Андрій Єрмак: Ми не дамо Росії приводу звинуватити нас у зриві мирного процесу
Про переговори в Стамбулі, перемир'я, різні "мирні плани", відносини з Дональдом Трампом, санкції проти Росії – читайте у великому інтерв'ю глави Офісу президента Андрія Єрмака для РБК-Україна.
Головне:
- Чи згодна Україна на переговори без припинення вогню?
- Чи готова українська влада говорити в Стамбулі з кимось окрім Путіна?
- Чи актуальна досі "формула миру" Зеленського?
- Чи готові США моніторити припинення вогню, якщо його буде досягнуто?
Останні кілька днів видалися багатими на події навіть за нинішніми українськими реаліями. Спочатку в Києві зібралися лідери "коаліції рішучих" – і зажадали від Росії піти на повне перемир'я з 12 травня, без жодних умов.
Очевидно не зацікавлений у припиненні вогню Володимир Путін спробував обернути ситуацію на свою користь: від перемир'я відмовився, але запропонував провести 15 травня переговори в Стамбулі. І Україна, і її європейські союзники такий підхід відкинули: спочатку припинення вогню, і тільки потім – переговори.
Але в справу очікувано втрутився американський президент Дональд Трамп, який закликав Україну все ж таки полетіти в Стамбул і поговорити з росіянами. Однак уже український президент Володимир Зеленський обернув ситуацію проти Кремля, запропонувавши його господареві оголосити перемир'я, а потім з'явитися в Стамбулі для особистої зустрічі.
Тим самим уже Путіна поставили на розтяжку: терміново збиратися самому в Туреччину на призначену Зеленським зустріч йому явно не з руки. Але і проігнорувати переговори в Стамбулі, які він сам і запропонував, – значить вкотре показати – насамперед Трампу – що саме Росія не хоче миру.
На запитання РБК-Україна про те, чи готова українська сторона вести переговори ще з кимось, крім Путіна, глава ОП Андрій Єрмак відповідає: "А вам відомо, хто ще в Росії ухвалює рішення такого рівня і здатний забезпечити їх виконання?"
Втім, РБК-Україна поговорило з Єрмаком не тільки про перипетії останніх днів, а й про більш глобальні речі: стосунки між Україною і США, моніторинг перемир'я, гарантії безпеки, червоні лінії, загрозу заморожування війни і не тільки.
– Путін явно намагається тягнути час і перехопити порядок денний у Штатів, втягнувши Україну у вигідний йому формат. Чи піде українська сторона на переговори без зупинки бойових дій, якщо такий підхід Кремля все ж знайде підтримку у Штатів?
– Головне слово тут – "якщо". Що такий формат означає для України – прекрасно відомо. Ми це вже проходили. Але тут є інший бік: що такий формат означатиме для США і Європи. Насамперед, для регіональної безпеки.
Росія намагатиметься вийти з-під санкцій, використовуючи переговорний процес як прикриття. Цей формат зумовлений очевидним прагненням водити всіх за ніс. Чи хочуть у Вашингтоні, щоб Америку водили за ніс? Чи хочуть цього європейці? Безумовно ні. Тому в нас із партнерами підхід спільний: спочатку ceasefire – потім переговори. Це підтверджують і всі останні заяви по обидва боки Атлантики.
– Крім Путіна, ні з ким від російської сторони ми говорити не будемо?
– А вам відомо, хто ще в Росії ухвалює рішення такого рівня і здатний забезпечити їх виконання? Зрозуміло, він делегуватиме технічні та підготовчі етапи – але ми розуміємо, на кого в підсумку все зав'язано.
– Путін де-факто відмовився піти на перемир'я з 12 травня, натомість запропонувавши переговори в Стамбулі. Якою буде реакція України та її західних союзників? Чи будуть введені анонсовані санкції проти РФ? Чи поїде українська делегація до Стамбула?
– Думаю, для українців це не новина. Ми роками вели переговори з агресором і знаємо, як вони вміють тягнути час. Україна понад усе прагне справедливого і міцного миру. І ми прямо говоримо про це на всіх рівнях. Саме тому ми постійно наголошуємо: Україна готова до будь-яких форматів переговорів. Ми не дамо Росії приводу звинуватити нас у зриві мирного процесу.
І ми продовжимо наполягати: якщо Росія справді готова до переговорів, необхідно прийняти пропозиції США та європейських партнерів про всеосяжне 30-денне припинення вогню. Цю позицію чітко позначено, і ми неодноразово озвучували її в спілкуванні з партнерами.
