"В моєму житті є чоловік". Марина Боржемська вперше про нові стосунки, схуднення і дітей

– "Зважені та щасливі" - непростий проєкт, адже учасники кидають виклик саме собі, а не комусь іншому. На вашу думку, з чого починається ця боротьба за себе? 

– Це дійсно непростий проєкт. На мою думку, сама боротьба за себе починається з чесності. З того моменту, коли людина перестає себе жаліти, виправдовувати. Чи перекладати відповідальність на обставини, на інших людей - і дивитися на себе справжнього: з болем, страхами, з певною надією, вірою в себе, з тими самими сумнівами. 

Саме в цьому місці народжується справжня сила людини. Я бачу це у кожному сезоні, і як тільки учасники перестають боротися з іншими, починають чути і відчувати себе, свої тіло та серце - все це допомагає їм перемагати самих себе. Це для мене в першу чергу не про цифри на вагах. Це про глибоку зустріч із собою, із своїми глибинними проблемами.І це якраз про внутрішнє зростання. про внутрішнє перевтілення, про прийняття себе тут і зараз. 

Боржемська розповіла про виклики на шоу "Зважені та щасливі" (фото: прес-служба тренерки)

– А коли учасник, наприклад, каже: "Я не можу, я не хочу"... Важко добирати слова, щоб мотивувати і дійсно допомогти, а не просто “тягти” людину проти її волі? 

– Це завжди виклик. Не тільки для тренера, а й для людини, яка до тебе приходить. Коли чую "я не можу", то ніколи не тисну. Я намагаюся зрозуміти, що за цим стоїть. Бо часто “не можу” - це просто "мені страшно", "я втомилася", "я не вірю". У цей момент дуже важливо бути не лише тренером, а людиною, яка поруч, яка оберігає, за яку можна триматися.

Потрібно дати надію і віру, що насправді ти зможеш людину витягти з цього стану. Є різні техніки, мотивації. Мені допомагає мій досвід, тому що я вже багато років працюю з такими людьми.

Але те, що дійсно завжди працює, це підтримка і віра. Моя віра в кожного учасника. Навіть коли вони ще не бачать у собі сили, я в них її бачу. І так, крок за кроком, ми рушаємо з місця.

Це непросто, це складно. Бувають різні етапи під час знімального процесу, проходження конкурсів, випробовувань, де люди зустрічаються зі своїми страхами. І я їм завжди кажу, що коли ви знаєте ім'я свого страху, тоді вам легше його побороти. Ви повинні спробувати, тому що тут наразі вас оточують ті люди, які не прийшли вам нашкодити, а прийшли вам допомогти. 

І ми спільними зусиллями долаємо всі перепони, які постають перед ними. Коли ти тонко і глибоко починаєш відчувати людину, живеш цим проєктом, живеш кожною історією свого учасника, відчуваєш те, що вони проживають… Це не просто автоматична робота, коли прийшов, потренував і пішов, коли байдуже, що людина відчуває. Це про глибинне пропрацювання. 

– Які ваші особисті принципи чи правила, яких ви дотримуєтесь під час роботи? 

– Я завжди пам'ятаю, що маю справу не лише з тілом людини, а з її історією, болем, травмами, досвідом. Дуже важливо зберігати людяність у будь-якій ситуації. Я ніколи не підвищую голос. Можу бути суворою, але ніколи не кричу, не принижую, я собі цього не дозволяю. Не використовую силу слова як зброю і як образу.

Моя робота - не зламати людину зсередини, а навпаки - підтримати, навіть тоді, коли людина сама в себе не вірить. І ще я завжди стою на боці учасника, навіть якщо іноді мушу сказати щось неприємне. Говорю правду з теплом, з любов'ю, і вони завжди це відчувають. 

– Цього сезону була історія, яка вас вразила найбільше? 

– Кожна історія учасника тебе торкається. В цьому сезоні моє відкриття це Майя. Коли я читала її анкету перед тим, як познайомитись (ми ще не знали, хто до кого потрапить), вже тоді точно знала, що це буде улюблениця проєкту. Я точно знала і вірила в те, що її буде любити вся країна.

