що ці удари саме по позиціях, по об'єктах ППО – це як у підручниках написано: що спочатку треба подавити ППО противника (в цій ролі на той момент виступали ми), а далі вже сухопутне вторгнення тощо. Очевидно, що цей план Росії – подавити наше ППО – на той момент не вдався, він був безуспішний. Завдяки чому?
– Доктринально у всіх провідних арміях світу прописано, що потрібно передусім подавити ППО, а вже тоді починати наземну і повітряну операції. Однак росіяни вирішили одночасно діяти на всіх напрямках: у перші години та дні вони намагалися і знищити нашу ППО, і паралельно розпочали наземну операцію. Це одна із причин, чому ворог не зміг реалізувати свої амбітні плани.
Насамперед через те, що ми мали високу маневреність. Завдяки високій маневреності, розосередженню всіх наших сил та засобів – більшість наших підрозділів були переміщені в інші місця – ми пережили перший удар і зберегли наш потенціал. І, перегрупувавши ті сили і засоби, які в нас були на різних напрямках, ми змогли стримати переважаючого ворога і не дали росіянам завоювати панування в повітрі.
– Оскільки була така швидка, оперативна реакція підрозділів Повітряних Сил на перші удари, то, як я розумію, ви готувалися до вторгнення і таких атак?
– Так, ми отримували розвіддані, заздалегідь формували свої підрозділи на найбільш загрозливих напрямках ударів. Крім того, військові завжди готуються до війни: підготовка запасних позицій, навчання з виведення підрозділів з-під удару, відбиття повітряного нападу, бойові стрільби по повітряних мішенях, різноманітні тренування...
– Пам'ятаєте, в перші місяці після початку великої війни і суспільство – цивільні, активісти, волонтери, окремі західні чиновники, які також нас підтримували, закликали, і публічно, і в соцмережах – , щоб західні партнери допомогли і закрили небо над Україною? У такому більш детальному контексті це передбачало тоді, щоб нам дали Patriot і все що можливо.
Тоді ми чули в коментарях від західних лідерів і тих, хто ухвалює рішення, що, мовляв, ми не можемо вам надати такі системи, це неможливо, потрібно дуже довге навчання, їх дуже складно опанувати. Однак проходить час, і нам ці системи почали постачати, не через довгий період часу – до приходу першої батареї Patriot відтоді минув рік. Чому тоді, коли всі просили, нам їх не надали і не допомогли закривати небо?
– Тому що в Україну ніхто не вірив. В українців ніхто не вірив, і у Збройні Сили України ніхто не вірив у світі. Уявіть собі таку ситуацію: ми просимо Patriot, інше дороге озброєння – західні партнери його дають, і через деякий час росіяни захоплюють нас і захоплять також усі ці технологічні дороговартісні системи озброєння. Ніхто з партнерів не хотів так ризикувати, не маючи віри в наш успіх.
Але минуло декілька місяців інтенсивної боротьби українців саме тим наявним і застарілим озброєнням, яке було в наших руках. І весь світ побачив, що ця нація ніколи не здасться, ця нація буде воювати до кінця будь-яким озброєнням. І саме це зламало уявлення наших партнерів – їм можна доручити зброю, давайте спробуємо з чогось невеликого, з чогось не настільки високотехнологічного і ефективного.
До того, як ми отримали Patriot, ми отримували й інше зенітне ракетне озброєння – і нове, таке як сучасні Iris-T, NASAMS, і досить старі зразки – Gepard, Crotale тощо. Поступово партнери зрозуміли, що нам можна довірити будь яке озброєння. Тож, хоч і з величезним запізненням, ми отримали Patriot і зараз ефективно його використовуємо.
– Тоді західні медіа писали, що, за їхньою інформацією, українці дуже здивували закордонних партнерів у швидкості опанування цих комплексів. Так це чи не так?
– Так, вони були шоковані. Насамперед, ми відправляли найбільш досвідчених і найбільш підготовлених людей, які знають, що таке зенітні ракетні системи. Тому не було необхідності навчати їх з нуля. Лише перенавчити на інші зразки озброєння, які набагато легші в освоєнні, якими значно легше керувати.
Тому так – вони були здивовані, коли приїздили на курси наші захисники і захисниці, їм давали елементарні речі, а наші просили: давайте перелаштуємо програму, тому що ми це все знаємо, ми готові вже навчатись практичному застосуванню. Західні інструктори швидко адаптували програму підготовки і наші воїни дуже швидко освоїли нову зброю.
– У нас були радянські комплекси і тут нам надходять західні комплекси. Чи були складнощі в тому, щоб їх інтегрувати, вбудувати в єдину систему ППО, і щоб це давало ефективність на виході?
