Від Нюрнберга до Гааги. Як Путіна можуть судити за війну проти України
Російсько-українська війна може тривати ще довго, але Володимир Путін і його соратники в будь-якому випадку повинні понести відповідальність за свою агресію проти України. Про те, в яких судах і як скоро можна цього досягти – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
Побачити Путіна за ґратами в Гаазі – мрія українців ще з часів першої хвилі російського вторгнення в 2014 році. З початком лютневої агресії приводів для цього стало набагато більше. І, безумовно, поруч з президентом Росії варто було б побачити інших представників військово-політичної верхівки РФ, на кшталт глави Міноборони Сергія Шойгу, глави МЗС Сергія Лаврова, секретаря Радбезу Миколи Патрушева, особливо одіозних пропагандистів на кшталт Дмитра Кисельова і т. д.
Безумовно, на практиці це можна буде реалізувати лише в одному випадку: після падіння поточного кремлівського режиму, що поки є справою невизначеної перспективи. Тільки в такому випадку Путіна і його соратників можна буде фізично доставити в Гаагу або будь-яке інше місце відправлення правосуддя. Ніяких правових механізмів, за якими можна було б захопити їх на території РФ і силою доставити в Міжнародний суд, природно, не існує.
"Всі міжнародні кримінальні трибунали, які функціонували до цього, завжди працювали тоді, коли відбулася зміна режиму або коли країна програла у війні. Відповідно, у разі програшу, захоплення столиці, захоплення політичного керівництва або зміни режиму в країні, коли ті, хто винен у злочинах, втратили владу – їх досить просто доставити в суд і потім посадити у в'язницю", – сказав в інтерв'ю РБК-Україна голова Мін'юсту Денис Малюська.
Проте над притягненням російського керівництва до міжнародної відповідальності варто працювати вже зараз. І справа не тільки у відновленні справедливості, в інтересах жертв російської агресії і всіх українців. Але і в тому, що навіть без фізичної присутності російських топ-чиновників є способи досягти хоча б видачі ордера на їх арешт.
Це, безумовно, стане черговим ударом по репутації Росії, в тому числі в країнах, які поки стримано ставляться до агресії РФ проти України. І, безумовно, призведе до її подальшої дипломатичної та політичної ізоляції. Представникам цивілізованих, демократичних країн стане набагато складніше виправдовувати свої контакти, в тому числі особисті, з російським керівництвом, які зараз іноді мають місце.
Без Гааги
Робота над притягненням РФ і її керівників до відповідальності активізувалася вже в перші дні після лютневого вторгнення. Якщо мова йде про відповідальність Росії як держави, то тут включаються Міжнародний суд ООН і Європейський суд з прав людини.
Якщо мова про відповідальність конкретних осіб за вчинені проти України та українців злочини, то головну роль відіграє Міжнародний кримінальний суд (МКС). Цей орган, як і Міжнародний суд ООН, розташовані в Гаазі, але жоден з них не є власне "Гаазьким трибуналом" в обивательському розумінні.
МКС почав розслідувати події в Україні через кілька днів після лютневого вторгнення, за зверненням понад 40 країн-учасниць Римського статуту, на підставі якого цей суд був заснований. Україна статут давно підписала ще в 2000 році, але не ратифікувала досі. Однак після російського вторгнення 2014 року визнала юрисдикцію суду на своїй території. А Росія ж свій підпис під статутом відкликала в 2016-му.
Розслідування МКС ведеться досить активно, прокурор суду Карім Хан відвідував Україну, зокрема і прифронтові регіони, за інформацією Bloomberg, перші звинувачення проти росіян можуть бути висунуті вже в кінці цього або початку наступного року. Також видання повідомляє, що Україна може передати в Гаагу як мінімум одного військовополоненого, про це зараз ведуться переговори.
З передачею полонених росіян міжнародному правосуддю, втім, поки що пов'язаний досить делікатний момент. Зараз Україна максимально зацікавлена в наповненні обмінного фонду, щоб мати можливість звільнити своїх військовополонених. Очевидно, після передачі когось із росіян до Гааги запропонувати його до обміну буде вже неможливо.
