"Юрій - моя найбільша опора": Наталка Денисенко про весілля, материнство та жіноче щастя
Українська акторка Наталка Денисенко пережила непростий період, який змінив її погляди на життя, кохання та саму себе. Сьогодні вона відкриває новий творчий етап, виховує сина, готує авторську моновиставу та не боїться чесно говорити про особисте.
В інтерв'ю РБК-Україна артистка розповіла, як переживає суспільний тиск на жінок, що змінилося після освідчення, як виховує сина, чому завершила проєкт "Наталка-читалка", як ставиться до заздрості в творчому середовищі та що сьогодні робить її по-справжньому щасливою.
Головне з інтерв'ю:
- Суспільний тиск допоміг Наталці Денисенко переглянути своє життя й став поштовхом до нового творчого етапу.
- Стосунки з Юрієм акторка називає прикладом гармонії, побудованої на любові до себе та взаємній підтримці.
- "Наталка-читалка" завершилася, але отримала продовження у форматі авторської поетичної моновистави.
- Материнство, хейт і творчі розчарування стали темами відвертої розмови, у якій Денисенко пояснила, що сьогодні робить її по-справжньому щасливою.
– Сучасна жінка часто живе під тиском численних очікувань, особливо зі сторони суспільства: бути успішною в кар'єрі, турботливою мамою, завжди мати гарний вигляд і все встигати. Чи відчували ви на собі цей тиск та як це впливало на ваше життя?
– Мені здається, кожна жінка - медійна чи ні, домогосподарка чи кар'єристка - відчуває цей тиск суспільства. Тому що навколо жінки в цілому є дуже багато упереджень, набагато більше, ніж щодо чоловіків.
Ти маєш бути сексуальною, але не надто, щоб тебе не засуджували. Маєш бути кар'єристкою, але не настільки, щоб сім'я перестала бути в пріоритеті.
Бути сімейною, але не "домашньою квочкою". Гарною, але не настільки, щоб сказали, що ти "зроблена". Такого тиску дуже багато і я теж відчувала його на собі.
Мені подобається фраза з фільму "Барбі": "Чому з нами завжди щось не так?". На мою думку, вона дуже точно описує цей стан.
Звісно, все це гнітить жінку, тому що в якийсь момент вона перестає розуміти свої власні бажання. Не розуміє, куди їй рухатися, бо навколо дуже багато упереджень і чужих очікувань.
Для мене це стало певним уроком, навіть хорошим. Я почала дуже багато працювати над своїм духовним, внутрішнім світом.
Це дало мені можливість краще пізнати себе.
Зрештою, цей тиск суспільства привів мене до неймовірних змін у житті. Так народився проєкт мій "Голос жінки" - програма, де я ділилася практиками через акторську майстерність, медитації та лекції, які допомагали жінкам зрозуміти, що з ними все в порядку.
І так само народилась моя авторська поетична моновистава. Цей тиск дав мені поштовх до нової творчості. І все це стало можливим саме тому, що я пройшла через це, зустріла на своєму шляху певних людей і весь цей час шукала вихід із цього стану.
– Для багатьох жінок ваші стосунки із Юрієм є прикладом. Чи погоджуєтесь ви із тезою, що сильні жінки притягують сильних чоловіків?
– Чесно кажучи, не зовсім. Інколи буває навіть навпаки: сильному чоловікові потрібна більш слабка жінка, з якою він не буде змагатися.
У нас із Юрієм дуже особливі стосунки. Це один із психологічно найстабільніших чоловіків, яких я взагалі зустрічала у своєму житті.
І один із найспокійніших. Навіть у моменти, коли я дозволяла собі дуже багато різних емоцій, він завжди казав: "З тобою все в порядку". Я ніколи не відчувала від нього тиску.
Тому його сила - у м'якості й спокої. Якби поруч зі мною був чоловік сильний у класичному розумінні - більш домінантний, більш владний, - думаю, ми б навіть не зійшлися.
Наші відмінності в емоціях, навпаки, допомогли побудувати гармонійні стосунки.
А якщо нас і вважають прикладом, то, напевно, тому, що і я, і Юрій у наших стосунках обрали себе.
Обрали жити так, як хочемо саме ми, а не так, як від нас очікують інші. І обрали своє щастя.
– Ви часто говорите, що ваш чоловік в прямому сенсі носить вас на руках. Яку б пораду ви могли дати жінкам, які прагнуть знайти такі самі стосунки?
– Я нещодавно почула таку фразу: якщо жінка дуже любить чоловіка, то він буде любити себе. А якщо жінка дуже любить себе, то він буде любити жінку.
Для себе я зрозуміла одну важливу річ: на першому місці у вашому житті завжди маєте бути ви. Це стосується і жінок, і чоловіків. А вже потім - партнер.
