На що "хворіють" українські річки, які загрози їм несе війна, у якому стані зараз головна водна артерія України – Дніпро, та чи треба відбудовувати Каховське водосховище, щоб рятувати південь, – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
Близько половини річок і озер в Україні перебувають у незадовільному стані. Вони зазнають навантаження з боку промисловості, сільського господарства, побутового водокористування, зміни клімату й військових дій. Деякі водойми на півдні вже пересихають, а для річки Дніпро характерним стало аномально раннє цвітіння.
РБК-Україна розпитало керівницю напряму "Вода" Всесвітнього фонду природи WWF-Україна, кандидатку географічних наук Оксану Коноваленко про головні проблеми українських річок і водойм, ризики та потенціал до відновлення.
– Як оцінюєте сьогоднішній стан річок України?
– В Україні налічують близько 9 000 масивів поверхневих вод. МПВ – це окремий водний об’єкт або його частина (наприклад, річка чи озеро), який використовується як одиниця моніторингу та оцінки екологічного стану. В управлінні водними ресурсами МПВ визначають для того, щоб оцінювати їхній стан і досягати встановлених екологічних цілей, згідно з офіційною методикою для поверхневих і підземних вод.
Державні органи регулярно їх моніторять, аналізують фізико-хімічні, гідроморфологічні (характеристики русел) та гідробіологічні показники, а також визначають хімічний стан за 45 забруднюючими речовинами. На основі цих даних розробляють заходи для поліпшення стану водойм.
Серед усіх МПВ майже 5 000 – це природна категорія (річки та озера). Лише 57% з них мають добрий екологічний стан. Тобто близько третини таких об’єктів не відповідають критеріям доброї якості. Ще близько 4 000 МПВ віднесено до категорії істотно змінених – тобто таких, які були фізично змінені внаслідок діяльності людини (каналізовані русла, греблі, зарегульовані потоки тощо). Для них екологічний стан оцінюють за потенціалом. Нині лише 37% таких водойм мають добрий екологічний потенціал.
– Чим "хворіють" українські річки?
– Усі річки України – від великих, таких як, Дніпро й Дністер, до найменших приток – стикаються з подібними проблемами. Серед головних:
Зміна клімату теж суттєво впливає на стан водних об'єктів. Зокрема, збільшення кількості та інтенсивності екстремальних погодних явищ, таких як посухи та повені. Підвищення температури збільшує випаровування, що може призвести до зниження рівня води в річках та озерах, а також до зменшення доступності прісної води. Вже зараз ми фіксуємо відсутність яскраво вираженого водопілля навесні.
Малі річки більш вразливі, бо на них припадає досить серйозне навантаження від громад, що зменшує можливості для їх відновлення.
– Чи зріс рівень забруднення річок за останні десятиліття?
– Державний моніторинг вод здійснює збір, обробку та аналіз інформації про стан водних об’єктів, на основі цього прогнозує зміни та розробляє рекомендації для використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів. З 2019 року в Україні запровадили європейські підходи до моніторингу вод відповідно до вимог Водної Рамкової Директиви ЄС.
За моніторинг поверхневих вод відповідає Державне агентство водних ресурсів України. На сьогодні моніторинг покриває лише 5% від всіх масивів поверхневих вод. Проте загальну тенденцію ми можемо вловити, прослідкувати і зрозуміти основні проблеми.
За ці роки, що діє державний моніторинг, особливого погіршення не бачимо, покращення – тим паче. Інколи стаються аварії, які пов'язані із військовими діями. Але з часом ситуація все одно покращується.
Однак, якщо на водозборі не змінюється господарська діяльність – продовжують вносити добрива на сільськогосподарські угіддя, з яких вони змиваються до річок; не дотримуються вимог щодо прибережних захисних смуг; скидаються промислові відходи; очисні споруди перебувають у незадовільному стані; здійснюються скиди неочищених стоків – то ситуація не матиме жодних передумов для покращення.
– Що відбувається із річками через бойові дії? Чи маємо репрезентативну картину їх стану?
– Ми не скрізь можемо дослідити стан річок, відібрати проби води, бо до якихось територій взагалі доступу немає. Тому повної картини не маємо. Є певні моніторингові дослідженні вод Сіверського Донцю, оскільки його частина на підконтрольній нам території, звідти відбирають проби та аналізують.
Фіксувалися і, мабуть, ще будуть фіксуватися забруднення води нафтопродуктами, добривами, токсичними речовинами, які потрапили у річки внаслідок знищення військової техніки. Дощі змивають з полів залишки після вибухів і ці забруднювачі надходять у природні води.
