Сьогодні немає жодного доказового факту, який свідчив, що в Україні президентська форма правління опинилась ефективною в першу чергу з погляду реалізації соціально-економічної політики. Навпаки, політика компромісів та взаєморозуміння, де законодавці беруть на себе політичну відповідальність за реалізацію програм, з якими вони приходять до парламенту, виявилась результативнішою та забезпечила успіх економічної політики. Таку думку РБК-Україна висловив директор Центру соціальних досліджень "Софія" Андрій Єрмолаєв.
"Досвід трьох президентів свідчить, що створення вертикалі під главу держави призводить, як правило, або до криз управління, або до політичних криз. І це пов'язано в першу чергу з створенням неефективної системи взаємозв'язків між законодавчою та виконавчою гілкою та інститутом президентства. Можна пригадати той факт, що на початку 90-х рр. саме незбалансованість та перекошенность повноважень була постійною причиною конфліктів між Леонідом Кравчуком та парламентом, слідством чого стало звинувачення на адресу президента з приводу відповідальності за соціально-економічну кризу та рішення про дострокові вибори. Можна пригадати досвід президентства Леоніди Кучми, який на початку добилася максимально можливих повноважень президента відносно виконавчої влади через Конституцію 1996 р. Але потім фактично сам на тлі звинувачень в корумпованості та неефективності став ініціатором змін, які б забезпечили велику політичну відповідальність влади, а це можливо тільки при посиленні парламентського контролю за діяльністю виконавчої вертикалі. У цьому сенсі Леонід Кучма пройшов еволюцію від переконаного авторитарного правителя до прихильника гнучкішої системи стримань та противаг в якій зберігається інститут президентства, але він обмежується функціями безпеки та зовнішньої політики", - підкреслив він.
У зв'язку з цим політолог вважає, що сьогодні для України кращим варіантом є подальша оптимізація парламентсько-президентської форми правління. "В епоху Кучми президентська авторитарність пояснювалася тим, що номенклатурна вертикаль була єдиним ефективним засобом управління на тлі слабких політичних партій та неструктурованого парламенту. Зараз ми вже маємо нову якість політичної сфери, ми маємо близько десятка партій, що претендують на роль загальнонаціональних, ми маємо політичні команди, що склалися, з стійкою електоральною підтримкою та з віддзеркаленням економічних інтересів, які закладені в програмах цих партій. Тобто партійно-політична система дозріла до політичної відповідальності", - підкреслив політолог.
При цьому пост президента зберігається, але його функціональне значення повинне бути змінене. "Він повинен стати дійсно главою держави, політиком №1 у сфері компетенції якого конституційний порядок, зовнішня політика та безпека", - відзначив політолог.
Разом з тим А.Єрмолаєв підкреслив, що сьогоднішній дуалізм та війна за виконавчу вертикаль, яка зберігалася останнім часом, повинна бути подолана. "Ця розірвана у виконавчій владі, втручання зовнішніх суб'єктів, а таким зовнішнім суб'єктом є президент, приводить до дихотомії, до неузгодженості, до інформаційних політичних воєн і що найнебезпечніше - до воєн рішень", - підкреслив політолог, припустивши, що в вирішенні цього питання в недалекому майбутньому об"єднуватимуться всі політичні сили.
Говорячи про подальшу трансформацію політичної системи, А.Єрмолаєв відзначив, що вона можлива тільки після глибоких змін в адміністративно-територіальній структурі та становленні на ноги сильного самоврядування. "Тоді розмова про двопалатність (парламенту - ред.) з площини технологічної - як кого стримувати - перейде в площину оптимізації, представленності інтересів через партії та через представників громад. І на цьому етапі, можливо, пост президента поступово нівелюватиметься. Але мова йде про процесі завдовжки не менше 5-7 років", - резюмував політолог.