Мене вразило те, що директорка школи - така посада вагома, де тебе всі поважають, де до тебе прислухаються, де ти є центром всесвіту своєї школи. І є глибока зневіра, комплекси, які її оточують. Є страх абсолютно до всього, чого б ми не торкалися. 

Страшно прийти в зал, страшно зробити певні рухи назустріч собі. Коли Даніель покликав Майю до себе, мене засмутило, коли він її спитав, куди вона себе поставить, а вона себе поставила на останнє місце. І після цього мені стало все зрозуміло. Ця людина дбає абсолютно про всіх, але ж не про себе. В ній я побачила себе минулу, і знала, чим зможу допомогти, аби це все змінити, допомогти їй стати в центрі свого кола і вже далі розташовувати всіх людей, які знаходяться поруч.

Тому що коли ти даєш собі право вибору, знаєш цінність і цілісність самої себе, тоді і ті люди, які тебе оточують, приймають правильні позиції, твою думку, вони тебе поважають і тоді ти можеш зростати і розвиватися. Це не про егоїзм, це про здорове ставлення до себе як до людини.

Коли вона себе називала старою, мене це завжди ображало, тому що в нас 5 років різниці. Це невелика різниця між нами. Але я розумію, що людям в такому віці дуже складно, тому що мені 45 років, а біологічно я себе відчуваю на 30 -35 років. Тому що я знаю, що можу зробити, але я все життя у спорті.

Тому я розуміла, що з нею буде важко працювати, тому що були певні проблеми зі здоров'ям, з суглобами та таке інше, а моя задача - дати їй зрозуміти, що вона молода жінка попри цифри в паспорті, що це ще не вирок, що у 50 років життя лише розпочинається.

Боржемська пояснила, чому людям важко схуднути (фото: прес-служба тренерки)

– Не всі учасники після проєкту продовжують худнути та втримують результат. На вашу думку, чому так відбувається? Як не втратити бажання себе змінювати?

– Це питання глибше, ніж просто про харчування чи фізичну активність. На проєкті учасники перебувають в особливому середовищі. У них є підтримка команди, чіткий режим, фокус лише тільки на собі. Але після проєкту люди повертаються до роботи, до сімейних обов'язків, стикаються зі стресами. І від всього цього дуже легко втратити ритм. Важливо, щоб людина розуміла, що повернути умови проєкту неможливо, але можна адаптуватися, здобути нові звички, розуміння себе.

Коли ти повертаєшся додому, ти маєш ті набуті звички, які у тебе були на проєкті, впровадити в той режим, який зараз у тебе відбувається вдома. Так, будуть діти, будуть друзі, будуть знайомі, робота, обов'язки по дому. Але в цьому ти все одно не повинен втрачати себе. Ти повинен розуміти, що якщо ти вже пішов на це, ти маєш довести справу до кінця і це має стати стилем життя.

Далі ти залучаєш свою родину займатися спортом, бо дуже часто чинником саме надлишкової ваги стають близькі люди, які загодовують, як деяких моїх учасників. Моя Оля Хейреддін, яка повернулася додому, її мама зустріла з пельменями, вареничками, з усім, що вона любила до проєкту. А її тітка приготувала котлети на пару, кашу і салат. Тобто її родичка підійшла до цього свідомо. 

Вона зрозуміла, що потрібно змінити повністю її раціон. А мама до цього не прийшла. І от тут якраз має бути спілкування. Потрібно прийти і сказати, що я вас всіх дуже сильно люблю, але з цього моменту почнімо грати за іншими правилами. І ці правила ви починаєте встановлювати. І так само розставляти правильно пріоритети та кордони між друзями, гулянками і всім іншим - тоді все буде чудово.

– Ви у чудовій формі, скільки разів на тиждень тренуєтеся?

