Природа України опинилась під ударом через війну. Знищені ліси, зниклі види рослин, заміновані поля й зміни клімату — усе це вже сьогодні формує нову екологічну реальність. Академік НАН, еколог та геоботанік Яків Дідух розповів РБК-Україна, що росте на місці Каховського водосховища, чому зникають рідкісні рослини і скільки десятиліть потрібно, щоб природа оговталась.
Внаслідок російської агресії в Україні постраждало понад 3 млн гектарів лісу. Майже 20% земель нашої країни заміновано, більшість із них – сільськогосподарські угіддя. Національна стратегія протимінної діяльності передбачає, що основні процеси з розмінування мають закінчитися до 2033 року. Втім, на відновлення природи після бойових дій підуть десятки років.
Головне:
– Як три роки війни вплинули на довкілля України?
– Шкода від війни для довкілля є дуже великою і матиме довгострокові негативні наслідки. Її оцінка на великих територіях і у часовому вимірі є досить складною, бо природні екосистеми зазнали руйнувань від різних чинників. В одних місцях відбулося руйнування ґрунтів через вибухи снарядів чи мін, створення фортифікаційних споруд, в інших – знищили лісові масиви.
Через замінування сільськогосподарських угідь величезні території тепер непридатні для посівів, тому заростають бур’янами і деревами. Знищення Каховського водосховища призвело до осушення днища та затоплення південніших регіонів. Крім цих масштабних катастроф, ще є локальні пошкодження територій, а також їх комплексний вплив, на який накладаються інші негативні чинники, такі як кліматичні зміни. Тому природа України зазнала руйнацій, які можна трактувати як екоцид.
Що повинні робити вчені-екологи? У нас є два головні завдання – розробити такі методики оцінки збитків, які визнавалися б у міжнародних судових інстанціях з метою репарації, а також спрогнозувати можливі подальші наслідки впливу воєнних дій на довкілля з метою їх попередження чи мінімізації негативних процесів.
Зараз програмами НАН України ми розробляємо відповідні методики оцінки збитків для природних екосистем, бо вони є дуже важливими. Ми працюємо на різних полігонах: у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, у Клавдієвських лісах та Національному природному парку "Залісся" під Києвом, і в різних частинах Каховського водосховища. Хочемо відпрацювати свою методику на різних типах: лісах, болотах, водних, прибережних і степових ділянках.
Акцент робимо саме на методику, бо оцінити масштаб екологічних збитків сьогодні нереально через відсутність доступу до територій, які зазнали руйнації. Також катастрофічно не вистачає фахівців-екологів. Проблема полягає ще і в тому, що Міндовкілля України поки що не проявило зацікавленості до цієї роботи.
– Ви були учасником експедицій на Каховське водосховище одразу після підриву росіянами дамби. Яка зараз там ситуація, чи відновлюється екосистема?
– Були прогнози, що там будуть пилові бурі, але цього не сталося, бо почала рости верба. Водосховище знищили у червні, якраз тоді верба давала насіння і воно рясно проросло. Якби це сталось восени чи взимку, то насіння б так не засіялось. Восени 2023-го верба досягала вже 2 метрів, це рекордний показник. А на 1 кв. м було до 25 пагонів. Деревця там добре росли, бо мули були багаті на поживні речовини. Восени 2024-го ці верби вже сягали 5 метрів.
Вербові ліси ростуть дуже швидко, і уже зможуть сформуватись через 20 років. Але якщо захочуть затопити цю територію, то знищення дерев принесе великої шкоди. Вербові ліси кругом були знищені, в Європі їх охороняють. І якщо вдасться відновити той ліс, то це буде найбільший в Європі вербовий масив. Такий ліс дуже цінний, бо за даними зоологів, у них живе до 60 видів птахів – це найбільший показник. А ще до 450 видів комах, серед них і дуже рідкісні.
Екологи борються, щоб там відновити Великий Луг і унікальні вербові заплавні ліси, хоч вони будуть не такими, як колись, бо туди вже вселяються багато адвентивних чужорідних видів.
– Торік Україну і весь світ облетіли фото знищеного Серебрянського лісу, що був одним із об’єктів природоохоронного фонду Луганщини. Чи можна його відновити?
– Серебрянський ліс фактично повністю знищений, а поблизу нього дуже пошкоджені унікальні соснові бори на крейдяних схилах Сіверського Дінця у національному парку "Святі Гори". Це унікальні ліси, яких в Європі більше ніде нема. Вони були запропоновані нами під охорону на європейському рівні. Поки ми не знаємо масштабів пошкодження, бо не маємо доступу до них. Цьогоріч збираємось поїхати подивитись. Але це величезна втрата, бо там багато рідкісних видів рослин.
Природна рослинність не відновиться до попереднього типу. Відновити насадження можна, але це дуже дорого і це вже будуть інші ліси, бо на них впливатимуть зміни клімату. Тому нові ліси будуть вже не тої структури, як раніше. Сосновим лісам потрібно не менше 50-70 років, щоб відновитись. Бо ліс – це не просто виросли дерева, там повинен бути присутній цілий комплекс видів, характерних для даної екосистеми.
