"Дозволяю собі бути там, де болить". Цибульська про втрату батька, другу дитину і справжню себе

– Олю, вітаю з солдаутом у МЦКМ! Чесно: скільки разів перед концертом у тебе виникала думка "а раптом люди не прийдуть"?

– Була. І не один раз. Але в якийсь момент я піймала себе на іншому питанні: не "чи прийдуть", а "з чим вони підуть після?" Бо повний зал - це ще не зустріч. А зустріч - це коли між вами щось відбувається, що не купиш за квиток.

Я вийшла на сцену і дуже швидко зрозуміла: ми не знайомимось, ми продовжуємо розмову з моїми людьми. І в такі моменти вже не рахуєш, скільки людей у залі. Ти просто знаєш, навіщо ти там. Але солдаут - це дуже приємно! Дякую усім.

– Що далі у найближчих планах: Палац Спорту чи "творча відпустка"?

– Планка зараз у шоу-бізнесі висока, і це класно. Треба вже не по одному, а пачками.

У Тіни було сім рекордних Палаців "Україна". У Пивоварова - сім рекордних Палаців спорту. Я думаю, наступний рівень - це сім місяців не виходити зі сцени. Просто жити там.

А якщо чесно, я не про рекорди. Я про задоволення. І зараз ми з командою думаємо над наступним концертом саме з цього відчуття. Хай буде один, але такий, після якого захочеться ще.

Оля Цибульська на концерті в МЦКМ (фото: пресслужба співачки)

– Цибульська вдома в халаті та Оля на сцені - це одна й та сама людина чи дві різні артистки?

– Я - одна. Просто вдома мене не видно. Я постійно на гастролях (сміється - ред). І це, чесно, найздоровіше, що могло зі мною статися. Сцена - це місце, де я збираю себе в точку, де кожне слово має вагу, кожен рух - сенс.

А вдома я дозволяю собі розсипатися. Бути тихою, втомленою, без відповіді на всі питання. І, можливо, саме тому я не вигоріла. Бо не намагаюсь бути Цибульською там, де можна просто бути Олею.

– На концерті ти згадувала батька… Як знайти сили співати "Кицю" після того, як щойно розкраїла серця всьому залу?

– Я не перемикаюсь. Я просто не ховаюсь. Бо біль нікуди не дівається - він просто стає частиною голосу. Коли я говорю про тата, то не думаю, як це виглядає. Я просто дозволяю собі бути там, де болить. Я в цей момент - просто донька, людина, а потім виходжу співати далі. Не тому, що "треба тримати темп", а тому що життя не закінчується в цій точці.

І "Киця" була не після цього, була "Зі мною так не можна". Вона про особисті кордони, любов попри біль. Бо любов ж не тільки про біль. Вона ще й про радість, світло, життя, яке триває. І я виходжу співати далі не всупереч болю, а разом з ним.

Оля Цибульська розповіла про тата (фото: пресслужба співачки)

– Які поради батька тобі найбільше врізалися у пам’ять і стали важливішими за будь-які овації? Яких настанов ти дотримуєшся сама і наполягатимеш, щоб їх дотримувався твій син, онуки?

– Тато не робив мені настанов. Він не вчив, як правильно жити. Він просто казав: "Все буде добренько". І в дитинстві це звучить як щось дуже просте. А потім проходить час і ти розумієш, що це була найбільша підтримка, яку тільки можна дати. Бо це не про обставини. Це про відчуття, що ти впораєшся.

Я ловлю себе на тому, що іноді кажу це синові. І думаю: якщо він виросте з цим відчуттям, що навіть у складні моменти "буде добренько", значить, що ти вже зробив щось правильно.

– За тобою міцно закріплений статус однієї з найвеселіших співачок. Хто з батьків більше вплинув на твоє почуття гумору?

– Обидва. Я просто росла серед людей, які вміли посміхнутися там, де інші вже нервують. І довго думала, що це легкість. Типу нам просто пощастило з характером. Потім подорослішала і зрозуміла, що це зовсім не про легкість. Це про витримку.

Пожартувати, коли все добре - це талант. А от не зірватися, не зламатися і ще знайти в собі місце для усмішки, коли непросто - це вже внутрішня сила. І я дуже вдячна, що виросла саме в такій атмосфері. Бо це те, що тримає, коли вже нічого не тримає.

Оля Цибульська розповіла про родинний гумор (фото: пресслужба співачки)

– Як змінилися твої стосунки з мамою після того, як ти сама стала матір'ю? Що ти нарешті їй "пробачила"?

– Мені нема що пробачати мамі. Це смішно мати образу на Богиню, яка дала тобі життя. Швидше, я нарешті подорослішала і перестала дивитися на мам тільки з позиції дитини.

Я вперше побачила в мамі людину. Не тільки маму, яка "повинна бути правильною", а жінку, яка просто жила, як відчувала. Яка так само, як я сьогодні, боялась, сумнівалась, втомлювалась і все одно любила.

Коли сама стала мамою, я дуже чітко відчула: більшість речей робляться неідеально, але вони завжди робляться з безумовної любові. І я сповнена вдячності і любові.

– До речі, про дітей. Нестор не просить вас братика чи сестричку?

– Просить. Але з нюансами… Каже, що від іншого тата. Бо цей його. Поки що він не дуже в захваті ділитися любов’ю і увагою . А я… я десь посередині. Хочу, але трохи боюсь. Тому, живемо в режимі "поживемо - побачимо". Бусько, прилітай!

– Що б ти хотіла сказати жінкам, які зараз тебе читають або прийдуть на твій концерт?

– Дівчата, життя - це не репетиція. І якщо серце вже тихо шепоче “хочу” - краще почути його одразу, ніж колись шкодувати. На моїх концертах ми про це. Про сміливість відчути себе. Бути ненормальною, але собою. Живою. Справжньою. Приходьте. Я чекаю. Цьом.

Оля Цибульська про можливість поповнення в родині (фото: пресслужба співачки)

Яким був концерт в Жовтневому палаці

Шоу поєднало масштабну сценографію, сучасні світлові рішення та інтерактив із глядачами. Атмосфера в залі змінювалася від щирого сміху до зворушливих моментів - багато людей не стримували сліз.

Цибульська активно спілкувалася з публікою. Вона жартувала про вік, стосунки та жіночі історії, а також дотепно згадувала колег по сцені - Білик, Полякову, Огнєвич та TAYANNA, що викликало хвилі сміху в залі.

Під час концерту співачка згадала тата, який помер у грудні минулого року, прочитала власні вірші та подякувала мамі за віру, безумовну любов та підтримку.

На глядачів також чекали зіркові гості. До Цибульської на сцені приєднували Віктор Павлік, Михайло Хома та DISCOMAN. У залі також були присутні Павло Зібров, телеведуча Надя Матвєєва, SKYLERR, Монро, Анатоліч та YULA і багато інших.