Монах, якого називають першим сатириком України 17 століття: як він висміював зажерливість і ліцемірство

Хто такий Климентій Зіновіїв

Климентій Зіновіїв - український письменник, чернець і проповідник, один з перших етнографів, священник, церковний діяч та мандрівник.

Ймовірно, народився на Подніпров’ї у середині 17 століття. Певний час жив у Києві, де мав стосунок до духовних шкіл і братських монастирів.

Займався переписуванням книжок, навчанням і проповідницькою діяльністю, а у вільний час записував власні спостереження про людей. Він багато подорожував і записував українські народні прислів'я та приказки. Варто додати, що писав він виключно староукраїнською мовою.

Його головна праця - "Збірка віршів і моральних повчань" вважається однією з перших спроб створити українську сатиру нового часу. У ній Зіновіїв описував ремісників, наймитів-бурлаків і селян.

У середині 17 століття, коли українські землі жили між війнами, голодом і пошуками духовного сенсу, чернець Климентій Зіновіїв писав те, що не наважувалися сказати вголос. Він був не знатного роду, не вчений і не пан, а скромний священнослужитель, який бачив людську слабкість зблизька - у монастирях, селах, на ярмарках.

Саме цей досвід він перетворив на збірку афоризмів і сатиричних віршів, що стали дзеркалом суспільства епохи Класицизму. У своїх творах Климентій писав про жадібних попів, пихатих панів, ледарів і лицемірів - але робив це не з ненавистю, а з моральним жалем і добрим гумором.

Його вірші, написані живою народною мовою, легко читалися і передавали гірку правду з іронічною усмішкою. Це були не просто настанови, а поетичні замальовки з життя, у яких читач упізнавав себе, сусіда чи знайомого.

Зіновіїв не мав високих покровителів, тому його рукопис не був надрукований за життя. Тексти поширювалися в списках, їх переписували ченці й учні, бо в цих рядках - щира правда про людину.

Загублені твори

За життя Зиновіїв не видав жодної збірки, і його рукописи майже ніхто і не бачив. Тільки через 150 років після його смерті в одному з чернігівських монастирів український письменник-етнограф Олександр Шишацький-Ілліч натрапив на збірку творів. У рукописі не було початку та кінця, загалом він містив 321 сторінку.

У рукописі були: збірка віршів, яку поет готував до друку, збірка народних прислів'їв та приказок, розміщених за алфавітом і вірші, які Зіновіїв написав значно пізніше.

Шишацький передав цей рукопис Пантелеймонові Кулішу, в у 1859 році в "Руській бесіді" вийшла перша замітка "Климентий, украинский стихотворец времен гетмана Мазепи". Ще одна вийшла 1861 року в журналі "Основа" і вірші Зіновієва викликали зацікавлення. До друку усієї збірки справа так і не дійшла й існувала гіпотеза, що рукопис згорів під час пожежі.

Однак у 1909 році Сергій Маслов знайшов рукопис Зіновієва у фондах бібліотеки Київського університету св. Володимира, а 1912 року Володимир Перетц опублікував усю поетичну спадщину.

Тільки 1971 року Інститут мовознавства видав повністю увесь рукопис Зіновієва, а це близько 400 віршів і 24 тисячі прислів'їв та приказок.

Творчість Климентія Зиновієва (адаптована)

Цитати з праці "Збірка віршів і моральних повчань"

• "Не той великий, хто має владу, а той, хто має совість".

Нагадування, що сила без моральності нічого не варта.

• "Багатство мине, а слава добра зостанеться".

Заклик цінувати не гроші, а добру пам’ять.

• "Хто слухає правду - того не люблять; а хто лестить - того шанують".

Гостра сатира на людське лицемірство.

• "Не на золото дивись, а на душу дивного чоловіка".

Мораль, що звучить актуально й через три століття.

• "Свої гріхи не бачимо, а чужі - під лупою шукаємо".

Універсальна формула людської поведінки, що не старіє.

О убогих людєх

О горе бідним людєм убогим на світі,

же не могуть скутечної радості іміти.

А багатому аще і скорб часом ткнеться,

то в том же йому часі рихло і минеться.

Бо багач суддям очі мздою забиваєт

і тоєю до конця оних осліпляєт.

А убогий неборак, хоч мало споткнеться,

певне, побіденному, дармо не минеться.

Або будет в здоров'ю бідний шванкувати

іли которим іним лихом торгувати,

І єсли од багатих милості не получить,

то, хоч рад або не рад, з душею розлучить.

О боже, чому ж то ти вбогих опущаєш,

на скорб і на сльози їх оком не смотряєш?

Чи тим, же багач царство может купувати,

а ти, яко бог, можеш і нендзному дати,

А поневаж судія єст-єсь справедливий,

сотвори ж і на землі в панов суд правдивий,

Аби тя, судію, больш юж не оскорбляли

і жеби безвинне душ больш не погубляли.

Але даруй властєм мир і любов в їх серця,

молим ті ся, господи наш, од всього серця.

О Багатстве і Ніщете

Кождий би хотів собі також багатим бить,

але мусить на світі так жить, як набіжить,

І тим рогом чесатись, которим достанет -

і будет троха іміть, як робити станет.

Бо убогих повсюду больше єст найпаче,

і правдивая то річ єст, а не іначе.

Багатство кому то бог ісхочет даровать,

іний мало на тоє будет і працьовать,

А іний, хоч през ввесь вік труди полагаєт,

а єднак, побіденник, мало чого маєт,

І день од дня працюєт і не может міти,

тілько мусить, бідний, хоч і не рад, терпіти.

І подобно, то так бог восхотів іздавна,

що поставив чловєка чловєку неравна,

Бо єсли б праве могли всі багатими бить,

то нікому било би і хліба робить.

Ти же, боже, не забудь убогих до конця -

його же милості і ласці немаш конця -

А багатим повели вбогих вспомагати,

а небесним царством рач їм нагорожати,

І автора вспоможи сього як нищетна -

благодать бо і милость твоя неіщетна.