Українку з дітьми прихистила родина поляків: як наших громадян приймають в краъны
Історії українських біженців за кордоном схожі в одному – всі виїжджали з дому у страху за своє життя та задля порятунку дітей. Більшість мріють повернутися додому, щойно небезпека мине.
Історію свого "біженства" та мрію повернутися в Україну мешканка Броварів Ірина розповіла TRAVEL РБК-Україна.
Наша співрозмовниця, яка просила не вказувати справжнє ім'я, виїхала зі свого міста 9 березня – з мамою і двома дітьми-підлітками. Вона зважилася евакуюватися лише тоді, коли найближчі села опинилися під окупацією.
Як виїжджали з України, що стало "останньою краплею"?
- 24 лютого прокинулися о 5 ранку від вибухів. З початку війни спускалися у "бомбосховище" лише на одну ніч – у підвалі було дуже холодно. Шукали підвал у такій будівлі, щоб нас могли потім відкопати. Потім ми день і ніч сиділи в коридорі на підлозі - у квартирі на 5 поверсі.
Кожен день я відкладала евакуацію, хоча спакувала необхідні речі в перший день. Розуміла, що з дня на день "відріжуть" шлях до електрички на Київ. Дізналася, що у село за 20 кілометрів зайшли російські танки.
Останньою краплею було, коли на околиці Броварів "бахнуло" так, що я відчула цю хвилю, сидячи в себе в коридорі. Тоді я реально злякалася: що ж буде, якщо вибух станеться біля мого будинку?
Виїжджали з мінімумом речей: боялися, що з великими валізами в поїзд не візьмуть. А в останню мить вдалося виїхати безплатно автобусом, який організували з релігійної організації. Нас завезли до кордону з Польщею. Їхали майже добу, загалом спокійно.
Як вас зустріла Польща?
- Далі від кордону волонтери нас довезли до Хельма, звідки за їхньою порадою ми поїздом поїхали у Лодзь. У пункті рецепційному (для домомоги українським біженцям – ред.) сказала, що нам нема де ночувати. Нас завезли у табір для біженців в Петроків-Трибунальський – у якесь велике приміщення на 500-600 розкладачок.
Там годували, і перший тиждень було досить комфортно – тоді жили не більше 100 людей. Потім стали привозити цілі автобуси біженців, серед них були й цигани. Ми почали через сайти шукати, хто нас прийме з поляків – на сайті uasos.org відгукнулося подружжя зі Щучина. Вони виділили нам дві кімнати у флігелі, де у третій кімнаті проживає їхній працівник.
Як ви влаштувалися: що виявилося платним?
- Загалом практично майже все безплатно – сім-карти дали на вокзалі, весь проїзд у транспорті та поїздах безплатний, харчування було безплатне в центрі для біженців, нам давали можливість взяти одяг (новий або маловживаний), білизну, побутову хімію. Коли приїхали жити в Щучин, то господарі самі возили в магазин, де ми вибирали взуття та одяг, а вони розплачувалися.
Так само вони оплатили наші ліки в аптеці. Хотіли ще продукти нам купувати, але я так не можу – відмовилася. Маю гроші на харчування на кілька місяців. У школі дітям зразу подарували рюкзаки, шкільне приладдя, обіди там безплатні. Ні за житло, ні за комунальні послуги ми не платимо.
Які є виплати для вас у Польщі?
- Після оформлення ідентифікаційного номера PESEL і відкриття банківського рахунку всім прибулим за заявою один раз виплачують по 300 злотих (приблизно 2100 гривень). Окремо дітям до 18 років щомісяця держава платить по 500 злотих (3500 гривень). Тобто нас четверо - одноразово отримаємо 1200 злотих, і ще по 1000 злотих - на двох дітей регулярно.
Чому хочете повернутися, а не залишитися за кордоном?
- Вдома все знайоме, рідні стіни, українська мова. Там було облаштоване життя: робота, навчання як хобі, коло спілкування, у дітей спеціальні гуртки, наприклад, академічного малюнку для подальшого вступу. А в Польщі психіка все сприймає як тимчасове, не бачу тут свого майбутнього. Тим більше, що зараз нема навіть роботи, яка б тут тримала. Для мене складно нічого не робити.
Фото: Парк у Броварах навесні (facebook.com/lesmanakova)
Що зробите в першу чергу, коли повернетеся додому в Україну?
- Якщо приїду зараз, першим ділом подзвоню своєму косметологу і перукарю. За цей час було не до того, щоб дбати про зовнішність. А ще піду по своїм місцям у Броварах – у парк погуляти, по вулицям, просто зустрітися з містом. Ще поїду знов погуляти Києвом.
Нагадаємо, ми писали, які правила безкоштовного проїзду для біженців тепер діють у Польщі.