Біда ще й в тому, що у нас з’являються і навіть підсаджуються чужорідні види – ясен пенсільванський, клен американський, дуб червоний, маслинка та інші. Вони агресивні, тому витісняють види, характерні для наших природних екосистем. Для прикладу, у лісах із нашим дубом росте кілька десятків видів рослин, серед яких багато первоцвітів, а з американським дубом червоним – тільки до 7 видів рослин.
Деревні види так впливають на наземну біоту, що вона втрачається і це призводить до того, що адвентивні види, які не мають тут шкідників, витісняють наші природні види і популяції останніх катастрофічно зменшується. Проблема інвазійних видів вважається однією із головних загроз збіднення біорізноманіття.
Звичайно, через зміну клімату ті деревні види, які можна було легко вирощувати раніше, наприклад дуб, тепер виростити важко, їх потрібно заміщувати посухостійкими деревами, але наших природних лісів.
– Скільки років має пройти, щоб довкілля України відновилось після війни?
– Для лісу треба не менше 70 років, трав’яній екосистемі – 10-50 років, але якщо зруйнували ґрунт чи скелю розкололи, то вони ніколи не відновляться. Тому різні компоненти екосистем вимагають різного часу для відновлення.
Ми це бачимо навіть по радіації у Чорнобильській зоні. Є місця, де ми можемо нормально вже ходити і навіть проживати, а є такі, де зашкалює радіація і там неможливо працювати. В результаті війни спостерігаються багато типів руйнацій, різні екосистеми мають різну чутливість та опірність до таких впливів, тому відновлення буде різним. Але можна стверджувати, що негативні наслідки проявлятимуться у різних формах десятками років.
Ці прояви для окремих екосистем можуть мати і катастрофічний характер, через те, що їх відновлення буде просто неможливим, або зміни умов існування викликатимуть таку ланцюгову реакцію, що вони будуть втрачені.
Крім прямого впливу воєнної руйнації, гострою є проблема опосередкованого впливу. Відомо, що зараз величезні території заміновані і розмінування їх затягнеться на багато років. За цей час при відсутності контролю з боку людини, в першу чергу, будуть втрачені площі сільськогосподарських угідь.
– У лютому цього року Росія дроном пошкодила захисну арку над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, це вплинуло на довкілля 30-кілометрової зони?
– Найбільше радіація шкодить людині. На рослинний світ вона не сильно впливає, бо навіть під час аварії 1986 року сама рослинність не постраждала, тільки вигорів "рудий ліс". Були зафіксовані зміни окремих рослин, але такі рослини виявилися недостатньо конкурентоздатними і зникли. Рослинність більше потерпає від того, що виселили людей, почалися пожежі, а поля залишились занедбаними.
– Зараз спостерігаємо інтенсивні зміни клімату. Як за останні 30-50 років вони вплинули на рослинність України?
– Деякий вплив від зміни клімату на рослинність прослідковується швидко. Наприклад, у 2019-20 роках не було нормальної зими і рослини одразу відреагували на це. Ми тоді зафіксували, де і які рослини цвіли взимку. Крім того, є середньострокові зміни і є ті, наслідки яких відчуємо у далекому майбутньому.
Підвищення середньорічної температури на 2-2,5 градуси – це катастрофа для рослинного світу України. Тоді близько 30% природних угруповань зазнають змін або втратять свою структуру. Частина їх може "зміститися" у більш вологі місця, а тим, яким нема куди переміщатись, наприклад у високогір’ї Карпат чи болотах, зникнуть.
– На високогір’ї українських Карпат росте рододендрон, у народі його часто називають "червоною рутою". Він також зникне?
– Його площі, безумовно, скоротяться, бо туди будуть вселятися види нижчих поясів. Але йому ще є куди відступити, тому повністю він не зникне.
– За скільки років середньорічна температура може підвищитись на 2,5 градуса?
– Кліматологи наводять різні сценарії. В основному вважають, що це може статися уже після 2050 року. Але при підвищенні середньопланетарної температури суша нагрівається швидше, ніж океани. Рослини протидіють зміні клімату, вони намагаються вижити і не відразу реагують на такі зміни. При цьому опосередкований вплив клімату на рослини через зміну ґрунтотворних процесів, запасів вологи набагато сильніший, ніж пряма зміна температурного режиму.
Треба розуміти, що зміна клімату, це не просто підвищення температури, велике значення має кількість опадів і їх розподіл. Ці опади впливають на ґрунтотворні процеси, хімічні, мікробіологічні процеси, інші характеристики ґрунту. Власне клімат – це тригерний механізм, який запускає багато процесів розвитку екосистем.
Зміна лісових екосистем може запізнюватися на десятки-сотні років, а трав’яні рослини зреагують швидше. Але факти кліматичних змін ми уже спостерігаємо: в Карпатах інтенсивно всихають ялинники, на Поліссі – соснові ліси, через погіршення умов зростання хворобами вражається ясен. Сотні південних видів просуваються на північ, і лише одиниці північних – на південь.
