Мер Маріуполя Вадим Бойченко: 40% будинків неможливо відновити, вони зруйновані в попіл

Як виглядає нацизм у 21 столітті? Це коли війська авторитарного режиму нападають на незалежну державу, піднявши на прапор боротьбу з вигаданими нацистами. Це коли вщент знищують цілі вулиці, де розташовані житлові будинки, лікарні та школи.

Це коли мирні жителі, що перебувають в облозі, помирають або від тортур, обстрілів та бомбардувань "визволителів". Або від навмисне створеного голоду та відсутності питної води.

Сучасні нацисти видають себе за борців із нацизмом, залишаючи за собою лише смерть та руйнування. Все це в український Маріуполь, що активно розвивався, з населенням в майже півмільйона людей принесли окупаційні війська Росії.

Це місто стало ключовою ціллю війни, розв'язаної Путіним, оскільки стоїть на шляху сухопутного коридору до раніше захопленого ним українського Криму. Ось уже майже шість тижнів російським бойовикам не вдається встановити повний контроль над Маріуполем – наші захисники щосили продовжують тримати оборону. Навіть попри те, що кремлівські війська щодня намагаються зрівняти це місто із землею.

Наразі місцева влада займається евакуацією жителів до сусідньої Запорізької області. А після перемоги України будуватимуть Маріуполь на попелі, каже мер міста Вадим Бойченко. В інтерв'ю РБК-Україна він розповів про те, що зараз відбувається у місті та з якими проблемами стикаються під час евакуації місцевих мешканців.

– Нещодавно ви заявляли, що одне з перших завдань – це евакуація всіх людей з Маріуполя. Скільки людей за приблизними оцінками вже виїхали з міста?

– Як тільки розпочалася повномасштабна війна, в перший тиждень ми евакуювали людей потягами, поки працювала наша залізниця. Хтось евакуювався власним транспортом. За нашими підрахунками, приблизно 100 тисяч населення в перший тиждень виїхало з міста.

Потім ми намагалися евакуйовувати мешканців нашим комунальним транспортом. Але це було дуже складно робити, тому що Російська федерація з перших днів березня наче гралася з нами. Ми розпочинали підготовку до евакуації, визначали локації, збирали автобуси, заправляли їх, мотивували наших водіїв.

Але евакуація не відбувалася, бо збройні сили РФ знищували наші автобуси і щодня їх ставало все менше і менше. Було 150, потім 100, потім 50, потім 30, 9, 6 і нуль. Так, до 13 березня вони знищили всі наші автобуси і, на жаль, ми залишилися без автопарка, яким ми планували вивозити людей з Маріуполя.

Незважаючи на це, ми організували евакуацію маріупольців з Бердянська до міста Запоріжжя. Перший такий маршрут відбувався під головуванням церкви (УПЦ МП, – ред.). Я вважаю, що це і дало поштовх сформувати цей коридор, який дозволив мешканцям Маріуполя на власному транспорті евакуйовуватися до Бердянська або до Запоріжжя.

У цей час не було режиму тиші. Було дуже важко і небезпечно виїжджати з міста. Але з боку Російської федерації був відкритий простір для виходу з Маріуполя, і з боку наших військових також був відкритий цей простір, і тому почалася евакуація. Вона триває з 13 березня. І відтоді цим маршрутом ми вже евакуювали приблизно 87 тисяч маріупольців з Бердянську або власним транспортом, або на евакуаційному автотранспорті. Вони виїжджають до Запоріжжя і потім звідти рухаються далі.

Сьогодні на узбережжі та інших сусідніх містечках та селищах також перебувають наші маріупольці. Ми вважаємо, що там разом із Бердянськом перебуває орієнтовно 70 тисяч населення, які чекають на евакуацію.

