Михайло Радуцький: Як тільки приймемо закон про медстрахування, зрозуміємо, що у нас немає грошей

– Вже півроку як ви прийшли з бізнесу в політику. І як вам?

– Нудно і огидно.

– Серйозно?

– Так. І одне лише питання. Навіщо мені все це потрібно?

– У бізнесі краще?

– Звичайно. У бізнесі немає поняття політичних доцільностей. У політиці все інакше: ти обнімаєшся з людиною, посміхаєшся, а на наступний день дізнаєшся, що тобі "вставили ніж у спину".

– Будете йти?

– Я йшов у політику до президента Зеленського. І сьогодні встати і піти, значить зрадити Зеленського. Мої моральні якості не дозволяють мені так зробити. Тим більше, що президенту зараз важче за всіх.

– У Зеленського немає схожих настроїв? Він не втомився від політики?

– Зеленський теж прийшов з бізнесу. Він непримиренний до корупції. Він, в принципі, навіть це слово не розуміє, оскільки ніколи в житті не бачив і не знав, що це таке. Його бізнес з цим не був пов'язаний.

І, думаю, йому все це ще у рази важче, ніж мені. І всі відносини, про які я вам сказав, думаю, у нього відбуваються у десятикратному, якщо не у двадцятикратному розмірі.

До того ж у нього абсолютно розбалансована країна в плані бажання населення змінювати і змінюватися. У нас дуже велика різниця є між Південним сходом і Заходом, Північчю і Півднем. А він президент всієї країни. І йому її треба не розшивати, що робили перед ним, а навпаки – зшивати.

– Але він теж не піде?

– Знаючи характер президента, він буде стійко тримати удар. Він дав команді слово, що у жодному разі не буде залишатися на другий термін, що зробить те, що повинен, а далі займеться тим, чим займався.

І для мене це було основоположним для прийняття рішення йти у політику. Я його знаю вже років 20, я йому вірю, він завжди тримає слово. Людина, що не збирається залишатися на другий термін, здатна робити якісь складні кроки, не озираючись на рейтинг.

– Ви бачите для себе розвиток державної кар'єри? Можливо, в перспективі – міністерська посада?

– Міністерську посаду мені пропонували з першого дня спілкування з президентом. Я не бачу себе на держслужбі саме у такому статусі. Ще років 5-7 тому, напевно, це було б цікаво.

Але сьогодні я розумію, що те, чим я займаюся у Раді, набагато важливіше. Успіх виконавчої влади багато у чому залежить від законодавчої. Стратегічно я вважаю, що на цьому місці мені цікавіше і я можу більше зробити.

Я був у виконавчій владі (заступник голови КМДА у 2014-2015 роках, - ред.). Мене звідти ніхто не виганяв, я сам встав і пішов. І з Віталієм Кличком мені теж було комфортно працювати, як і з Зеленським. Але далі, коли підіймалися вище по сходах, там все сприймалося зовсім навпаки, задавалися питання: "а навіщо це треба?". І коли я зрозумів через рік, що від мене і від Кличка мало що залежить, то я встав і пішов.

– Відносини з Кличком змінилися, коли ви прийшли в команду Зеленського?

– Дружив, дружу і, сподіваюся, буду дружити. Міняти шапки, коли приходять "білі" або "червоні", як у фільмі "Весілля у Малинівці", це не мій підхід. І одна з тез під час розмови з президентом, коли він запропонував іти до нього в команду, була про те, що я не зможу переступити через того ж Кличка, якщо так стане питання. Це всі знають, у команді до цього ставляться з розумінням.

У нашій команді сьогодні склалися різні стосунки з Віталієм. Але він не тільки мер, він ще просто людина. Все що стосується роботи, питання місцевого самоврядування, не належать до сфери мого ведення, тому тут ми навіть не перетинаємося.

– Виходячи із публічних заяв, склалося враження, що у вас далеко не найкращі стосунки з екс-керівництвом медичної галузі, з тієї ж Уляною Супрун...

