Чи зможе Індія стати драйвером світового енергетичного переходу у 2026-2035?

Про те, чи зможе Індія у найближче десятиліття перетворити економічне зростання на енергетичне лідерство, які можливості відкривають ВДЕ та воднева економіка і які бар'єри можуть стримати прорив, – у колонці експерта з енергетики Михайла Пиртка.

У 2026-2035 роках світ увійде в період наймасштабнішої трансформації енергетичних ринків за всю сучасну історію. Країни переглядають моделі виробництва та споживання енергії, інвестують у декарбонізацію та формують нові ланцюги поставок критичних матеріалів.

На цьому тлі дедалі частіше піднімається питання: чи зможе Індія вийти за межі статусу швидкозростаючої економіки та стати одним із головних драйверів глобального енергетичного переходу?

Індія вже є однією з найдинамічніших економік світу, а її енергетичні потреби ростуть дуже швидкими темпами. Демографічна структура, урбанізація, масштаб індустріалізації, а також амбіційні державні цілі у сферах відновлюваної енергетики та водневої економіки створюють передумови для того, щоб країна відіграла у наступному десятилітті роль, співставну з тією, яку Китай відіграв під час попереднього інвестиційного циклу.

Разом з тим, перед Індією стоїть цілий комплекс викликів: залежність від вугілля, нерівномірний розвиток інфраструктури, потреба у великих капіталовкладеннях та конкуренція за критичні ресурси.

Економічна динаміка 2026-2035: фундамент для енергетичного лідерства

Індія входить в наступне десятиріччя з економікою, що демонструє одні з найвищих темпів зростання у світі. Регулярні прогнози провідних фінансових інститутів сходяться в одному: країна зберігатиме стабільні темпи розвитку та може вийти на третє місце за розміром ВВП у світі вже в першій половині 2030-х. Така динаміка формує передумови для глибокої трансформації енергетичного сектору.

Прискорена урбанізація змінює структуру енергоспоживання: міста генерують попит на електромобільність, системи громадського транспорту, цифрову інфраструктуру та охолодження будівель – один із ключових факторів зростання навантаження на мережі. Паралельно триває розширення промислової бази, що робить енергетичну стабільність критично важливою умовою для інвестицій.

Державні програми також відіграють роль каталізатора. Індія активно модернізує мережеву інфраструктуру, стимулює локалізацію виробництва обладнання для відновлюваної енергетики та підтримує інвесторів через довгострокові політики у сфері зелених технологій. Ці кроки формують економічний фундамент, необхідний для масштабного переходу до низьковуглецевої моделі у наступному десятилітті.

Головне питання полягає в тому, чи зможе країна перетворити економічний імпульс на енергетичне лідерство – і чи вистачить цих структурних змін, щоб компенсувати залежність від традиційних джерел енергії, яка все ще суттєва для Індії.

Відновлювана енергетика: чи достатньо амбіційні індійські цілі?

Індія вже входить до групи найбільших виробників відновлюваної енергії у світі, однак масштаб її внутрішнього попиту диктує потребу у ще більш динамічному нарощуванні потужностей. Уряд декларує курс на швидке розширення сонячної та вітрової генерації, роблячи ставку на великі інфраструктурні проекти, розвиток мереж і формування локальних виробничих ланцюгів.

Сонячна енергетика залишається ключовим сегментом. Країна має один із найвищих у світі потенціалів інсоляції, що дозволяє масштабувати як наземні, так і покрівельні проекти. Вітрові ресурси також задіюються активніше – особливо у прибережних штатах, де уряд запускає програму розвитку офшорних вітрових зон.

Окремий акцент – National Green Hydrogen Mission, спрямована на формування потужної водневої індустрії до 2030-х років. Індія прагне не лише забезпечити власні потреби, а й закріпитися в ролі одного з потенційних експортерів зеленого водню та похідних продуктів.

Попри амбітність, темпи реалізації все ще відстають від необхідних. Швидкість погодження проектів, доступ до землі, модернізація мереж і обмежені можливості зберігання енергії залишаються стримувальними чинниками. Водночас глобальні інвестори демонструють стійкий інтерес до ринку, що підтверджує: потенціал Індії у сфері відновлюваних джерел енергії значно перевищує вже реалізовані можливості.