Коли саме так вибудовуються стосунки, тоді вони стають гармонійними. Тому що, як на мене, у природі чоловіка - любити жінку й носити її на руках.
Якщо навіть звернутися до біблійної історії, то Єва була створена для Адама, щоб надихати його, і саме в цьому я бачу глибокий сенс стосунків.
Мені здається, сьогодні в багатьох жінок дуже викривлене розуміння того, як бути коханою. Нас просто не навчили правильної любові до себе.
Дуже часто жінки намагаються заслужити любов, бути хорошими для всіх. Але секрет - у пізнанні себе, своєї справжньої природи й любові до себе.
Я часто кажу на своїх майстер-класах, що любов до себе - це не про "я королева, а всі інші - ніхто".
Недарма в Біблії сказано: "Люби ближнього свого, як самого себе". Тобто спочатку ти маєш навчитися любити себе по-справжньому, а вже через цю любов і відкрите серце ділитися нею зі своїм партнером.
Тоді він це відчуває. Для мене це все відбувається на рівні тонкої енергії.
– Нещодавно вам зробили пропозицію. Кажуть, що після пропозиції життя пари часто змінюється не лише емоційно, а й побутово. Чи змінились ваші стосунки після такої події?
– Звичайно, змінилися. Ми почали набагато активніше будувати плани щодо спільного переїзду, весілля та нашого майбутнього.
Але зараз у мене в пріоритеті мій проєкт - авторська моновистава, яку я присвячую всім жінкам. Хочу, щоб після перегляду кожна жінка ще більше хотіла жити, надихалася й ставала психологічно сильнішою.
І саме через те, що зараз у мене такий важливий етап, ми зрозуміли, що багато рішень щодо весілля теж потрібно ухвалювати швидше.
Щодо побуту, то тут майже нічого не змінилося. Юрій мені дуже підходить у побуті, у нас схожі звички, тому в цьому сенсі нам дуже легко одне з одним.
– Важливою частиною вашого життя є материнство. Розкажіть, що для вас сьогодні є найважливішим у вихованні та у стосунках із сином?
– Для мене найважливіше, щоб мій син відчував якомога більше любові від мене. Я навіть часто його запитую: "Чи достатньо тобі любові?". І інколи він відповідає: "Ні, я хочу ще більше". Тоді я просто починаю його заціловувати.
Я досить довгий час була в терапії з психологом і зрозуміла, що багато травм формуються тоді, коли дитині не вистачає близькості, присутності чи якісно проведеного разом часу.
Це не означає, що батьки хороші чи погані - просто так працює дитяча психіка.
Тому для мене в пріоритеті - якісно проведений час із дитиною, емоційна близькість, любов не тільки на словах, а й через присутність.
Саме в цьому напрямку я намагаюся бути уважною, тому що мій синочок дуже чутливий.
Він досить закритий у своїх емоціях, тому до нього потрібен особливий підхід. Він у мене чоловік із характером.
– Як ви зазвичай проводите час разом із сином? Чи є у вас сімейні традиції, спільні захоплення або навіть табу?
– З Андрійком у нас є одна дуже важлива традиція - додавати в наше життя якомога більше тактильної й емоційної любові. Ми можемо просто лежати та обійматися.
Я гладжу його, розповідаю, як сильно люблю і постійно нагадую йому, що він дуже бажана дитина. Це наша особлива традиція, і він інколи навіть сам про це просить.
Ще одна наша традиція - подорожі. Ми постійно їздимо відпочивати. Андрійко дуже любить літати літаком, любить готелі за кордоном.
Він звик до цього ще з раннього дитинства, і для нього це вже певне відчуття психологічної стабільності. Він дуже цього чекає щороку, тому ця традиція для нас незмінна.
Ну і, звичайно, ми разом ходимо в спортклуб або басейн. А от дитячі майданчики я дуже не люблю, бо не знаю, що мені там робити, поки моя дитина бігає. Вдома ми, навпаки, багато граємося, у нас є свої ігри. Тому, якщо Андрійко хоче на майданчик, я завжди шукаю варіанти, щоб із ним туди пішов хтось інший.
– Творчість займає значне місце у вашому житті. Нещодавно ви оголосили про завершення проєкту "Наталка-читалка". Розкажіть, чому прийняли це рішення та що для вас особисто означав цей проєкт?
– Я вже обмовилася, що зараз готую свою авторську поетичну моновиставу. І, власне, проєкт "Наталка-читалка" завершився саме тому, що він переріс у цю виставу.
Я розумію, що дуже багато людей хочуть побачити "Наталку-читалку" наживо в різних містах. Але формат цих зустрічей не підходить для великої сцени, а возити його містами технічно дуже складно.
Оскільки багато гастролювала з театром, я знаю, що заклади в різних містах готові приймати саме вистави. Тому ми й ухвалили рішення переформатувати цей проєкт.
