Виставити виховні орієнтири - функція держави. Про це у своєму блозі заявив лідер громадського руху "Український вибір" Віктор Медведчук.
У вересні світ, а разом з ним і Україна, відзначив Міжнародний день грамотності. На щастя, у нас поки є для цього підстави. Хоча багато хто зі мною і не погодиться, проте на масову неписьменність нашій країні поки гріх скаржитися. В Україні поставлено досить високий стандарт: середня освіта доступно і обов'язково для всіх, більшість вчиться і далі. Тим часом у світі менше ніж 50 країн забезпечують своїм громадянам доступ хоча б до початкової освіти. Так що у нас все не так погано хоча б з грамотністю.
Мовна проблема, на жаль, вносить свою лепту. Діти кажуть у школі на одній мові, думають на іншому, що, зрозуміло, впливає на ККД засвоєння знань. Але це, звичайно, не шкільна, а політична проблема. Вже точно не можна звинувачувати в цьому людей, за копійчані зарплати виконують відповідальну, важку і - будемо відверті - невдячну роботу вчителя. І непогано виконують. Сьогодні в Україні людина, що не вміє читати і писати, це екзотика, готовий сюжет для телевізійної сенсації. Куди сумніше ситуація в тій сфері "виробництва" нової людини, яка не може спертися на формалізовану шкільну програму. Я кажу про виховання.
Сказати, яку людину ми хочемо отримати в результаті виховного процесу, сьогодні можуть у кращому випадку батьки. І то не всі, а, швидше, меншість. Між тим виставити виховні орієнтири - це функція держави. Того самого, яке сьогодні обмежується в школі вимогами зазубрити слова національного гімну і прослухати помірна кількість нотацій про те, що таке добре, а що таке погано. Але це для галочки. А основним інструментом, який невпинно працює над формуванням підростаючого покоління, залишається реальність: телебачення, вулиця, соціальне середовище і море інформації в глобальній Мережі.
Дивна річ. З одного боку, влада активно працює з громадською думкою, кидає чималі кошти на політтехнологічні маніпуляції і спеціально створює різні партії, але при цьому думка, що громадянина можна і потрібно виховувати, чомусь не приходить в голову. Це, до речі, видає в більшості наших "правителів" тимчасових, після яких хоч потоп.
Наша попередня, тобто радянська система була куди последовательней - і в хорошому, і в поганому сенсі цього слова. Ідеал морального, інтелектуального та фізичного вигляду громадянина задавався зверху. В принципі, це правильно. Дітям, а нерідко і дорослим, потрібні приклади для наслідування, несуперечливі системи переконань і поглядів на світ, які транслюються через літературу, кіно, підмостки театру та естради, газетні смуги і промови з трибун. Любителям же США і Європи теж варто звернути увагу, скільки ресурсів там кидають на пропаганду "американського способу життя" або горезвісної толерантності. Між іншим, не тільки на своїй території. І це ще один привід замислитися.