На жаль, за ці достатньо численні дні жодного нового маршруту з Маріуполя не відкрили. І тому ми наголошуємо на необхідності це зробити, або за підтримки Червоного Хреста, або за допомогою міжнародної спільноти. Адже і Макрон долучався до цього, і Папа Римський, і міністр Дмитро Кулеба відпрацьовував це питання, але, на жаль, на сьогодні це не стало можливим.

Ми плануємо ще один маршрут за підтримки Міжнародного комітету Червоного Хреста направити до Маріуполя і молимося, щоби це відбулося. Ми вважаємо, що в місті приблизно 130 тисяч населення чекають на евакуацію. Але час іде і ситуація дуже змінюється. Російська пропаганда вже працює в нашому місті і це ускладнює процес евакуації. Нам дуже важливо, щоби кожне серце, яке ще б'ється в Маріуполі, мало можливість потрапити на підконтрольну частину нашої держави.

– Маршрут, який не вдається прокласти до Маріуполя – це росіяни його не погоджують чи вони на словах погоджують, але починають обстрілювати?

– Щоб ви розуміли, як це відбувалося. З початку березня, коли ми заявили про бажання організувати евакуацію, нам доводилося погоджувати її з РФ. Вони казали нам: "Так, цей коридор є, у вас є можливість евакуйовувати людей, формуйте колони, маршрути. Дайте нам локації, де це буде відбуватися".

І коли ми давали ці локації, вони по цих локаціях гасили з гаубиць, з "Градів". І як ми давали команду нашим військовим, щоби вони відкрили місто і ми мали можливість виїхати з міста, то на зустріч цим евакуаційним маршрутам вривалися танки. Це був початок березня, щодня. І аж до тих пір, коли на місто пішов ворожий літак і почав бомбардувати Маріуполь.

Тоді ми зрозуміли, що вони просто витягують з нас інформацію щодо локацій, де ми плануємо евакуацію, де розміщені наші комунальні автобуси – після цього вони їх просто знищували. Але після цього вони продовжували з нами гратися: мовляв, евакуюйте. А вже не було чим.

Тоді ми змінили тактику нашої евакуаційної місії. І вже за підтримки наших священнослужителів та митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки рушила перша евакуаційна колона з Запоріжжя. Вона мала на меті прокласти маршрут до Маріуполя, але цього не вдалося.

Цю колону, де я був особисто, не пропустили ворожі війська до Маріуполя. Тому ми доїхали до Бердянська і там пробули п'ять діб. І вже після цього ми виїхали з тими маріупольцями, які дісталися Бердянська, до Запоріжжя. І поки це єдиний маршрут, який сьогодні працює.

Тиждень тому ми мали можливість доїхати до Мангуша – це околиці Маріуполя. Коли по місту працювала ворожа авіація та кораблі, то люди пішки тікали до Мангуша. І от коли ми приїхали до Мангуша, на жаль, там уже розташувалися не збройні сили РФ, а "ДНР". "Днрівці" – це фактично поліцаї, які ж ще вчора були українцями. А вони ще більш безжалісні та прискіпливі до наших хлопців, які виїжджають з міста.

Коли тоді приїхали наші рятівники двома автобусами – автобуси забрали і побили, а хлопців били, катували та кинули до тюрми. Ми їх звідти витягували на рівні переговорної групи України. Водіїв не катували, їх на дві доби посадили у якісь сховища і там тримали. Ми їх також визволили. Усе це завершилося тим, що ми виїхали до Бердянська, в напівзруйнованих автобусах забрали наших маріупольців і доїхали до Запоріжжя.

– Якщо я вірно розумію, то зараз мешканці можуть вибиратися лише до Бердянську?

– Так. Мешканці можуть зараз виїжджати лише на власному транспорті за дуже прискіпливого огляду росіян. Людей, що виїжджають, роздягають, щось шукають. Ще в них є вже якісь списки, які вони звіряють. Наприклад, учора двох хлопців зі Збройних сил України зняли з цих автівок. Але якщо є власна автівка і зареєстрована на особу, яка рухається в авто, то є можливість виїхати. Автівки, які належать місцевій владі чи підприємствам, вони забирають і кажуть, що тепер вони належать "ДНР".