– Якщо ви відстежте мої заяви в ЗМІ, побачите, що я ніколи на біле не кажу чорне. На те, що Супрун робила добре, я ніколи не скажу, що це було погано. А те, що вона робила погано, так я про це і тоді говорив і сьогодні можу говорити.

Думаю, це більше у "медійників" склалося таке враження. З Супрун ми останній раз публічно спілкувалися, коли ми у Трускавці були, у зв'язку з історією про расизм. А так з Павлом Ковтонюком я спілкуюся, а Ольга Стефанишина тепер у нас в комітеті. (обидва екс-заступники міністра охорони здоров'я, - ред.).

– І Стефанишина, до речі, часто вас критикує.

– У нас нелегкі відносини, складні. Так, критикує. Вона народний депутат, у неї є своє бачення. Хотілося б більше конструктиву у взаєминах, поки його небагато.

– Кадрові ротації у МОЗ найближчим часом будуть?

– Вони вже були. Але там ще вичищати і вичищати. Я розумію, що моя смска 29 серпня піднесла пресі можливість вважати, що я повністю координую діяльність міністерства. Але повірте, що це далеко не так.

І до того ж Зоряна Скалецька – це не проста дівчинка, якою можна керувати як лялькою. По-перше, у силу свого місця народження. Галичанками не сильно покеруєш. По-друге, вона досить розумна і досвідчена людина, у неї великий експертний досвід.

Якщо б кадрова політика МОЗ від мене залежала, як про це говорять, то Скалецька б давно встала і пішла. Вона амбітна людина. Але для неї, як і для мене, посади це не самоціль. Повірте, її довго просили, щоб вона погодилася стати міністром.

– Які стосунки у Скалецької з Гончаруком?

– Я не присутній при їх внутрішніх розмовах. Але зовні навіть у тих ситуаціях, коли у Гончарука були, можливо, протилежні думки, він жодного разу не прийняв позицію проти команди, проти свого міністра. У мене це викликає велику повагу. Ми з ним знайомі не дуже давно, але у мене з кожним днем оцінка його як прем'єра тільки зростає. У мене немає в ньому розчарування, він хороший прем'єр.

– Ви як народний депутат як оцінюєте рішення Зеленського залишити Гончарука?

– Рішення залишити або зняти приймає Верховна рада. У нас парламентсько-президентська республіка. Мені здається, що будь-яка зміна уряду була б не зовсім ефективним управлінським рішенням.

Є помилки, у всіх, у мене, у будь-якого міністра. Але 70% в уряді – це люди, які вперше у владі, вперше в органах виконавчої влади. Вони звикли відчувати себе фрілансерами, мали успішні проекти, як той таки Тимофій Мілованов. І зараз вони ростуть разом. Те ж саме в Офісі президента. Хто до обрання Зеленського був у владі?

– Андрій Богдан.

– Коли починають когось демонізувати і говорити, що одна людина вирішує все, то повірте, навіть Сталін все не вирішував. Вирішує команда. Моє переконання: зараз все будується. Мало того, суспільство розуміло, що йде повністю оновлення. І більше 70% громадян України хотіли цього перезавантаження, вони хотіли побачити нові обличчя, які не були у владі.

– Ви заявляли про те, що в Україні слід побудувати систему охорони здоров'я за прикладом системи Бісмарка в Німеччині з солідарною відповідальністю держави та населення. Суспільство, пересічні громадяни, на вашу думку, готові платити?

– А ви знаєте скільки "білих" платежів суспільство в рік робить в медицині? Тільки на купівлю ліків, половина з яких, як казала Супрун, це реальні "фуфломіцини"? 92 млрд гривень, і це при загальних витратах держбюджету на медицину 113 млрд гривень. Бо суспільство вже і так солідарно платить.