– Інтегрувати радянські застарілі, західні застарілі і західні новітні комплекси в єдину систему – досить складне завдання з технічної точки зору. Воно й досі продовжує вирішуватися спільними зусиллями. Але труднощі не лише на рівні інструментальної інтеграції. Всі ці комплекси потрібно вбудувати в єдину систему ППО країни: розподілити по напрямках, розташувати системи різного класу, різної дальності на різних позиціях, визначити зони відповідальності, налагодити обмін інформації та систему управління…
Це задання ми ефективно вирішуємо, адже маємо розумних фахівців, які знаходять нестандартні рішення. У нас є своє програмне забезпечення і обладнання бойового управління, в яке ми поступово інтегрували різні зразки озброєння, використовуючи різні не "натівські" протоколи обміну інформації. Такий вид інтеграції ми завжди здійснюємо на перших етапах. Адже головне для нас – забезпечити наявними засобами максимально ефективне протиповітряне прикриття критичних об’єктів інфраструктури, міст, угрупувань військ.
– Але ворог теж адаптується до нових викликів. Які саме нові тактики застосовують росіян у спробах обходити і проривати нашу ППО?
– Спроби роблять постійно. Якщо на перших етапах війни в них були досить шаблонні атаки і вони не особливо вчились на своїх помилках, то останнім часом вони дуже швидко вчаться. Вони змінюють маршрути, висоти польоту всіх засобів повітряного нападу, змінюють тактику застосування балістичного озброєння, різного озброєння – і корейського, і іранського. Тобто тактика постійно змінюється, вдосконалюється, синхронізуються удари. І цьому треба протидіяти.
– Від початку великої війни і зараз ми також використовуємо авіацію для збиття повітряних цілей. Зокрема, була публічна інформація, що для цього використовуються і західні винищувачі. Яка на сьогодні частка ураження ворожих ракет, дронів, літаків, вертольотів, ворожих аеродинамічних цілей припадає саме на авіацію?
– Точну частку перехоплення зараз не можу назвати. Але просто для порівняння скажу, що коли в нас були тільки радянські винищувачі, то до 10% усіх перехоплених цілей в рамках протиповітряної оборони були здійснені радянськими винищувачами. Вони були не дуже ефективні в плані перехоплення дронів-камікадзе – застарілі радянські радари, не дуже ефективні ракети.
З появою західних винищувачів ситуація в українському небі значно покращилася, адже у них значно кращі радари, значно ефективніші ракети-перехоплювачі. Але ми тільки нарощуємо цю спроможність. Винищувачів ще не так багато, тому наші пілоти докладають титанічних зусиль, аби бути максимально ефективними.
– З цих винищувачів у теорії можливо збивати і "шахеди"?
– Так, звичайно. Проблема "шахедів" не в їхньому перехопленні, проблема – у масовості їхнього застосування. Їх дуже багато. Зараз більшість "шахедів" знищується мобільними вогневими групами, легкою авіацією, гелікоптерами зі встановленими кулеметами, у тому числі винищувачами. І західні винищувачі також здійснювали успішне перехоплення "шахедів".
– Якщо говорити про нашу ППО, в чому її унікальність і особливість?
– За кількістю перехоплених та знищених за ці три роки засобів повітряного нападу, наша протиповітряна оборона однозначно є одними з найефективніших і найдосвідченіших у світі. Тобто можна сказати, що сьогодні в нас побудована потужна ППО, яка довела свою ефективність під час війни високої інтенсивності.
Чи це вже достатньо ефективна система ППО для нашої країни? Ні. Наша країна величезна, в нашій країні дуже багато об'єктів критичної інфраструктури. І, знову ж таки, ми б'ємося з найпотужнішою армією у світі в плані ракетного озброєння і з однією з найпотужніших в плані авіаційного озброєння. Тому нам треба продовжувати нарощувати ППО.
Але система унікальна, вона налічує велику кількість засобів ППО і ПРО. У критичний момент дуже багато націй відгукнулися на передачу нам озброєння, і тому в нас зараз десятки різних систем ППО, але в цьому їхня унікальність, багатошаровість і ефективність.
– Якщо говорити про співвідношення, то у нас зараз на озброєнні більше радянських систем, чи більше західних? Чи, можливо, західні вже витіснили радянські?
– Західні не витіснили радянські, ми досі використовуємо радянські системи. Єдине, що за три роки війни досить виснажилися запаси зенітних керованих ракет до цих систем. Але є безліч проектів – як вітчизняних, так і закордонних – щодо адаптації інших ракет. Тому радянські системи ще будуть жити і будуть виконувати своє завдання з протиповітряного прикриття.
Щодо кількості – це важко оцінити, поступово ми, звичайно, замінимо усі наші радянські системи. За типами систем у нас зараз більше іноземних, але за кількістю – у нас ще досить багато радянських комплексів.
– У медіа – на рівні посилань на джерела, на анонімних співрозмовників, хтось це говорив і публічно – що є в планах, що ведеться розробка ЗРК українського виробництва. Чи є вже в нас, на озброєнні української армії, ЗРК власного виробництва?
– Скажу так, ведуться роботи, ведеться модернізація наявних зразків озброєння. Повністю українського ЗРК у Повітряних Силах поки що немає. Але роботи інтенсивно ведуться, і наша промисловість шукає шляхи швидкого вирішення цих питань.