В цілому, Міжнародний кримінальний суд займається чотирма видами міжнародних правопорушень: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини і злочин агресії.
Абсолютно незаперечно, що росіяни на українській території вчинили величезну кількість різних військових злочинів і злочинів проти людяності. Є дуже вагомі аргументи на користь того, що відбувався (і відбувається) і геноцид – судячи з того, як планомірно знищуються українці і все українське на окупованих територіях, чим іноді відкрито хваляться російські пропагандисти і окупаційні адміністрації.
Але особливість МКС в тому, що провадження у цих справах не відбувається без фізичної присутності обвинувачених, хоча ордери на їх арешт суд має право видати. Цілком очевидно, що нікого з них Росія добровільно не екстрадує, тому розгляд може затягнутися на роки, якщо не на десятиліття.
Інший важливий момент – переважно в МКС слухаються справи проти політичних і військових керівників, а не рядових виконавців злочинів, хоча така можливість передбачена правилами суду.
Але в будь-якому випадку, основний тягар розслідування і притягнення до відповідальності всіх тих, хто безпосередньо вбивав, катував, ґвалтував українців і тих, хто віддавав їм такі накази на місці, лежатиме на національному правосудді. Тільки за порушення законів і звичаїв війни в Україні вже порушено понад 23 тисячі справ.
Чи зможе наша правоохоронна і судова система впоратися з таким масивом – питання відкрите, тим більше, що нові злочини скоюються щодня. Крім того, всі пам'ятають, як довго і непросто йде розслідування злочинів на Майдані. Хоча масштаб подій і кількість залучених осіб там були незрівнянно меншими, ніж під час поточної війни.
Певну допомогу тут можуть надати й інші демократичні країни, в яких передбачена концепція "універсальної юрисдикції" – можливість розглядати справи, що представляють інтерес для всього міжнародного співтовариства, незалежно від місця скоєння злочинів і громадянства злочинців і постраждалих. З початку війни розслідування скоєних росіянами військових злочинів розпочаті в країнах Балтії, Польщі, Словаччині, Німеччині, Іспанії та ряді інших країн.
Слідами нацистів
Найшвидший і потенційно успішний спосіб, як притягнути до відповідальності Путіна та інших керівників РФ, – довести їх провину в злочині агресії.
"Зробити це не дуже складно, тут докази лежать на поверхні. Путін робив свої заяви і фактично оголошував війну публічно, у своїх відеозверненнях, з юридично-технічної точки зору не складно це довести", – сказав РБК-Україна голова парламентського комітету у закордонних справах Олександр Мережко.
Але тут виникає інша проблема – на якому майданчику можна розглянути цю справу. Міжнародний кримінальний суд в даному випадку не підходить, оскільки ні Україна, ні Росія не є сторонами Римського статуту (а це обов'язкова умова, коли йдеться про злочин агресії). Альтернативний спосіб – передати справу в МКС через рішення Радбезу ООН. Але і цей спосіб не спрацює на практиці, оскільки РФ застосує своє право вето.
Тому зараз зусилля українських юристів-міжнародників і дипломатів зосереджені на створенні окремого органу – міжнародного трибуналу над Росією. Він чимось може нагадувати Міжнародний трибунал по колишній Югославії, який функціонував в 1993-2017 роках (це якраз і був той самий "Гаазький трибунал").
Але аналогії умовні – Гаазький трибунал розглядав широке коло злочинів (військові, геноцид, проти людяності), а обвинуваченими були як політичні і військові лідери, так і рядові солдати й охоронці концтаборів.
Тоді як у нашому випадку пропонується, щоб у такому суді слухався тільки злочин агресії, а у справі проходила лише російська військово-політична верхівка. Як розповів РБК-Україна посол з особливих доручень МЗС України Антон Кориневич, який займається цим питанням, мова може йти приблизно про кілька десятків людей: Путін, Шойгу, Лавров, генерали російського Генштабу і т. д.
Передбачається, що такий трибунал буде працювати на додаток до МКС: в Гаазі розглядатимуть геноцид, військові злочини і злочини проти людяності щодо більш широкого кола осіб, а на трибуналі – проти керівництва, обвинуваченого в агресії проти України.