Думаю, ви вже бачили твіт президента. Так чинять тільки сильні лідери. Сьогодні м'яч на боці Москви. Якщо Кремль дійсно зацікавлений у мирі – він знає, що потрібно робити. Україна – за мир, але не за його імітацію.
– Консультації тривають практично щодня. Те, що ви згадали зараз, онлайн-формат з NSA – це була низка онлайн-консультацій, цей процес безперервний, він триває щодня.
Безумовно, контакти на вищому рівні не відбуваються щодня, проте вони стали регулярними, частими. І ось після історичної зустрічі у Ватикані відбувся телефонний дзвінок, він був дуже позитивний, дуже конструктивний.
Два президенти вже спілкуються у форматі, коли їм не потрібно багато часу на якісь формальності, вони говорять про абсолютно конкретні речі.
– Які, наприклад?
– Їх декілька. Але, безумовно, головне – це кроки, які необхідно зробити для того, щоб закінчити війну справедливим і довгостроковим миром.
Також президенти говорили і про історичну ратифікацію "Угоди про надра", 338 голосів, вони привітали один одного з історичною угодою, яка закладає основу партнерського економічного співробітництва не лише зараз, доки триває ця війна, а також і на майбутнє.
І, безумовно, обидві сторони розглядають цю угоду як один з елементів системи гарантії безпеки для України.
– Про це ми ще поговоримо окремо.
– Я можу сказати, що в нас на різних рівнях відбувається спілкування. І Андрій Сибіга спілкується з секретарем Рубіо, зараз секретар Рубіо став і моїм візаві, враховуючи, що він виконує функції радника з національної безпеки. Також ми регулярно спілкуємося і з генералом Келлогом, і зі Стівом Віткоффом, і з іншими представниками адміністрації, з представниками Конгресу.
Дуже важливо, що сьогодні підготовлено законопроєкт про нові санкції, автором якого є Ліндсі Грем. Ці санкції будуть застосовані негайно, коли стане зовсім вже очевидним те, що Росія остаточно відкинула будь-які пропозиції про перемир'я.
Сьогодні на столі абсолютно конкретна пропозиція про 30-денне припинення вогню, яка була запропонована ще в процесі наших переговорів у Джидді нашими американськими партнерами, і підтримана Україною.
– Яких конкретних наступних кроків ми чекаємо від американців?
– Наша позиція полягає в тому, що нам потрібен справедливий і довгостроковий мир, забезпечений гарантіями безпеки.
І тому ми продовжуємо наполягати, що як перший крок для початку будь-яких переговорів має бути оголошене 30-денне перемир'я, яке чітко моніторитиметься. Ми вважаємо, що лідерство має бути за американцями, які мають для цього всі можливості. Безумовно, за участю європейців.
Ми вважаємо, що на всіх етапах має брати участь Європа, тому що Україна – це частина Європи, Україна – майбутній член Європейського Союзу. Після цього може початися узгодження формату переговорів.
Весь перелік питань, які потрібні для закінчення війни, стане предметом цих переговорів. Україна має бути сильною на цих переговорах. Україна точно не дозволить із собою розмовляти мовою будь-яких ультиматумів. Основою цих переговорів має бути міжнародне право, статут Організації Об'єднаних Націй. Відповідно, Україна займає проактивну позицію, чітку позицію.
Якщо Росія згодна, значить, ми переходимо до наступного етапу, який теж зрозумілий і до якого готові наші партнери. Якщо ні, то будь ласка, має бути тиск на Росію і санкціями, і іншими діями, абсолютно конкретно і чітко. Тому що ми не віримо Росії. Ми вважаємо, що вони розуміють тільки мову сили.
Питань до України немає, і тому на сьогодні питання в позиції Росії.
– І Штати теж це розуміють?
– Так, я вважаю, що Штати це розуміють. І якщо ви подивитеся на публічну комунікацію останніх днів, вона теж змінилася, там звучали абсолютно чіткі меседжі.
До України питань немає. Щодо Росії, то вона або приймає умови і починає демонструвати конкретними кроками те, що вони готові і мають політичну волю не гратися, не затягувати час, не дурити, а дійсно готові до просування до миру, до справедливого миру, до довгострокового миру і так далі.
Перемир'я – це не для того, щоб показати картинку на Червоній площі. Це більш фундаментальні речі.