– Чи можна штучно зупинити цей процес?
– Зупинити, мабуть, ні, але сповільнити чи адаптуватися до змін можемо, хоча це вимагає додаткових коштів, зусиль. За те, що ми накоїли, потрібно платити і така ціна зростатиме. Якщо ми хочемо врятувати якийсь конкретний вид, то штучно можемо виростити і сформувати для нього відповідні умови, що потребуватиме відповідних фінансових та матеріальних витрат.
Але природні тенденції зупинити неможливо, бо природа розвивається за своїми законами. Одні види вимиратимуть, інші мігруватимуть, треті вселятимуться...
– Як за останні десятиріччя змінився список охоронних рослин у Червоній книзі?
– У ній зараз близько 600 видів судинних рослин. Серед них є такі, які в 1930-х роках були відомі на території України, але вже зникли. Ми їх розшукуємо, але знайти їх нам не вдається. Наприклад, на Поліссі була відмічена кальдезія білозоролиста, у Закарпатті – людвигія болотна, ситняг багатостебловий, в Карпатах – осока пажитницева, їжача голівка вузьколиста, біля Заліщиків росла гвоздика граціанополітанська. Колись схили Дністра були більш відкриті, а тепер заросли, тому цієї гвоздики там вже немає. Тобто, є з десяток видів, які ми тепер не можемо відшукати.
У зв’язку з тим, що була катастрофа на Каховському водосховищі, там могли зникнути перлинні волошки, які були на піщаних наносах. Але ми не маємо доступу туди. Коли там відкриються піски, то можливо вони відновляться.
У Червоній книзі є види, для яких потрібно спеціальні заходи для збереження, але є й такі, яким не дуже щось загрожує, деякі навіть були виключені із цих списків. От водяний горіх при підвищеній температурі води почав добре рости, його стало більше і його було виключено. Червона книга – це не догмат, де всі види оцінюються "під гребінку", а гнучкий інструмент, який потребує серйозного удосконалення.
– В Україні вже цвітуть плодові дерева, але синоптики ще прогнозують заморозки. Чи знищать вони врожаї?
– На початку весни було доволі тепло, квітуючі дерева могли б уже опилитись, тоді б мали гарний врожай. Але в результаті знижень температури цього року ранніх абрикосів, мабуть, вже не буде. Будь-які температурні відхилення від норми – це для аграрного сектору погано. Втім, аграрії розумні люди, тому готуються до різних варіантів.
Вони садять різні сорти, не тільки ранні, якщо нема врожаю одного, то буде врожай другого. Аграрії вже адаптувались до цих змін. Добре, що пішли ранньовесняні дощі. Це для природи спасіння, бо земля набирає вологи і сприятиме гарному врожаю.
– Досі на ринках можна побачити, як продають первоцвіти. Як неконтрольоване зривання цих квітів може їм нашкодити?
– Якщо кожного року зривати первоцвіти, їх популяція знищується. Але є ранньовесняні квіти такі, як черемша або цибуля ведмежа, вона теж занесене до Червоної книги. Насправді наші дослідження показують, що вона не страждає від того, що люди її збирають, оскільки вони зривають тільки зелень. Вона зараз розширює свій ареал. Її вже вдома культивують, а в західній Європі виводять нові сорти. Тому забороняти її продавати на ринках не потрібно. А от первоцвіти: підсніжники, проліски, сон-траву – треба берегти, бо під впливом інтенсивного зривання ці рослини зникають.
– Ще одна весняна проблема в Україні – спалення сухої трави… Чим це шкодить довкіллю?
– Для науки це дискусійне питання. Спалювати погано, бо виділяється велика кількість СО2 і він йде у повітря. При спалюванні біля лісів і населених пунктів є ризики пожежі. Втім, є такі екосистеми, які формувались одвічно під впливом вогню і випасу – це степи. Якщо степ не випасати (бо випалювати зараз не можна), то він починає втрачати свою біологічну цінність. Накопичується підстилка, потім з’являються чагарники, потім ліси і ці степові екосистеми втрачаються, бо вони формувались історично під впливом випалювання і випасання.
Тому якщо ми протидіємо кліматичним змінам, згубній руйнації, впливу пожеж, то випалювання доцільно заборонити. Але є місця, де треба, щоб це було під контролем. Не можна все завжди вести за одним принципом. Природа багатогранна, екосистеми різноманітні і вони потребують розумного контролю людської діяльності.
Так, саме із забороною втручання людської діяльності у степових заповідниках (наприклад, "Михайлівська цілина" на Сумщині) ми уже втратили там ті екосистеми, заради яких ці заповідники були створені. Невтручання призвело до того, що степові ділянки почали заростати чагарниками та деревами і втратили свою цінність. Тому треба до всього підходити виважено.
Екологічні, біологічні науки у своєму розвитку досягли вагомих здобутків, але проблема полягає в тому, що на довгому шляху від теорії до практичного втілення існують великі перепони, які суттєво змінюють кінцевий результат.