Не “імпорт” робочої сили, а повернення українців: якою має бути стратегія держави

Сьогодні дедалі частіше від публічних діячів та зі сторінок експертних звітів лунає теза про те, що демографічну прірву в Україні можна залатати лише масовим залученням трудових мігрантів із країн третього світу.

Нам малюють цифри у 300 тисяч новоприбулих щороку, розповідають про щорічні втрати населення “розміром з Вінницю” та пропонують змиритися з неминучістю заміщення трудових ресурсів.

Я хочу бути гранично відвертим: я категорично проти перетворення нашої країни на об’єкт сумнівних соціально-економічних експериментів.

Про “швидкі рішення” та їх наслідки

Ідея масового завезення мігрантів із країн з абсолютно іншим культурним, історичним, релігійним та ментальним кодом — це шлях найменшого спротиву, який у перспективі веде до катастрофи.

Ми бачимо досвід Європи, де механічне заповнення ринку праці призвело до створення компактних зон концентрованого проживання мігрантів, збільшення конфліктів, погіршення криміногенної ситуації, зростання соціальної напруги та розмивання національної ідентичності.

Чи вирішить аналогічний підхід наші проблеми? Ні. Це лише створить нові.

Україні потрібна не просто “кількість одиниць” на підприємствах, а сталий розвиток, сильна економіка та, головне — збереження нашого народу.

Відкриття кордонів для масової некваліфікованої міграції — це визнання власної неспроможності повернути додому мільйони українців, які сьогодні змушені будувати майбутнє в інших державах.

Наш шлях набагато складніший. Він не про “імпорт”, а про “реінтеграцію”. Він про те, як зробити Україну місцем, де хочеться жити, а не звідки хочеться поїхати.

Замість того, щоб думати, як адаптувати мігрантів, ми маємо зосередитися на двох фундаментальних речах для наших громадян: житло та робота.

Від іпотеки, яка не працює, до житлової стратегії

Ми маємо чесно визнати: діюча програма “єОселя” залишається продуктом для обмеженого кола людей через обсяги фінансування та умови реалізації.

Вона не стала і не стане інструментом подолання житлової кризи для мільйонів.

Для того, щоб повернути людей з-за кордону та дати опору ВПО, нам потрібні принципово інші масштаби та механізми. Саме тому ми пропонуємо амбітну стратегію — нову програму доступного житла для 1 мільйона родин.

По-перше, це запуск справді масової програми кредитування під 3% на 25 років, яка буде адмініструватися через спеціальну Національну установу розвитку.

По-друге, ми впроваджуємо модель соціальної оренди з правом викупу (rent-to-own). Це дозволить людям, які не мають коштів на перший внесок, просто орендувати державне або муніципальне житло, при цьому частина орендних платежів буде накопичуватися як внесок за придбання квартири.

Це справедливий шлях: ви живете в домі сьогодні, а через певний час він стає вашим.

Детінізація оренди: захист, а не тиск

Паралельно з будівництвом нового житла ми маємо навести лад на ринку приватної оренди. Сьогодні він майже на 100% перебуває в “тіні”. І проблема тут не лише у податках.

Головне — переважна кількість ВПО позбавлена реальної можливості укладати офіційні договори.

Без такого договору переселенець не може отримати компенсацію від держави на проживання або субсидію. Детінізація цього ринку через прості та зрозумілі стимули — це єдиний спосіб зробити оренду прозорою.

Власник житла має бути зацікавлений у легальному договорі, а орендар — мати документ, який гарантує йому право на дах над головою та соціальну підтримку.

Робоче місце як фундамент реінтеграції

Ми маємо припинити шукати робочі руки на інших континентах, доки наші громадяни залишаються без роботи або працюють за фахом, що не відповідає їх кваліфікації.

Держава повинна стати партнером для кожного роботодавця, який наймає ВПО або ветеранів.

Моя позиція чітка: стимули для бізнесу мають бути не косметичними чи символічними, а фінансово відчутними. Це і прямі компенсації частини заробітної плати, і звільнення від сплати ЄСВ за таких працівників на тривалий термін.

Але ми маємо йти далі — через державні замовлення та пільгове кредитування підтримувати саме ті підприємства, які створюють нові робочі місця в регіонах з найбільшою концентрацією переселенців.

Необхідно суттєво вдосконалити систему підвищення кваліфікації та перепідготовки для здобуття нової чи суміжної професії.

Сьогодні знання, засвоєні раніше під час навчання в закладах професійної та вищої освіти, застарівають набагато швидше, ніж, приміром, півстоліття тому.

Держава має враховувати цей факт і запропонувати багаторівневу систему їх оновлення та осучаснення.

Повернення додому: економічний егоцентризм

Прогнози Національний банк України щодо виїзду ще 200 тисяч громадян у 2026 році — це тривожний дзвінок, який має стати набатом для Кабінету міністрів.

Ми втрачаємо людський капітал.

Повернення українців не відбудеться лише через патріотичні гасла. Це питання економічного егоцентризму.

Ми повинні створити умови, за яких податкове навантаження на малий бізнес буде прогнозованим, а соціальні ліфти — працюючими.

Детінізація, з якою я так наполегливо борюся — це не про наповнення бюджету будь-якою ціною, це про чесні правила гри.

Коли підприємець у Польщі бачить, що в Україні працювати “в білу” вигідно і безпечно, він повернеться.

Висновок простий: або ми інвестуємо в наших людей — у їх житло, освіту, робочі місця та справедливі виплати, — або ми погоджуємося на роль країни, що поступово втрачає своє обличчя.

Я однозначно обираю перший варіант.