Чому реактивні шахеди не дають Росії перевагу: інтервʼю з Киричевським

Головне:

• Ініціатива у війні дронів. За оцінкою Киричевського, ініціатива й далі належить Україні, бо росіяни не можуть ні мобільними вогневими групами, ні власними дронами-перехоплювачами купірувати загрозу від українських мідлстрайків.
• Реактивні шахеди. Військовий каже, що Україна першою застосувала реактивні БпЛА-"камікадзе" ще взимку 2022 року, а Росія повторила цей шлях.
• Обмеження масштабування. На думку Киричевського, Росії заважають нестача підготовлених операторів, потреба в часі та висока вартість: самі росіяни визнають, що "Герань-4" і "Герань-5" коштують від 200 тисяч доларів.
• Удари по Москві. Киричевський вважає, що відповідь на удари по Києву не має бути дзеркальною, адже кожен удар повинен нести конкретну воєнну мету, а дефіцитні засоби краще зосереджувати на російських воєнних можливостях.

Ініціатива у війні дронів

– Кілька місяців тому ви казали, що влітку Україна перехопила ініціативу у війні дронів, масово запускаючи мідлстрайки по окупованих територіях і по Росії. Чи триває вона, чи її перебили реактивні шахеди?

– Навіть цю історію з реактивними шахедами Росія була змушена повторити за нами. Наприкінці грудня 2023 року стало відомо, що в росіян може з'явитися реактивний шахед, який згодом масштабують. Але якщо брати зиму 2022 року, першою реактивні БпЛА-"камікадзе" у цій війні застосувала Україна.

Йдеться про переробку Ту-141 "Стриж", це щось на кшталт великогабаритної крилатої ракети. Злітна маса "Стрижа" – кілька тонн, довжина фюзеляжу – 11 метрів. За відкритими даними, він міг нести 150-кілограмову бомбу. Попри це, ця річ виявилася достатньо ефективною, щоб почати вражати стратегічну авіацію РФ.

Ми часто випускаємо з уваги й інші вироби, назви яких уже стали звичними. Наприклад, "Паляниця" – судячи із зображень у відкритому доступі, це щось на кшталт спрощеного "Нептуна", зменшеного до 300 кілограмів злітної маси. Є хронологія: коли цей засіб з'явився у 2024 році, з російськими снарядними арсеналами почало щось відбуватися. Вони почали злітати в повітря від засобів з реактивними двигунами, які прилітали з нашого боку.

Тож і в історії з масштабуванням реактивних дронів-камікадзе росіяни перейняли це в нас. Можна дискутувати, наскільки це було масштабовано в нас і в них, але вони йшли за нами, навіть якщо ми лідерства не визнаємо.

Так само з дронами-ждунами. Ми чомусь думаємо, що росіяни першими це придумали, а вони заявляють, що підгледіли це в нас. Просто ми цю практику не оприлюднили вчасно.

Є ціле віяло типів мідлстрайків для різних цілей. Наприклад, FP-2 – те, що потрібно для ударів по розташуванню військ у прифронтовій зоні. Типу "Булави" або B2 – для знищення цінних рухомих цілей.

Ми також скопіювали російську "Молнію" і перетворили її на дрон "Блискавка". Це новий виток нашої війни мідлстрайків: замість дорожчих виробів – дешевші літаки, які можна використовувати проти малоцінних цілей, як-от УАЗи, "буханки" з особовим складом чи просто автотранспорт.

Якби, не дай Боже, під тиском російських реактивних дронів ми почали відмовлятися від далекобійних операцій, можна було б говорити, що росіяни перехопили ініціативу. Але ініціатива – така річ, що належить лише одному, і зараз вона належить нам у війні дронів.

Попри те, що зима очікується непростою, немає тих заяв, які лунали на початку 2026 року: що над містами нависатимуть тисячі дронів зі штучним інтелектом і буде апокаліпсис у стилі "Термінатора-2". Росіяни самі розуміють, що купірувати загрозу від наших мідлстрайків ні мобільними вогневими групами, ні власними дронами-перехоплювачами не виходить на потрібному їм рівні. Тут питання в гонці кількостей, і ми їх кількісно переважаємо. Ще рік тому важко було уявити, що ми про це говоритимемо.

