Держдума РФ звернулася до Володимира Путіна із закликом визнати незалежність "ЛДНР". У чому сенс такого звернення і як ситуація може розвиватися далі – у матеріалі РБК-Україна.
Держдума Росії на засіданні 15 лютого впевненою більшістю голосів звернулася до Путіна з проханням розглянути питання про визнання Росією т.зв. "ЛДНР" в якості "самостійних, суверенних і незалежних держав".
Через кілька годин на спільному брифінгу з німецьким канцлером Олафом Шольцом Володимир Путін пообіцяв "зробити все для вирішення проблеми Донбасу". Але при цьому глава Кремля закликав все ж спиратися на Мінські угоди, яким будь-яке визнання т.зв. "ЛДНР" прямо суперечить. Тим самим Москва залишає собі простір для маневру.
Питання про "визнання" донбаських псевдореспублік піднімалося ще з весни 2014 року, із самого початку російської агресії. Але при цьому мова зазвичай йшла про повторення кримського сценарію, тобто не про "незалежність", а про формальне "приєднання" цих територій до РФ.
Втім, російська влада на цей крок так і не пішла, незважаючи на регулярні заклики як з боку лідерів бойовиків, так і власних депутатів і телепропагандистів. Позиція Москви всі ці роки була підкреслено розмитою і суперечливою. З одного боку, однозначного " ні "на питання про перспективи інкорпорації ОРДЛО до складу Росії всі намагалися уникати, підкреслюючи роль Донбасу як невід'ємної частини "русского мира".
З іншого боку, з 2014 року РФ робила ставку на те, щоб змусити Україну виконати Мінські угоди, природно, в їх російському трактуванні. А суть "Мінська", якщо винести за дужки питання проведення там виборів, передачі контролю за кордоном тощо, зводиться до того, що ОРДЛО – це частина України. А ніякі не окремі "республіки" (в Мінських угодах такої термінології немає взагалі), і тим більше, не частина Росії.
При цьому за останні роки російська влада цілеспрямовано працювала на розрив зв'язків ОРДЛО з "великою Україною", роздаючи там паспорти з двоголовим орлом, штучно ускладнюючи проїзд через лінію обмеження і закриваючи КПВВ, обриваючи культурні, економічні та міжлюдські зв'язки між вільною і окупованою територією.
Але публічно російські офіційні особи підкреслювали, що війна на Донбасі є "внутрішньоукраїнським конфліктом" і заперечували свою в ньому участь. При цьому позиціонуючи Донецьк і Луганськ в якості повноправних суб'єктів того, що відбувається.
Російські військові під час окупації Криму в 2014 році (Фото: Dan Kitwood / Getty Images)
В останні тижні вимоги Москви до Києва, по суті, взагалі звелися до одного головного пункту: прямих переговорів з бойовиками, предмет яких – порядок повернення ОРДЛО під контроль України. Формальне ж визнання "незалежності" донбаських утворень, безумовно, означатиме зміну звичної російської парадигми.
Те, що це питання актуалізувалося зараз, на піку ескалації навколо України, звичайно, не випадковість. На думку представника України в Тристоронній контактній групі Сергія Гармаша, таким чином Росія підвищує ставки на дипломатичному фронті, переконавшись, що військовий тиск на Україну їй може обійтися занадто дорого.
"Для того, щоб Путін визнав т.зв." ЛДНР", голосування Держдуми не потрібно, вистачить його указу. Отже, якщо був влаштований цей спектакль, то він носив саме публічну, демонстративну мету тиску на нас і наших західних партнерів", – сказав Гармаш в коментарі РБК-Україна.
Цей тиск може мати кілька цілей. У випадку із Заходом – отримання якихось гарантій того, що Україна в осяжній перспективі не вступить в НАТО, хоч і явно не закріплених в будь-яких документах. При цьому апетити господаря Кремля в цьому плані зростають.
Західні лідери, зокрема канцлер Шольц, протягом останнього часу вже неодноразово підкреслювали, з різним ступенем прямоти: вступ України до Альянсу зараз не на порядку денному (при цьому, звичайно, роблячи застереження, що в принципі ніхто закривати двері перед Україною не збирається). Однак Путін прямо заявляє, що така відстрочка Росію не влаштовує, і питання євроатлантичної інтеграції України все одно "треба вирішувати зараз".
У випадку з Україною мета тиску теж цілком очевидна – все-таки змусити Київ йти на виконання Мінських угод на російських умовах, в першу чергу.
"Тоді Путін виступить з позиції, що т.зв. "ЛДНР" отримали суб'єктність, а Росія перемогла, змусивши Україну виконувати політичну частину "Мінська", через прямий діалог з Донецьком і Луганськом", – сказала виданню аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" Марія Золкіна.
Якщо ж Володимир Путін зважиться на формальне визнання "незалежності" т. зв. "ЛДНР", далі можливі відразу кілька варіантів. Але один безумовний наслідок такого кроку неминучий – Мінські угоди де-факто припинять своє існування.