– Моя форма це наслідок не тільки тренувань. Це самодисципліна, стиль життя, любов до того, що я роблю, тому що я все життя у спорті. Але дуже часто спортсмени і тренери не завжди мають гарний вигляд, тому що вони собі можуть багато дозволяти, але у мене інший свідомий вибір. Я веду тренування ще й в онлайн-форматі, і разом зі своїм клієнтом виконую повноцінне тренування. Але я знаю, де можу не напружуватись, де я можу, наприклад, зробити напівсили. 

Також у мене є свої власні тренування. Це час, який я собі свідомо виділила. Я раніше цього не могла зробити, постійно комусь віддавала свій час.

Тепер я зрозуміла, що після 40 років дуже складно утримувати себе в гарній формі, тому що наші м'язи втрачають щільність, потрібно над цим дуже сильно працювати. І таких тренувань, особистих, у мене три на тиждень, це вівторок, четвер і субота. І якщо у мене планується якась поїздка, я його перенесу на інший день, все розсуну так, аби у мене стабільно тричі на тиждень були мої тренування і час саме для цього. 

А ще активні прогулянки. Ми дуже часто з моєю Олівкою, донькою, гуляємо на свіжому повітрі. Це час для нашого спілкування. Ми завжди вечеряємо і одразу йдемо з нею на прогулянку. Ходимо, спілкуємося, розповідаємо, що там у кожного відбувається. З дітьми якщо я активно проводжу час - це ще одне додаткове тренування, яке дає мені енергію. І мені завжди важливо залишатися в ресурсі.

Боржемська розкрила секрети краси (фото: прес-служба тренерки)

– А як щодо харчування? У вас є залізні, "так" або "ні", в їжі? 

– У мене немає прям таких жорстких заборон, я більше за баланс, розумність та гнучкість. Так, вже є свої певні "так": овочі сезонні, якісний білок, цілозернові продукти (хліб, обов’язково каші), помірна кількість жирів (їх я беру з продуктів з правильним вмістом - рослинного чи тваринного походження). Завжди їм сезонні фрукти, ягоди. У мене є на перекус горішки. І ще потрібно завжди дбати про водний баланс, це дуже важливо.

А мої "ні" - це крайнощі: переїдання, харчове насильство над собою, шкідливі звички, споживання порожніх калорій. Маю на увазі якесь хаотичне поїдання фастфудів, трансжирів. Я цього не вживаю, але не можу сказати, що у мене немає в раціоні піци з дітьми, коли ми йдемо в кафе, або того ж морозива. Все має бути в балансі. Я просто дуже чутлива до свого організму, тому завжди прислухаюся до його потреб, а харчування це не про дієти, це про любов і повагу і вибір до себе. Навіть та ж улюблена шоколадка чи торт, який я люблю - вони є у моєму житті. І якщо ти зберігаєш баланс і здорові стосунки з їжею, тоді у тебе все прекрасно.

– Ми часто можемо спостерігати, як серед продуктів обирають "ворога" - та ж вівсянка вважалася корисною, а зараз вже кажуть, що вона не така. Як втриматися від такої собі харчової істерії та не демонізувати продукти?

– Просто потрібно перестати дослухатися до так званих спеціалістів, які це транслюють. Кажуть, наприклад: о, сьогодні ми п'ємо спіруліну. А ця спіруліна - це просто реклама, всі вже її п'ють і не розуміють, для чого вони це роблять. Так само, хтось зараз сказав, що вівсяна крупа нецінна. Як можна сказати, що це нецінний продукт? 

В кожному продукті є своя цілісність і цінність. Потрібно навчитися інтуїтивно відчувати себе, налагодити стосунки з харчуванням, перестати наслідувати якісь шкідливі дієти, які просто шкодять здоров'ю і мозку. Тому що ця харчова мода тимчасова. Раніше як було, ми зранку прокидалися, снідали, і це могла бути і вівсяна каша з яйцем, або гречана каша з молоком.

