Міфи про МВФ. Або чому Україна знову попросила про допомогу

Середа 10 червня 2020 15:05
Міфи про МВФ. Або чому Україна знову попросила про допомогу

Джерело дешевих грошей і громовідвід для прийняття непопулярних в очах виборців реформ. Здається, саме таким українські політики бачать Міжнародний валютний фонд.

І хоча МВФ погодився позичити Україні 5 млрд доларів без жорстких для влади зобов'язань, нова кредитна програма ще до офіційного оприлюднення викликала хвилю критики. У хід знову пустили формулювання про "здачу національних інтересів" і "зовнішнє управління з США".

Детальніше про те, чому МВФ не догодив українцям і чому країна не може обійтися без його допомоги – у колонці заступника головного редактора РБК-Україна Ростислава Шаправського.

Півтора року Україна не отримувала грошей від МВФ. Але епідемія, економічна криза і величезні борги прискорили переговори, змусивши керівництво країни бути більш рішучим. Наприклад, як у випадку з банківським законом.

У вівторок Рада директорів Фонду затвердила кредитну програму для України на 5 млрд доларів, з яких 2,1 млрд доларів надійде до держбюджету у найближчі дні.

Нову програму Stand-by можна вважати полегшеною, оскільки вона не передбачає складних реформ по типу відкриття ринку землі або створення Антикорупційного суду, як це було раніше. Але у Фонді, як і раніше, очікують від влади ринкових тарифів на газ, посилення боротьби з корупцією та зважених витрат з держбюджету.

Чи могла Україна обійтися зараз без залучення допомоги МВФ?

Випробування "коронакризою"

Останнім часом десятки країн звернулися до Фонду через пандемію коронавірусу. І навряд чи Україна, яка зіткнулася з економічними проблемами ще до карантину, могла собі дозволити не бути в їх числі. І тому є кілька причин.

По-перше, гроші за новою програмою йдуть не у резерви НБУ, а у бюджет, дефіцит якого через карантин та боротьбу з пандемією виріс до 300 млрд гривень. Компенсувати різницю між доходами та витратами держскарбниці можна або новими позиками, або продажем держмайна.

По-друге, "під МВФ" йдуть інші кредитори. Це вкрай важливо, враховуючи великі виплати за держборгом у цьому і наступному році. Наявність програми як такої дозволяє розраховувати на кредити від Єврокомісії, Світового банку тощо. Експертиза, яку Фонд проводить по країні, не викликає сумнівів у інших міжнародних інституцій.

По-третє, інвестори, які вкладаються у держпапери, схильні охочіше викуповувати держборг країн з не дуже високим кредитним рейтингом, але які мають програми з МВФ. Не кажучи вже про те, що це ще, як правило, і дешевше, ніж розміщувати облігації на зовнішніх ринках без чинної програми з Фондом.

По-четверте, перераховані чинники дозволяють розраховувати на відносну фінансову стабільність в країні (в тому числі й на валютному ринку). Що частково знімає з влади політичний тиск і дозволяє уникнути соціального невдоволення.

Попри це, ще за кілька днів до засідання у Вашингтоні чорновий варіант листа про наміри, підписаного керівництвом країни, потрапив у ЗМІ. Передбачувано викликавши шквал критики з боку опозиції, так і деяких політиків у команді влади, які тлумачать документ на свій лад.

Вічний боржник

Програми МВФ – зручний об'єкт для критики з боку опозиції при будь-якій владі. І, як не дивно, не стільки критики самого МВФ, скільки уряду, нездатного впоратися з проблемами в економіці та вимушеного звертатися за допомогою до кредиторів.

Історія співпраці України та МВФ нагадує відносини примхливого пацієнта з лікарем. Хворий спершу просить доктора вилікувати складну і запущену хворобу. Але, як тільки починає йти на поправку, дорікає медика у неправильно поставленому діагнозі й відмовляється приймати препарати. І ця ситуація повторюється раз за разом.

Незалежно від списку партій правлячої коаліції, прізвищ президента й прем'єр-міністра, влада в Україні часто задіювала МВФ, щоб оговтатися від чергової кризи, пересидіти економічну бурю і прийняти непопулярні реформи. Прикрившись при цьому зобов'язаннями перед непоступливим кредитором.

Але тільки ставши на ноги й обтрусившись від проблем, українська сторона відразу ж починає здавати назад, орієнтуючись вже на політичні наслідки. Що цікаво: жоден уряд України за багато років не довів до кінця жодну з вже закритих 10 програм МВФ. І в цілому за затвердженими програмами країна вибрала менше половини з можливих кредитів.