Як Україна адаптується до реактивних шахедів

– Останніми тижнями нальотів реактивних шахедів на Київ і сусідні області менше, ніж на початку сезону. Що змінилося?

– Саме це я й мав на увазі, коли казав, що нам, як воюючому суспільству, але передусім силам оборони, потрібен час, щоб напрацювати рішення й адаптуватися.

Серед добрих справ нашого полку – регулярні удари. Лише у вересні було кілька результативних ударів по точках пуску реактивних шахедів в районі Донецька. Сили безпілотних систем – це такий колективний Святий Миколай: добрі справи відбуваються, але не завжди про них можна одразу сказати публічно.

Багато зроблено, щоб зменшити інтенсивність російських запусків. Були масштабовані сегменти з дронами-перехоплювачами, зокрема й у нашому полку. Такий шлях адаптації, я думаю, ми пройшли.

Чому не б'ють по Москві так, як по Києву

– Москва досі не потерпає від українських дронів так, як Київ. Це недоцільно чи ще немає засобів?

– А чи справді це доцільно? Ми записуємо цей подкаст у день, коли знову вдарили по Південному мосту. На емоціях хочеться, щоб і в росіян було щось подібне. Але, хоч як це пафосно звучить, нам треба чимось від них відрізнятися. Ступінь цивілізованості застосування воєнної сили полягає в тому, що вона має нести конкретну воєнну мету.

Якщо кілька "Нептунів" витрачаються на знищення стратегічно важливого воєнного заводу чи Су-34 на землі, це виправдано. Є й приклади далекобійних ударів на кшталт діпстрайків: були уражені два російські дата-центри. Наш полк спільно з іншими полками СБС уразив дата-центр "ВКонтакті" під прикриттям інтенсивного вогню по Санкт-Петербургу.

Росіяни навіть сформували категорію: якщо пошкодження дата-центру паралізує роботу держави більш ніж на годину, це критично. Хто б міг подумати, що в російської держави є таке вразливе місце. Вони, звісно, намагаються захищати критичну інфраструктуру, але на будь-яку дію є протидія.

Одна справа – уражати такі об'єкти, інша – гнатися за тим, щоб зробити боляче простим росіянам. Їх не цікавить політика, вони свій вибір зробили, і кінетичними ударами його не виправиш. Це також контраргумент до пропозиції не бити по дата-центрах, бо раптом прості росіяни не дізнаються правди про війну. Вони вибрали не дізнаватися правду. Витрачати дефіцитні засоби на тих, хто вирішив нічого не міняти, недоцільно.

Навіть у росіян є ліміти. Нам може здаватися, що три тисячі реактивних шахедів, "Бандеролей" і "Дань-Т" на місяць – це багато. Але масово на одну атаку вони запускають близько 200 поршневих і реактивних БпЛА. Минулої осені обговорювалася перспектива тисячі дронів за одну атаку чи добу. Антирекордом став наліт на Київ із 800 БпЛА, кількома крилатими ракетами та "Іскандерами", один з яких влучив у Кабмін.

Парадокс у тому, що навіть ворог, який пріоритезує терор цивільних, має дефіцит ресурсів і не може ефективно їх використати. Нам, маючи ще більший дефіцит, варто вчитися на його помилках і зосереджувати засоби на ураженні російських воєнних можливостей.

Для Києва, можливо, неочевидно, що знищено шість носіїв КАБів, тобто російських Су-34. Але це означає, що, наприклад, у Сумах стане легше. Саме такого результату треба прагнути: щоб у масштабах усієї Росії ставало гірше, а в масштабах України – легше. А не так, що якщо в Києві щось розбили, то наступного дня обов'язково треба розбити щось у Москві. Але це моя суб'єктивна думка, вона може не відображати колективної.

Читайте також: Затримки з тривогою, дефіцит Patriot і реактивні "шахеди" до Львова: інтерв'ю з Ігнатом

Чому Росії складно масштабувати реактивні шахеди

– Кілька років тому по Москві били – і вибивали шибки, зараз б'ють по нафтопереробному заводу. Різниця відчутна. А якби в Росії не було обмежень, ми б бачили не два-чотири реактивні шахеди за групу, а десятки. Чи це можливо?