– Чи не виникає проблеми з рухом людей із самого Бердянська з огляду на те, що він також зараз тимчасово окупований?

– Є, на жаль, така проблема. У Бердянську також розгортається потужна російська пропаганда. Багато людей хоче виїжджати до України. І тому вони розповсюджують різну дурню і закликають людей виїжджати до Мелітополя або до Криму. Звідти вже працюють регулярні рейси до Криму.

– Яка роль Червоного Хреста в місті, адже була неоднозначна інформація? Вони взагалі допомагали вам раніше з евакуацією з Маріуполя? І чи вдалося їм зараз підготувати масову евакуацію?

– Усі ці місії, які захищали людей, зокрема маріупольців, у міжвійськовий час, наприклад, наприкінці 2015 року – вони приносили користь. Однак зараз це, на жаль, дуже складно. Вони були з нами в цій першій місії 13 березня і більше ми не отримували їхню допомогу. Не розумію чому, але це так.

Зараз вони отримали багато питань до себе про те, чому вони сьогодні не допомагають Україні в порятунку маріупольців та мешканців інших міст. Тому зараз вони щось швидко напрацьовують, намагаються щось зробити. Ми підтримуємо це їх бажання.

Сьогодні (інтерв’ю записано 2 квітня, - ред.) до Запоріжжя приїхало дві їхні автівки. Ми їм надали сім автобусів, які стали в їхній конвой. І ми дуже хочемо, щоби їм вдалося доїхати до Маріуполя. Але побачимо. До цього це, на жаль, не вдавалося.

– Чи відомо вам приблизно, скільки людей окупанти вивезли в Росію і чи можуть ті люди звідти повернутися?

– Зараз ми уже трохи оговталися від цієї страшної війни і тих травм, які отримали безпосередньо наші комунальні працівники. І сьогодні ми вже формуємо списки, опрацьовуємо їх, перевіряємо, щоби це були справді наші маріупольці. І тепер ми маємо вже таку статистику. За нашими приблизними оцінками, майже 40 тисяч населення вже поїхали до "ДНР" і до Росії.

Є вже випадки, коли наші працівники, керівники підприємств комунальної сфери чи мої сусіди телефонують нам і просять визволити їх з депортації, в яку вони, на жаль, потрапили не за своїм бажанням.

– У Маріуполі зараз продовжуються бої. Чи відомо вам, яку частину міста зараз контролюють окупаційні війська росіян?

– Ми на постійному зв'язку з нашими військовими, героями України, які тримають місто. На жаль, це вкрай складно. Держава на чолі з Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України Володимиром Зеленським робить усе можливе і неможливе, щоби наші хлопці трималися. Є таке стійке відчуття, що дві доби тому наші хлопці отримали додаткові ресурси, щоби й надалі тримати місто.

За нашими оцінками, Маріуполь сьогодні розділений на дві частини – 50% сьогодні під контролем "днрівців" та російських військ і 50% наші хлопці сьогодні тримають. Але потрібно розуміти, що військових, які наступають на наше місто, дуже багато. Вони кількісно в рази переважають тих хлопців, які сьогодні боронять український Маріуполь. На одного нашого бійця приходиться 10 або 15 військових агресора.

До того ж вони метр за метром і з моря, і з повітря знищують всю інфраструктуру міста, випалюють його вщент і залишають тільки попіл. І так приблизно по 15 метрів за добу. Атакують літаками, кораблями. Нашим хлопцям дуже важко триматися, але вони тримаються.

– Чи правда, що 90% інфраструктури міста вже знищено?

– 90% – це стільки пошкодженого нашого майна, інфраструктури. Десь 60% інфраструктури – це з прямим потраплянням або артилерії, або авіації, або систем залпового вогню, або цих систем "Буратіно", що спалюють будинки. Є 40% будинків, які вже неможливо відновити, бо вони зруйновані в попіл. Дуже складно бачити і розуміти це.

