Українське військо за добу може вистрілювати щоденно близько 2 тисячі боєприпасів, тоді як окупаційне - вп'ятеро більше. Тим часом головний союзник України - США продовжують нарощувати своє виробництво, але що стосується Росії, то їй складно вийти на більшу потужність через санкційні обмеження.
Про те, що з виробництвом снарядів в України та РФ та чи можна порівнювати потенціал Заходу з країною агресором - пояснив військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко.
Росії треба відкривати нові лінії виробництва і нове обладнання, зокрема станки, щоб збільшити виготовлення боєприпасів. Але в них усі потужності залишилися ще з часів Союзу, а сучасне обладнання через санкції вони отримувати не можуть. Тому стрімко розширити виробництво з 1,7 мільйона на рік до умовно 3 мільйонів для них неможливо. 1,7 мільйона, який вони виготовляють на сьогодні, дозволяє противнику забезпечувати 4,5 тисячі пострілів на добу. Цього їм, вочевидь, недостатньо.
Крім того, ворогу заважає масштабувати виробництво недостатня кількість виробництва порохів у самій Росії. Вони отримують від Казахстану і Узбекистану бавовняну целюлозу, яка використовується для виробництва вибухових речовин - порохів. Також Росія намагається отримати порохи від Китаю.
Москва зараз насамперед робить ставку на Іран та КНДР, щоби покривати свою потребу у боєприпасах. Але варто підкреслити, що Північна Корея десятки років ні з ким не воювала. В неї є виробництво, але воно йде на накопичення. Тому вона може дозволити передавати снаряди іншій країні, але і її запаси не є невичерпні.
Крім того, їхній ВПК працює не ідеально - навіть не на рівні Росії. У російських провоєнних пабліках є чимало скарг та критики від їхніх артилеристів на північнокорейські боєприпаси. Наприклад, що в них менша точність і дальність. У них різного типу порохи, вони не дотримуються вимог якісного виробництва і зберігання цих снарядів. Якщо говорити про боєприпаси 152 калібру, то вони виявляються і 152.2 мм чи 152.4 мм. Тобто снаряд з однієї й тієї ж партії може мати такі відхилення. Це все, своєю чергою, впливає на якість пострілів, збільшує ризик розриву стволів або невідпрацювання самого боєприпасу.
У Міністерстві оборони Південної Кореї повідомили, що Пхеньян нібито передав Москві 5 тисяч контейнерів. І вони нарахували майже півтора мільйона снарядів 152 мм калібру і 400 тисяч 122 мм калібру. Хоча насправді є інформація про передачу тисячі контейнерів з різною номенклатурою, зокрема ця інформація підтверджувалась розвідкою США.
Тисяча контейнерів 152 калібру - це приблизно 200-300 тисяч пострілів. Якщо ми говоримо про інші калібри, наприклад, 122 мм - там може бути більше. Якщо говорити про 122 мм реактивні снаряди - то значно менше. Якби Росії відправили саме мільйон снарядів, то вона б зараз здійснювала зовсім іншої інтенсивності обстріли. Натомість зараз вона робить у середньому 10 тисяч пострілів на добу. У нас зараз рівень упав до 2 тисяч - ми вимушені максимально економити снаряди.
До початку повномасштабного вторгнення американці виготовляли близько 10 тисяч пострілів на місяць. Зараз - майже 30 тисяч. Отже, за два роки вони збільшили виробництво втричі й мають за мету робити ще більше, близько 100 тисяч. Головне - що вони справді можуть цього досягти, як і Європа.
Тоді як у Росії можливостей для такого нарощування немає - вона не може за два роки збільшити виробництво втричі. З 2022 року вона його збільшила не в рази загально від своїх потужностей. Москва нарощувала це виробництво згідно з їхніми потужностями. Їхні потужності становили 1,7 мільйона ще після розпаду Союзу, просто щороку вони не виробляли таку кількість снарядів. Вони випускали по 600-650 тисяч, але межа - це 1,7 мільйона. Тоді як у країн Заходу цієї максимальної стелі немає - вони можуть збільшувати й надалі.
Великий крок вперед для нас у тому, що ми все ж змогли розпочати виробництво різної номенклатури боєприпасів. Але те виробництво, яке є в нас, навіть на 10% не задовольняє наших добових потреб. Тому ми цілком і повністю залежні від країн Заходу у цьому питанні. Хоча в перспективі ми можемо розраховувати на те, що після закінчення війни можна бути розширити виробництво. А поки що воно йде як доповнення до загального забезпечення.
Олександр Коваленко для РБК-Україна