– Усі бачили драфти мирних планів, які зокрема опублікувало агентство Reuters. Документ, який був позначений Reuters як американські пропозиції, які передбачають, згідно з текстом, де-юре визнання Штатами окупації Криму, де-факто – частин Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької областей тощо. Це справді американське бачення чи в такий спосіб американці передали "хотєлки" росіян?
– Жодних так званих "американських пропозицій" українська сторона не отримувала. На цих консультаціях, які були в Парижі, які були в Лондоні, які відбуваються онлайн, відбувається обмін певними думками, ідеями.
Ми вдячні президенту Трампу та його адміністрації за зусилля, спрямовані на припинення війни. Президент Трамп узяв на себе місію людини, яка хоче зробити все для того, щоб зупинити цю війну. І десь особисто, десь за допомогою членів своєї адміністрації веде консультації і з Україною, і з Росією.
Позиція американців – закінчити цю війну. Але все, що з'являється в інформпросторі, може належати або одній стороні, або іншій. Американці не є учасниками цієї війни. Американці хочуть цю війну закінчити.
Усе, що періодично з'являється в медіа, походить від двох сторін. Від сторони, яка почала агресію, і від сторони, яка себе захищає. Коментувати те, що виходить від сторони агресора, мені здається, це невдячне заняття. Від них часто з'являються абсолютно нічим не обґрунтовані заяви.
І є чітка, послідовна українська позиція. З червоними лініями. Причому ці червоні лінії – це не просто якісь хотєлки.
У всіх документах, які Україна представляла, від формули миру президента Зеленського, від плану перемоги до плану внутрішньої стійкості, - це все на 100% базується на тому, що декларативно поважають усі країни світу.
Будемо реалістами, у нас триває війна. І ця війна рано чи пізно все одно закінчиться. Будь-які переговори починаються з припинення вогню і будь-яка війна все одно завершується переговорами.
Переговори для того й існують, щоб на них обговорювати всі питання, які треба обговорити для припинення війни. Я б більше звертав увагу на абсолютно чітку, послідовну позицію України, позицію президента Зеленського, яка не змінюється – вона залишається дуже чесною, відкритою і принциповою.
І я б відзначив позицію наших партнерів. У когось вона протягом цих трьох років залишається незмінною. У когось вона зазнавала змін, але знову-таки це вже робота дипломатів, політиків – відстоювати свої інтереси, що, власне кажучи, в режимі 24/7 ми і робимо.
– Чому я запитував про "хотєлки" росіян – днями віцепрезидент США Джей Ді Венс говорив про те, що в росіян є такий собі "мирний план", який зокрема передбачає окупацію всіх чотирьох областей плюс Криму. Звичайно, "мирний план агресорів" – це абсурдно звучить навіть, але все-таки: вам про такий план відомо?
– У цьому випадку сама агресія почалася з мети Росії – окупувати нашу країну. Напевно в їхніх головах це теж називалося "планом". Тому, чесно кажучи, я не бачу конструктиву в тому, щоб це обговорювати. Питання в тому, що сьогодні, які цілі переслідує Україна, а Україна переслідує цілі, які виключно пов'язані з нашими національними інтересами.
Якщо ми повернемося на кілька кроків назад, я б не хотів, щоб ми це забували – "формулу миру" президента Зеленського. Але я хотів би пояснити, що це і як на це дивитися сьогодні.
Коли ми говоримо про закінчення війни, виникає питання: що потрібно зробити? Увесь спектр питань, увесь список того, що потрібно зробити, щоб мати право сказати – у всіх сенсах, юридичному, моральному – що війна закінчилася і можна думати про якісь відносини після війни.
– З агресорами?
– Так. Ось у "формулі миру" викладено все, що необхідно для цього зробити.
Хтось може сказати, що ми літаємо в хмарах. Але ні, це абсолютні реалії. Чому? Тому що завжди потрібно дуже чітко бачити свою мету. "Формула миру" поставила мету. Друге питання – досягнення мети.
– Мета не змінилася?
– Ні. Досягнення цієї мети має низку етапів.
Війна в нас триває 11 років. Чи можна називати документи, які були підписані за інших президентів, такими, що повністю відповідають інтересам нашої країни? Ні. Наприклад, тільки за однією ознакою: а чому там немає нічого про Крим?
Питання полягає в тому, що "формула" миру – це повний комплекс того, що потрібно зробити, щоб можна було сказати: війна закінчилася. А далі ми маємо ті реалії, які ми маємо.
Формула – це стратегія. А те, що відбувається зараз, – це тактика.