Крім того, у будь-який момент може статись якась аварія, наприклад, зруйнують очисні споруди і станеться забруднення. Торік подібне було із Сеймом (через військові дії під Курськом, – Ред.). Зараз Державне агентство водних ресурсів контролює ситуацію і моніторить стан водних ресурсів – він задовільний.
Війна в Україні призвела до масштабних руйнувань водогосподарської інфраструктури та забруднення водних ресурсів. Було пошкоджено численні водоочисні споруди, канали, водопроводи, каналізаційні мережі та насосні станції.
Це спричинило скиди неочищених стічних вод у річки та озера, витоки небезпечних речовин, а також забруднення води нафтопродуктами, важкими металами та іншими токсичними сполуками. У багатьох населених пунктах виникли перебої у водопостачанні. Крім того, у багатьох місцях підземні води відсутні в достатній кількості чи непридатні до використання.
Через війну сьогодні деякі водосховища зруйновані. Вони задовольняли потреби аграріїв, промислові потреби, питні, тому може виникати дефіцит водних ресурсів у деяких регіонах, зокрема, є ризик погіршення доступності до питної води у населення. Наразі найбільш критичною є ситуація з водопостачанням у південних регіонах України.
– Ваше бачення, чи потрібно відновлювати Каховське водосховище?
– Сьогодні провідні наукові установи та академії наук наголошують на необхідності міждисциплінарного підходу до подальших досліджень стратегії відновлення, які мають охоплювати гідрологічні, екологічні, економічні, інженерні та соціальні аспекти. Уже зараз можуть напрацьовувати різні сценарії відновлення або трансформації Каховського водосховища.
Втім, повноцінно говорити про конкретні рішення можна буде лише тоді, коли ми матимемо повний доступ до півдня України. Поки оцінки робити складно. Час покаже, чи доцільно відбудовувати Каховське водосховище. Цілком можливо, що до того часу з’являться нові вимоги до обсягів водних запасів або технології, які дозволять реалізувати проєкт більш екологічно. Поки що це залишається відкритим питанням.
Варто зазначити, що південь і схід України опинились у критичній ситуації, адже ще з 50-х років уся місцева інфраструктура – водогони, мости, системи зрошення сільськогосподарських угідь – будувалася, виходячи з доступності води з Каховського водосховища.
Через два роки після руйнування Каховської ГЕС водопостачання відновили майже в усіх громадах постраждалих районів. 18 червня 2024 року централізовану подачу води отримали жителі Марганця та Покрова.
– Дніпро входить в категорію річок із хорошим станом чи поганим?
– Дніпро – це 50% всієї України, якщо говорити не лише про річку, а й про її басейн. Близько 60% водних об’єктів басейну мають добрий екологічний стан, решта перебувають у задовільному стані. Дніпро має ті ж проблеми, що й інші річки країни: забруднення органічними речовинами та біогенними елементами через неефективну роботу очисних споруд, змив добрив і пестицидів із сільськогосподарських угідь, а також забруднення промисловими відходами.
– Цього року Дніпро аномально рано "зацвів", чому так?
– Вода цвіте у водосховищах, оскільки там дуже незначні течії, і через це змінюється і температурний режим, відповідно прогрівання відбувається швидше, ніж у річках.
З року в рік змінюється температурний режим весни і початку літа. Цвітіння починається, коли температури води прогрівається до 15 градусів. Відповідно, це може статись вже на початку літа.
Поєднання надлишку поживних речовин (фосфор, азот), тепло і застій води – це класичне середовище для явища евтрофікації. Цвітіння дніпровських водосховищ – це не лише природне явище, а наслідок поєднання зміни клімату, антропогенного забруднення, зарегульованості течії річки.
Наскільки інтенсивно відбуватиметься цей процес, залежатиме від температури повітря і води. Були роки, коли із цим була критична ситуація.
Побороти цвітіння – це досить тривалий процес. Необхідно доводити до ладу всі очисні споруди на Дніпрі. Зменшити змив із сільськогосподарських угідь, бо добрива з полів дають органічні сполуки, які ще й прискорюють це цвітіння.
– Чи є загрози для якихось річок, що вони обміліють або висохнуть?
– Якщо говорити про довготривалі прогнози, то такі ризики є на півдні та південному сході України, але йдеться про сценарії в 50 років.
Водні ресурси нерівномірно розподілені територією України. Якщо північ і північний захід більш-менш достатньо зволожений, то південь і південний схід мали проблеми ще з середини 50-х років. Тому й там створювали водосховища – щоб дати воду малозабезпеченим регіонам.
На півдні України вже є річки, що пересихають – переважно ті, які впадають в Азовське та Чорне моря. За відсутності опадів вони можуть повністю висихати, а після дощів перетворюватися на тимчасові водотоки.
