Сьогодні виповнюється 148 річниця з дня народження Миколи Леонтовича - композитора, чию музику світ упізнає з перших нот, але чиє ім'я десятиліттями замовчували. Його "Щедрик" звучить на Різдво від Нью-Йорка до Токіо, але сам композитор не дожив ні до слави, ні до визнання через радянських агентів.
Яка трагічна історія спіткала автора однієї з найвідоміших мелодій у світі, розповідає РБК-Україна.
Микола Леонтович народився 1877 року на Поділлі в родині священника. Музика була для нього не хобі, а середовищем існування - він рано почав записувати народні пісні, навчався в духовних закладах, але швидко зрозумів: церковна кар’єра - не його маршрут.
Леонтович працював учителем, диригентом, хормейстером, постійно вдосконалював техніку обробки народної пісні. Він не просто гармонізував фольклор - він перетворював його на високу музику, зрозумілу світові, не зраджуючи українського кореня.
"Щедрик" - це не випадковий хіт, а результат багаторічної роботи. Леонтович переписував і шліфував його щонайменше п’ять разів, доводячи звучання до ідеальної математичної точності.
Світовий прорив стався вже після його смерті, коли Українська республіканська капела під керівництвом Олександра Кошиця повезла "Щедрик" у турне Європою та США. Саме там пісня отримала новий текст і стала відомою як Carol of the Bells - без згадки про композитора і без пояснення, що це українська мелодія.
Факт жорсткий, але чесний - світ полюбив "Щедрик", не знаючи, якою ціною він був створений.
Микола Леонтович (фото: Вікіпедія)
23 січня 1921 року Миколу Леонтовича застрелили в домі його батьків у селі Марківка. Офіційна версія - пограбування. Реальність - значно темніша.
Вбивцею був агент ВЧК, який перебував у домі під виглядом гостя. Леонтович активно контактував з українською інтелігенцією, підтримував ідею культурної незалежності та працював над новими хоровими творами в час, коли будь-яка українська самоідентифікація сприймалася як загроза.
Це було не побутове вбивство, а звичайне у ті роки, усунення людини, яка заважала. Талановитому композитору було всього 43 роки.
Розслідування загибелі Леонтовича тривало десятиліттями й історики висували безліч різноманітних версій. Але світло на цю заплутану історію пролила завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко.
Вона багато років збирали матеріали до музею і дивом до неї потрапив товстий щоденник відомого українського письменника Степана Васильченка. У щоденнику згадується один з найближчих друзів Леонтовича - Гнат Яструбецький. Саме він провідував батька композитора після трагедії та записав детальну розповідь про всі події, які тоді відбувалися.
Його спадщина значно ширша, ніж один різдвяний твір. Леонтович створив понад 150 хорових обробок народних пісень, працював над оперою "На русалчин Великдень" за Борисом Грінченком і фактично сформував нову школу української хорової музики.
Цікавий факт: Леонтович був перфекціоністом до крайності. Він міг роками не публікувати твір, якщо вважав його "недостатньо чистим". Саме тому частина його музики була відкрита вже після смерті.
Ще один момент, про який рідко говорять: композитор жив дуже скромно, майже в злиднях. Він не заробляв на своєму таланті та не шукав покровителів - для нього музика була важливою духовною місією.
Леонтович - це історія про те, як культура виживає навіть тоді, коли людину фізично знищують. Це історія про втрачений шанс - і водночас про безсмертя. Бо кулею можна зупинити композитора, але не пісню.
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Український інститут національної пам’яті, Енциклопедія історії України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології, Вікіпедія.