Чи будуть роботи наступати: виробник НРК про експорт, локалізацію та задачі на фронті

Наземні роботизовані комплекси на фронті виконують низку логістичних задач. Однією з найвідповідальніших є евакуація поранених. 

РБК-Україна поговорило зі співзасновниками компанії Air3F Ігорем Береговенком та Святославом Кульбацьким про переваги НРК перед бронемашинами, недоліки "гусениці" перед колесом, локалізацію компонентів та експорт.

Головне:

• Фокус на логістиці. НРК Varkhan розроблений передусім як універсальна вантажна платформа та тягач для доставки БК й провізії.
• Колісна формула 4х4. Розробники обрали окремий мотор на кожне колесо, що дозволяє незалежно керувати приводом і розподіляти тягу залежно від умов руху.
• Локалізація. Корпус, ходова частина (крім амортизаторів), програмування електроніки та збірка акумуляторів виробляються в Україні. Диски, шини, мотори та мікрочіпи поки імпортні.
• Експорт можливий. Виробничі потужності дозволяють випускати більше, ніж покривають держзамовлення. Інтерес з боку європейських країн є, але процес експорту досі ускладнений на державному рівні.

– Розкажіть, в двох словах, з чого почалась ваша компанія, як виникла ідея створювати НРК?

– Ігор: Ще до повномасштабного вторгнення ми мали власне виробництво та займалися виготовленням різних виробів, переважно під індивідуальні замовлення. Тому в нас уже були обладнання, виробничі потужності та досвід реалізації нестандартних технічних рішень. З початком повномасштабного вторгнення вирішили використати ці можливості для виготовлення продуктів, необхідних військовим, і змінили напрям діяльності.

Ми багато спілкувалися з військовими, щоб зрозуміти їхні реальні потреби. Одним із найбільших запитів була доставка вантажів на значні відстані без безпосередньої участі людей. Саме так ми прийшли до ідеї створення НРК й розпочали його розробку.

– Які складнощі були про розробці НРК Varkhan?

– Святослав: Шлях створення нашого НРК був сповнений експериментів і пошуків. Перший прототип наземного дрона ми зібрали взагалі на маленьких колесах від гіроборда. Проте швидко усвідомили хибність цієї ідеї: перевозити по 20 кілограмів за рейс – це марнотратство найціннішого ресурсу – часу.

Читайте також: В Україні створили НРК з дронами-перехоплювачами на борту

Тоді ми перевели НРК на великі колеса. Прохідність покращилася, але з'явилася нова перепона – недостатнє зчеплення з поверхнею, особливо на болотистому чи пухкому грунті.

Стало зрозуміло: потрібна підвіска. Класична незалежна, як у сучасних авто, для безпілотника не підходила. Адже у звичайній машині водій за секунди відчуває рельєф власним тілом, реагує на кожну вибоїну та балансує навантаження. Наш же оператор керує машиною з безпечної дистанції й позбавлений цієї чутливості. Технічним рішенням для нас стала саме балансувальна підвіска.

– В чому переваги саме колісної формули 4х4?

– Святослав: Гусенична платформа має свої переваги. Насамперед це хороше зчеплення з поверхнею та рівномірний розподіл маси. На перший погляд, для НРК це оптимальне рішення. Але на практиці є низка суттєвих недоліків.

Перший – складність підвіски. Якщо ми перевозимо вантаж, важливо, щоб він дістався до місця призначення неушкодженим. А коли йдеться про евакуацію поранених, вимоги до плавності руху стають ще вищими.

Другий момент – ризик втрати гусениці під час руху. На складному або пухкому ґрунті, особливо під час поворотів із великим боковим навантаженням, гусениця може зійти з напрямних. Фактично це означає втрату мобільності: комплекс уже не зможе нормально продовжувати рух.

Ще один недолік – шум. Через особливості контакту з поверхнею, та наявність величезної кількості рухомих механізмів в шасі, гусенична платформа може бути досить гучною, особливо на твердому покритті.

Тому ми вирішили піти іншим шляхом і зосередилися на колісній платформі. Але й традиційну схему 4×4 не стали повторювати. Зазвичай вона передбачає один двигун і механічну передачу потужності на колеса. Ми ж обрали рішення з окремим двигуном для кожного колеса.

Такий підхід дозволяє керувати приводом кожного колеса незалежно та ефективніше розподіляти тягу залежно від умов руху.

– Чи були плани створити більший НРК, та оснастити його озброєнням?

– Святослав: Про наступальне озброєння ми не думали. Але якісь засоби для самозахисту цілком можуть бути – наприклад, зараз набирають популярності сіткомети.

На фронті справді є високий запит на машини з більшим радіусом дії, адже місії зазвичай тривалі. При цьому швидкість у НРК невелика – до 20 км/год. Зробити дрон швидшим – технічно взагалі не проблема, але тоді виникають серйозні труднощі з керуванням.

Треба зважати на затримки відеосигналу й усе інше. Одне діло, коли НРК їде 10-15 км/год, і якщо сигнал зникає на частку секунди, він проїжджає всього метр-два. А якщо його швидкість 60-80 км/год, то за ту саму частку секунди він подолає вже метрів десять – і просто кудись вріжеться чи перекинеться.

