"Є ролі, які мені не потрібні": Артем Пльондер - про блогерів у кіно, "Х-фактор" і гонорари

Новий серіал і головна роль

— Артеме, вже зовсім скоро глядачі побачать вас у головній ролі в серіалі "Пригоди козака Виговського". Що для вас особисто означає ця прем'єра і з якими емоціями ви її чекаєте?

— Передусім я хотів би сказати велике дякую нашим захисникам і захисницям, які зараз захищають нас. Бо без них не було б ні цього інтерв'ю, ні "Виговського", ні прем'єри, на яку я так чекаю.

Дай Боже, щоб усе якнайшвидше закінчилося нашою перемогою, щоб ці імперії впали й це кровопролиття припинилося.

А якщо говорити безпосередньо про "Пригоди козака Виговського", то я справді дуже чекаю на прем'єру. Якщо не помиляюся, приблизно рік тому ми почали знімати цей серіал.

Чекаю з нетерпінням і сподіваюся, що нашому глядачеві сподобається ця історія, тому що вона дуже близька нам.

Артем Пльондер на зйомках серіалу "Пригоди козака Виговського" (фото надані актором)

Це не просто якась історична реконструкція. Це історія про нас із вами, про мене, про вас і про людей, які зараз живуть в Україні. Тому думаю, що глядачам буде цікаво.

Які в мене очікування? Тут є два варіанти: або це буде дуже класний і крутий матеріал, на що я сподіваюся, або все буде так, як буде.

— Розкажіть, як проходили проби на роль Івана Виговського. Як ви до них готувалися і що, на вашу думку, допомогло вам переконати творців серіалу?

— Насправді історія проб доволі цікава. Я знав, що триває кастинг до пригодницького проєкту, тому що наше кіноколо досить невелике й усі приблизно знають, які проєкти запускаються.

Але мені проби спочатку не надсилали. Я подумав: "Добре, значить, це не моя історія".

А потім, за кілька днів після того, як я дізнався про проєкт, мені написав кастинг-директор і сказав, що потрібно записати самопробу. Причому зробити це треба було дуже швидко.

Я був удома з дружиною та дитиною, ми саме збиралися в невелику подорож. Потрібно було терміново записатися, тому що потім можливості якісно зробити самопробу вже не було б.

Ми ввімкнули доньці мультфільм, хоча робимо це дуже рідко й намагаємося обмежувати телевізор та гаджети. Вона бігала, щось кричала, а я постійно просив: "Машо, тихесенько, тихесенько".

У результаті ми записали пробу буквально за 10-15 хвилин, тому що вже мали виїжджати.

Я тоді подумав: "Якщо спрацює - значить, це моє. Якщо не спрацює - значить, не моє".

Приблизно через два дні мені написали, що чекають на живих пробах. На такому кастингу ти вже знайомишся з режисером і отримуєш від нього конкретне завдання.

Артем Пльондер на зйомках серіалу "Пригоди козака Виговського" (фото надані актором)

Коли я приїхав, побачив інших акторів, які також пробувалися на роль Івана Виговського. Вони вже були в костюмах, усе виглядало дуже серйозно.

У моєму розумінні, якщо актор уже пробується в костюмі, це приблизно третій або четвертий етап кастингу, майже фінальний, коли людину мають затверджувати.

А я прийшов собі у звичайних штанах, пам'ятаю, що був у вишиванці. Подумав: "Треба спробувати. Якщо мене покликали, значить, не просто так".

У мене було дві сцени. Я не скажу, що вийшов із кастингу в захваті від себе. Не все вдалося так, як я собі уявляв.

Але я намагався виконати завдання, яке на початку проб поставив переді мною режисер Семен Горов.

Через декілька днів мені зателефонували й сказали, що мене затвердили. Я був нереально вражений, просто в шоці.

Це моя перша головна роль у серіалі. Хоча з огляду на те, як ми знімали і яким масштабним буде цей продукт, його навіть можна назвати кіно.

— Наскільки режисер Семен Горов давав вам свободу імпровізувати, пропонувати власне бачення героя та додавати щось від себе?

— Це була абсолютна свобода з боку режисера. Не було жодних жорстких рамок і не було такого: "Роби лише так, як я сказав. Стань сюди, потім зроби ось так".

У нас були сцени й запропоновані обставини. Семен сказав мені: "У тебе є ці обставини. Давай живи в них. Як би ти зіграв цю сцену? Як ти бачиш цього персонажа? Покажи мені".

Артем Пльондер на зйомках серіалу "Пригоди козака Виговського" (фото надані актором)

Я зрозумів, що все, що до цього думав і вибудовував стосовно персонажа, маю зараз продемонструвати.

