Повітряний фронт. Як Україна збиває російські ракети і чому у нас немає ПРО

Система ППО України показала досить високу ефективність у відбитті російських ракет. Однак деякі цілі їй не під силу. Як працює наша система ППО і чим вона відрізняється від ПРО – в матеріалі РБК-Україна.

Росія від початку повномасштабної війни вже випустила по Україні понад три тисячі найрізноманітніших ракет. Сотні з них полетіли на нашу територію 24 лютого. Тоді першою мішенню агресора були об'єкти Повітряних сил – радіолокаційні станції, місця дислокації наших зенітних ракетних комплексів і військові аеродроми.

Так у Кремлі розраховували взяти під контроль наш повітряний простір. Роспропаганда повторювала, що знищила всю нашу авіацію і "ППО" ще в перший день "спецоперації", але в реальності цього не сталося. Буквально перед першими ударами агресора командування Повітряних сил ЗСУ перевело техніку на нові запасні позиції.

"Це стосується і літальних апаратів, і наземної техніки. І невдовзі після вторгнення Повітряні cили почали ефективно вражати ворожі цілі – по 10-15 щодня. Якби їхня авіація знищила наші Повітряні сили та взяла під контроль весь наш повітряний простір – це був би прямий шлях до поразки", – каже РБК-Україна спікер командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

За його словами, в Україні зараз організована унікальна система протиповітряної оборони. Але навіть незважаючи на спритність і вмілість наших захисників, нашій системі ППО не під силу ліквідувати всі ворожі ракети.

Як працює наша ППО

ППО зазвичай асоціюється у нас з "хлопками", які чутні після того, як наші війська намагаються збити ракету противника. Однак система протиповітряної оборони – це не просто один ЗРК. Це і справді ціла система, яка складається з декількох компонентів: радіотехнічних військ, зенітних ракетних військ і авіації (в нашому випадку це радянські винищувачі МіГ-29 і Су-27).

Як вона влаштована? Радіотехнічні війська моніторять небо за допомогою радіолокаційних систем, які розташовані по всій території країни. Це, по суті, очі Повітряних сил. Вони бачать цілі над територією України і далеко за її межами на сотні кілометрів. Радіотехнічні підрозділи фіксують повітряну ціль – точку на радарі, відстежують і аналізують її характеристики. Після чого віддається указ про її знищення і включаються тривоги.

Далі за справу беруться зенітні ракетні війська і авіація. Ворожий об'єкт повинен ще потрапити в радар самої пускової установки, яка буде його збивати. І коли ракета вже в зоні ураження, її знищують однією або двома протиракетами. Як правило, випускають дві, щоби ймовірність попадання була вищою, пояснив Ігнат.

"Можна збити крилату ракети і з винищувача. У нас був десяток таких випадків. Але для наших радянських винищувачів це складно. Офіцери бойового управління мають вивести винищувач на цю ракету, бо на своїх радарах він її не бачить. Йому фактично треба встановити візуальний контакт із ціллю і випустити по ній ракету", – каже речник командування Повітряних сил.

Чому нам не вдається збивати всі ракети

Нашим захисникам не вдається збивати всі види ракет, які агресор запускає по українській території. І навряд чи б це вдалося будь-якій іншій навіть найпрогресивнішій країні, якби вона зіткнулася з такою масованою атакою. Начальник Київської міської військової адміністрації генерал-майор Микола Жирнов заявив, що протиповітряна оборона України збиває в середньому від 50 до 70% ворожих ракет.

Основні проблеми нашої системи ППО – це особливість тих ракет, що застосовує Росія, і відсутність в нашому арсеналі сучасних засобів з далеким радіусом дії.

ЗРК С-300 (фото: командування Повітряних сил ЗСУ)

"Проти стратегічних ракетних пусків працюють ЗРК С-300, С-200, БУК-М1, ТОР, ОСА. У ближній зоні у нас уже достатньо західної зброї – це, зокрема, переносні зенітно-ракетні комплекси Stinger і Starstreak", – сказав військовий експерт, полковник Петро Черник.

Два основних зенітних ракетних комплекси, які є на озброєнні Повітряних сил – С-300 і БУК-М1 – розроблялися ще в 70-х роках минулого століття. Вони досить обмежені в дальності ураження мішеней. Та ж ситуація з авіацією: найновіший винищувач у нашому арсеналі – Су-27 – 1991 року.

"Сьогодні Росія протистоїть нам літаками і комплексами, які розроблялися вже в 2000-2010-х роках. А деякі ракети – в 2015-2018 роках. Тому ми ніби воюємо не дуже новим пістолетом проти автомата", – пояснив Ігнат.