Малі річки міліють і заростають через забруднення та надлишок органічних речовин, що прискорює ці процеси. Локальне розчищення русел саме по собі не дає довготривалого результату. Потрібен комплексний підхід:
Натомість у багатьох місцях землю розорюють майже до самих берегів, позбавляючи річки природного захисту. Якщо це триватиме, проблема лише загострюватиметься.
Цього літа екологічні умови для збереження водних ресурсів є сприятливими у центральних та північних регіонах – тут температури помірні, а опадів достатньо. Водночас південь країни залишається вразливим до посух.
– На Поліссі пересихають болота, які це матиме наслідки надалі?
– У 1960-ті роки на Поліссі масово осушували землі, створюючи іригаційні системи, щоб використовувати його для сільського господарства. Така діяльність мала негативний вплив на екосистему: знищили велику кількість водно-болотних угідь, порушили природної регуляції водного балансу у водозборах, а також почастішали пожежі на торфовищах – це прямий наслідок антропогенного втручання, розпочатого ще у 60-х роках.
Різко зупинити цей процес складно, тому зараз пріоритетом має стати відновлення водно-болотних угідь і повторне обводнення торфовищ Полісся. Уже реалізують чимало проєктів, спрямованих саме на ці завдання.
– А як щодо карпатських річок? Чи є загрози паводків?
– Загроза паводків є завжди. Це природний процес і ми не можемо бути абсолютно захищені від цього. Коли річки виходять з берегів – це для екосистем добре, хоча для населення – це негативні фактори. Тому важливо розуміти, коли, як і де можуть наступити такі процеси. Інтенсивні опади спричиняють паводки. Якщо за добу випадає 30 мм опадів є ризик виникнення паводків.
В Україні є Директива 2007/60/ЄС – "Про оцінку та управління ризиками затоплення". У жовтні 2022 року затвердили плани управління ризиками затоплення для окремих річкових басейнів України .
– Чому не можна купатися в гірських озерах, зокрема в Синевирі?
– Синевир – це національний парк і там діє заборона на купання, бо цей об'єкт охороняється. Люди мають дотримуватись встановлених правил, оскільки цінні водні екосистеми краще залишати у недоторканому стані, щоб зберегти екосистему цілісною.
– Наскільки корисною є води в Східниці та Трускавці?
– З цього приводу краще запитувати лікарів, оскільки вони знають вплив цих вод на організм. Думаю, що ці води корисні, інакше б їх не призначали для лікування певних хвороб. Втім, варто пам’ятати, що не всім підходить певна вода, тому треба дослухатись до думки лікарів.
– У Львові вже більш як півтора століття тому закрили Полтву у колектор, у Києві частково закрита Либідь. Зараз ведуться розмови про їх "відкриття", це доцільно?
– Закриття річок у колектори – не найкраще рішення, хоча у сильно урбанізованих районах воно іноді здається неминучим. Світовий досвід свідчить про протилежну тенденцію: навіть у щільно забудованих містах річки відкривають, знімають бетонні укріплення з берегів, повертають їм природну форму та відновлюють русло.
Такі заходи дають комплексний позитивний ефект:
Що стосується річки Полтви у Львові, то її ситуацію необхідно детально вивчити перед ухваленням будь-яких рішень. Кожна річка має свої особливості, і те, що працює для однієї, може не підходити для іншої через відмінності у кліматичних умовах, рівні антропогенного впливу та інфраструктурі.
– Що чекає українські річки у найближчі десятиліття?
– Ми розробили 9 Планів управління річковими басейнами із урахуванням їхніх проблем. Також створили заходи, які направлені на досягнення доброго екологічного стану. Зокрема, покращення роботи очисних споруд, усунення органічного та біогенного забруднення. Зараз ця програма оцінюється майже у 8 млрд євро.
Хочу звернутися до громад із закликом відповідально ставитися до господарювання, адже в їхніх руках – життя малих річок. Важливо зберігати цілісність прибережних захисних смуг і не заходити впритул до урізу води. Якщо є можливість, то прибрати споруди, які перешкоджають вільній течії, оскільки вони є однією з причин погіршення екологічного стану річок.
"Розгреблення" річок – потужний рух не лише в Європі, а й у всьому світі. Знесення гідроспоруд допомагає відновлювати міграційні шляхи для риб, сприяє адаптації до змін клімату та підвищує здатність річок до самоочищення.
Ми вже реалізували таку роботу на річці Черемош у Карпатах в межах проєкту Open Rivers Programme, а також працюємо на річці Кам’янка в Дніпропетровській області. Намагаємося заохочувати громади долучатися до цих процесів і активно співпрацюємо з міжнародною програмою "Відкриті річки".
Також WWF-Україна має ініціативу в рамках проєкту Restoriver, який підтримує Програма Interreg Danube Region Programme, що стосується відновлення водних об'єктів на урбанізованих територіях.