Ключовим питанням стане здатність країни не просто збільшити встановлені потужності, а й забезпечити їх реальну інтеграцію в енергосистему – на умовах стабільності, передбачуваності та економічної доцільності.

Технології та виробництво: від сонячних панелей до батарей

Індія послідовно зміцнює позиції у глобальних виробничих ланцюгах енергетичної трансформації. Політика локалізації в межах ініціативи Make in India спрямована на те, щоб країна не лише імпортувала технології, а й формувала власну промислову базу в ключових сегментах – сонячних панелях, обладнанні для вітрових електростанцій, системах накопичення енергії та електромобільності.

Сонячна галузь демонструє особливо швидке зростання. Індія активно нарощує виробництво кремнієвих пластин, модулів і інверторів, зменшуючи залежність від імпорту. Робиться ставка на повний виробничий цикл, щоб у перспективі експортувати не лише готові модулі, але й промислові рішення для великих проектів.

Сегмент батарей і систем зберігання енергії стає стратегічним пріоритетом. Країна створює кластерні проекти для виробництва акумуляторів, орієнтуючись на поєднання потреб внутрішнього ринку – електротранспорт, побутові системи, стабілізація мереж – з потенційним експортом у регіон Азії та Африки. Розвиток національного стандарту для інфраструктури заряджання також підтримує формування екосистеми електромобільності.

Вітрова індустрія, хоч і поступається темпами сонячній, поступово розширює виробництво турбін, лопатей і комплектуючих. Окремі штати розглядають створення індустріальних зон для офшорних вітрових проектів.

Сила цього виробничого зсуву полягає в тому, що він формує технологічний фундамент для майбутнього енергетичного переходу. Чим більше Індія контролює власні ланцюги створення вартості, тим стійкіше вона може масштабувати проекти та зменшувати ризики, пов’язані з глобальними дисбалансами на ринку обладнання.

Геополітичний вимір: як Індія може впливати на глобальний порядок

Індія входить у десятиліття 2026-2035 років як держава, що поступово перетворює економічну вагу на політичний та енергетичний вплив. Її стратегія базується на багатовекторності: збалансованих відносинах із Заходом, активній участі у коаліціях Глобального Півдня та розширенні власної дипломатії у сфері енергетики та технологій.

У форматах G20 та BRICS Індія просуває ідею більш справедливого доступу до фінансування зелених проектів, підкреслюючи потреби країн, що розвиваються. Це дозволяє їй виступати мостом між двома політичними блоками – технологічно розвиненим Заходом та економіками, що стикаються з дефіцитом інвестицій, але водночас мають високий потенціал для масштабування ВДЕ.

В Індо-Тихоокеанському регіоні країна нарощує енергетичні партнерства, включно зі співпрацею в галузях водневої економіки, інфраструктури та критичних морських шляхів. Такі ініціативи мають стратегічний характер: контроль логістичних маршрутів і спроможність забезпечувати стабільні поставки енергетичних технологій роблять Індію важливим гравцем для держав Південно-Східної Азії та Близького Сходу.

Паралельно формується й новий формат "зелених" двосторонніх угод. Індія укладає партнерства зі США, Японією, ЄС та Австралією, концентруючись на обміні технологіями, розвитку водневих коридорів і диверсифікації критичних ланцюгів поставок. Це дозволяє країні зміцнювати позиції в глобальному енергетичному балансі без необхідності жорстко прив’язуватися до одного геополітичного центру.

Зростання міжнародної ролі Індії також пов’язане з її здатністю виступати гарантованим ринком збуту та джерелом виробничого потенціалу. Якщо у 2010–2020-х Китаю вдалося вибудувати геополітичний вплив через домінування у виробництві сонячних панелей і батарей, то Індія прагне створити власну версію такої моделі – більш диверсифіковану та політично гнучку.

Основні бар’єри: що може зупинити індійський прорив

Попри амбіції та значний економічний потенціал, шлях Індії до ролі глобального драйвера енергетичного переходу залишається нерівним. Головні виклики концентруються у трьох площинах: структурна залежність від традиційної енергетики, інфраструктурні обмеження та інституційна складність.

Найсерйознішим фактором є масштаб використання вугілля. Індія все ще покриває значну частину, близько 60%, енергопотреб за рахунок вугільних електростанцій, і навіть за умови активного розвитку ВДЕ попит на це паливо зростатиме ще певний час. Перехід від вугілля до низьковуглецевих технологій вимагатиме не лише інвестицій, але й політичних рішень, які враховують соціальні наслідки для мільйонів працівників енергетичного сектору.