Колись на одному телеканалі у ток-шоу у студії була половина лікарів і половина пацієнтів. На питання про те, хто давав не хабарі, але подяки лікарям, всі підняли руки, включаючи лікарів. Але коли запитали у лікарів, хто з них брав ці подяки, не було жодної руки. Ми суспільство кривих дзеркал. Ми йдемо і платимо. Навіть у Радянському Союзі платили, хтось шоколадку давав, хтось кілька рублів. У селах теж щось несли і несуть лікарям.

Найбільшу катастрофу у медицині створив Сталін. Коли стояло питання зарплат лікарів, він сказав, що підвищувати зарплати не треба, мовляв, лікарі і так собі зароблять. Він і вніс цю історію кривого дзеркала.

Ми як суспільство погоджуємося, що лікар, закінчивши сім років і навчаючись все життя, який стоїть під кримінальною статтею кожну секунду, отримує зарплату 3-5 тисяч гривень. Але ми все одно ходимо і ноємо. Ми перед собою повинні бути чесними. Якщо ми далі продовжуємо грати у ці ігри, тоді не потрібна ні страхова модель охорони здоров'я, і не треба ні про якого Бісмарка говорити.

– Політики самі підіграють настроям громадян. Як в історії зі спільною оплатою послуг, яка нібито суперечить Конституції.

– Спільна оплата і доплата це два різних терміна, як фінансові інструменти вони не мають між собою нічого спільного. Коли ми говоримо про спільну оплату або про copayment, як це звучить англійською, то це ті заходи, які запроваджуються, в першу чергу для того, щоб усунути зловживання пацієнта перед медичним сервісом.

Наприклад, ти прийшов у поліклініку, і, припустимо, як у Німеччині, кожен раз повинен заплатити 10 євро. У тебе все безкоштовно, все платить страхова компанія. Але 10 євро треба заплатити, виписали рецепт - заплати. Це дисциплінує. Є країни, де copayment може становити 200 і 300 доларів. Це залежить від моделі.

А є поняття доплати. Це потрібна річ. І її популісти не дозволяли впровадити. Ми про це думаємо. Ми вважаємо, що це дасть можливість ті платежі, які нечесні, через які лікар повинен ховати очі, коли йому їх дають, зробити офіційними. Але ви уявляєте, що почнеться у суспільстві, коли їм скажуть, що треба платити. Всі відразу скажуть, що ніколи ні за що не платили, що все було безкоштовно.

Суспільство має перебудуватися. Будь-які наші законодавчі ініціативи, щоб ми не робили, не будуть сприйматися. Ми не хочемо приймати популістські речі. Реформи будуть подобатися не всім. Але ми пройдемо через це. Або треба все зупинити і повернути як було, повернути розбиті вікна і обшарпані лікарні. Це повинно вибрати суспільство. Можна робити, ламаючи через коліно, але ми ж не диктатора вибрали, Зеленський по натурі не диктатор, він не Піночет.

– Ви, в сенсі, влада, можете самі розчаруватися в суспільстві і втратити інтерес щось робити.

– Можу. І Зеленський може. Я самодостатня людина, у житті багато чого досяг. Цікаво зайнятися чимось глобальним. Як не банально це звучить, але щоб онуки згадували. Я не претендую на Семашко (Микола Семашко, один з організаторів системи охорони здоров'я в СРСР, - ред.). І на Бісмарка не претендую.

Але дуже хочу, щоб хоча б Зеленський увійшов в історію як Бісмарк, який відродив Німеччину, злиденну і розідрану війною, мертву країну, яка програла дві війни. Але сьогодні ми бачимо зовсім іншу Німеччину. І основу цієї країни заклав Бісмарк.

– Як би будете суспільству, грубо кажучи, продавати ваші непопулярні ініціативи?

– Я точно не буду займатися популізмом і не буду розповідати якісь казки. Живий приклад – законопроект №2445 про лікарське самоврядування, який ми розгорнули і повернули авторам, він не пройшов комітет.

Я 28 років у медичному бізнесі, знаю всіх лікарів, знаю всі медичні спільноти. І весь цей час я чув від них, як необхідно лікарське самоврядування. Я це чув від людей, які були міністрами, потім - депутатами. І які нічого не зробили за 28 років. І тут ми подаємо законопроект у першому читанні, його можна ще мільйон разів доопрацювати. Ви чули, що піднялося у суспільстві?

