Гетьмани України 17-18 століть не тільки воювали шаблями - вони вмирали від змов, отруєнь і інтриг, які могли б стати сюжетом політичного трилера. Боротьба за владу тоді не точилася лише на полі бою - кинджали та хитрощі старшини вирішували долю цілих регіонів.
Які історії нагадують, що боротьба за владу ніколи не обмежується лише офіційними угодами й сьогодні політична інтрига залишається невід’ємною частиною влади, розповідає РБК-Україна.
Після укладення Гадяцької угоди 1658 року, що наближала Україну до союзу з Польщею, проти гетьмана Івана Виговського розгорнулася кампанія зради. Його звинувачували в "змові з ворогом", а у 1664 році - вже після втрати булави - Виговського розстріляли поляки за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.
Історики вважають, що процес лише прикривав змову старшини та відбирав конкурента на політичній шахівниці.
Іван Брюховецький, перший "гетьман Лівобережжя", який клявся у вірності Москві, став жертвою власної гри.
У 1668 році зустрівся з правобережним гетьманом Петром Дорошенком для проведення спільної військової ради. Замість перемовин, попри спроби захисту з боку особистої охорони, був підступно схоплений та страчений за наказом останнього.
Оскільки значна частина козаків, з обох таборів, опісля інциденту виявляли намір порішити нового гетьмана, той, намагаючись якось залагодити справу, організував Брюховецькому поховання з почестями в гадяцькій Богоявленській церкві.
Історики висунули припущення, що й Дорошенка, і його прибічників намовили таємні агенти Московії, які хотіли прибрати бувшого союзника.
Іван Самойлович, який намагався відновити єдність Гетьманщини, став жертвою змови старшини, що підтримала Івана Мазепу. У 1687 році його усунули, звинувативши у зраді, хоча реальних доказів не було.
Це один із найвідоміших політичних переворотів того часу, коли влада переходила не через угоди, а через хитрощі та зраду.
У 18 столітті політичні розправи не зникли - вони змінили форму. У козацьких полках тривали локальні змови, отруєння та зради.
Навіть Мазепа, який пережив не одну інтригу, врешті сам опинився об’єктом московської кампанії дискредитації.
Замовні вбивства торкалися й церковної верхівки - загадкові смерті єпископів, які виступали проти централізації Київської митрополії, підтверджують, що інтриги проникали всюди.
Змова як політичний інструмент була невід’ємною частиною державотворення. Українські гетьмани жили під постійною загрозою - не лише від чужинців, а й від своїх. Боротьба за владу й автономію України тоді була справою не тільки армій і угод, а й хитрощів, підступів і отруєнь.
Ці історії демонструють, що українська історія - це не лише козацька доблесть, а й темні закутки політичних інтриг, які й сьогодні нагадують про небезпечну ціну влади.
Вас також може зацікавити:
Для написання цього матеріалу було використано такі джерела: Енциклопедія історії України, Вікіпедія, Український інститут національної пам'яті