Уся робота будувалася на взаємній довірі. Мені здається, у той момент Семену потрібно було побачити, наскільки я відчуваю цей матеріал так само, як і він.

Напевно, склалося так, що ми справді побачили його однаково.

Професійні принципи та сучасне кіно

— Говорячи про вибір ролей, ваш колега Олексій Гнатковський якось заявив, що відмовлятиметься від проєктів, у яких українців показують меншовартісними або недолугими. А чи є ролі, від яких ви відмовилися б незалежно від гонорару?

— Звичайно. Мені пропонують ролі, але іноді, коли я читаю сценарій, розумію, що конкретний персонаж або матеріал будуть нецікавими й не на часі.

У такі моменти я кажу: "Ні, мені це не потрібно". По-перше, я зараз вибудовую свій імідж і свою кар'єру. Є ролі, які можуть негативно вплинути передусім на мене.

Я беру на себе певну відповідальність, тому що на мене дивляться люди. Вони бачать те, що я проєктую, і чують те, що я говорю.

А говорю я текст, який написали сценаристи. Тому коли бачу, що цей матеріал зараз не на часі й, на мою суб'єктивну думку, не потрібний, я відмовляюся і не працюю з ним.

Водночас зараз таких поганих історій стає дедалі менше. У нас з'являється більше свідомих і талановитих сценаристів та продюсерів, які створюють щось справді цікаве, якісне й потрібне українському глядачеві.

Артем Пльондер (фото: instagram.com/artemactor)

Думаю, кожен актор, який поважає себе, час від часу відмовляється від історій, які йому не потрібні.

— Ще одна тенденція сучасної кіноіндустрії - популярність у соцмережах іноді стає своєрідною перепусткою в кіно: ролі отримують блогери без професійної акторської підготовки. Чи не знецінює це, на вашу думку, професію актора?

— Тут усе залежить від конкретного проєкту, ролі, партнерів і режисера.

Наприклад, я бачив Лесю Нікітюк у фільмі "Песики", і це була дуже хороша робота. Там були неймовірно сильні партнери, класні акторські роботи та режисер, який розуміє, як правильно вибудовувати драматургію в комедії.

Я дивився на неї, мені було справді цікаво. У неї вийшла дуже хороша акторська робота.

Ми всі знаємо, скільки в Україні є блогерів. Вони неймовірно багато працюють, тому що блогерство - це дуже важкий шлях. Можливо, інколи актори навіть не настільки завантажені, як вони.

Тому я з повагою ставлюся до їхньої роботи. Але коли йдеться про серйозні акторські завдання, то можуть траплятися невдачі й невдалі картини.

Коли серіал або фільм має суто розважальний характер, людина хоче ввечері відволіктися, увімкнути ноутбук і подивитися проєкт із блогерами, яких знають і люблять мільйони, - це також має право на існування.

Люди йдуть на блогерів, за якими стежать у соцмережах. Такі проєкти також можуть бути успішними.

Артем Пльондер (фото: instagram.com/artemactor)

Але актори від самого початку навчання в університеті дуже багато працюють, щоб досягти певного професійного рівня. Ми роками навчаємося, працюємо в театрі, розбираємо п'єси й відточуємо ролі.

Блогерство й акторство - це просто різні професії. Якби мені зараз сказали постійно знімати відео, монтувати їх, вигадувати контент і працювати як блогер, мені було б дуже важко.

Так само блогерові може бути складно ходити до театру, місяцями працювати над п'єсою та вибудовувати роль.

Водночас українцям сьогодні потрібне різне кіно. Потрібні й легкі розважальні історії, які допомагають відволіктися, і складні соціальні драми.

Ми живемо в постійних емоційних гойдалках. Сьогодні стається трагедія і ми оплакуємо загиблих, а завтра радіємо успіхам наших спортсменів або військових.

Тому зараз потрібні різні фільми, які відповідатимуть цим дуже різним емоційним станам.

— Ви працюєте не лише в кіно, а й у театрі. Водночас актори нерідко відверто говорять, що театральної зарплати недостатньо для фінансової стабільності. Як із цим у вас: чи доводиться поєднувати театр з іншими проєктами та заробітками?

— У "Театрі Золоті Ворота" невеликий колектив, у нас дуже хороші вистави й завжди можна домовитися та підлаштувати графіки.

Можна прийти й сказати: "Мене затвердили в проєкті, у мене буде стільки-то знімальних днів і такий-то період роботи. Давайте спробуємо все поєднати".

Нам завжди йдуть назустріч, тому ми допомагаємо одне одному. Ніхто нікого не залишає в біді, тому що всі знають рівень театральних зарплат, а жити й працювати потрібно.

