Черга на життя. Як в Україні пересаджують серця і чому люди чекають роками

Фото: В Україні за перше півріччя здійснили 327 трансплантацій (інфографіка РБК-Україна)

Від поодиноких операцій до системи: як змінилася трансплантація в Україні

– Яка зараз в Україні ситуація із трансплантацією органів? Наскільки вона змінилась за останні роки?

– Законодавство постійно змінюється, але такого позитивного поштовху в трансплантології, як за останні декілька років, не було за весь час незалежності.

Раніше були поодинокі операції з пересадки нирок, і навіть серця. Але не було чітко прописаних правил, як це повинно відбуватись.

Тобто не було "дорожньої карти", що робити, якщо в тебе є донор, і де брати органи, якщо в тебе є пацієнт, який потребує пересадки.

У 2018-му ухвалили основний закон, який регламентує сам процес трансплантації органів. Проте зміни в нього вносяться постійно. Тепер все прописано: хто підлягає вилученню органів, які є критерії для цього, як і куди направити донора і хто робить пересадки.

Зараз є єдиний центр транспланткоординації, який відстежує, які пацієнти потребують пересадки. Хворих розподіляють по важкості стану. Є класи екстренності – чим він вищий, тим раніше пацієнт отримає орган.

Коли з'являється донор, центр розподіляє органи по мірі того, яка клініка якою по черзі долучилась до списку. Також є реєстр донорів.

Фото: Трансплантолог Центру кардіології та кардіохірургії МОЗ України Сергій Мохнатий (інфографіка РБК-Україна)

– А як зміни в системі трансплантації позначилися на роботі вашого центру? Скільки пересадок серця ви зараз проводите?

– У нашому Центрі програма із трансплантації стартувала після законодавчих змін у 2021 році. Тоді в основному законі про трансплантацію прописали, як вилучати органи у донорів.

Спершу у якості експерименту ми провели операцію на свинях. Вона була вдалою. Однак потім повномасштабна війна внесла корективи і програма загальмувала – у 2022-му ми не проводили пересадки.

Повернулись до трансплантації десь за рік. Програма НСЗУ дещо спростила реалізацію таких операцій, бо мало хто з пацієнтів здатний оплатити трансплантацію – з 2024-го держава компенсує такі втручання лікарням у розмірі понад 2 млн грн.

За останні кілька років дев'ять наших пацієнтів уже отримали серця.

Хто першим отримає орган: як працює черга на трансплантацію

– Чи можуть пацієнти пройти поза чергою, щоб отримати орган?

– Пришвидшити чергу неможливо. Центри регулюють, щоб все відбувалося згідно законодавства.

Трансплант-координатор подає відповідні документи про стан пацієнтів, в якому класі екстренності той перебуває. Слідкують, щоб всі обстеження були до моменту внесення пацієнта в чергу.

При появі донора відстежують, чи той відповідає групі крові, підходить по вазі, інфекційному статусу та інших параметрах, щоб не було додаткових ризиків.

Однак буває, що пацієнт перебуває у третьому класі екстренності з пересадки серця, але йому стає гірше настільки, що його підключають до апарату штучного кровообігу. Тоді подаються документи, що пацієнт отримав новий вид лікування і він переходить у перший клас екстреності.

– Як довго людина, яка потребує пересадки, фізично може чекати на серце?

– Найшвидше було десь три-чотири тижні, але буває, що й понад пів року. Це довго. Якщо клініка має багато договорів з іншими, де потенційно можуть бути донори, то шанси на отримання органу збільшуються.

– Скільки людей працює над тим, щоб організувати пересадку органу?

– Багато. У нас є два трансплант-координатори, є 6 хірургів, анестезіологи. Частина з них їде на забір органу, решта – на імплантацію. Один і той самий хірург не може виконувати два етапи одночасно.

Загалом десь 20 людей одночасно працює, щоб пересадити один орган. Тому, коли кажуть про трансплантацію в якихось "кустарних умовах", це практично неможливо.