Були прості продукти, не було цих новомодних якихось введень, були сталі прийоми їжі, люди навіть на роботу з собою брали лоточки. Тоді просто не було цих соціальних мереж, якусь корисну інформацію ми могли черпати з газет, з якихось наукових статей. І тоді я дуже рідко зустрічала людей з великою надлишковою вагою. 

Якщо ти правильно складаєш свій раціон з тих продуктів, які у тебе є, якщо ти не спокушаєшся весь час на швидку їжу, то тоді все буде нормально. І тоді можна буде інколи з 'їсти той свій улюблений круасан чи булочку. Але це все має бути дозовано, бо коли людина починає створювати собі певні обмеження, вона повинна зрозуміти, що через час прийде той момент, коли ти зірвешся і ти будеш їсти все підряд, і ця вага повернеться, навіть більше ти можеш набрати. Тому тут має бути про здоровий глузд, і намагайтеся фільтрувати всю ту інформацію, яка транслюється в соціальних мережах.

Боржемська висловилася про учасників проєкту "Зважені та щасливі" (фото: прес-служба тренерки)

– А є якийсь міф про спорт чи схуднення, який вас просто насмішив або обурив? 

– Один з таких міфів, що треба виснажувати себе у залі по дві години щодня, інакше нібито не буде результату. Одразу хочу сказати, що це зовсім не так. Часто найкращі результати дають регулярні та помірні тренування. Це може бути 2-3 тренування на тиждень та стабільне харчування.

Ще мене дуже смішить, але іноді від цього сумно, що люди вірять в магічні вправи, чудо-дієти, чарівні пігулки або "Оземпік", який зараз всі колють. Важливо зрозуміти, що це не вправа, не пігулка, а готовність просто працювати.

От коли ти повністю налаштовуєшся на те, що відсьогодні хочеш щось у своєму житті змінити, до цього треба підійти правильно, створити нормальну атмосферу з їжею, побудувати якийсь певний графік, запланувати активність, яка тобі дійсно подобається. Бо коли ти будеш займатися саме тим видом спорту, від якого підвищується твій ендорфін, гормон щастя, от тоді це буде давати чудовий результат. 

– Що ви думаєте про кризу середнього віку, адже часто її "приписують" саме для людей 45-50 років. Що порадите тим, хто її боїться чи вже відчув?

– Кризовий період - це, мені здається, про перегляд цінностей, про чесність з собою в першу чергу, про сміливість побачити себе по-новому. А це завжди складно. Мені в цьому завжди допомагає фізична активність, тому що через тіло я повертаюся до себе. А ще саморефлексія - коли я багато про щось думаю, то записую це або в телефоні, або у своєму щоденнику, мені так легше це все проживати і аналізувати. 

І ще діти. Вони завжди виводять мене з внутрішніх драм. Також допоможе зустріч з моїми близькими та друзями і, наприклад, можна сходити на манікюр, зробити зачіску - і вже ти ні про що не думаєш.​​​​​​​Також допомагає моє покликання. Я бачу сенс у тій справі, яку роблю, і в людях, яким я допомагаю. І ще зрозуміла, що я собі почала дозволяти бути різною. Бути сумною, бути вразливою, не сильною, живою, слабкою, радісною. І не звертати увагу на те, що хтось подумає. Тому що раніше десь мене це торкалося, бо всі ці трансформації відбуваються з часом. 

Часто людина може застрягати в такому стані, коли не готова до діалогу з собою. Вона не готова аналізувати свої дії, реально дивитися на своє життя. Завжди легше сказати, що це криза середнього віку. Але якщо взяти психологію, то ми постійно переживаємо якісь кризи та періоди. Ми звикли за шаблоном сприймати всі зміни в собі, оскільки суспільство про це говорить чи "так у всіх".

Варто припинити себе звинувачувати, що ми щось відчуваємо чи щось хочеться змінити, або не хочеться міняти. Головне, почати прислухатися до себе, а не до інших. І бути чесним лише з самим собою. Тоді все стає на свої місця. І ви починаєте жити саме те життя, яке подобається вам. 