– Оцінюючи потенціал ворога, ми випускаємо з уваги здатність до запуску. Мало наклепати фюзеляжів, їх треба споряджати на точках пуску. Щоб вести дрон до цілі, потрібні підготовлені оператори.

Формально росіяни у своєму аналогу Сил безпілотних систем переходять на кількісну перевагу, бо централізують у межах одного роду військ усі підрозділи безпілотних систем. У нас досі є розподіл: окреме угруповання Сил безпілотних систем, до якого входить і полк "Рейд", і батальйони безпілотних систем у загальновійськових з'єднаннях – бригадах Сухопутних військ, Нацгвардії, морської піхоти.

Мало зробити реактивний шахед, потрібні під нього підготовлені оператори. З ними в росіян можуть бути нюанси. Інакше під час нещодавніх ударів дронами по мостах не підкреслювали б, що залучена їхня елітна 50-та бригада "Варяг", яка тепер типу альтернатива "Рубікону". Не кожен російський Ванька, якому дали посаду оператора, може запустити реактивний дрон і вдарити по мосту. З масштабуванням елітних підрозділів у них проблеми.

Одна справа – зробити дрони й доставити їх на точку пуску, зовсім інша – довести до цілі. Це вузьке місце. По-друге, навіть якщо росіяни поступово замінюють китайські двигуни в реактивних шахедах на свої, це не працює так, що за помахом руки замість трьох тисяч виробляють тридцять тисяч. На масштабування потрібен час, і воно недешеве. Самі росіяни визнають, що "Герань-4" і "Герань-5" коштують від 200 тисяч доларів.

У нас теж є запас часу, щоб щось придумати й запровадити. Навіть якщо наступного року і ми, і росіяни вийдемо на десятки тисяч пусків реактивних БпЛА щомісяця, це не означатиме, що в них перевага.

Двигуни, Китай і російська промисловість

– Росія після розвалу СРСР стикалася з проблемами промисловості. Чи може вона відродити виробництво двигунів, чи впреться в бар'єр постачань із Китаю?

– У них багато що постачається з Китаю напряму: обладнання, двигуни, навіть вуглецеве волокно для корпусів. Можливо, російська стратегія масштабування війни далекобійними дронами саме на цьому й будується: Китай як старший брат, готовий у міру можливостей давати промислове обладнання. Можливо, ця ставка працює.

З іншого боку, росіяни нарощували виробництво навіть дозвукових крилатих ракет під час війни, і не можна сказати, що в них були великі проблеми з промисловістю. Станом на 2021 рік ліміти російської промисловості – до 120 ракет "Калібр" на рік і орієнтовно стільки ж Х-101. Тепер Х-101 виробляють, по-моєму, близько 60 на місяць, "Калібрів" приблизно так само.

За п'ять років повномасштабної війни вони збільшили виробництво звичайних дозвукових крилатих ракет у 5–6 разів. Як би нам не хотілося вважати, що вони щось не вміють виробляти через втрату спроможностей після розпаду СРСР, поки що це не підтверджується, радше навпаки.

Парадокс у тому, що від 1991 року найшвидше втрачалися спроможності війни на землі. Росіяни часто скрегочуть зубами, що на утилізацію зі сховищ першими йшли новіші Т-80, бо до них було простіше дістатися. Тож до повномасштабної війни найбільш масовими виявилися старіші Т-62 та Т-55.

Інша справа – ракетна зброя. "Іскандер" почали робити у 80-х і довели до озброєння у 2000-х. Х-101 стартувала наприкінці 80-х, а на озброєння її прийняли в 2013 році. Су-34 уперше показали у 1992 році, коли державам тодішнього СНД треба було показати міць, а на серійне виробництво його довели через двадцять років.

Про "Калібри" є напівконспірологічна теорія. У рамках домовленостей про розрядку між СРСР і США Радянський Союз зняв з озброєння морські крилаті ракети С-10 "Гранат" і поставив на зберігання, а паралельно на їхній основі зробив "Калібр".