За словами Кориневича, можливі кілька шляхів створення такого трибуналу і надання йому потрібної легітимності. В першу чергу, через підписання міжнародного договору між Україною та іншими країнами. Другий – через домовленість з Радою Європи. Третій – через рішення Генасамблеї ООН.
Як зазначив у розмові з виданням Олександр Мережко, в будь-якому випадку дуже важливо, щоб до створення і роботи трибуналу було залучено якомога більше країн, це посилить його легітимність.
"У будь-якому випадку, треба працювати з багатьма країнами. Наприклад, в Генасамблеї ООН багато хто готовий підтримати резолюцію на підтримку нашої територіальної цілісності, засудити російську агресію, але менш схильні до того, щоб підтримати резолюцію про створення трибуналу", – сказав Мережко.
Якщо задумане вдасться здійснити, будь-яким шляхом, і трибунал буде створений, то сам по собі розгляд справи може піти відносно швидко, принаймні, явно швидше, ніж зазвичай в міжнародних судах.
"Я б хотів бачити просування з цього питання до кінця року, але справа в тому, що ми самі як Україна не можемо створити трибунал. Але в разі його створення він зможе рухатися набагато швидше інших судів, тому що злочин агресії простіше доводити, ніж інші міжнародні злочини. І обвинувальний акт щодо конкретних осіб можна підготувати протягом декількох місяців", – сказав РБК-Україна Кориневич.
Про те, що в статуті трибуналу обов'язково треба буде прописати норму, за якою глава держави та інші офіційні особи не матимуть імунітету від переслідування, заявляв і глава МЗС Дмитро Кулеба. Ще на початку березня він підтримав ініціативу міжнародного наукового співтовариства щодо створення такого трибуналу, і з тих пір МЗС займається її реалізацією. Крім того, за словами Кулеби, юрисдикція трибуналу повинна поширюватися на всі події, починаючи з лютого 2014 року – початку російської агресії.
У світовій практиці є мало прикладів успішних процесів проти діючих глав держави, оскільки на своїй посаді вони володіють імунітетом і непідвладні національному правосуддю інших країн.
Єдиний по-справжньому успішний кейс – засудження екс-президента Ліберії Чарльза Тейлора за військові злочини і злочини проти людяності, скоєні під час громадянської війни в сусідній Сьєрра-Леоне в 1991-2002 роках. Вирок був винесений Спеціальним судом по Сьєрра-Леоне – спеціально створеним трибуналом, на основі договору між ООН і владою Сьєрра-Леоне.
Ордер на його арешт був виданий в 2003 році, але лише в 2006-му Тейлор, який втратив на той час владу і переховувався в Нігерії, потрапив до Гааги, де і проходив суд нам ним, що тривав шість років.
У 2008 році Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченнями в геноциді, але він ще 11 років продовжував правити країною і іноді навіть їздив за кордон, втративши владу тільки після держперевороту в 2019-му. І досі аль-Башир не потрапив до Гааги, перебуваючи за ґратами в рідній країні.
Тому притягнення до відповідальності глави держави, тим більше, якщо мова йде не про Ліберію або Судан, а про РФ – апріорі непросте завдання. Але цілком реалізовуване. Про це йдеться в аналітичній записці, підготовленою The Global Accountability Network – глобальною мережею зі збору інформації про міжнародні злочини.
"Авторитарні лідери всього світу спостерігають і чекають, що ж зробить міжнародне співтовариство у відповідь на російську агресію. Якщо ми нічого не будемо робити або приймемо "напівзаходи", це створить прецедент, що зробить світ темним і нестабільним місцем", – йдеться в документі.
Востаннє злочини агресії розглядалися міжнародними судами після Другої світової війни, на Нюрнберзькому і Токійському трибуналах. Тоді вони називалися "злочинами проти миру". "І уявіть собі, що в списку після нацистських злочинців будуть російські злочинці, це буде дуже правильна аналогія", – сказав РБК-Україна Антон Кориневич.