Часто це було пов'язано зі зміною політичних еліт, виборами й подальшою передачею влади, або банальною відмовою продовжувати реформи. Іноді це накладалося на те, що просто вже не були потрібні гроші.

Були й скандали. Як, наприклад, у 2009 році, коли в МВФ прямо вказали, що перестають кредитувати Україну, оскільки влада порушила домовленість і підвищила перед президентськими виборами пенсії й зарплати. І це при тому, що частина траншів за програмою більш ніж десятирічної давності й так спочатку була витрачена на соцвиплати та зарплати бюджетникам. Це був період президента Віктора Ющенка і прем'єра Юлії Тимошенко.

А Микола Азаров, бувши прем'єром, відмовився від співпраці з МВФ буквально напередодні Євромайдану, у листопаді 2013 року. Це рішення він мотивував тим, що Фонд вимагав підвищити тарифи на газ і опалення, заморозити зростання мінімальної зарплати та скасувати податкові пільги для аграріїв. Гучно грюкнувши дверима перед місією Фонду й опинившись з порожньою казною, тодішнє керівництво країни в особі Віктора Януковича пізніше звернулося за кредитом до Росії.

Не гладко складалися відносини з МВФ і у влади після Революції гідності. Суперечки виникали навколо вартості газу для населення, пенсійної реформи та роботи антикорупційних органів. Вже у нової команди часів Зеленського теж не без проблем пройшло ухвалення земельної реформи та закону про неповернення "луснувших" банків їх екс-власникам. І десять років тому, і зараз риторика влади залишається незмінною: реформи потрібні, щоб отримати кредит МВФ.

Як і будь-який кредитор, а не благодійна організація, МВФ хоче, щоб позичальник жив за коштами та міг платити за рахунками. Часто рецепти порятунку економіки універсальні для різних країн, що дає привід для критики Фонду. Але й проблеми у країн, що звертаються за допомогою до МВФ, як правило, схожі: роздуті соціальні витрати, неконтрольована інфляція, слабке наповнення держбюджету. А тому щоразу винаходити велосипед, складаючи унікальний план відновлення для країн, як Україна, немає потреби.

Чого не хочуть українці та що нібито вимагає МВФ? Збільшення комунальних тарифів, підвищення пенсійного віку, продажу землі (особливо іноземцям), ліквідації спрощеної системи оподаткування, розпродажу держмайна.

Але говорячи про те, що МВФ вимагає підвищення пенсійного віку, критики недоговорюють про "дірку" у Пенсійному фонді та "тіньову" зайнятість. Або скаржачись на умови про зростання тих же тарифів на газ, опоненти економічного підходу МВФ замовчують про зловживання в енергетичному секторі при неринкових цінах, на чому заробляють фінансово-промислові групи.

А історії про приватизацію українських підприємств (давно збиткових і неефективних) на догоду іноземцям, як правило, не супроводжуються поганою фінансовою звітністю та томами кримінальних справ про корупцію у держсекторі. Така недомовленість створює підґрунтя для маніпуляцій політиків і страхів населення.

Але образ МВФ у вигляді безкомпромісного і жорсткого ревізора, який роками колективно створювала українська влада, дозволяє кожному президенту та уряду розмивати, якщо зовсім не знімати з себе відповідальність за складні, але часто необхідні рішення.

Меморандум з МВФ, всупереч усталеній у широких масах думці, це не складений у штаб-квартирі у Вашингтоні список завдань, без виконання яких країна не отримає гроші. Над документом разом з експертами Фонду працює українська команда, пропонуючи свої варіанти, як країна буде виходити з кризи та вписуватися у рамки бюджетного дефіциту.

Щобільше, як показала практика роботи української влади з Фондом, МВФ можна переконати, якщо запропонувати розумні аргументи. Так було з пенсійною реформою, коли вдалося уникнути підвищення пенсійного віку, але переглянути підхід до страхового стажу.

Так було і з тарифами на газ, коли була знайдена ринкова формула і впроваджена система адресних субсидій з припиненням неконтрольованих дотацій НАК "Нафтогазу". А тому закиди у тому, що МВФ безкомпромісний – швидше, виправдання для тих, хто зовсім не готовий брати на себе політичну відповідальність.

На фото президент України Володимир Зеленський і директор-розпорядник МВФ Крісталіна Георгієва (president.gov.ua)

Читайте РБК-Україна в Google News

On Top
Продовжуючи переглядати www.rbc.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся з Політикою конфіденційності
Пропустити Погоджуюся