Корпус "Граната" мав діаметр 510 мм, а "Калібри" розширили до 533 мм – стандарту торпедного апарата, щоб запускати їх із підводного човна без вертикальної пускової установки. З формальної точки зору, Росія роботи над ракетами середньої дальності не припиняла, навіть підписавши угоду.

Ми думали, що Росія сильна у війні на землі, і вони про себе так думали, коли готувалися до нападу, але виявилося, що їхня сильніша сторона – війна в повітрі, зокрема ракетно-авіаційні засоби нападу.

Читайте також: Альтернативи ранньому попередженню про балістику від США немає: бліц з Храпчинським

Чому кількість ракет не зростає

– Якщо екстраполювати перші масовані удари та осінь-зиму 2022-2023 років, сьогодні ми мали б тисячні обсяги ракет. Але вони зупинилися на плато – Х-101, "Калібри". Це завдяки ударам по кораблях і стратегічній авіації, чи є інші причини?

– Причин багато. Якщо рахувати ракети, які Росія застосувала, то 12 тисяч сумарно всіх типів давно перейдено. Ці рубежі пройшли непомітно.

Перша причина – успіхи ППО, що базувалася на старих добрих С-300. Україна стала першою країною, яка змогла у великих кількостях збивати повітряні цілі з радянських ЗРК. С-125 навчили збивати крилаті ракети. С-300 до лютого 2022 року застосовували в небагатьох конфліктах, і ніде вони не показали себе здатними щось збивати.

Наліт на об'єкти режиму Башара в Сирії у 2017 році – нічого не збили. Вірменія у війні за Карабах у 2020-му – теж нічого. А наші зенітники змогли подолати закони фізики й навчити С-300 збивати дозвукові крилаті ракети.

Друга причина – висновки росіян зі своїх невдач ще у 2023 році. За їхніми планами все мало влучати на 100%, і за звітами Міноборони РФ так і виходило: всі цілі уражені. Але не так сталося.

Тому вони стали більше робити ставку на психологічний ефект від удару. Це їхній хитрий підлий розрахунок, який має певні підстави. Ми ж не помічаємо, коли з десяти ракет дев'ять збито. Ми говоримо про одне влучання і розбираємо збитки бізнесу та постраждалих цивільних. Не можна сказати, що вони з цим не досягли успіху.

Щодо флоту: завдяки морським дронам і різним крилатим ракетам, зокрема ракетам-дронам, вдалося паралізувати свободу дій Чорноморського флоту. Їм довелося піти на Каспійське море. Це, по суті, локальна воєнно-морська катастрофа: є максима, що флот, зосереджений на Каспії, має нульову потужність. Навіть до 2022 року походи корветів-"калібрів" практикували саме тому, що Каспій – це Волго-Донський канал, Чорне море і далі Середземне.

Стратегічна авіація – приблизно та сама історія. На початок повномасштабного вторгнення вважали, що в росіян 60 бомбардувальників Ту-95МС. Зараз на папері лишилося 46, з них здатних літати – 38. Це не означає, що всі 38 можуть піднятися в повітря, і вони точно не додали собі здоров'я.

Не варто випускати з уваги й те, що 2026 рік для України – рік активних і масових ударів по російській ракетній промисловості. Був російський проєкт масової крилатої ракети під стратегічну авіацію, "виріб 30". Навіть була ідея локального апгрейду Су-34: прикрутити пілон для підвіски Х-101, як на Ту-95МС. Росіяни могли б компенсувати втрати після "Павутини" за рахунок Су-34.

Перший удар по заводу "Кремній Ел" був у березні цього року, коли його коригували брянські оператори нашого полку, і ніякого "виробу 30" не вийшло. Восени Сили оборони завдали повторного удару, очевидно, щоб зберегти завод у стані руїн. Є й інші раніше уражені об'єкти ракетної промисловості.

Тому росіяни були вимушені масштабувати реактивні дрони. Одна Х-101, незалежно від вартості, може завдати більше шкоди, ніж одне влучання реактивного дрона. У "Герані-5" бойова частина 90 кг, у стандартної Х-101 – 500 кг, а вони використовували навіть ракету зі здвоєною бойовою частиною на 800 кг. Модернізована Х-101 завдавала б шкоди, як десять "Гераней-5". Але ресурс бомбардувальників небезмежний, і їм довелося ставити на десять "Гераней-5" замість однієї Х-101.