Що стосується створення більшого НРК – ми про це думали, але станом на зараз повністю зосереджені на тій версії, яка у нас є, та на її вдосконаленні.

– Яка ситуація з локалізацією виробництва? Чи вдається переходити на українські деталі?

– Ігор: У нашого НРК станом на сьогодні вже досить високий рівень локалізації. Усі корпусні елементи – це вітчизняна сталь, яку ми самі ріжемо, гнемо, зварюємо та фарбуємо на власному виробництві.

Ходова частина також повністю спроєктована та виготовлена нами. Покупними поки залишаються хіба що амортизатори – їх замовляємо за кордоном.

Що стосується електроніки, то тут ситуація суттєво краща, ніж рік тому. Основний блок нашого НРК постачає український виробник. Звісно, мікрочіпи там імпортні, але вся збірка, налаштування та програмне забезпечення – вітчизняні.

Те саме стосується й акумуляторів: збірку батарей роблять в Україні за нашим технічним завданням, а корпус виготовляємо ми самі. Конструкція дозволяє замінити АКБ менш ніж за 30 секунд – і НРК одразу готовий їхати далі. Диски, шини та мотори у нас поки що імпортні, але це, думаю, лише питання часу.

– Чи є у НРК якась спеціальна модернізація для евакуації поранених?

– Ігор: Наш Varkhan – це насамперед універсальна логістична платформа, але для евакуації у нас передбачені швидкознімні кріплення під ноші. Працює це просто: ноші знімаються, пораненого вкладають, фіксують і замикають назад на швидкознімачах.

Головний нюанс у тому, що неможливо виконати це завдання повністю автоматично, якщо поранений не може сам залізти на платформу. Деякі виробники намагалися створювати автоматизовані ноші, але це лише суттєво ускладнює та здорожчує конструкцію.

Тому ми фокусуємося саме на логістиці. НРК Varkhan сьогодні найчастіше використовують для доставки провізії, боєкомплекту та інших речей. Крім того, він чудово працює як тягач: військові кладуть на платформу 50-100 кг для кращого зчеплення з ґрунтом і додатково чіпляють завантажений причіп.

– Як ви ставитесь до експорту, чи є запити на вашу продукцію з боку партнерів?

– Ігор: Я б розділив це питання на дві частини. Забезпечення потреб українського фронту для нас завжди на першому місці. Але оскільки наші виробничі потужності дозволяють робити більше, ніж покривають поточні державні замовлення, до експорту ми ставимося цілком позитивно – це додаткові кошти в економіку України та ресурс для розвитку.

Читайте також: В Україні створили плаваючий НРК з бензиновим двигуном

Якщо ж говорити безпосередньо про продукцію, то інтерес із боку європейських країн є. Мова йде і про НРК, і про наземні станції керування, ретранслятори, антени тощо. Хоча процес експорту досі ускладнений на державному рівні.

– Розкажіть про зв'язок на ваших НРК. Який варіант, на вашу думку, є оптимальним?

– Ігор: Оптимальний зв'язок – це той, який є просто зараз у конкретній точці та справді працює.

Ідеального рішення не існує. Бездротовий зв’язок регулярно потрапляє під дію РЕБ та спуфінг, а оптоволокно, хоч і рятує від завад, має купу власних обмежень та мінусів у експлуатації. Тому наш НРК Varkhan зроблений максимально адаптивним: усе, що можна застосувати для керування, ми вже інтегрували.

Працює LTE – чудово. Є можливість задіяти Starlink – теж супер. Якщо умови на ділянці змінюються, ми оперативніше підлаштовуємося: змінюємо модулі зв'язку чи піднімаємо ретранслятори.

– Чи є у вашому НРК елементи автоматизації або штучний інтелект?

– Святослав: Давайте чесно: терміном "ШІ" зараз часто називають усе підряд. Якщо дрон при втраті зв'язку вміє просто зупинитись і чекати на відновлення сигналу – це не штучний інтелект, це звичайний прописаний алгоритм.

Повноцінного ШІ чи машинного зору в нас немає, бо ми поки не бачимо в цьому практичного сенсу. Сам плагін чи комп'ютер купити легко, він коштує небагато. А от навчити дрон самостійно орієнтуватися в полі, приймати рішення та виконувати завдання – це величезний шматок роботи й колосальні гроші.

– І наостанок: на чому зараз сфокусований основний вектор розробки? Які продукти ми зможемо побачити за рік-два?

– Ігор: Раніше у нас була така звичка – можливо, навіть шкідлива, але вона дала хороший досвід. Ми хотіли розробляти й запускати у виробництво дуже багато різних продуктів одночасно.

Проте головний урок у тому, що чим більше у тебе напрямків, тим менше фокусу залишається на кожному з них. Тому зараз ми свідомо поставили на паузу кілька нових розробок. Усе для того, щоб максимально сфокусуватися на ефективності тих рішень, які вже працюють, та на їхньому масштабуванні.