А тепер кажу, як людина, яка володіла медичним бізнесом. Лікарське самоврядування невигідно в першу чергу міністерству, державі та роботодавцю, якщо це приватна медицина. Це треба лікарям. І ми це робимо.

Але лікарі почали з'ясовувати, хто збирає гроші, хто їх ділить, хто головний, вони почали збивати закон, розповідаючи, що у ньому не так. Робоча група вже третій місяць працює. І так з усіма законами. Моя реакція наступна. Є така можливість. Приймаєте? Ми цю можливість даємо. Не приймаєте? Це ваше рішення.

– Партія "Слуга народу" перед достроковими парламентськими виборами у своїй програмі презентувала шість пунктів, що стосуються медицини. На якому етапі їх реалізація? Перший пункт стосувався обов'язкового медичного страхування.

– У цьому році ми подамо цей законопроект в зал. Ми його зараз готуємо. Я вже втомився мотатися по світу: і ВООЗ, і Єврокомісія, і Світовий банк, і Ізраїль, і Німеччина, і Нідерланди, де ми тільки не були. Навіть Албанію дивилися. Можна, звичайно, дивитися і на США. Але, запропонуй зараз американську систему, не маючи нафти, зброї і світових золотовалютних резервів у себе на зберіганні, крім як пальцем біля скроні ніхто по-іншому не відреагує.

Закон ми будемо приймати. Але є один найголовніший чинник, який не дозволить закону запрацювати вже у цьому році. У нас 60% зарплати в "тіні". Як тільки ми приймемо закон про медстрахування, зрозуміємо, що у нас немає грошей. Але президент обіцяє, що як мінімум удвічі протягом двох років "чорна" зарплата зменшиться. І ми готуємо закон, але готуємо його вступ у силу з 2023 року. А прапорець, KPI для вступу цього закону в силу - це дані про частку "чорної" зарплати.

– Коли можна очікувати на якісь деталі законопроекту?

– Не можу сказати, але скажу до кінця першого півріччя 2020 року, яку саме модель ми будемо застосовувати. Сьогодні ми зупинилися практично на двох-трьох моделях медичного страхування. Одна з них ізраїльська, друга – голландська. Вони дуже схожі. Тільки в Ізраїлі немає нічого приватного, а у Нідерландах, навпаки, немає нічого громадського та профспілкового.

В Ізраїлі, наприклад, 50% коштів йде через лікарняні каси в систему охорони здоров'я, а 50% – з центрального бюджету країни, з загальних податків. І їх бюджет охорони здоров'я відчуває дефіцит 10-15%. Ми з Мінфіном говорили, це небагато, такий дефіцит не вб'є систему, вона буде розвиватися.

І ми уважно вивчаємо каталонську, іспанську модель. У ній є хороші функції контролю і обліку. Це те, про що говорила Уляна Супрун. Дуже хороша система, але, на жаль, не для України. У нас немає можливості найближчі 15 років витрачати на страхування 2500 євро на людину. До того ж в Іспанії медична сфера дуже зарегульована. У мене була там клініка. Звільнити лікаря в Іспанії, навіть якщо він поганий фахівець і щось накоїв, практично неможливо.

У будь-якому випадку, ми не будемо повністю копіювати чиюсь систему медичного страхування. Все одно вона буде адаптована до України.

– Ще один пункт програми партії – знищити фармакологічну мафію.

– У цьому плані ми вже прийняли кілька законів і кілька проектів пройшли перше читання. Тут можу похвалитися. Ми поклали кінець міжнародним закупівлям ліків. Ми перевели всі закупівлі в ProZorro. Ми вбили подвійну сертифікацію ліків. Ми вбили можливості безконтрольного завезення індійського сміття. Є законопроекти №2538, №2539, №2429. Це ті закони, які дуже потрібні.