І те, про що ми сьогодні говоримо, абсолютно відповідає результатам першого саміту в Бюргенштоку. Ми там говорили про припинення вогню, щоправда там йшлося про енергетичну сферу.
Точно так само ми говоримо про те, наскільки для нас важливий гуманітарний трек. Це обмін військовополонених, повернення цивільних, повернення наших дітей. Для нас це дуже важливий момент, тому що це наші люди.
Ось тому, в принципі, жодного різночитання між нашою позицією рік-два тому і зараз немає. Так, вона підлаштовується під реалії сьогодення, але насправді ми чітко розуміємо, яка наша стратегічна мета.
– Найправильніший висновок зробить тільки історія. Тоді ми були громадянами України, які не мали всієї інформації. Мені здається, сьогодні громадяни України мають набагато більше інформації про те, що відбувається.
Що стосується тих домовленостей – ми ж не знаємо великої кількості залаштункових речей, які, наприклад, ми дізнаємося в процесі перемовин із партнерами вже зараз: хто там попросив кого, щоб з'явилися якісь підписи і так далі.
Будь-яка стратегія правильна тоді, коли вона змальовує всю мету, яку ви хочете досягти, повністю. Я вважаю, що у "формулі миру" президента Зеленського викладено всю стратегію, усе, що необхідно зробити для того, щоб війна була закінчена.
Тож вона актуальна, абсолютно актуальна. Але реалії такі, що це довгий шлях. Його потрібно з чогось починати, і сьогодні абсолютно очевидно, що його потрібно починати з припинення вогню.
Ось ми говоримо про термін у 30 днів. Нам незрозуміла логіка ceasefire на 3 дні, на 10 днів і так далі. А 30 днів – це термін, протягом якого можна провести гуманітарний трек, можна сформувати делегації і приступити до якихось перемовин, спочатку на технічному рівні, потім уже рухатися далі.
У нас було багато прикладів короткострокових перемир'їв, навіть останнім часом. І ми знаємо, що механізм контролю, моніторингу дуже важливий. Ми пройшли довгий шлях, ми точно знаємо, які механізми працюють, які ні. Ми точно розуміємо і абсолютно відкрито говоримо про те, що тільки американські партнери мають потрібні можливості.
Так, вони можуть задіяти когось іще, але лідерство повинно бути у США, тому що вони дійсно можуть це все моніторити, за допомогою своїх супутників. І дуже важливо передбачити дії в разі порушення перемир'я. Якщо не вибудувано чіткого механізму, завжди дуже складно визначити, що насправді сталося, хто порушив, як порушив і так далі.
– Якщо перемир'я почнеться, Штати ж не зможуть моментально запустити весь цей механізм моніторингу, навіть за бажання?
– Саме тому сьогодні ми говоримо про те, що якщо політично оголошується ceasefire, то команди негайно повинні приступити до того, щоб все доопрацювати.
Але в будь-якому разі перший крок – це має бути політична декларація про те, що оголошується ceasefire. Він не може запрацювати на 100% з першої хвилини. Але коли є політична воля і коли це зафіксовано, можна переходити до кроку номер два – до проведення безпосередніх переговорів для того, щоб запускати цей механізм.
А також паралельно можна говорити про те, щоб формувати адженду, формувати рамки, формувати предмет майбутніх потенційних переговорів тощо.
– Штати готові займатися моніторингом перемир'я?
– Не можу сказати, що вони кажуть: так, ми готові. Але вони не відмовляються, що вже добре. Плюс є інші країни, які готові в цьому брати участь.
Чи віримо ми в те, що Росія погодиться на припинення вогню і не буде просто тягнути час? Не віримо. Але ми зобов'язані бути готові почати справжній мирний процес.
– Різка зміна тональності Білого дому щодо України сталася після зустрічі у Ватикані. Вона тривала менше ніж 15 хвилин – за цей час двоє людей просто фізично не можуть встигнути обговорити багато чого. Що там усе-таки прозвучало такого, що ми побачили натурально іншого президента Трампа?
– У житті і в політиці дуже важливою буває одна коротка зустріч, але тет-а-тет і дуже відверта. Вона може дуже багато чого змінити. Насправді все це сталося не те щоб спонтанно, зустріч планувалася, але насправді вона планувалася після меси. І як я зараз розумію, якби ці плани реалізувалися, то це була б інша зустріч. І не факт, що вона відбулася б так, як вона відбулася.
