ru ua

Чому вимоги сепаратистів не можуть бути підведені під спільний політико-правовий знаменник з вимогами євромайданівців

Відтоді як акції сепаратистів охопили деякі регіони України, в інформаційному просторі та у політичному дискурсі дедалі частіше стали з‘являтися твердження окремих вітчизняних політиків та російських дипломатів про те, що, оцінюючи протестні виступи "народних мас" у Донецьку, Луганську, Харкові, міжнародні організації, лідери іноземних держав слідом за представниками нової центральної української влади використовують подвійні стандарти.

Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна

Відтоді як акції сепаратистів охопили деякі регіони України, в інформаційному просторі та у політичному дискурсі дедалі частіше стали з‘являтися твердження окремих вітчизняних політиків та російських дипломатів про те, що, оцінюючи протестні виступи "народних мас" у Донецьку, Луганську, Харкові, міжнародні організації, лідери іноземних держав слідом за представниками нової центральної української влади використовують подвійні стандарти.

Зокрема, лідер українських комуністів Петро Симоненко з трибуни Верховної Ради України заявив, що останні події на Донбасі, як то захоплення "активістами" адміністративних будівель у Луганську, Донецьку, Харкові, нічим принципово не відрізняються від аналогічних подій, які мали місце у Києві кілька місяців тому під час так званого Євромайдану. Нардеп від Партії регіонів Ганна Герман у свою чергу "присоромила" чинну владу за цинічне ігнорування VOX POPULI мешканців південно-східних регіонів України та закликала не повторювати трагічних помилок Віктора Януковича, який втратив владу через свою нездатність чути вимоги народу та адекватно реагувати на них. Російські дипломати пішли ще далі. Різко критикуючи дії євромайданівців проти влади Януковича, росіяни натомість демонстративно схвально оцінили "аналогічні" протестні акції сепаратистів.

Проте, як би не намагалися російські дипломати й проросійські політики підвести дії євромайданівців та сепаратистів під один знаменник, вищезгадані події принципово відмінні як з правової, так і з політичної точок зору. Відрізняються вони як за змістом, так і за формою.

Перш за все необхідно зазначити, що вимоги євромайданівців жодним чином не суперечили Конституції України і повною мірою вписувалися у правове поле нашої держави.

Зокрема, Законом України "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики" набуття Україною членства в Європейському Союзі визначено одним із пріоритетних завдань зовнішньої політики нашої держави, тому важко назвати протиправною чи антиконституційною вимогу до Януковича підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Важко назвати протиправною й вимогу провести об‘єктивне розслідування та покарати винних у жорстокому побитті 30 листопада 2013 року студентів-учасників Євромайдану. Цілком правомірною також була вимога тимчасово відсторонити від займаних посад на час розслідування міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та інших посадових осіб, які могли бути причетними до вчинених бійцями "Беркуту" дій, злочинність яких неодноразово визнавав і сам Президент України, обіцяючи провести неупереджене розслідування "прикрого інциденту".

У правовому полі могла бути реалізована й вимога провести дострокові перевибори Президента України, законність якої фактично визнав і сам Янукович, підписавши угоду про заходи щодо врегулювання політичної кризи в Україні, одним з пунктів якої були дострокові президентські вибори. Водночас варто зазначити, що проведення позачергових президентських чи парламентських виборів є поширеною практикою вирішення політичної кризи в демократичних державах, причому вимога провести такі вибори у жодному разі не розглядається як противоправна, антиконституційна чи екстремістська. Тому цілком безпідставними є намагання деяких кремлівських пропагандистів представити вимогу про дострокові вибори як "заклик до насильницького повалення конституційного ладу".

Отже, немає жодних правових підстав вважати вимоги євромайданівців протизаконними чи антиконституційними.

Натомість вимоги та дії сепаратистів прямо порушують норми Конституції України та відповідають формальним ознакам злочину, передбаченого статтею 110 Кримінального кодексу України "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України".

Таким чином, якщо змістовно заклики євромайданівців та мета їхньої діяльності повністю перебувала у правовому полі та не порушувала Конституції України, то зміст вимог та цілі сепаратистів - вихід зі складу України чи входження до складу Російської Федерації - прямо порушують Конституцію України і мають склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

Необхідно також зазначити, що дії євромайданівців та сепаратистів відрізняються не лише за змістом, але й за формою.