Сьогодні ми практично закінчуємо роботу над законом про ліки та лікарські засоби. Це законодавство не змінювалося з 90-х років. Новий закон дозволить повністю імплементувати європейське дозвільне законодавство.

Коли є жорстка регуляція, вона дає зростання внутрішнього ринку. Давайте не забувати, що український фармринок – це 145 виробників із середньою "білою" зарплатою 15 тисяч гривень. Це 2,5% ВВП на сьогоднішній день. Ми повинні їх чути. Для них жорстка регуляторка, яку ми приймаємо, - потужна можливість виходу на європейський та інші ринки.

Є невеликі шорсткості щодо погодження документа з Єврокомісією. В Європі, за винятком кількох країн, існує тільки один орган, який займається всією регуляторною роботою – EMA. За його образом і подобою цим законом створюється український орган. Але Євросоюз чомусь схиляється до польського варіанту, що має бути дві органу, як у нас сьогодні є Держлікслужба і Державний експертний центр. Ми наполягаємо, що все ж має бути одна організація.

У цьому законі є норма про 2-D кодування. Ми захищаємо не ринок, а громадян, що вони перестануть в аптеках купувати сміття. Навівши телефоном на упаковку, можна буде отримати всю інформацію. Ми запроваджуємо поняття уповноваженого за якістю ліків.

– Без міжнародних посередників впораємося із закупівлею ліків?

– Ми на два роки дали цим компаніям можливість залишитися. Хоча я не дуже згоден з цією історією. Але є оплачені ще в 2016 році, однак все ще не поставлені закупівлі. Якщо ми заборонимо їх роботу, вони не ввезуть ці препарати.

Ще, скажімо, є препарати, яких у рік треба дві-три упаковки. Ніхто не буде реєструвати такий препарат за величезні гроші заради такої невеликої кількості. Тому міжнародні компанії все одно потрібні, і ми цю можливість залишаємо.

Створено ще не нами - це теж плюс до тієї команди - ДП "Медичні закупівлі України" (МЗУ) при МОЗ, під контролем USAID та міжнародних юридичних компаній. Ця організація повинна все це замінити. На цей рік ми планує, що 70% ліків буде закуповуватися через держзакупівлі, а вакцини, всього десь 30% залишиться у міжнародників. Глобальний фонд просив не ризикувати по СНІДу, гепатиту, залишити закупівлі поки їм.

Сьогоднішній керівник МЗУ(Арсен Жумаділов, – ред.) прийшов не з нашою командою, він залишився від попередньої команди. Я вважаю, що це їхній плюс – такого хлопця ще пошукати треба, чесно – розумний, грамотний, сучасний, володіє мовами, з розумними думками.

Найголовніше, що, на відміну від міжнародних організацій, вся інформація по закупівлям через це агентство (ДП "Медичні закупівлі України", – ред.) відкрита. У міжнародних організацій – не можу зрозуміти чому – вона засекречена. Вони не повинні були нікому надавати звіти.

І зараз, навіть дозволивши їм здійснювати держзакупівлі ще на два роки, ми внесли умову, що вони повинні відкривати інформацію Кабміну. І закупівля через міжнародні організації тільки за рішенням Кабміну залишиться.

Якщо зараз, не дай бог, цей китайський коронавірус прийде до нас, може виникнути ситуація, коли потрібно буде діяти терміново. Це до питання, чому ми залишили вакцину міжнародникам.

Що стосується так званого пакету ПМГ (програма медичний гарантій, – ред.), з 1 квітня вступає в силу його друга частина, "первинка" була у минулому році. Ми її зараз робимо, там не все райдужно, але ми все одно другу частину з квітня запустимо.

Були скандали з відходом хлопців зі старої команди, які були саме у цих службах. Думаю, вони розуміють, що не все райдужно. Тому вони дуже хотіли піти, але шукали привід не самим піти, а щоб щось спровокувало. Це моя думка, я в цьому не впевнений. Але ми все одно це доб'ємо. І тут спасибі Гончаруку: він кинув нам на допомогу дуже багато сил.