Боржемська вразила зізнанням про особисте життя (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

– Поговоримо про особисте. ​​​​​​​Нині ваше серце вільне?

– ​​​​​​​Наразі в моєму житті є чоловік, з яким ми зустрічаємось. Ви перша, хто це почув. Але, якщо чесно, не хотілося б вдаватись у деталі. Це ще дуже ранній і ніжний етап. Мені просто хочеться зберегти цю історію в певній такій тиші, щоб дати їй простір вирости. Але точно можу сказати, що це дуже особливий та теплий період у моєму житті.

– А який він, чоловік вашої мрії?

– ​​​​​​​В першу чергу, це не ідеальна картинка з обкладинки. Це та людина, з якою затишно в тиші. Він має бути надійний, сильний, щирий, має любити людей. Він має вміти слухати і бути поруч, коли важко. Це та людина, яка поважає мій простір і не боїться моєї глибини, не боїться моєї сили. Для мене дуже важливо, щоб ми були партнерами в усьому - в житті, побуті, мріях. Хочеться, щоб поруч із ним було бажання рухатися, відкривати нове, але й залишатися просто собою. Це саме про таку щиру й відкриту глибину.

– Часто в соцмережах можна побачити відео, де жінок питають, скільки має заробляти чоловік. Що ви думаєте про ці теми і як взагалі ставитеся до питань про цифри?

– Я завжди дуже обережно ставлюся до таких тем, не беруся засуджувати інших людей, тому що це  їхнє бачення. І кожен транслює те, що знаходиться у нього всередині. Коли людина починає говорити, я одразу відчуваю, чим вона наповнена.

Від себе можу сказати, що для мене важливо, щоб чоловік мав внутрішню гідність і повагу як до себе, так і до мене. І от якраз фінансова стабільність, вона для мене важлива. Але не в тому сенсі, хто більше з нас заробляє, а в сенсі відповідальності, партнерства, бажання створювати щось спільне та підтримувати наше майбутнє. 

Якщо чесно, я сама працюю з 16 років і завжди була самостійною, мені не потрібен спонсор. Але я дуже ціную, коли чоловік може і хоче брати відповідальність. Коли він може і хоче зробити тобі приємно, а не тому, що від нього це очікують. У мене не стоїть в пріоритеті, що він має заробляти більше за мене та сипати подарунками. Ні, фінанси для мене це не про гроші, це про цінності, вибір, повагу і вміння розставляти правильно пріоритети. Оце для мене дуже важливо.

Я ніколи не обираю чоловіка за статусом. Я обираю людину для себе. Але все має бути в балансі. У всіх нас можуть бути важкі періоди в житті: як у жінки, так і у чоловіка. Важливо мати поруч з собою людину, яка підтримає тебе в будь-якій ситуації. І буде допомагати собі або тобі знаходити вихід зі складного періоду, а не впадати в ще більшу апатію чи депресію.

​​​​​​​Боржемська розповіла, як реагує на хейтерів (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

– Блогери та публічні персони нерідко діляться всім-всім, навіть особистим. Як ви "дозуєте" інформацію в соцмережах та чому небагато говорите про близьких, про “своє”?

– Кожен обирає своє, я за баланс. Якщо ви помітили, у мене є частина життя, яку я розділяю з аудиторією, це моя робота, моя щоденність, мої думки, іноді моменти з дітками. Хоча зараз я поважаю те, що вони просять небагато показувати їх в соціальних мережах. Але я не вважаю, що всі мають знати, що я їла, з ким, або про що ми розмовляли вночі. Для мене це щось таке доволі інтимне і має залишатися інтимним. 

Я вірю в сакральні стосунки, у їхню тишу, в якій народжуються справжні почуття. І так, якщо в моєму житті є кохання, це не для шоу точно. Я це вже розумію, бо раніше занадто багато показувала особистого життя, і вже з цього зробила певні висновки. Або, можливо, я просто подорослішала. І зрозуміла, що кохання, як і гроші, воно любить тишу.