Я вважав із самого початку, що зміни у відносинах відбудуться після того, коли президенти зможуть поспілкуватися тет-а-тет. Саме тет-а-тет.
Я не чув цієї розмови. Я знаю тільки те, що мені розповів потім президент. Це була зустріч, про яку вони домовилися, що вона здебільшого залишиться між ними. Я думаю, що вони відчули один одного, відчули чесність намірів.
Щирість нашого президента в його боротьбі, у боротьбі України, у бажанні закінчити цю війну справедливим миром – у тому, що, власне кажучи, лежить в основі боротьби української нації. Мені здається, це те основне, що важливо було б відчути президенту Трампа. Для нашого президента, мені здається, було дуже важливо відчути щире бажання президента Трампа закінчити цю війну.
– Білий дім досі каже, що Сполучені Штати можуть вийти з переговорів, якщо ці переговори – в їхньому розумінні – зайдуть у глухий кут. Ви думаєте це дійсно реально? Чи є у нас є план Б на такий випадок? І вийти можна дуже по-різному: як мінімум з опцією припинити допомогу або з опцією продовжувати цю допомогу, просто не брати участь як медіатор.
– Я точно вважаю, що президент Трамп, Сполучені Штати не захочуть бути в процесі, у якого немає успішного завершення. І точно можу сказати, що Україна ніколи не дасть Америці таке відчуття. Якщо таке відчуття в них і може з'явитися, то тільки з вини Російської федерації. А якщо це відчуття буде тільки з вини російського агресора, то я вважаю, що Америка буде з Україною.
І останні події, підписана і ратифікована конституційною більшістю угода про надра, свідчить про те, що все-таки в нас набагато більше шансів бути з Америкою партнерами і друзями.
– Коли угода про надра може запуститися на практиці?
– Найближчими тижнями.
– Чи коректно сказати, що цією угодою ми надійно зв'язали себе з американцями?
– Ми знайшли спосіб, як бути партнерами, до чого Україна йшла дуже довго. Тобто бути не просто країною, яку Сполучені Штати так чи інакше підтримують, а бути країною, яка цікава Сполученим Штатам, цікава на перспективу. Це був непростий, довгий процес, і тут я хотів би відзначити команду, яку очолювала перша віцепрем'єрка Юлія Свириденко. Вони зробили велику роботу.
Це також є одним з елементів майбутньої структури гарантій, тому що американські гроші, американські інвестиції - це дуже серйозний елемент гарантії безпеки.
– Які дійсно жорсткі заходи щодо Росії можуть бути вжиті Сполученими Штатами? Щоб агресорам дійсно стало боляче, дуже боляче?
– Я знаю деталі нового санкційного пакета, який може бути застосований. Він дуже жорсткий, і він у разі застосування може бути скоординований із таким самим європейським, британським, канадським тощо пакетами, і це буде дійсно дуже боляче. Російська економіка не в тому стані, щоб ще переносити і нові санкції. Нові санкції посилять усі ці всі процеси.
– Україна опиралася будь-якому заморожуванню війни, тому що заморожування – це не рішення, це бомба уповільненої дії, яка рано чи пізно вибухне. Але якщо дві сторони, що воюють (на секунду забудемо, що йдеться про нас і росіян, суто теоретично), зупиняються на лінії розмежування, бойові дії між ними припиняються, але кожна з цих сторін для себе вважає якусь територію своєю – це ж буквально з підручника взяте визначення того, що таке "заморожений конфлікт". Я маю рацію?
– Знову-таки повертаємося до стратегії. Якщо стратегія чесна, і ви чесно кажете своєму народові, кажете світові, що ваша стратегія – повернути всі ваші території, ваша стратегія – закінчити війну в усіх її сенсах, значить, ви все робитимете відповідно, і будете прагнути завершити війну в такий спосіб, щоб ризик тривалого заморожування конфлікту був зведений до нуля.
Якщо ви підписуєте щось, намагаєтеся це пояснити важкою ситуацією, якщо ви не чесні зі своїми людьми, то це призводить якраз до заморозки конфлікту. Замороження конфлікту, ви абсолютно праві, – це бомба уповільненої дії. Чому? Тому що на нас же не закінчується життя на Землі, може прийти наступне покоління, яке абсолютно не змириться з тим, що було втрачено території. І вони чекатимуть реваншу, через 10, 20, 30 років, як було у світовій історії не один раз. Саме тому дуже важливо бути чесними. Чесними насамперед зі своїми людьми, і чесними зі світом.