– Це технічна проблема?

– Не підраховано все до кінця, не закінчена eHealth, хоча гроші витрачені величезні. Тільки це питання вже не наші, це питання вже спеціально навчених органів країни. Там дуже багато питань – з інсуліну, з реімбурсації.

Виявилося, що у Національній службі здоров'я ще до скандалу зі звільненням Олега Петренко пообіцяли президенту і прем'єру реімбурсацію інсуліну з 1 квітня. Але тут Петренко раптом каже, що вони не зробили реєстр. Я не кажу, що вони це не зробили спеціально, що це було якесь шкідництво. Але це дійсно масивна ділянка роботи.

Знову ж, адже ви всюди кричали, що прийшла нова влада, що це розворот до Богатирьової, що все повернуть назад. Ви захопилися цими криками. Якби ви раніше сказали правду, що є проблеми, президент б сказав, наприклад, давайте це зробимо не з 1 квітня, а з 1 вересня.

Так само і з діалізом. У нас же до маразму доходить тут. У нас в одній області комплект діалізу купується за 2900 гривень, а в іншій – за 2300 гривень. Для одного і того ж набору. Як таке може бути? Боротися з цієї корупційною складовою можна тільки, якщо Національна служба здоров'я почне платити за послугу. І тоді вже головлікар може купувати хоч за 20 тисяч. Але послуга коштує стільки, скільки вона коштує. Орієнтовно ми вважаємо 2200 - 2250 гривень на людину. Якщо ти при 2200 гривень ще щось крадеш, то ти геніальний.

У нас була така історія з закупівлями швидких допомог, коли у чотирьох областях ціни на машини відрізнялися. А якщо ви пам'ятаєте, там були виділені гроші з "Фонду Ріната Ахметова", коли закупили 200 машин за ініціативою президента. Знаєте, яка була різниця між тендерною пропозицією в цих чотирьох областях і машинами, які купив "Фонд Ахметова"?

За 1,860 млн гривень машини купував фонд. У деяких областях, поки не втрутилася СБУ – я, до речі, дуже вдячний за це Баканову – збиралися купувати за 2,9 мільйона гривень. Я не слідчий, я нікого не звинувачую. Але цього не сталося – СБУ запобігла. У результаті машини закупили за 1,95 мільйона гривень.

І коли ті, яких почали вибивати з цих торгів, почали приходити в Офіс президента і говорити, що ось там Радуцький влаштував міжсобойчик, я сказав їм: "Якщо я зміг домовитися з 1,86 мільйона гривень замість 2,9, і при цьому я ще вкрав, то як мінімум де мій орден?".

Як тільки відбудеться автономізація у розрахунках, корупційна складова в закупівлях в медицині зникне як явище. Коли лікарні не просто дають гроші, а сплачують надану допомогу, тоді вона переходить в умови бізнес-відносин.

– Які законодавчі ініціативи плануються в плані донорства і трансплантації органів?

– Вже прийнятий закон №2457 (законопроект про внесення змін у деякі законодавчі акти України, що регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині №2457 був прийнятий у другому читанні 20.12.2019, – ред.).

– Ще необхідно створити реєстр.

– Реєстр, по суті, сьогодні у ручному режимі, так. На цей реєстр держава витратила 26 мільйонів гривень у минулому. Ми не знайшли цього реєстру, він не закінчений.

– Тобто реєстр зараз створюється з нуля?

– Ні, дякую, знову ж таки, нашим силовим організаціям – знаходимо, шукаємо, розуміємо. Трансплантації вже проводяться. Ми запустили і розблокували процес.

– Було багато історій про те, як українці їздять на трансплантацію в Білорусь, Німеччину...

– Так. Знаєте, скільки грошей ми втрачаємо на цьому? 1,2 мільярда гривень на цей рік на лікування за кордоном, там левова частка – трансплантологія. Як тільки цей закон буде діяти в повному обсязі – ці гроші повернуться в країну.

