Мама, відкривай двері! Ми тікаємо! Багатодітна сім'я провела в окупації під Києвом три тижні

Тетяна Гуменюк разом з чоловіком і чотирма дітьми опинилася в окупації росіянами в селі Любимівка Вишгородського району. Вони залишалися вдома і сподівалися, що ворожі танки й БТРи до них не доїдуть. Але їм не пощастило і до них у двір в'їхав БМП.

"Ми вийшли з чоловіком. Найменший почав плакати. Я кажу: "Хлопці, можна хоча б, щоб один зайшов (їх було четверо) – дитина плаче. У відповідь:" не бійся, хлопчик, ми нікого не будемо вбивати", - згадує Тетяна.

У всієї родини окупанти перевірили телефони та пішли. Після обходу всієї вулиці, знову повернулися до них і почали розпитувати про місцевих жителів. У сусідів намагалися забрати старшого сина.

"Там хлопчикові 19 років, прийшли та сказали:" Ти нам не подобаєшся, ти підеш з нами. Вийшла його мама, каже: "Як він піде з вами?" - "А чому йому 19 років, і він не захищає Батьківщину? Я ось захищаю", - описала ситуацію жінка.

Російського окупанта запитали: "Яку Батьківщину захищаєш у нашому дворі?". Родичі хлопця почали морально тиснути на окупантів і ті вирішили нікого не забирати.

По сусідньому Димеру часто били, а над Любимівкою літали бомбардувальники, які скидали бомби на Київ. Тетяна з дітьми сиділа в погребі - почула, що в сусідньому селі окупанти просто кидали гранати в кожен двір. Вночі вони всією сім'єю спали на одному ліжку в кімнаті без вікон. А діти постійно прокидалися від страху.

"У Димері були бої постійно, хата так підстрибувала, що малюк сказав:"Зараз, мамо, і будинок розвалиться". Середній син днем начебто спокійний, але всю ніч спить-спить, потім сяде: "Мамо, відкривай двері! Мама, тікаємо! Мама, біжимо!"- згадує Тетяна.

Бігти їм було ні на чому, свого автомобіля в сім'ї немає. Через три тижні їм і сусідам вдалося домовитися з водієм шкільного автобуса, щоб той вивіз людей.

Вони рушили колоною з кількома машинами, оскільки чули, що самотні машини просто розстрілюють. На блокпості домовилися з окупантами, щоб з автобуса не виводили дітей - тільки дорослих.

"Нас було 28 осіб. Люди сиділи на сумках, тільки щоб виїхати. У Демидові як стояли - там обстріли велися постійно. До тих пір, поки вони не сказали, що зараз буде зелений коридор пів години. Тоді трохи притихло, буквально на 20 хвилин, навіть не було пів години, ми тільки встигли перебігти", - пояснила жінка.

Тетяна разом з дітьми виїхала до родичів в Івано-Франківську область. Її чоловік залишився в Любимівці й був удома весь період окупації.