Євромайдан починався і переважно лишався мирною акцією громадянської непокори - абсолютна більшість учасників не мала жодного стосунку ані до зіткнень з міліцією, ані до захоплення адміністративних будинків. Більше того, силове протистояння було спричинене фактично діями влади, яка вийшла далеко за межі законності та правових норм у своєму прагненні будь-якою ціною "розігнати Майдан". Згадаймо хоча б "драконівські" закони, прийняті 16 січня 2014 року, якими були криміналізовані будь-які форми протесту. Більш ніж сумнівними були також рішення судів про заборону масових акцій. З огляду на це, дії євромайданівців можна розцінювати як реактивні і вимушені, оскільки влада фактично позбавила людей можливості мирно висловлювати протест.

Безумовно, із правової точки зору, навіть у цьому випадку, захоплення демонстрантами адміністративних будинків чи закидування міліції "коктейлям і Молотова" не можна вважати законними чи правомірними. Проте, ще раз треба наголосити, що до радикалізації Євромайдану призвели недолугі й брутальні дії влади, яка, унеможливлюючи правове врегулювання політичної кризи та репресуючи мирний протест, фактично виштовхала протестантів з правового поля, змусивши їх використовувати для захисту своїх законних прав частково незаконні методи.

Між тим, треба зважати, що зрештою, вимоги євромайданівців були реалізовані не шляхом насильницького захоплення органів державної влади чи невідомо ким прийнятих рішень, а правовим і конституційним шляхом в результаті створення у Верховній Раді України нової парламентської більшості, яка сформувала новий Уряд цілком у відповідності до чинних правових норм та Конституції України.

Натомість, виступи сепаратистів важко назвати мирним протестом, оскільки від самого початку локомотивом руху були не широкі маси невдоволеного населення, як у Києві, а малочисельні агресивні групи молодиків, метою яких було не стільки висловлювання громадянської позиції, скільки провокація конфліктів та масових заворушень. Захоплення та утримання заручників у Луганську - це взагалі безпрецедентний випадок у новітній історії України, який більше схожий на дії "чеченських терористів" у Беслані та Москві, ніж на дії євромайданівців у Києві чи Львові.

Більше того, захоплення сепаратистами адміністративних будинків та органів місцевого самоврядування видаються абсолютно невиправданими і неадекватними, оскільки ані місцева, ані центральна влада жодним чином не заважала сепаратистам проводити їхні акції. Згадати хоча б рішення Донецького міського суду, який не задовольнив позов міського голови Олександра Лук‘янченка з проханням тимчасово заборонити проведення масових акцій, навіть після того, як 14 березня сепаратистами була влаштована кривава бійня у Донецьку. До того ж, фактично, дії нової влади демонструють, що вона значно більше готова до діалогу з сепаратистами ніж до силової протидії останнім.

І насамкінець, на відміну від євромайданівців, які досягли реалізації своєї мети в результаті переформатування легальної та легітимної парламентської більшості, сепаратисти прагнуть досягнути своєї мети шляхом силового захоплення органів влади та підміни собою легітимних та легальних органів місцевого самоврядування. У цьому аспекті донецькі, харківські та луганські сепаратисти перевершили навіть своїх кримських "колег", які принаймні спромоглися зробити вигляд, що рішення про проведення референдуму прийняв легітимний представницький орган - Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Ані у Донецьку, ані у Харкові, ані у Луганську проштовхнути подібних рішень сепаратистам не вдалося і швидше за все не вдасться. Тож, немає жодного резону говорити навіть про позірну легітимність та легальність рішень сепаратистів у згаданих вище регіонах.

Таким чином, є всі підстави стверджувати, що вимоги та дії євромайданівців принципово відрізнялися від вимог та дій сепаратистів як за змістом, так і за формою, попри позірну подібність. Отже, насправді, в оцінці подій, пов‘язаних з Євромайданом, та останніми діями сепаратистів маємо справу не з подвійними стандартами, а із свідомою підміною понять, яка використовується в інформаційній війні проти України.