Коли говорять про лікування за кордоном, рахуючи скільки грошей ми втрачаємо, ніхто не рахує ще непрямі платежі. Наприклад, той же гемодіаліз. У всьому світі гемодіаліз робиться тільки в той час, поки шукається донор, або в дуже маленькому відсотку випадків – довічно.

Вартість одного діалізу – НСЗУ зробить еквівалент 90 доларів, наприклад, або якась область купує за 2800 гривень. Тобто цю суму в межах країни ми теж на 70% повернемо в трансплантологію.

Що робить Білорусь? У неї для своїх громадян все безкоштовно. Але з іноземців, з українців в тому числі, вони беруть гроші і за ці гроші вони потім лікують своїх безкоштовно. Лікарі, які це можуть робити, у нас є. Як би там не кричали, що всі виїхали з країни і нікого не залишилося – залишилося.

Є геніальні лікарі і не тільки ті імена, які у всіх на слуху – великі. У тому ж "Охматдиті" сьогодні є молоді хлопці, які вже готові це робити і роблять.

– Після продажу "Бориса" у вас якісь інтереси у галузі ще залишилися?

– Тепер можу чесно сказати. На жаль, ні. Нічого немає, все продав. Я розумію, що, можливо, не потрібно було. Але окей – продав.

Чесно, я 28 років займався "Борисом" і давно готувався до його продажу, не через політичні амбіції. Знаєте, буває так – наївся. Цей процес у мене не був різким, коли у минулому році у раз – і продав. Я потроху звільнявся, але потім у мене була розмова з Зеленським.

Більш того, якби навіть він цього не вимагав, я б на цьому наполягав. Я вважаю, що залишати у себе бізнес і при цьому працювати в комітеті з цього ж напрямку (я точно не пішов би в антикорупційний комітет, або комітет з правоохоронних органів), лише давати зайвий привід "мочити" мене з усіх сторін. Це було свідоме рішення. Але зараз кажу чесно і відверто – на жаль.

– Угода з "Добробутом" вже закрита повністю?

– Угоду зі мною закрили ще до того, як я став депутатом. Адже я не один був акціонером "Бориса". Але з урахуванням того, що "Борис" на 100% перейшов на користь "Добробуту", я так розумію, що зі всіма всі умови виконані. Зі мною точно все.

– Податки сплачено?

– Я подам до кінця березня декларацію. Все, що мені заплатили – всі проведено, все по закону, все пройшло через рахунки в українському банку, немає ніяких підпільних рухів і мінімізації.

– Відкрийте таємницю. За скільки продали?

– В останній частині угоди була смішна цифра – кілька мільйонів гривень, тому що я продавав два з чимось відсотка акцій, що залишилися у мене. Воно все прийшло через мій особистий рахунок у "Кредит Дніпро".

Що стосується решти цифр, по-перше, мені потрібно декларувати 2019 рік. По-друге, у мене є підписана угода з усіма акціонерами про нерозголошення. Та угода, яка підлягає декларації – вона є, сплачена повністю.

Наскільки я знаю, угоду вів основний власник "Добробуту" американський фонд Horizon Capital. Ці хлопці в якісь підпільні речі не грають – це те, що для мене також дуже добре.

Я розумію, що почнеться після 1 квітня, коли будуть опубліковані декларації. Але тут я спокійний.

– Ще одне особисте питання. Зараз модно інвестувати у стартапи. Вам це цікаво?

– Тепер не маю права. Якось Олег Петренко назвав мене "людиною з 90-х". Я не інвестую туди, де особисто не беру якусь участь. Сьогодні я, на жаль, не можу цим займатися. Я знаю кілька медичних стартапів, в які я б з великим задоволенням вклав гроші.

У мене на прикметі є два-три стартапу – один китайський, два ізраїльських – де я бачу майбутнє медицини. І я розумію, що буду туди вкладатися, як тільки отримаю таку можливість, коли у нас, можливо, законодавство зміниться або я закінчу свій політичний шлях.