Другий нюанс: наша система протиповітряної оборони призначена для боротьби з аеродинамічними цілями – літаками, вертольотами, БПЛА, а також крилатими ракетами.

"Незважаючи на назву, крилаті ракети конструктивно і за профілем польоту більше схожі на літаки, ніж на ракети в традиційному сенсі. Відповідно, методи і засоби боротьби з ними схожі до тих, які використовуються проти літаків", – каже експерт Українського мілітарного центру Юрій Збанацький.

Повітряним силам простіше перехоплювати такі крилаті ракети, як "Калібри", Х-101, X-555, а також керовані авіаційні ракети Х-59. Але з огляду на те, що у нас на озброєнні досить стара техніка, наша система ППО не може справлятися з усіма ракетами.

Наприклад, Повітряним силам досить складно вражати протикорабельні крилаті ракети Х-22. Також вкрай важко перехоплювати протикорабельні ракети "Онікс" з "Бастіону" і X-35, які випускають з комплексу "Бал".

"Надзвукові ракети Х-22 та "Онікс" через високу швидкість залишають мінімум часу для реагування. Весь підльотний час від пуску до прильоту складає близько 5 хвилин. Крім того, більшість польоту проходить на висотах, що перевищують можливості наших ЗРК, ракета пікірує вже на підході до цілі", – пояснив Збанацький.

Найпроблемніші зараз для України – балістичні ракети. Це насамперед російські "Іскандери-м" і "Точка-У". Їх важко виявити і вкрай складно збити. Вони стрімко злітають вгору, піднімаючись над атмосферою, а потім з величезною швидкістю падають на землю. Для захисту від цих цілей потрібні спеціальні системи, призначені для протидії балістичним ракетам.

Російський ОТРК "Іскандер" (фото: Armyinform)

Також дуже складно вражати і виявляти гіперзвукові ракети типу "Кинджал", що мають балістичну траєкторію. І третя проблема, від якої страждають українські міста – це артилерійські снаряди і реактивні системи залпового вогню. Українська система ППО проти них безсила. У теорії виходом могла би стати система протиракетної оборони. Однак і в разі існуючих у світі ПРО є свої нюанси.

Що таке ПРО і чим вона відрізняється від ППО

Система ПРО – це також ціла організована і комплексна система. Вона складається з радіолокаційних станцій далекого виявлення і різних засобів ураження. Помилково вважати, що ми можемо попросити у партнерів поставити нам "якусь систему ПРО", тому що в даному випадку мова також йде не про одну ЗРК.

Те, що в народі звикли називати система ПРО – це комплекси, які передусім призначені для збиття або балістичних ракет (missiles). Або некерованих ракет і снарядів РСЗВ (rockets), як це працює у відомому ізраїльському "Залізному куполі". Тобто основна відмінність системи ПРО від ППО – це здатність протидіяти балістичним ракетам, а також реактивним системам залпового вогню.

Швидкість і висота польоту балістичних ракет набагато вищі, ніж у літаків або крилатих ракет. При цьому деякі сучасні комплекси, які прийнято відносити до елементів ППО, також можуть вражати балістичні ракети оперативно-тактичних комплексів ("Іскандерів-М", наприклад).

Системи ПРО набагато більш технологічні і дорожчі. Небагато держав можуть собі фінансово дозволити спроектувати такий захист. Серед прикладів, які експерти наводять як систему ПРО – це американський мобільний комплекс THAAD. Він може перехоплювати балістичні ракети. THAAD прикриває військові бази і стратегічні об'єкти США. Але одна установка цього комплексу може коштувати приблизно 2,5 млрд доларів, каже Черник.

THAAD – тільки один із елементів американської системи ПРО. США знаходяться під захисною "парасолькою", яка вибудовувалася десятиліттями, говорить Ігнат. Ця "парасолька" також поширюється на Канаду і американських партнерів в Європі. Елементи цієї ПРО, зокрема, розташовані в Польщі та Румунії.

Для захисту від ракет у США також є наземний комплекс Ground-Based Midcourse Defense, який здатний перехоплювати навіть міжконтинентальні балістичні ракети. І плюс – комплекс ПРО Aegis з протиракетами SM-3, що розташовані на кораблях американського флоту в Світовому океані. Цей комплекс може вражати балістичні ракети малого та середнього радіусу дії.

Для захисту від крилатих ракет в США також передбачено застосування зенітних ракет і винищувачів, як і в системі ППО України. Щоправда, засоби в американському арсеналі більш сучасні і мають більшу дальність ураження.