Є й негативний момент для наших західних партнерів. Росіяни, очевидно, розраховують, що за відповідного політичного рішення зможуть воювати з НАТО по-старому: з танковими колонами, масовим використанням тактичної та стратегічної авіації і швидким захопленням панування в повітрі. Ми самі собі допомогли далекобійною зброєю й зменшили їхні ракетні можливості. Але на тлі падіння ресурсу росіяни, можливо, бережуть його для війни проти НАТО.

Підкреслю: я виходжу з того, що росіяни справді готуються у воєнному плані. Тому й кажу "якщо буде прийнято рішення". Можливо, лишається лише політичне рішення Кремля: напасти на Балтію чи Польщу в такому-то році, такого-то числа. І тоді вже почнуться конкретні мобілізаційні приготування.

"Бандероль" і "Дань-Т"

– Про ракети "Бандероль" і "Дань-Т" більше чути деталей. Яка їхня роль?

– Мені не до кінця зрозуміло, навіщо розводити різницю між двома, по суті, ідентичними виробами. Те, що для російського ВПК два різні вироби – "Герань-2" і "Гарпія-1А", для нас той самий бензиновий шахед. Російський ВПК те, що зроблено в зоні "Алабуга", маркує як "Герань-2", а що на ІЕМЗ "Купол" – як "Гарпія-1А". Цікаво, що "Гарпія-1А" іде і на експорт в Африку, і для підрозділів "Африканського корпусу".

"Бандероль" і "Дань-Т" слід розглядати як малогабаритні крилаті ракети. Злітна маса – 260 кілограмів, з яких 130 – бойова частина. У них немає проблем з аеродинамікою польоту, і використовується високоенергетичне паливо, що дозволяє летіти на 500 кілометрів.

Я виходжу з того, що росіяни, можливо, у когось вкрали або купили технології під цей засіб, і це не обов'язково Китай. Росіяни мають багато сильних сторін у ВПК, але вміння робити компактне озброєння туди не входить.

Були витоки про так звані "виріб 715" і "виріб 720", які демонстрували на заводі МКБ "Райдуга" під час візитів російського воєнно-політичного керівництва орієнтовно у 2023–2024 роках. "Бандероль" може навіть підвішуватися на Мі-28. До цього під Мі-28 росіяни робили ракету "ЛМУР" зі злітною масою близько 105 кілограмів, з яких 15 – бойова частина. А тут малогабаритна крилата ракета, у якої половина злітної маси – бойова частина, і вона стабільно літає.

Чудес у світі мало. Можливо, вони просто купили в когось ці технології, не буду припускати, в кого, і запустили у виробництво. Можливо, підгледіли щось на наших зразках і спробували зробити аналогічне. Історія з появою "Бандеролі" й "Дань-Т" цікавіша, ніж здається.

– Як це все збивати?

– Висновок простий: коли є чим збивати, характеристики засобів відходять на другий план. Збити все на сто відсотків у цьому світі, на жаль, неможливо. І питання не в грошах: як показує практика наших партнерів, ефективність досягається однакова, тільки з витратами на порядки вищими.

Тож питання треба ставити не лише про те, що збити, а й про відповідь: "Ми вас продали, ми вас і забомбимо". Міністр оборони Євгеній Хмара публічно заявляв, що на наступний рік потрібно 10 тисяч двигунів лише одного типу на місяць. Це дуже гарний челендж, який мав би підхопити наш сектор, що називає себе Military Technology.

Американці ще з 2023 року демонстрували такий перспективний сегмент, як друк ракетних двигунів на 3D-принтерах. Вже тоді було зрозуміло, що HIMARS – штука хороша, але стільки, скільки треба, не навоюєш при низьких темпах виробництва GMLRS. Американський ВПК міг і може виробляти максимум 9 тисяч ракет на рік, а нам, за розрахунками ще 2023 року, потрібно 11 тисяч для оборонних потреб і 24 тисячі для наступальних. І це при тому, що ми воюємо скромно.