Заморожені конфлікти не з'являються там, де спочатку політики не хочуть заморозити конфлікт. Якщо ви цього не хочете, ви будете шукати варіанти, яким чином цього уникнути. Так, це може бути тривалий процес, але в кінці має стояти чесна мета.
– Чому ви вважаєте, що те, що говорять сьогодні офіційні особи України, можна теоретично поставити під сумнів, а сприймаєте написане якимось виданням за чисту монету?
– У жодному разі. Пишуть теж багато нісенітниць.
– Я вам можу сказати: сьогодні головним дипломатом, лідером нашої країни є президент Зеленський. Він точно чесна людина, він точно веде чесну політику з усіма. І так, якщо говорити про чесність нашого лідера, я її дуже поважаю і вважаю, що це сьогодні тренд у всьому світі, який задав саме він. Завдяки йому сьогодні люди розуміють, що таке бути сильним чесним політиком. Я вважаю, що це виграшна стратегія сьогодні.
А що стосується того, що говорять, того, що пишуть тощо... Так, дійсно, деякі розмови, деякі консультації не можуть бути публічними. Але в даному випадку вони тому і є консультаціями, на них не ухвалюють рішень, на них не підписують документів. У цьому процесі партнери краще розуміють нашу позицію і те, що стоїть за маніпуляціями Росії.
Якщо кожен крок буде сьогодні надбанням громадськості, то, на жаль, ми ніколи не дійдемо до результату. Тому іноді якісь консультації є закритими не з ініціативи української сторони. Іноді це вимоги партнерів, які потрібно поважати.
Тому в даному випадку я вважаю, що сьогодні ми живемо в настільки відкритому суспільстві, і Україна – це настільки демократична відкрита країна, що приховати щось неможливо.
– Раніше українське керівництво багаторазово говорило про те, що не піде на припинення вогню без отримання твердих гарантій безпеки. Зараз же Україна навпаки говорить про готовність до тривалого припинення вогню, тоді як твердих гарантій безпеки у нас немає. Чому цю червону лінію довелося трохи зрушити?
– У цьому випадку ми говоримо про припинення вогню як перший етап. Ми не говоримо, що ось буде припинення вогню, наступного дня ми щось підписуємо з кимось.
Це перше. Друге, робота з гарантій безпеки весь цей період не припинялася. Сьогодні вже вимальовується певна система. Ось, наприклад, Україна отримала статус у JEF, тобто в Об'єднаному експедиційному корпусі 10-ти північноєвропейських країн. У нас є коаліція рішучих. Американська сторона вже неодноразово публічно заявляла про те, що готова до певних варіантів гарантій безпеки. Сьогодні багато варіантів лежить на столі.
Тобто сьогодні не та ситуація, коли "гарантія безпеки" було просто словосполученням, і ніхто не розумів що це таке. Сьогодні є з чого, так би мовити, вибирати і що обговорювати. Тому сьогодні у президента, у команди є чітке уявлення логічних кроків.
Ще раз, з нашою позицією все зрозуміло, з нашими партнерами зрозуміло. Не все зрозуміло з позицією Росії. Ми точно не потребуємо гарантій безпеки від Росії. Тому тут вони нам у принципі для обговорення не потрібні.
Але, на жаль, припинити вогонь і далі рухатися до припинення війни без участі Росії неможливо. Ми тут іноді розходимося в думках із деякими країнами. Усі держави світу сьогодні, незважаючи на їхні стосунки з нами, з росіянами, хочуть, щоб ця війна закінчилася.
Інше питання, що хтось досі живе ілюзіями, що цього можна досягти через компроміс із Росією. Ми ж із більшістю наших партнерів вважаємо, що потрібен шлях до миру через силу, тому що Росія поважає мову сили. І якщо вона бачить навпроти себе сильного супротивника, співрозмовника, назвіть як завгодно, вона починає зовсім по-іншому мислити і по-іншому розмовляти.
Якщо ж вони не вважають вас сильними, вони вважають, що мають право щось у вас забрати, нав'язати, диктувати умови тощо. Тобто застосовувати ті методи, які для нас, українців, є неприйнятними, і ми це доводимо понад три роки.
Українці своїми діями на практиці показують, як потрібно говорити з Росією, щоб вона робила так звані "жести доброї волі", а де-факто – відступала. Українці це демонструють опором на фронті, стійкістю в тилу, активністю на дипломатичній ниві. І ми показуємо партнерам: тільки силою і тиском ви можете домогтися від Росії поступок.