Кожен українець чітко пам'ятає ранок 24 лютого 2022 року, коли Росія почала повномасштабне вторгнення на нашу землю. А багато хто почув цю шокуючу звістку від Єгора Гордєєва. Він разом у ефірі "Сніданку з 1+1" першим оголосив про початок великої війни.
В інтерв'ю Styler зірковий ведучий "плюсів" розповів, які емоції тоді переповнювали його, як змінилося життя за ці місяці від початку кровопролитної війни, і яке тепер Єгор має ставлення до росіян.
– З чого почався ваш ранок 24 лютого? Кому першому зателефонували/написали, коли почули вибухи?
– Ранок 24 лютого почався зранку 23 лютого. У мене був великий ефір "Твій вечір". Я десь близько 01:30 приїхав додому і в принципі вже не лягав спати. Тому що після ефіру і спілкування з експертами було розуміння і відчуття, що незабаром щось почнеться. І навіть картинки, як це буде.
Але зранку, коли почув 5 вибухів за вікном, було 5 телефонних дзвінків, то всі ці відчуття, які були напередодні, розлетілися вщент. До війни не можна бути готовим.
Найпершою я зателефонував мамі, тому що вона під Києвом живе. Але, на щастя, з іншого боку. Не з того, де наступали на Київ. Я телефонував їй, і у слухавку чув, як летить літак. Цей гуркіт я ніколи не забуду. Я не розумів що це, вона мені потім пояснила. Вона сказала: "Сину, це літак. Він летить наді мною і він летить на Київ".
Єгор Гордєєв з мамою (фото: 1+1)
Ну а далі почалися смс рідним, робочі дзвінки. Мені подзвонила Неля Шовкопляс, я її такою схвильованою ніколи не чув. Мені подзвонила Юлія Жмакіна, це продюсер ранкового мовлення, і сказала швидше їхати на роботу, щоб ми почали ефір. І ми його почали.
– Ви були першим, хто оголосив новину про початок війни, разом з Марічкою Падалко. Що відчували в той момент, коли виходили в ефір?
– Ми почали ефір на 30 хвилин раніше за офіційний час виходу "Сніданок з 1+1" – о 6:00. І я у ті хвилини концентрувався на тому, що приходить звідусіль – новини у Телеграмі, повідомлення від наших кореспондентів. Я розумів, що зараз нас дивляться мільйони людей.
Мільйони людей не знають що відбувається і чекають інформації, пояснень, допомоги. Тоді "вивіз" на адреналіні, і лише за два місяці до мене прийшло усвідомлення, наскільки цей ефір був важливий.
На той момент я розумів, що мені важливо рівно тримати емоції. Мені потрібно було чітко називати речі, як вони називалися на той момент. Я чітко казав про серію диверсій – як це виглядало тоді по всім областям. Вони були синхронні. Давав якомога більше беків того, що може бути. Не називаючи тоді слово війна. Уявіть собі, коли ти почув слово "війна" – що починається.
Я намагався дати усі можливі поради, які почув, спілкуючись з експертами у "Твій вечір" напередодні. Щоб люди якомога більше мали можливість сконцентруватися і захистити своє життя і своїх близьких.
Ти маєш відсторонитися від усіх своїх емоцій, рефлексій в той момент і маєш концентруватися. І цьому навчила наша українська дійсність. Я працював під час Революції Гідності. В цих випадках це суто професійна концентрація. Інакше твоя робота, твій матеріал принесе зайві рефлексії, а не користь, чіткість.
– Вже пройшло більше трьох місяці. Як змінився формат роботи?
– За ці три місяці було кілька форматів, і вони створювались по ходу. З'явився канал Freeдом – російськомовний канал, іншомовлення. На якийсь час зникнув і повернувся "Сніданок з 1+1" на інших каналах – ТЕТ і 2+2, також в Ютубі. Почали повертатися люди, і це вже не та історія, коли ти фактично живеш на каналі й у спортивному костюмі або у тому, що є свіже – виходиш в ефір. Кожен допомагає як може.
