Чи зможуть антикорупційні органи подолати кризу довіри суспільства
Закриття справи проти ексміністра Андрія Пивоварського знову загострило питання довіри до українських антикорупційних органів. Чи залишаються НАБУ та САП гарантією справедливості, – докладніше на РБК-Україна.
Закриття Вищим антикорупційним судом України справи проти ексочільника Мінінфраструктури Андрія Пивоварського, про яке повідомив у своїх соціальних мережах сам екс-міністр, спричинило нову хвилю дискусій про роль, вагу та ефективність НАБУ та САП, створення яких свого часу сприймалося як одна з ключових реформ у боротьбі з корупцією.
Від цих інституцій очікували прозорості, неупередженості та реальних результатів. Проте через майже десять років після їх заснування, суспільство все частіше ставить питання: чи виконують антикорупційні органи ті функції, заради яких їх створювали?
Опитування громадської думки показують, що довіра до антикорупційних інституцій залишається невисокою. Одне з останніх опитувань показує, що їм довіряє менше 40 % українців.
Розслідування у справах колишніх посадовців
Від НАБУ і САП очікували системних змін, але наразі доволі часто їхня діяльність сприймається радше як частина політичних процесів, ніж ефективний інструмент правосуддя. І свіжі новини з ВАКС щодо справи Пивоварського – наразі лише додають аргументів у переліку актуальних питань щодо антикорупційних органів.
Дійсно, з моменту створення САП та НАБУ ініціювали низку резонансних та кримінальних проваджень, які стосувалися знакових політичних фігур, як то колишнього голови правління НАК "Нафтогаз України" Андрія Коболєва, того ж таки екс-міністра інфраструктури Андрія Пивоварського та одного з його наступників Володимира Омеляна.
Існує також низка справ, в яких фігурували або фігурують імена менш відомих широкому загалу українців, але які також супроводжувалися гучними інформаційними заявами, публічними звинуваченнями та журналістськими розслідуваннями, проте які, як і у випадку зі справами вчорашніх "реформаторів" та топ-чиновників, навряд чи принесуть НАБУ значні публічні дивіденди.
За словами директора НАБУ Семена Кривоноса, існує певна кількість проваджень, ініційованих НАБУ та САП, які, після перевірки всіх обставин та невиявлення складу злочину, закриваються безпосередньо детективами бюро.
Сам директор НАБУ називає нормальною практику, коли провадження, в яких вже навіть були оголошені підозри, закривається через неможливість досудового слідства довести наявність складу злочину. Але у подібних випадках зазвичай мало хто згадує про те, що подібні справи здатні не лише паралізувати професійну діяльність фігурантів підозр на невизначений час, але й підірвати репутацію обвинувачених на багато років.
Частіше трапляються випадки, коли справа вже передана до суду, по ній завершено досудове розслідування, детективи начебто не мають сумнівів у складі злочину, але на рівні судового слідства справа буквально розсипається, адже аргументи, які часто виглядають переконливо на стадії розслідування та у офіційних прес-релізах антикорупційних відомств, чомусь не завжди переконують суд з точки зору беззастережності фактів та доказів.
Як приклад – та ж справа колишнього міністра інфраструктури України Володимира Омеляна, коли екс-посадовець отримав від САП спочатку обвинувачення у незаконному збагачені, до якого трохи згодом НАБУ ще й додало підозру у вчиненні незаконних дій, через які держбюджет начебто недоотримав близько 30 млн грн.
У цьому гучному кейсі екс-міністру та його захисту знадобилося трохи більше року з моменту отримання підозри аби відбити у суді звинувачення у справі про так зване заниження доходів бюджету. Чи варто казати, наскільки якість доказів обвинувачення в цій резонансній справі, вплинула на репутацію бюро.
Андрій Пивоварський був звинувачений у зловживанні владою за статтею 364 КК України, що призвело до ненадходження коштів до Адміністрації морських портів України. Наскільки можна було судити із заяв сторін, у його справі не фігурували хабарі або корупційні діяння задля отримання персональної вигоди, а лише колективні рішення, що начебто призвели до збитків держави.
Екс-міністр характеризував ініційовану проти нього справу з боку САП та НАБУ як репутаційне тавро. У своєму інтерв’ю Forbes, Пивоварський зазначив, що навіть закриття справи через спливання строку притягнення до відповідальності за статтею, не може бути прийнятним рішенням для людини, яка хоча б теоретично планує у майбутньому пов’язати себе із міжнародним бізнесом, інвестиціями або роботою у міжнародних інституціях.
Як показує практика, публічне тавро від НАБУ та САП, навіть якщо справа не доходить до реального обвинувального вироку та призначення покарання, здатне ламати навіть бездоганні репутації та реформаторські біографії.
З цієї точки зору для Пивоварського, який заявляв про свою рішучість боротися лише за виправдувальний вирок, рішення ВАКС вочевидь є доброю новиною, але із вкрай негативним присмаком, адже справа, за його ж словами, закрита рішенням суду саме "за термінами давності".
Кейси "Нафтогазу" та "Одеського припортового заводу"
Ще одним яскравим прикладом взаємної репутаційної шкоди як для НАБУ, так і для обвинуваченого, стала справа колишнього голови правління НАК "Нафтогаз" Андрія Коболєва.
Саме вона стала свого роду поворотним моментом, після якого значна частина громадянського суспільства вперше серйозно заговорила про ангажованість антикорупційних органів, які до того були переважно недоторкані у публічних оцінках українських лідерів думок.