– Ви згадали про дітей, ким вони бачать себе у майбутньому?

– Роберту 16 років, Олівці - 13. Це якраз підлітковий період і кожен із них особистість із власним поглядом на життя. Мій син дуже цілеспрямований хлопець, має гострий розум, прагнення до самореалізації. Він мислить структуровано, логічно. І водночас з такою легкістю, теплотою, гумором у нього якось все так лайтово, легко виходить.

Зараз він більше спрямовує свої думки у щось на кшталт права. Раніше я думала, що він буде у мене займатися сферою IT, потім, що архітектором, а тепер він чітко розуміє, що йому подобається все, що пов'язано з правами людини. Він вміє володіти своїм голосом, правильно підібрати слова, захистити, він відповідальний, його дуже поважають вчителі у школі. Кажуть, що він серйозний. 

А от Олівка, моя донечка, це суцільна енергія, це взагалі протилежність. Вона творча натура, яка бачить світ через емоції. Вона може просто зараз сміятися, а за декілька секунд, якщо щось пішло не так, все, сльози, а ми її заспокоюємо. Вона знає, що потрібно сказати Роберту, щоб він зробив так, як вона хоче. ​​​​​​​І вона відкрито говорить про те, яка вона, що переживає, що її хвилює, турбує. Вона весь час в якихось виступах. Їй подобається, як вона змінюється. Вона говорить, що відчуває зараз зовсім нову енергію.

Відчуває, що у мене з нею відбувається певна сепарація. Вона емоційна і може відкрито говорити про свої відчуття, не боїться цього робити. Олівка може в школі сказати, що їй не подобається, як до неї звертається вчитель, завжди зробить це виховано, але вона вміє відстоювати свої кордони. Якщо Роберт, наприклад, інтелігент, він сто разів зважено подумає, що відповісти на якесь грубе звернення вчителя, може промовчати, то Олівія ніколи не мовчатиме.

Наразі донька дуже красиво робить поробки, руками створює маленькі будиночки, фігурки у вигляді меблів. Тобто нахил до дизайну в неї є. Але вона сказала, що не знає, чи зможе цим заробити собі гроші на те, що їй потрібно і щоб мені допомагати, бо вона цього хоче.

Роберт теж сказав, що хоче мені максимально допомагати, щоб я не працювала, коли він буде дорослим. Олівка думає, що буде лікарем, вона себе бачить хірургом. Їй подобається розбирати, що знаходиться всередині людини, як скласти ті кісточки, як допомогти там зібрати щось, щоб вилікувати людину і дати їй далі шанс на життя. 

​​​​​​​Боржемська розповіла про майбутнє сина й доньки (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

– Думали про їхнє навчання за кордоном чи діти будуть залишатися надалі в Україні?

– Наразі ми відкриті до різних варіантів. Я завжди думала, до війни і зараз, що у дітей завжди має бути вибір. Ми дуже багато з ними обговорюємо тему майбутнього. Я бачу, що вони дуже патріотичні, люблять Україну. І я вірю, що навіть якщо освіта буде здобута за кордоном, то згодом вони все одно повернуться додому і будуть нести свій досвід, свої сили, свою любов саме в нашу землю. Ми живемо зараз в часи, коли важливо бути гнучкими, адаптованими і чесними із собою. Для мене найголовніше, щоб мої діти були щасливими. А де саме - час покаже. 

Бо якщо ми говоримо про вибір професії Роберта, якщо це буде пов'язано з правом, то його потрібно вивчати саме в тій країні, де ти живеш. Якщо говорити про медичну освіту для Олівки, то у нас є дуже багато хороших університетів, де вона може навчатися. Але я хочу для них залишити простір, щоб вони обирали, щоб вони говорили, чого вони хочуть, куди вони хочуть.