Сьогодні був коментар хлопця, який приїхав до Маріуполя в 2016 році з Донецька. Він став справжнім маріупольцем. Ми називали тих мешканців, що до нас переїхали, новими маріупольцями. І жодного разу – переселенцями чи тимчасово переміщеними особами. Цей хлопець прибув в одному з тих 42 автобусів, що приїхали вчора з Бердянська до Запоріжжя.

І він сказав – підкреслю, що це його особиста думка: Маріуполь зруйнували тому, що він став дуже гарним і став вітриною відновлення українського Донбасу. Адже за останні вісім років нічого в окупованому Донецьку не змінилося. А Маріуполь дуже швидко змінювався, розквітав і розвивався як європейське місто з демократичними принципами, урядуванням.

Навіть президент України говорив, що це "маріупольский ефект", який треба розповсюджувати по всій державі. А один із головних гріхів людини – це заздрість. І от ця, на жаль, така заздрість відіграла головну роль в руйнуванні нашого міста.

– Чи ви вважаєте зараз реальною деблокаду Маріуполя?

– Я прошу про це. Я вболіваю за це. Я живу цим. Я прислухаюся до слів і тих тез, які сьогодні проголошує наш Верховний Головнокомандувач Збройних сил України – наш президент. Він каже, що ми не торгуємо землею, ми не торгуємо мешканцями нашої держави і ми наголошуємо на тому, що цей переговорний процес, який сьогодні триває, має зафіксувати кордони України станом на 23 лютого. І це говорить нам про те, що Маріуполь був, є і буде залишатися українським містом.

Водночас ми чуємо, що його радники і фахівці з військовим досвідом кажуть, що багато буде залежати від Збройних сил України. Тому ми сьогодні молимося, щоби наші Збройні сили трималися, тримали кордони і все ж деблокували наше місто Маріуполь. Мій син також сьогодні служить і працює над тим, щоби це здійснилося.

– Після цього всього, що зробили з Маріуполем, після цих жахіть, після історій очевидців з міста, після яких холоне кров, після бомбардування Драмтеатру, чимало українців переконані: ніякого прощення, ніяких уступок чи компромісів агресору – тільки повне знищення. Хочу спитати у вас: як ви вважаєте, чи можливе завершення війни шляхом переговорів з Росією?

– У Драмтеатрі була моя мама… Дякувати Богу, вони живі. Вони до цього злочину – мама, тато і брат зі своєю дружиною і маленьким сином – вийшли з Драмтеатру. Я не знав, живі вони чи ні. Але ми зустрілися в Бердянську, обійнялися, трохи поплакали…

Я вважаю, з досвіду спілкування з офіцером Збройних сил України Сергієм Бойченком, моїм сином, який каже: "Тату, на війні є дві тези – або поразка, або перемога".

– Чи будуєте ви плани на той час, коли закінчиться війна і Маріуполь буде повністю під контролем України, вичищений від російських злочинців? І якщо так, то що ви робитимете?

– Треба буде будувати нове місто, щоби воно було ще кращим. Ми будемо будувати Маріуполь на попелі, який зробила нам російсько-фашистська армія. Сьогодні ми вже маємо цифри руйнувань та збитків, які спричинила війна в Маріуполі.

Для розуміння, на відбудову міста з 250-тисячним населенням потрібно 11,5 мільярдів доларів. Ми вже зараз будемо працювати зі світовими фінансовими установами, будемо наймати юристів-міжнародників, які працюватимуть з цим військовим злочином.

Ми хочемо, щоби Російська федерація, яка зробила таке з нашою державою, відповіла за скоєне. Ми вважаємо, що ті гроші росіян, які сьогодні заблоковані, мають стати репараціями для відбудови держави і міста Маріуполь.