Для мене "Наталка-читалка" була дуже важливим етапом у житті. Вона ще більше показала, наскільки людям сьогодні потрібна сучасна українська поезія і наскільки вони хочуть проживати її наживо.
Саме тому цей проєкт не закінчився - він просто перейшов у нову, більшу форму.
Завершення одного проєкту часто відкриває нові можливості. Зараз у мережі активно поширюються новини про вашу власну поетичну моновиставу. Чи могли б ви трохи більше розповісти про неї: які сенси ви вкладаєте та що хочете донести своєму глядачеві?
– Вона буде пластичною, музичною, де за допомогою сучасних технологій і моєї акторської майстерності звучатиме сучасна українська поезія.
Це жіноча історія, яка, мені здається, буде близькою кожній жінці.
Поезія для мене - дуже особлива і терапевтична річ.
І я відчуваю, що сьогодні глядачеві дуже потрібна саме така сучасна творчість - красива, щемлива до сліз, після якої залишається посмак щастя, катарсису й емоцій, після яких хочеться жити це життя попри будь-які обставини. Саме на це й буде націлена моя вистава.
– Творче середовище часто називають дуже конкурентним. Чи доводилося вам стикатися із заздрістю, нечесною конкуренцією або вчинками колег, які вас по-справжньому розчарували?
– Звичайно, доводилося. Заздрощів у моєму житті було дуже багато.
Бувало, що мені заздрили навіть дуже близькі друзі. Я завжди намагалася сприймати це так, ніби своїм прикладом мотивую цих людей. Але, на жаль чи на щастя, доля допомогла мені дуже чітко побачити такі ситуації.
Це було боляче, але водночас добре, що все стало настільки очевидним.
Звичайно, у мене є великі розчарування, про які я не говорю публічно. Я багато працювала над своїм психологічним і емоційним станом, тому сьогодні розумію природу заздрощів і конкуренції та ставлюся до цього з певним прийняттям.
Так, мені зробили боляче, але я не хочу на цьому концентруватися. Я хочу йти далі.
Є розчарування, які я досі ще до кінця не прожила. Іноді з'являються думки й жаль через розрив деяких дружніх стосунків.
Але мені настільки боляче зробили й настільки це було несправедливо, що сьогодні я можу відчувати лише вдячність до цих людей. Бо вірю, що саме так Бог і Всесвіт показали, з ким мені не по дорозі.
Моя творчість, моя діяльність і мій характер - усе це націлене на світло, на енергію любові.
Тому я проживаю цей досвід, пропрацьовую його і свідомо не концентруюся на негативі.
– Кого із шоубізнесу ви можете назвати по справжньому своїм другом?
– Я не можу сказати, що на цьому етапі мого життя в мене є близькі друзі. У мене є дуже хороші знайомі, є давні подруги ще з дитинства, але немає якоїсь однієї людини, про яку я могла б сказати: це мій найближчий друг.
Зараз моя найбільша підтримка й опора - це Юрій. І мій синочок, якого я люблю безмежно.
– Складається враження, що сьогодні ви знайшли баланс між творчістю, сім'єю та собою. Це справді так?
– Мені здається, що я все-таки ще йду до цієї гармонії. Я дуже енергійна людина, та ще й максималістка.
Мені хочеться, щоб усюди було багато енергії: приділити час собі, сину, коханому, творчості. Але, на жаль, клонування поки що не існує.
Мені здається, що коли я вкладаю більше енергії в творчість, то трохи страждає якась інша сфера. Це закон балансу. Саме тому я не думаю, що існує якийсь ідеальний баланс.
Для когось ідеальний баланс - це 70% віддавати сім'ї, 20% - творчості, а 10% - стосункам. Для когось ці пропорції будуть зовсім іншими.
Тому я не можу сказати, що я ідеальна і що в мене все ідеально. Я просто живу це життя так, як вмію.
– А чи було щось, чим вам усе ж довелося пожертвувати заради такого життя?
– Мені здається, ми завжди чимось жертвуємо. Коли я ставлю в пріоритет роботу і зйомки, то жертвую, наприклад, своєю зовнішністю.
Потім доводиться відновлювати волосся після постійних укладок, більше часу приділяти догляду за собою.
Напевно, найбільше, чим мені доводилося жертвувати, - це часом із дитиною. І, чесно кажучи, саме це для мене найболючіше.
– І на завершення: що сьогодні робить вас по-справжньому щасливою жінкою?
– Найбільше щастя для мене сьогодні - це усвідомлення, що я в себе є. І цього мені достатньо.
Після всього, що я пережила - розлучення, хейт, складний період у житті, - прийшло дуже глибоке усвідомлення: я виживу, навіть якщо весь світ буде проти мене. Тому що Бог зі мною, і Він мені допомагає.