Іноді на першому місці для мене стоїть театр, тому що постановка певного режисера може бути настільки потужною, що дуже хочеться в ній попрацювати. А кінопроєкти ще будуть.

Але іноді доводиться робити інший вибір.

Артем Пльондер (фото: instagram.com/artemactor)

Приблизно рік тому, коли мали початися знімання "Пригод козака Виговського", мене затвердили на роль у театральній виставі режисерки Оксани Дмитрієвої.

Це була дуже сильна постановка, і я надзвичайно хотів із нею працювати. Але так сталося, що я обрав "Виговського", тому що це був великий шанс для мене в кіноіндустрії.

Я попросив, щоб мене спробували замінити, поговорив із режисеркою та керівництвом театру. Вони поставилися до цього з розумінням.

Тому я завжди роблю вибір між театром і кіно залежно від конкретної ситуації. Але поки що мені вдається поєднувати обидва напрями.

Музика та "Х-фактор"

— В інтернеті вас часто називають універсальним артистом: ви граєте в кіно й театрі, а також професійно співаєте. Що вам усе ж ближче - акторство чи музика?

— Я завдячую своїм музичним смаком сестрі Дарині. Вона свого часу познайомила мене з великою кількістю музики.

Пам'ятаю, тоді я слухав OneRepublic і британський гурт Hurts, який досі посідає особливе місце в моєму серці. Я їх просто обожнюю.

Я ніколи не ходив до музичної школи, не знаю нотної грамоти, але так склалося, що маю слух і голос. Я співаю, мені це подобається, і я дуже люблю музику.

Коли готуюся до будь-якого проєкту в театрі або кіно, одразу шукаю музику, яка може відповідати персонажеві, його віку та внутрішньому стану.

Я взагалі йду життям із музикою. Це неймовірна річ, яку вигадали люди.

Артем Пльондер (фото: instagram.com/artemactor)

Можу трохи привідкрити завісу: цього року в мене буде роль у мюзиклі. Тому я намагаюся поєднувати музику й акторство.

Шкода лише, що не граю на жодному музичному інструменті. Колись щось намагався грати на баяні, можу підібрати на слух декілька мелодій, але це було дуже давно.

Акторство все ж залишається моєю професією, а музика постійно супроводжує мене й дуже допомагає в роботі.

— У вашій творчій біографії є ще один цікавий епізод, про який знають далеко не всі: ви брали участь у "Х-факторі" й дійшли до тренувального табору. Яким вам запам'ятався цей досвід?

— Я завжди намагаюся щось пробувати, тому що мені цікаво. Якщо вже щось собі запланував, мені потрібно пройти цей етап і зрозуміти, чи правильно я рухаюся та чи справді мені це потрібно.

Мені здається, на той момент "Х-фактор" мені не був потрібний. Але моя впертість підказувала, що я все одно маю це зробити.

Це був класний досвід. Такого сильного хвилювання, яке я тоді відчував, у мене, здається, ще ніколи не було.

Я дуже вимогливий до себе. Мені важливо, щоб усе було професійно, відточено й добре підготовлено.

Але я не навчався в музичній школі й професійно не розвивав голос. Співав радше як аматор. Тому участь у шоу була для мене дуже складною і хвилюючою.

Я дійшов до тренувального табору, але вилетів уже після першого етапу.

Водночас я вдячний цьому досвіду. Побачив людей, які були поруч, познайомився з іншими учасниками, слухав, як вони співають, і ми ділилися досвідом.

Це було круто. Хоча зараз розумію, що, напевно, тоді мені це було не дуже потрібно.

— Я переглядала ваш виступ на цьому шоу й помітила, що в коментарях глядачі обговорювали не лише ваш голос, а й зовнішність. Чи не відчували ви тоді або вже пізніше, в акторській кар'єрі, що образ "красивого хлопця" іноді затьмарює ваш талант і професійну роботу?

— Коли мені кажуть, що я красивий, це класно. Я не буду приховувати: вважаю себе красивим, і це нормально. У моїй професії це також нормально.

Але під час участі у "Х-факторі" я ще навчався в університеті й не мав великого досвіду.

Я дуже хотів зніматися, хотів показати світові, що я класний актор. Згодом мої пріоритети й розуміння професії трохи змінилися.

Коли ми приходимо до університету, нам здається, що зараз одразу почнемо зніматися й усе буде чудово. Але ми ще не розуміємо, що це за професія і чого вона вимагає від людини.

Акторство потребує внутрішньої роботи та певних змін. Тому, можливо, колись зовнішність справді могла мені заважати: зовнішність була, а акторського досвіду ще не вистачало.

Потім у моєму житті почали відбуватися події, які розкривали мене як актора. І я дуже завдячую цьому своєму театру.