Костянтин Грубич, Неля Шовкопляс, Єгор Гордєєв (фото: 1+1)
Якщо порівнювати з першими днями війни, то зараз вже майже повноцінне мовлення здійснюється. Хоча, звичайно, ще рано говорити про щось повноцінне в принципі. Ми намагаємось якомога більше робити точку опори зараз для людей. Тому що є великий загальноукраїнський марафон "Єдині новини" і це велика справа. Він інформує, тримає в курсі. Він необхідний для українців зараз, але у перші дні був життєво важливим. Сигнал міг перериватись, сирени довго не вщухали, люди панікували.
Зараз важливо крім марафону мати ще й інші точки опори, особливо для міст тилових, для людей, котрі повернулись з оточення. Ми робимо документальні фільми, великі історії. Ми хапаємось за все і пояснюємо все, що відбувається. Згадуємо життя до 24 лютого і думаємо про майбутнє. Тому що інакше сил не вистачить у всіх нас.
– Чи повернеться на екрани шоу "Твій день"?
– "Твій день" буде, як і буде життя, хоч війна і внесла свої корективи. Зруйновані наші плани, але не мрії. Ми обов’язково повернемось чавити з лимонів лимонад після перемоги України! З новим відчуттям реальності.
Неля Шовкопляс, Єгор Гордєєв і Людмила Барбір (фото: 1+1)
– Ваші рідні тут, в Україні? Як вони? Не думали виїхати?
– Мої всі рідні тут, ніхто не виїхав. Мало того – моя мама як жила вдома, під Києвом, так і живе зараз. Моя мама не захотіла їхати. Все сталося як сталося, і це добре. Це її точка опори, і їй морально важко її полишати.
– Є родичі, знайомі в Росії? Як вони відреагували на те, що їхня країна почала війну проти України, бомбить міста і мирних людей?
– У мене багато знайомих в Росії. Більшість з тих, кого я добре знав, мені в перший день написали смс про те, що їм страшенно соромно і вони не знають як їм жити далі. І не можуть жити в "гітлерівській країні". Різними словами, але однаковий сенс.
Я не пам'ятаю, як реагував на це. Відверто кажучи, на той момент мені це було не так важливо.
Але зараз, згадуючи це момент, я розумію, що це теж була якась така історія – що не тільки тотальна пітьма там є. Як не крути, але це частина нашого життя, цих людей ти пам'ятаєш. Завжди боляче викреслювати людей з будь-яких причин.
– Ви нещодавно в ефірі провели інформаційну кампанію разом з Європейським союзом та Міжнародною організацією з міграції. Чому це зараз важливо?
– Маємо багато історій від наших глядачів. Хтось рятується від російського вторгнення у більш безпечних регіонах України, хтось виїхав чи збирається виїжджати за кордон. Для більшості це зараз головний вибір життя. Є багато людей, готових допомогти, але, на жаль, є ті, хто хоче скористатися вашою розгубленістю, щоб ошукати, експлуатувати, завдати шкоди. Це реальна небезпека зараз.
Ми з Людою Барбір і "Сніданок з 1+1" підтримали всеукраїнську комунікаційну кампанію ЄС і МОМ для запобігання торгівлі людьми під час війни, три тижні в ефірі й наших соцмережах розповідали українцям про 5 маркерів безпеки. Цикл сюжетів з історіями людей, які на щастя, змогли попередити шахрайство щодо себе та своїх близьких під час вимушеної міграції у зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну та прикладні поради, як убезпечити себе та рідних. А ще на зв’язку з нами в ефірі був заступник голови представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло. Це дуже круто.
5 маркерів безпеки
Де б ви не були, ви будете у безпеці, якщо перевірятимете всього кілька ключових маркерів. А якщо є сумніви – завжди можна зателефонувати 527, це безкоштовна гаряча лінія з консультування мігрантів. Інколи один такий телефонний дзвінок до експертів може врятувати життя.