У процесі залучена велика кількість людей та апаратури, нереально створити центр, який би нелегально цим займався і про це ніхто не знав. Це безпідставні фейки. Просто люди бояться, що хтось зазіхатиме на їхні органи.

Хто може стати донором: коли після смерті можна врятувати інші життя

– Якщо людина не підписала дозвіл на вилучення своїх органів після загибелі, то координаторам доводиться спілкуватись з родичами?

– Так. Якщо такої анкети немає, все узгоджується з родичами. За життя людина може надати згоду сама. На сайті Українського центру трансплант-координації є форма заяви, яку можна заповнити онлайн. Так людина долучається до реєстру і якщо щось із нею трапляється, то згода від родичів вже не потрібна.

Наприклад, людина потрапила у ДТП або у неї стався інсульт і мозок відмовив, тоді лікарі проводять діагностику смерті мозку і вносять паспортні дані людини у базу.

У реєстрі центру трансплантної координації покаже, чи ця особа дозволила використання органів для пересадки.

– Як часто стається, що людина підписує таку анкету і потім дійсно стає донором?

– Це рідкісна історія. З людиною може щось статися, навіть якщо вона не підписала згоди. А може і не статись, якщо написала...

У нас багато колег дали згоду на донорство. Чимало людей у соцмережах мене запитують, де можна подати таку заяву і як це відбувається.

Тобто в суспільстві змінюється ставлення до трансплантації. У людей вже менше страху щодо якихось незаконних речей і більше розуміння, що вони можуть допомогти когось врятувати.

– У яких випадках раптова смерть може стати підставою для того, щоб людина стала потенційним донором?

– Це може бути ДТП або інсульт, наприклад. Мозок людини повинен вже не працювати, а інші органи мають бути збережені.

У нас була донорка, у якої стався геморагічний інсульт. Крововилив призвів до загибелі мозку, але всі інші органи працювали. Після згоди родичів пацієнтка стала донором не тільки серця, а й печінка та нирок.

– Чи є вікові обмеження для донорства органів?

– Із віком функціональний резерв органів природно знижується, тому старше 70-75 років – це радше медичне обмеження, ніж категорична заборона.

– Родичі часто погоджуються на донацію?

– Ми не володіємо статистикою, бо ведемо тільки пацієнтів, які очікують на органи, а не стають донорами.

У кожній клініці, яка долучена до процесу пересадки, є трансплант-координатори, які ведуть переговори з родичами.

Наприклад, якщо у лікарню із неврологічним стаціонаром надходить пацієнт з інсультом, координатору повідомляють, що діагностика встановила смерть мозку, і шансів нема, що людина видужає. Тоді координатор пояснює ситуацію родичам і отримує або не отримує згоду.

– На дорогах гине багато людей. Вони, по суті, потенційні донори. Але оскільки пересадка органів – поодинокі випадки, припускаю, що багато родичів відмовляють у донації…

– Якщо брати інсульти, то можливо й так, а от з ДТП – інша ситуація. При аварії можуть травмуватись органи. Тому не всіх загиблих можна розглядати потенційно для донорства.

Хтось чекає місяць, а хтось роками: історії людей, які потребували серця

– Якщо можна, поділіться історіями ваших пацієнтів. Весною у вашому центрі розповідали про дівчинку, яка не дочекалась органу…

– Вона довго була на апараті штучного кровообігу (ЕКМО – апарат екстракорпоральної мембранної оксигенації, – ред). На жаль, таке трапляється, що пацієнти не дочікуються органу. Тут є певна специфіка пацієнтів: дітям досить рідко пересаджують серця. На сьогодні в Україні виконали лише 22 операції, якщо не помиляюсь.

Загалом буває по-різному. У нас був пацієнт, який 11 років лікувався. Ми подали його в список на трансплантацію, але враховуючи його ваду, анатомічні особливості, перенесення кількох операцій і кількох зупинок серця, вже й не сподівалися, що його прооперуємо.