Чому Patriot або "Залізний купол" – не зовсім наш варіант

Що стосується ЗРК Patriot, то його можна розглядати як комплекс ППО, так і тактичний комплекс ПРО. Це залежить від ракет, якими він комплектується. Батарея Patriot може прикрити одне місто. Купівля двох батарей цього ЗРК обійшлася Польщі в 4,75 млрд доларів, причому на перші поставки вона очікує вже чотири роки.

Так що ті комплекси ПРО, які використовуються в США, або не підходять для тих ракет, які проти нас використовує Росія. Або на них дуже довго чекати. Або вони непідйомні для українського бюджету. А їхні поодинокі зразки буде проблематично інтегрувати в нашу систему ППО.

Другий приклад, який найчастіше наводять як систему ПРО – Iron Dome – ізраїльський "Залізний купол". Він призначений для знищення ракет малої дальності, некерованих ракет і артилерійських снарядів.

Робота "Залізного купола" (фото: GettyImages)

"Однак він просто не зможе перехопити залп, наприклад, БМ-21 "Град". Одна машина "Град" має 40 направляючих, це означає, що її повний залп становить 40 снарядів. Одна батарея "Градів" можна зробити 240 пострілів. У той час як боєкомплект "Залізного купола" – всього 60 ракет. Тобто він зможе збити максимум чверть випущених снарядів з батареї", – пояснив виданню військовий експерт, полковник Сергій Грабський.

Іншими словами, "Залізний купол" добре працює для невеликої країни зі слабкими ворогами, які атакують досить примітивними, саморобними ракетами. Ця система могла б закрити одне українське місто, але це дуже дорого, каже Ігнат. Вартість однієї батареї "Залізного купола", за даними з відкритих джерел, стартує від 50 млн доларів.

"До того ж він насамперед проектувався для захисту Ізраїлю фактично від РСЗВ "Град" або якихось саморобних ракет, якими здебільшого атакують цю країну. Нам такий варіант не підійде. З огляду на ту кількість РСЗВ, яка є у Росії, тим більше модернізованих, як Торнадо-С ("Смерч"), ми не зможемо фізично запастися такою кількістю протиракет", – зазначив речник командування Повітряних сил.

"Залізний купол" – це всього лише один з елементів ешелонованої протиракетної оборони Ізраїлю. Там також є система ПРО Arrow, що здатна збивати балістичні ракети. Захист від ракет оперативно-тактичних комплексів забезпечує відносно новий комплекс "Праща Давида".

Ця система розроблена для протидії ракетній зброї, що має дальність 300 км. І вона більш підходяща в випадку нинішніх загроз України, оскільки здатна вражати не тільки крилаті ракети, але і ракети "Іскандерів" і "Точки-У".

Як Україні зараз захистити небо

Побудувати власну систему ПРО Україна зараз не може, щонайменше з тієї причини, що на це підуть роки і величезні суми коштів. Наш варіант на майбутнє – увійти під "парасольку" американської системи ПРО, інтегруючись в євроатлантичні структури безпеки, каже Ігнат.

Але найоптимальніший вихід зараз – посилювати нашу систему ППО більш сучасним озброєнням. Наприклад, ЗРК NASAMS або IRIS-T, які пообіцяли передати наші західні союзники. Також нам необхідні більш сучасні винищувачі на кшталт F-15 або F-16, проте партнери не поспішають їх поставляти.

"Потреба в комплексах NASAMS буде залежати в тому числі і від обраної нами організаційно-штатної структури. Мова може йти про приблизно 12 батарей для підрозділів ЗРВ Повітряних сил", – припустив Збанацький.

ЗРК NASAMS (фото: офіційний сайт корпорації Kongsberg)

ЗРК NASAMS або IRIS-T – це установки малої і середньої дальності. Вони можуть справлятися з аеродинамічними цілями, включаючи крилаті ракети. Виробники цих комплексів заявляють, що вони також здатні збивати ракети оперативно-тактичних комплексів, говорить Ігнат. Але в найближчій перспективі ми не зможемо отримати їх в такій кількості, щоби перекрити всю територію України. До того ж NASAMS і IRIS-T практично безпорадні проти "Градів", "Ураганів" і "Смерчів".

"А у нас є дві болючі точки на карті України – Харків і Миколаїв, по яких завдають ударів з РСЗВ. У майбутньому, якщо наш конфлікт затягнеться на роки, нам потрібно буде щось на зразок концепції "Залізного купола", але більш вдосконалене – те, що зможе збивати "Гради", "Урагани" і "Смерчі" в більшій кількості. Але це буде колосально дорого", – пояснив Грабський.