У мене багато знайомих, в яких дітки навчаються за кордоном, бо через постійні тривоги, через постійне перебування в укриттях або ж коли вчаться в онлайн-форматі, у них погіршується здобуття освіти. Я чую і слухаю своїх дітей. Для мене дуже важливо, щоб вони були вільними у виборі. Я не буду на них тиснути, не буду їх примушувати робити щось проти їхньої волі. 

Я себе пам'ятаю, вже була самостійною та працювала в цьому віці, заробляла свої перші гроші. ​​​​​​​І на той момент планувала їхати в Ізраїль, коли мені було 16 років. Знала, що я поїду туди, якщо не вступлю в той університет, в який хочу. Тому що я розуміла, що мої батьки не зможуть оплатити навчання, і знала, що в Ізраїлі є спеціальна програма, по якій зможу здобути освіту, ту, яку я хочу. Потім все одно затрималася в Україні, і жодної хвилини не шкодую про це.

– ​​​​​​​Як зараз діти реагують на вашу популярність? Наприклад, якщо до вас підійдуть сфотографуватися, вони зніяковіють або вже з розумінням до цього ставляться?

– Вони вже звикли, що мама - публічна людина. Але для мене найголовніше, щоб це не зачіпало їхню особисту свободу. Ми часто говоримо про межі, де мама експерт, а де просто мама. І тоді це весело, коли мене впізнають, і діти спостерігають, посміхаються, допомагають сфотографуватися. Але бувають різні дні, коли ти йдеш, у тебе зараз є певні проблеми, а дитина не в дуже хорошому настрої, тому мені потрібно сконцентруватися і допомогти їй в цей момент.

І коли до мене підходять і просять сфотографуватись, а я не можу відмовити, хоча й розумію, що якраз в цей момент я втрачаю зв'язок зі своєю дитиною і залишаю її у своїх думках. А так вони нормально, з гумором, ставляться до публічності і навіть дуже часто мене підтримують в цьому, тому що я бачу їхні очі, які світяться, коли до мене люди підходять з теплом. Бо вони не просто підходять, а вони завжди мені кажуть щось приємне, а це передається діткам. 

Марина ​​​​​​​Боржемська (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

– ​​​​​​​А як щодо коментарів в соцмережах, вони їх читають? Як взагалі реагують, якщо бачать негатив?

– ​​​​​​​Ну, критика це частина публічності,  я вчуся відділяти конструктив від емоційного негативу, який найчастіше взагалі не має нічого спільного з реальністю. Тому діти знають, що мама це публічна особистість, а я намагаюсь захистити їхній простір і не втягувати в усе, що відбувається в коментарях. Я завжди прошу Роберта не читати, Олівку так само.

Але якщо з’являються якісь неприємні коментарі, то ми говоримо про це відкрито. Кажу, що в інтернеті кожен має право на свою думку, але не кожна думка має силу змінити те, що ми знаємо про себе. І тому ніхто не знає нас краще, аніж ми самі.

​​​​​​​Ніхто не може відчути те, що проживаємо саме ми. Найголовніше, щоб ми від того не змінювалися. І я бачу, як це їх вчить якоїсь стійкості, впевненості, здатності зберігати гідність, честь, повагу. Інколи, звісно, буває боляче, бо я розумію і бачу, як Роберт гостро інколи реагує. Але ж ми разом і це найголовніше.

Я завжди намагаюся пояснити, що завжди ми будемо комусь подобатись, комусь ні. І що насправді ці люди, які пишуть негативні коментарі, вони ж нещасливі, просто хочуть когось образити, випромінювати те, що знаходиться всередині.

І це про певний баланс у світі. Ну не може бути все ідеально, ми всі різні, тому маємо сприймати цей світ таким, який він є. Просто змінювати себе і своє ставлення. 

– Поговоримо про красу. Ін'єкції, пластичні операції, всі ці методи, щоб щось змінити або покращити - ви за чи проти? 