Єгор Гордєєв і Людмила Барбір (фото: 1+1)
– Ви перейнялись історією Бородянського психоневрологічного інтернату з геріатричним відділенням. Кілька разів їздили туди, привозили допомогу. Чим він так вразив вас?
– Нещодавно, до речі, знову зв'язувались з директоркою інтернату, Мариною Ганіцькою. Вона намагається повернути всіх своїх підопічних з різних куточків України. Вони опинились так далеко, бо евакуювались. Зараз це важко робити, але ми допомагаємо – їм потрібні були базові речі для комфортного проживання. Ми їх привезли разом з нашим благодійним фондом "Ти не один" – 5 пральних і 2 сушильні машини, 80 матраців, подушок, ковдр, 30 комплектів нової постільної білизни, засоби гігієни (зубні пасти, шампуні, мило, антисептики), їжу (картопля, крупи, консерви, молоко, солодощі).
Єгор Гордєєв та Марина Ганіцька (фото: 1+1)
Частину допомоги (техніку, подушки, ковдри, постільну білизну) придбано коштом єдиного збору Ukraine SOS (https://dobro.ua/project/Ukraine_sos/donors/), інше (матраци, частину подушок і ковдр, засоби гігієни) – передано гуманітарним вантажем від Благодійного фонду "Тернопіль" на прохання Лідії Таран, а їжу та продукти, що не псуються, вдалося зібрати завдяки старанням Соломії Вітвіцької. Загалом три великі буси.
Плануємо влаштувати концерт для підопічних і привезти ще партію допомоги. Її збирає Іванна Онуфрійчук у Швейцарії у своєму пункті прийому гуманітарної допомоги для України.
Телеведучі допомогли Бородянському психоневрологічному інтернату (фото: 1+1)
Історія Бородянського інтернату – це історія людей, яка вражає і в мирний час. Пані Марина могла обрати будь-який інший варіант, і ніхто б її не осудив за це. Вона жила на іншому боці Київської області, у неї родина, але вона поїхала до своїх вихованців, які вже на той час були сильно налякані, втікали. Поїхала через обстріли, страх. Але вона прийшла до них і всіх зібрала до купи.
У цих людей більше нікого немає, як правило. І вони не можуть за себе постояти. На території інтернату жили кадирівці, які зіпсували і покрали майже все… Увесь час окупації пацієнти, персонал, мирні люди тут перебували в повній ізоляції. Їжу готували на вогнищі, воду набирали у ставку.
Жива історія цінностей, заради яких ми гуртуємось зараз. Цінність прийняття всіх. Цінність життя. Пані Марина захищала своїх аж до евакуації, і зараз вона з персоналом приводить до ладу інтернат, аби підопічні повернулись. Це історія навіть не про війну, а про майбутнє. Просто на війні ця історія стала показовою.
– Як жити і знаходити сили під час війни? Де шукати точки опори?
– Це дуже індивідуальний момент. Їх знаходити складно, тому що адреналін вже спав, і далі починається затяжна стадія. Я собі порадив і всім раджу пригадати свої довоєнні звички, способи відновлення енергії. Хтось багато ходив або займався спортом. Хтось медитував, читав, співав, просто говорив з близькими. Спробуйте повернути це. Можливість можна знайти у будь-якому форматі – наприклад, спортзал замінити зарядкою. Я багато ходжу пішки і намагаюсь робити це хоча б годину на день – споглядати, дихати, думати. І мене це рятує.
Точки опори насправді повсюди. Їх просто треба шукати, не боятися їх мацати. Нам сили ще знадобляться для відновлення. Повертайте свої точки опори. Шукайте їх. Не витрачайте свою енергію, життєві сили на зайві рефлексії. Глядачі – наша точка опори. А ми щоранку робимо все, щоб бути їхньою.