Справа НАБУ проти ексголови правління"Нафтогазу" Коболєва стала прикладом репутаційної шкоди (фото: Виталій Носач, РБК-Україна)
У січні 2023 року НАБУ та САП оголосили Коболєву підозру у нібито незаконному нарахуванні премій у розмірі понад 229 млн грн після перемоги "Нафтогазу" над "Газпромом" у Стокгольмському арбітражі. Саме формулювання обвинувачення тоді викликало неоднозначну реакцію в експертному середовищі, адже ці премії були офіційно затверджені наглядовою радою компанії та погоджені з державою як власником.
Попри гучний розголос і демонстративні кроки НАБУ – від спроб арешту до вимоги астрономічної застави – справа Коболєва фактично розсипалася в суді. У травні 2024 року Вищий антикорупційний суд відмовив у продовженні запобіжного заходу, визнавши, що прокурори не надали переконливих доказів складу злочину. А вже восени того ж року стало очевидно, що розслідування перетворилося радше на репутаційний тиск, ніж на юридичний процес.
Фактично, справа проти Коболєва завдала серйозної шкоди і репутації самого НАБУ. Як зазначали міжнародні спостерігачі, подібні дії підривають довіру до всієї антикорупційної архітектури України. І якщо для Коболєва справа завершилася без реального вироку, то для НАБУ – черговою втратою довіри суспільства та партнерів.
Після того як Фонд державного майна України оголосив про нову – вже п’яту – спробу приватизувати АТ "Одеський припортовий завод" (ОПЗ), а Кабінет міністрів України встановив дату проведення аукціону 25 листопада та стартову ціну у 4,5 млрд грн, НАБУ активізувало передачу до суду довготривалих справ, пов'язанних з розслідуванням корупційних зловживань на підприємстві у попередні роки.
Так, одна з них стосується народного депутата Олександра Грановського, який минулого року виграв справу у Вищому антикорупційному суді домігшись скасування підозри від НАБУ по справі щодо організації корупційної схеми на ОПЗ на 93,3 млн грн. Це, щоправда, не дозволило зупинити справу як таку, яка цього місяця була скерована САП та НАБУ до суду.
Враховуючи, що екс-нардеп, який проходить по справі як організатор схеми, вже одного разу спромігся переконати ВАКС у неправомірності дій САП та НАБУ, буде особливо цікаво поспостерігати за розвитком цього сюжету. Як власне і в рамках іншої резонансної справи щодо ОПЗ та низки інших державних підприємств, по якій обвинуваченим проходить екс-керівник Фонду державного майна України Дмитро Сенниченко.
У 2023 році НАБУ звинуватила Сенниченко та низку інших осіб у заволодінні понад 500 млн грн коштів АТ "Одеський припортовий завод" та АТ "Об’єднана гірничо-хімічна компанія" упродовж 2019-2021 років. У контексті цієї справи у ЗМІ також неодноразово фігурувало ім’я Андрія Гмиріна – людини менш публічної, що відома як колишній податківець, а також – як колишній радник голови ФДМ. Щоправда, не Сенниченка, радником якого Гмирін ніколи не працював, а Ігоря Білоуса.
До речі, Андрій Гмирін не є надто публічною персоною і, наскільки можна судити, не обіймав жодних посад у системі державної влади із щонайменше 2016 року. Через що, власне, дивним виглядає сам факт його присутності у проваджені. Адже він навіть не є суб’єктом НАБУ, тому що не перебував на держслужбі упродовж усіх подій, що описані у фабулі справи.
Взагалі, не вдаючись до деталей (які, безумовно, мають бути прерогативою насамперед судового розбору), масштаби розкриття таємниці досудового розслідування в ЗМІ в згаданій справи просто вражають. Більше того, у кримінальному провадженні взагалі відсутні бюджетні кошти. Які взагалі-то є необхідною умовою для кваліфікації за статтями Кримінального Кодексу, які наводить слідство, як предмет злочину.
Як і у справі Коболєва, де премія була проголошена корупцією, так і у справі навколо ФДМУ із ОПЗ та ОГХК, обвинувачення прирівняло недоотриману вигоду із завданими збитками державі. Як це взагалі виявилося можливим з огляду на статтю 191 Кримінального Кодексу, схоже, доведеться розбиратися вже під час судового розгляду.
Як відновити довіру до антикорупційної системи
Згідно нещодавнього дослідження, підготовленого коаліцією громадських організацій для звіту Європейської комісії щодо України, кожна восьма справа НАБУ та САП завершується у суді виправдувальним рішенням суду.
Їхніми фігурантами є зовсім різні суб’єкти, публічні та не зовсім особи, яких, проте, об’єднує одне – повний цикл доведення необґрунтованості звинувачень сягає кілька років за умови мобілізації багатьох ресурсів і прийняття факту, що репутація, навіть якщо справа буде закрита або навіть виграна у суді, буде зруйнована надовго.
Про те, що через діяльність та якість роботи окремих детективів, що продукують подібні справи, може страждати репутація та довіра до всієї антикорупційної системи України, напевно, теж варто говорити вголос.
Щоб виправдати очікування громадян, антикорупційним органам важливо не гнатися за тимчасовим піар-ефектом і гучними заявами заради короткочасного резонансу.
Натомість вони мають стати прикладом прозорості, професійності та незалежності – саме цього очікує від них суспільство. Адже функціонування професійної та прозорої антикорупційної інфраструктури, до якої є довіра як всередині країни, так і в очах партнерів, є без перебільшення загальнонаціональним інтересом, особливо під час війни.