За заявами вищого воєнно-політичного керівництва, наступного року нам треба зосередити на війну ресурс у 170 мільярдів доларів. Оборонний бюджет США вже склав майже трильйон, там можуть воювати на ширшу ногу, і потреби американської армії можуть бути в рази більшими за наші.

Бачачи це, американці ще у 2023 році почали займатися малогабаритними реактивними двигунами. Зараз є щонайменше два американські аналоги "Бандеролі": Rusty Dagger, який нам мали постачати, і сімейство ракет Barracuda від Anduril.

Чи варто експортувати реактивні дрони

– Коли в нас почнеться експорт реактивних дронів, хтось запитає: навіщо продавати, якщо не вистачає своїх? Білорусь може продавати без загального осуду, бо в неї немає війни.

– Нам треба підхопити цей тренд і самим пропонувати реактивні засоби на експорт, тим більше що свої пропонує навіть Білорусь. У неї є напрацювання на основі реактивних дронів-мішеней, створених ще у 2021 році. Зараз вони зробили з них дрони-камікадзе й продають в Африку. Чим ми гірші? Ми кращі за Білорусь і маємо робити в рази більше.

Раптом з'явилося дуже багато експертів з дронів і ракетних технологій. Тільки вони не приносять реального ресурсу: ні людей, здатних застосовувати зброю, ні матеріального ресурсу для масштабування. Це парадокс, у якому нам доводиться рухатися. З одного боку, зайвої зброї в нас немає: усе, що може бути вироблене й поставлене, нам потрібне. З іншого – ніхто не скасовував природного правила: оборонна промисловість під час конфліктів у першу чергу живиться експортними замовленнями.

Росіяни на цьому тримаються на плаву. Вони продають авіатехніку, зокрема Алжиру, мають тверду валюту й за неї виробляють, наприклад, Су-34, щоб бомбити нас. Нам була б потрібна така історія: робити дрони, продавати їх у зони можливого впливу й отримувати тверду валюту.

Ми чомусь думаємо, що технології нікуди не старіють і їх попросять і за п'ять років. Тим часом інші країни вибудовують свої контури впливу в пакеті з виробництвом дронів, пропонують інші сегменти співпраці й закріплюють за собою роль впливових гравців. Білорусь вписалася в сегмент впливу Кремля й продає сателітам Кремля. Білоруські дрони купують, а російські ніхто не поспішає.

Туреччина нам багато в чому партнер, але має, по суті, безплатний полігон для обкатки рішень: Судан, де є конфлікт із використанням різних БпЛА, зокрема важких двомоторних "Акінджі", які вже влаштовують повітряні бої між собою. Вона й європейцям це продає. США теж закріплюють за собою сегмент впливу: "У нас є, ми готові продати".

Тому не варто зважати на експертів у лапках, які вважають, що шахед коштує 30 тисяч доларів. Якщо ми не дивитимемося на карту світу, де багато країн готові продавати дрони замість нас, то нічого не виграємо.

Хто йде до Сил безпілотних систем

– Сили безпілотних систем – одне з найпривабливіших місць для мобілізації. Як до вас зараз ідуть люди?

– Як парадоксально це не прозвучить, у нашому полку "Рейд" є стабільний приплив саме добровольців. Це люди, які кажуть: "Я більше не можу жити цим життям під час війни", хочуть долучитися до війська, втамувати сумління або, ще краще, бути причетними до того, щоб росіянам було гаряче на різних тактичних рівнях: у кілзоні чи ударами по їхній території. Вони приходять до нас і знаходять собі застосування.

Чому так? У Силах безпілотних систем інтелектуальні навички з цивільного життя можуть бути навіть затребуванішими, ніж на цивільному ринку. До того ж є базове грошове забезпечення, додаткова винагорода за перебування в зоні виконання завдань і за виконання бойових завдань, речове та продуктове забезпечення.

Ми, мабуть, ще не до кінця чітко говоримо на рівні країни, що з'явилися перші в своєму роді профільні війська, і що вміння писати софт, щось паяти чи навіть працювати з документами тут потрібніші й приносять більшу цінність, навіть якщо вона не вимірюється грошима. Вона вимірюється збереженням життів і зниженням ворожого потенціалу, зокрема по живій силі.