"Якщо Путін підпише указ, це означає вихід РФ з "Мінська", хоча вона і так не визнає себе стороною конфлікту. Це припинення мінського дипломатичного процесу, зняття з України дамоклова меча Мінських угод. Поки вони не працюють – вони вигідніші Україні. Коли будуть працювати, то вигідні РФ. І якщо Путін подумає, що вони ніколи так і не запрацюють, то він може піти на такий варіант", – сказав РБК-Україна Сергій Гармаш.
Але поки що, на його думку, більш вірогідний все ж варіант, при якому указ про визнання т.зв. "ЛДНР" полежить в столі у Путіна, і він як і раніше буде схиляти Україну до виконання Мінських угод в трактуванні Москви.
Путін під час зустрічі з президентом США Джо Байденом (Фото: Getty Images)
Інший реальний наслідок сценарію з визнанням псевдореспублік – активізація бойових дій на Донбасі. "РФ може прийняти рішення про активізацію гібридної агресії проти України, ключова частина якої, у військовому плані, буде на окупованому Донбасі. Там є вся логістика, ресурси, паливо, система поставок, шпиталі. Єдине, чого там немає – офіційної присутності російських регулярних військ", – сказала виданню Марія Золкіна.
У такому випадку події можуть розвиватися наступним чином: почнуться реальні бойові дії, які номінально як і раніше будуть вести армії т.зв. "ЛДНР", потім Росія визнає їх "незалежність", буде укладений якийсь "оборонний союз" – або навіть без нього росіяни вже офіційно заведуть на Донбас свої війська.
Альтернативні, але аналогічні по суті варіанти – входження на Донбас офіційного російського контингенту під гаслами "захисту російських громадян" або "миротворців" Росії чи ОДКБ.
Формальна причина для активізації бойових дій з боку бойовиків також є. Адже ще з 2014 року вони претендують на контроль за всією територією Донецької та Луганської областей, за фактом же контролюють лише близько третини. Тому тут багато чого буде залежати від того, в яких територіальних рамках Кремль визнає їх "незалежність".
Це, до речі, відрізняє ситуацію на Донбасі від іншого прикладу російської агресії на пострадянському просторі – окупації Абхазії та Південної Осетії. Окупаційні адміністрації обох цих територій, "незалежність" яких РФ визнала ще в 2008 році, загалом контролюють приблизно ті ж території, на які формально претендують.
Втім, під час російсько-грузинської війни 2008 року це не завадило російським військам на деякий час окупувати і грузинські землі, що лежать далеко за межами Південної Осетії.
Як далеко російська влада може зайти в реалізації своїх імперських планів у разі визнання "незалежності" т. зв. "ЛДНР", невідомо. У публічних виступах Путіна історичні питання, в першу чергу, пов'язані з розпадом СРСР, займають все більше місця.
Як повідомляли джерела Reuters, левову частку недавньої зустрічі з французьким президентом Еммануелем Макроном президент РФ знову-таки присвятив питанням історії. Тому цілком можлива і його спроба відтворити СРСР, нехай і в явно карикатурній формі: у складі РФ, т.зв. "ЛДНР", можливо, Білорусі, опціонально – Абхазії, Південної Осетії тощо, і, звичайно, "продати" все це російській публіці під виглядом грандіозної історичної перемоги, а себе представити в якості "збирача радянських/російських земель".
Акція протесту в Києві проти політики Путіна (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Звичайно, в якому б форматі не відбувалося таке "збирання", під виглядом "захисту російськомовних" або з використанням "миротворців", з "референдумами" або без, суть процесу залишиться незмінною – і ті ж т.зв. "ЛДНР" всім світом визнаватимуться територією України, незаконно окупованою Російською Федерацією.
Якщо мова буде йти тільки про дипломатичні кроки, без масштабних вторгнень і подібних силових дій, для Москви це може пройти порівняно безболісно. Принаймні, в історії з Абхазією і Південною Осетією визнання їх "незалежності" не призвело ні до яких санкцій Заходу.
Втім, і відносини між РФ та цивілізованим світом зараз набагато більш напружені, ніж тринадцять з половиною років тому, і сама Росія з тих пір встигла незліченну кількість разів порушити міжнародне право.
Як зазначив у розмові з РБК-Україна екс-представник України в Тристоронній контактній групі в Мінську Роман Безсмертний, в цій історії мова йде все-таки про тактичний крок, а не про реалізацію якихось імперських планів Кремля. І у Росії зараз треба було б активно питати: незалежність т.зв. "ЛНДР" від кого саме вони збираються визнавати, чи будуть ці території далі включатися до складу РФ чи ні і так далі.
"Це тактичний інструмент, на який Київ повинен правильно відреагувати, працювати з Парижем, Берліном, Брюсселем, створювати аргументацію, щоб потім сказати: ось, ви бачите, Росія ж абсолютно недоговороздатна, порушує всі домовленості. І все, тоді ми ставимо крапку в цьому процесі (переговорів, - ред.)", – зазначив Безсмертний.
Втім, поки що, принаймні в найближчі дні, тиск на Україну явно буде зростати. У спробі все ж схилити Київ до виконання Мінських угод на невигідних умовах Москва дістає свої останні козирі.