Другий бар’єр – недостатній розвиток мереж та систем зберігання енергії. Сонячні та вітрові проекти масштабуються швидко, однак інфраструктура передачі та балансування поки не встигає за ними. Це створює ризик недовикористання встановлених потужностей та ускладнює інтеграцію нових проектів у критичних штатах.

Інституційні обмеження також відіграють суттєву роль. В регуляторній системі інколи бракує узгодженості між федеральним урядом і штатами, що впливає на темпи реалізації проектів, доступ до земельних ділянок, підключення до мереж та отримання дозволів. Деякі іноземні інвестори також відзначають складність адміністрування та непередбачуваність окремих процедур.

Додатковим ризиком є конкуренція за критичні ресурси – мідь, нікель, літій – без яких масштабування технологій неможливе. Індія поки що перебуває на початковому етапі формування власних ланцюгів поставок і залежить від зовнішніх партнерів, що робить її вразливою до коливань світових ринків.

Складність цих викликів не заперечує потенціалу Індії, але визначає межу, через яку країна зможе або зробити ривок у 2026–2035 роках, або залишитися в ролі великого, але не визначального учасника глобального переходу.

Чи справді Індія стане драйвером глобального переходу у 2026-2035?

Потенціал Індії у сфері енергетичного переходу є одним із найбільш масштабних у світі. Зростаюча економіка, демографічна динаміка та стратегічний курс на локалізацію виробництва створюють умови для того, щоб країна відігравала дедалі більшу роль у формуванні нової енергетичної архітектури. Проте ступінь цього впливу залежатиме від того, наскільки швидко та системно Індія зможе долати власні внутрішні обмеження.

У найбільш оптимістичному сценарії країна стане одним із ключових центрів розвитку сонячної енергетики, водневої економіки та виробництва батарей. Сильна внутрішня база дасть можливість формувати експортноорієнтовані ланцюги вартості, що дозволить Індії впливати на ціноутворення, технологічні стандарти та структуру глобальних поставок у 2030-х.

Базовий сценарій передбачає поступове, але нерівномірне зміцнення позицій. Зростання виробничих потужностей та проекти у сфері ВДЕ будуть масштабуватися, однак інфраструктурні та інституційні чинники стримуватимуть максимальний ефект. У цьому разі Індія стане важливим елементом глобального переходу, але не визначатиме його темпів.

Консервативний сценарій можливий у разі затримок з модернізацією мереж, сповільнення реформ або нестачі інвестицій. За таких умов країна залишиться одним із найбільших ринків енергоспоживання, проте її вплив на технологічний та інвестиційний порядок денний буде обмеженим.

Для Європи та України індійський фактор матиме стратегічне значення – як джерело технологічної кооперації, нових ринків та елемент диверсифікації постачань енергетичного обладнання. Успішний розвиток Індії може посилити конкуренцію на глобальному ринку зелених технологій, але водночас створити можливості для партнерств у водневих проектах, виробництві батарей та цифрових рішеннях для енергосистем.

Ступінь реалізації цього потенціалу визначатиме, чи стане Індія новим драйвером глобального енергетичного переходу – або ж її роль залишиться локально важливою, але не системоутворювальною на світовому рівні.

Висновки експерта

У 2026-2035 роках Індія має реальний шанс посилити свою роль у глобальному енергетичному переході, але її вплив залежатиме від практичної реалізації державних політик, а не від масштабності заявлених амбіцій.

Країна вже демонструє прогрес у розвитку відновлюваної енергетики, локалізації виробництва та технологічних рішень, однак ключові виклики – вугільна залежність, інфраструктурні обмеження та інституційна складність – залишаються суттєвими.

Індія може стати важливим учасником глобального переходу, якщо збереже темп реформ і зможе підвищити ефективність впровадження великих енергетичних проектів. Її роль у світовій енергетиці визначатимуть не декларації, а здатність перетворювати економічний потенціал на стабільну технологічну та виробничу базу.

У найближче десятиліття країна, швидше за все, стане одним із центрів зростання у сфері зелених технологій, проте ключовий вплив на глобальні темпи переходу залежатиме від того, наскільки швидко вона зможе модернізувати власну енергетичну інфраструктуру та вирішити питання доступності ресурсів.