Близько місяця він був у черзі, а півтора тижні тому нам вночі подзвонили, що є донор, який ідеально підходить для цього пацієнта. І ми зробили трансплантацію.

Той тиждень у нас був інтенсивним: у понеділок ми провели пересадку дорослому пацієнту, а вже у вівторок вночі прийшла інформація, що є дитячий донор, і в середу ми зробили ще й цю пересадку.

Дві трансплантації за три дні. Але так буває досить рідко. Пацієнти інколи роками можуть очікувати.

Фото: Пацієнти, яким нещодавно пересадили серця у Центрі кардіології та кардіохірургії МОЗ України, та команда медиків (надане спікером)

– Як емоційно команда проживає такі моменти?

– Спочатку усвідомлюєш всю складність, а потім розумієш, що інших варіантів немає: якщо відмовляєшся, хтозна-коли буде наступний шанс. Тому доводиться бороти всі страхи і виконувати роботу, використовуючи всі можливості.

Нове серце – нове життя: що чекає пацієнта після операції

– Що людину очікує після пересадки серця?

– У перші дні важко сказати, як все піде далі. Ми призначаємо препарати для пригнічення імунітету, щоб запобігти відторгненню органу. Робимо багато аналізів і до 6-7-ї доби вже приблизно бачимо картину.

Тоді пацієнти вже можуть більше рухатись. Вони бачать, що з кожним днем те навантаження, яке до операції вони не могли собі дозволити, тепер дається легше. У них з'являється апетит, це мотивує їх.

На 6-7-му добу переводимо пацієнтів у загальну палату. Вони все ще ізольовані від інших хворих, але там можуть перебувати з родичами, активніше рухатись і призвичаїтись до звичайного життя.

– Ліки для відторгнення після пересадки треба приймати все життя?

– Так. Кожен орган має свої рецептори – індивідуальний набір білків – і коли він потрапляє в чуже середовище, його атакує імунітет реципієнта.

Так працюють захисні механізми. Наша задача – цей імунітет гнітити настільки, щоб не було відторгнення органу, але щоб при цьому пацієнт міг чинити опір в навколишньому середовищі, яке йому все одно загрожує.

Для цього даємо цілу низку імуносупресивних препаратів. Звісно, треба зменшити контакт з людьми, щоб не було передачі вірусів. Тому тут тонка межа: підбираємо так дозу препаратів, щоб не було відторгнення, але щоб людина могла протистояти іншим загрозам.

– З часом людина може перейти на мінімальну дозу ліків?

– Звісно, стартова доза досить потужна, бо є ризик гострого відторгнення органів в перші дні, а потім поступово, враховуючи те, що ми бачимо по показниках, препарати зменшуємо.

Через деякий час робимо біопсію донорського серця, щоб перевірити, чи нема ознак відторгнення. Це найточніший показник. Дивимось, чи все добре з антитілами, що з самим міокардом, як на поточних дозах препаратів він справляється, чи імунітет не атакує пересаджений орган.

– Скільки людина може прожити із трансплантованим органом?

– Прогнози ніхто не робить. Кожен пацієнт індивідуальний, є багато показників, які на це впливають. Епідемія грипу чи ковіду може внести свої корективи. Але якщо все нормально, то близько 10 років пацієнти можуть більш-менш повноцінно жити. Досвід інших клінік показує, що пацієнти після трансплантації серця можуть прожити навіть більше цього терміну.

– Чи можуть вони потім розраховувати на нову трансплантацію?

– Можна, але у нас такого досвіду нема, враховуючи, що тільки останні кілька років програма трансплантації серця запрацювала більш-менш адекватно.

– Що ви хотіли б сказати українцям, які досі бояться донорства?

– Трансплантація органів – складні технологічно та дороговартісні операції, які свідчать про розвиток суспільства. Чим їх більше, тим країна вважається більш розвинутою.

Ніхто не знає, що нас очікує. Може так статися, що нам чи нашим родичам знадобиться допомога. А згода інших людей на донорство може врятувати життя. Цю думку варто культивувати у суспільстві.