– Я завжди говорила і буду говорити, що природна краса це дар. Але її теж треба плекати. Я зовсім не боюсь свого віку, не прагну, наприклад, стерти емоції зі свого обличчя. Але я за догляд, який підтримує здоровий стан моєї шкіри, її тонус, сяяння. Мені пощастило знайти свого косметолога, якому я довіряю вже багато років. Ми разом обираємо з нею процедури, які відповідають моєму віку, стану шкіри. Це завжди делікатно, професійно, без перебільшень. 

Якихось таких радикальних і кардинальних змін чи гонитви за трендами у мене немає. Все якось в гармонії. Я змінююсь з віком, мені подобається те, як я змінююсь, але це все комплексний підхід. І так, я за те, щоб щось робити. Але це має бути у гармонії з собою. Я не за ті зміни, які змінюють повністю зовнішність.

– А які у вас є основні лайфхаки в догляді за шкірою та волоссям?

– Завжди купується хороший догляд за обличчям. Є ранкові процедури, обов'язково вечірні ритуали, завжди п'ю достатню кількість води, мій раціон відповідає моєму здоровому вигляду. Люблю робити декілька разів на тиждень в домашніх умовах маски, які купую, це обов'язково. Коли перевтома - я можу собі зробити контраст для обличчя, рушник холодний і рушник гарячий. Обов'язково вмивання шкіри як зранку, так і ввечері. Ранкові креми, вечірні, тому що догляд після 40 років дуже важливий для жінки.

Я фарбована блондинка, плюс у мене зйомки, є розуміння того, що це дуже сильно впливає на моє волосся. Тому раз на тиждень роблю процедури у свого перукаря, яка знає, які процедури підібрати мені під той чи інший стан мого волосся, зволожує, наповнює. Авжеж вона мені підбирає косметику для волосся. Це обов'язково два види шампунів, які я змінюю. І так само маски для волосся або кондиціонери, термозахист - оце все обов'язково. От якось так.

​​​​​​Боржемська зізналася, що думає про "уколи краси" (фото: instagram.com/uzelkova.marina)

– ​​​​​​​Часто можна побачити поради від стилістів, в яких є акцент саме на віці, умовно що носити жінкам після 40 років, або що вже заборонено. Що про це думаєте?

– Не можу сказати, що мене це дратує, але мене дратує саме цей факт, коли це входить в якісь обмеження. Коли тобі кажуть, що тобі вже не можна таке носити, це вже нав'язування. Хто має право мені нав'язувати, що мені одягати і коли? Я за те, щоб люди могли бути різними у будь-якому віці. Наш стиль це про наше відчуття себе, а не про цифру в паспорті. Я у своїх 45 можу одягнути коротку спідницю на знімальному майданчику або одягнути шорти з топом, зверху сорочку, і побігти в магазин.

Це ж не про якусь вульгарність. У мене тіло виглядає спортивно. Чому я маю обмежувати себе? У мене, до речі, так було під дописом, де я в шортиках і топі біжу по Києву на підборах. І там якась мені жінка пише коментар, мовляв, як вам не соромно одягатися так і ходити у своєму віці. На що я сказала, що це моє рішення, і я наразі в тому віці, коли сама можу собі обирати, що мені одягати, і не чути думки інших людей. Чого ж я маю на себе одягати балахон, якщо мені спекотно? І якщо в мене все гаразд з самооцінкою, вона сходиться з зовнішнім виглядом, то тоді все нормально.

– Що б ви хотіли сказати наостанок?

– Мені хочеться, щоб кожна жінка, яка буде читати це інтерв'ю, відчула, що змінюватися не страшно. Страшно залишатися там, де більше немає життя. Кожна з нас заслуговує на турботу, любов, увагу, підтримку. Не колись, а вже зараз. Тому шукайте тих людей, які будуть вас наповнювати. Якщо я можу бути частинкою шляху тих людей, які рухаються зі мною, то для мене це буде дуже цінно і приємно. Бо це про стан.

​​​​​​​Не бійтеся бути сміливими і не бійтеся звертати увагу на те, чого вам хочеться. Тому що, як показує практика, не можна відкладати життя на потім, потрібно жити тут і зараз.