Артем Пльондер (фото: instagram.com/artemactor)

Театр відіграє величезну роль у житті актора, навіть коли людина працює там недовго.

Не хочу повертатися до того, якою була наша кіноіндустрія до повномасштабного вторгнення, кого тоді запрошували та кого хотіли бачити в головних ролях.

Ми всі чомусь хотіли бути схожими на чужих акторів. У цьому проявлялася наша меншовартість.

Зараз відчуваю, що почав по-справжньому розкриватися в акторській професії. Для цього мені були потрібні ролі, досвід і недоспані ночі над роботами в театрі та кіно.

Родина та особисте життя

— Професія подарувала вам не лише ролі, а й зустріч із майбутньою дружиною - Дар'я також акторка. Те, що ви працюєте в одній сфері, допомагає краще розуміти одне одного чи іноді, навпаки, ускладнює сімейне життя?

— Акторство нам не заважає, а лише допомагає. Звичайно, бувають моменти, коли хтось із нас дуже втомлений і не хоче розмовляти. Ми розуміємо одне одного: якщо в людини був складний день, можливо, зараз її просто не потрібно чіпати.

Думаю, з людиною, яка не працює в цій професії, мені було б складніше знайти таке взаєморозуміння.

Артем Пльондер з родиною (фото: instagram.com/artemactor)

Ми обоє розділяємо акторство в житті й акторство як роботу, за яку отримуємо гроші. Для нас це насамперед професія.

Можливо, це також іде від наших батьків, тому що і в Дар'ї, і в мене дуже хороші та міцні родини. Я надзвичайно поважаю і люблю наших батьків.

Ми бачимо приклад здорових сімейних стосунків і намагаємося так само вибудовувати власну родину.

— Чи буває між вами професійна конкуренція, чи успіхи одне одного ви завжди сприймаєте як спільну перемогу?

— Конкуренції між нами немає і не може бути. Інакше для чого тоді все це?

Ми завжди підтримуємо одне одного. Я ділюся досвідом із Дашею, вона ділиться досвідом зі мною.

Вона може прийти до мене за порадою, а я можу звернутися до неї. Це дуже класно, що ми можемо почути й зрозуміти одне одного.

— Ви з Дар'єю виховуєте донечку Марію у надзвичайно складний для країни час - під час тривог, обстрілів і постійної невизначеності. Як вам вдається зберігати для неї відчуття безпеки й щасливого дитинства, коли самим дорослим часом буває страшно?

— Донечці зараз два з половиною роки. Раніше під час обстрілів вона була зовсім маленькою і зазвичай не прокидалася. Але приблизно місяць тому почала прокидатися та запитувати: "Що це?".

Вона зараз уже намагається говорити чіткіше й формулювати свої думки.

Ми намагаємося спокійно їй усе пояснювати: або говоримо, що потрібно спуститися вниз, або що це просто грім і усе добре.

Артем Пльондер з донькою (фото: instagram.com/artemactor)

Ми живемо у приватному будинку, тому окремого укриття в нас немає. Неподалік є школа з укриттям, але якщо йдеться про балістику, то доїхати туди просто не встигнеш.

У будинку є місце, де ми можемо сховатися. Поки що наше ППО нас захищає.

Ми намагаємося не передавати доньці власний страх і зберігати для неї відчуття, що батьки поруч та контролюють ситуацію.

На завершення

— І наостанок - короткий бліц. Який фільм ви порадили б подивитися кожному? І яке місце допомагає вам перезавантажитися, відновити сили та знайти нове натхнення?

— Нещодавно в мене закінчився проєкт, який ми знімали на ВДНГ. Там я відкрив для себе Оранжерею.

Знаю, що про це місце багато хто давно знає й часто там буває, але я чомусь відкрив його для себе лише зараз.

Мені там дуже добре. Це затишне й атмосферне місце, де можна випити кави або соку, почитати книжку чи просто побути в тиші.

Я хотів би прийти туди разом із дружиною та дитиною. Тому для перезавантаження порадив би саме Оранжерею на ВДНГ.

Артем Пльондер з родиною (фото: instagram.com/artemactor)

А з фільмів пораджу "Вічне сяйво чистого розуму". Це стрічка 2004 року з Джимом Керрі, Кейт Вінслет та Елайджею Вудом.

Я взагалі дуже люблю драму, тому що вважаю себе драматичним актором. Також люблю комедію і мені подобається в ній зніматися, але саме в драмі я відчуваю, що маю більше можливостей щось сказати.

Можливо, цей фільм сподобається не всім, але я все одно радив би його подивитися.

Після нього хочеться сказати: будьте обережними зі своїми бажаннями та словами.