Більшість людей переконані, що у здорових стосунках не має бути жодної брехні. Але психологічна практика показує, що абсолютна чесність - ідеал, який не завжди працює у реальному житті. Питання не у тому, чи можливі брехня і замовчування, а навіщо вони з’являються.
Чи можлива брехня у близьких стосунках і якщо так, то де проходить межа, розповіла для РБК-Україна магістр психології та психотерапевт Наталія Гаріна.
Є три типи неправди. Перша - захисна, коли люди приховують щось не для маніпуляції, а щоб уникнути конфлікту або не ранити партнера.
"Наприклад, не розповісти про поганий настрій, щоб не зірватися на близьких. Така "дрібна брехня ввічливості" не руйнує стосунки, якщо не стає системною", - каже психолог.
Друга - брехня сорому. Приховування минулого, сімейних історій, власних слабкостей. Тут важливо розуміти мотив. Якщо секрети допомагають зберігати внутрішню межу й не травмують пару - це нормально.
Але якщо партнер боїться сказати правду, бо очікує осуду чи покарання, - це вже маркер небезпеки, а не індивідуального простору.
Третій тип - маніпулятивна брехня. Приховування почуттів, фінансів, зрад, справжніх намірів. Це руйнує довіру, формує дистанцію і створює стосунки, де один завжди живе у стані контролю.
У здоровій парі діє проста формула: чесність там, де мова про стосунки та приватність там, де мова про особисті межі.
"Партнер не зобов’язаний відкривати кожну деталь минулого, але варто бути відвертим щодо важливого - цінностей, почуттів, рішень, очікувань. Брехня стає проблемою тоді, коли її мета - уникнути відповідальності або отримати вигоду за рахунок іншого", - додає Наталія Гаріна.
Отже, не кожне замовчування є загрозою. Але кожна брехня має мотив. І якщо цей мотив - страх або маніпуляція, це вже сигнал, що у стосунках потрібна розмова про довіру.