Ірина Білик поділилася історією співробітниці драмтеатру з Маріуполя

Євгенія багато років працювала у драматичному театрі та була там із своєю родиною під час бомбардування, яке знищило театр разом із людьми.

"У перші ж дні війни вона з чоловіком та донькою пішла до бомбосховища театру. Пішла працювати: допомагала розміщувати людей, яких ставало дедалі більше. Після однієї з невдалих спроб евакуації у театрі залишилося близько 500 осіб. Серед них - багато маленьких дітей", - розповідає Ірина Білик.

Одного дня до Євгенії підійшов помічник та подав ідею: щоб більше убезпечити мешканців театру, треба написати ззовні, що там є діти. Знайшли фарбу - та наступного дня з обох боків театру з’явився напис "ДІТИ". Не вірили, що до Драмтеатру щось прилетить, адже все місто знало, як багато там людей.

Але 16 березня Драматичного театру не стало. Євгенію та її чоловіка засипало уламками - він відкопав їх обох. Покручене залізо, троси, пил та дим на сцені, перелякані люди, крики: так Євгенія описує театр, який побачила після бомбардування. У бомбосховищі вони з чоловіком відшукали свою доньку. Наступного дня родина виїхала з Маріуполя.

Історія Євгенії стала частиною архіву музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова - це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які стали свідками або жертвами війни. Архів Музею налічує вже понад 25 000 унікальних, живих історій.

Як амбасадор музею "Голоси мирних", Ірина Білик закликала співвітчизників розповідати про пережите - заради того, щоби жодна історія не перетворилася на суху статистику.

Поділитися історією можна так:

- напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;

- скористайтеся чат-ботом @civilvoicesmuseum_bot у Telegram;

- відвідайте портал музею (https://civilvoicesmuseum.org/) та натисніть "Розповісти історію" праворуч зверху;

- зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001.