Криза мігрантів. Чи зможе Лукашенко розколоти Європу
Прямих зіткнень на польсько-білоруському кордоні стало трохи менше, але міграційна криза триває. І вже змушує європейські країни з недовірою поглядати одна на одну. Про те, чим нинішні події відрізняються від міграційних конфліктів шестирічної давності, чого прагне Лукашенко і як на це реагує Європа – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
Завдяки штучно створеній кризі Олександру Лукашенку вдалося трохи вийти з дипломатичної ізоляції. На цьому тижні він вже двічі розмовляв по телефону з канцлером Німеччини Ангелою Меркель. Це його перший прямий контакт із західним топ-лідером більше ніж за рік, який пройшов після президентських виборів і наступного жорстокого придушення протестних акцій. Але поки немає особливих підстав вважати, що білоруському президенту вдасться серйозно розвинути цей успіх і домогтися повноцінної легітимності в очах Заходу.
Потрійна проблема
Лукашенко – далеко не перший, хто здогадався використовувати мігрантів в якості зброї проти інших країн. В дослідженні "Зброя масової міграції" перераховані понад півсотні таких спроб, починаючи з другої половини минулого століття. Автор, науковий співробітник Гарвардського університету Келлі Грінхілл, виділяє два сценарії.
Перший – коли країна-"агресор" просто експлуатує нездатність іншої країни впоратися зі зростаючим потоком мігрантів. Другий – коли йде гра на існуючих в іншій країні зобов'язаннях перед біженцями. Простіше кажучи – на тому, що приймаюча держава не може залишити їх в біді, через власні правові норми або громадську думку.
Нескладно помітити, що за кілька місяців поточної кризи Лукашенко встиг апробувати обидва підходи. Спочатку під ударом опинилася маленька Литва, в якій банально були відсутні ресурси та інфраструктура, щоб прийняти навіть кілька тисяч біженців з Близького Сходу.
Потім і набагато більша Польща, у якої номінально ресурси точно знайшлися би, принаймні, щоб впоратися із нинішнім міграційним потоком з Білорусі. Але тут пішла більш тонка гра – на протиріччях всередині польського політикуму і суспільства, одна частина яких в принципі проти будь-яких мігрантів, особливо "немісцевих", а інша – апелює до загальноєвропейських правил і принципів гуманізму.
Те ж саме відноситься і до Німеччини – кінцевої мети більшості тих, хто прибуває до Білорусі. Тим більше, в Берліні міграційні питання вже кілька років не сходять з актуального суспільного порядку денного. Ще одна лінія розлому, на якій явно спробував зіграти Мінськ – між владою Польщі і євросоюзним керівництвом, відносини між якими зайшли в глухий кут і до міграційної кризи.
Приклади успішного "шантажу мігрантами" є, найочевидніший – Туреччина, президент якої Реджеп Ердоган зумів обміняти стримування мігрантів на кордонах Євросоюзу на постійне фінансування з Брюсселя. Ймовірно, Лукашенко і взяв його за приклад.
Паралелі з минулою міграційною кризою, яка досягла кульмінації в 2015 році, зараз проводяться постійно. Тоді в Євросоюз хлинув величезний потік біженців з Близького Сходу, Афганістану та Африки. Тільки в Німеччині за період 2015-17 років було подано майже півтора мільйони звернень за притулком.
Тоді як загальна кількість прибулих за останній час в Білорусь мігрантів з Близького Сходу менша на два порядки. За останні роки міграційний потік в Європу в цілому істотно обмілів, хоч і не вичерпався повністю. Так, тільки в Італію в поточному році припливли морем з Африки майже 60 тисяч осіб.
Тому багато європейських політиків і правозахисників, лівого і ліберального напрямку, задають питання: так в чому ж проблема з тим, щоб прийняти цих кілька тисяч людей, які штурмують білорусько-польський кордон. "Це всього чотири тисячі людей, які нікому не загрожують, нашій безпеці нічого не загрожує", – цитує лідера французьких "Зелених" Янніка Жадо польська Rzeczpospolita. І зазначає, що його заяву відразу ж підхопив державний білоруський канал "Білорусь-1".
Але справа в тому, що нинішня криза в Європі в цілому трактується зовсім інакше, ніж події другої половини 2010-х. За словами спікера Європейської служби зовнішніх зв'язків Петера Стано, в 2015 році люди рятувалися втечею від війни в Сирії. Тоді як зараз "авторитарний режим дуже активно ввозить людей на свою територію під помилковою обіцянкою легкого в'їзду в ЄС".
Далі, за словами Стано, білоруські силовики підштовхують цих мігрантів до кордону ЄС, змушують їх незаконно покинути територію Білорусі і силою утримують в прикордонній зоні, якщо спроби потрапити в ЄС не увінчаються успіхом. "Це гібридна атака проти ЄС і штучно створена криза, організована режимом Лукашенка з метою чинити тиск на ЄС і прикрити триваючі репресії проти білорусів у себе вдома", – резюмував представник Єврокомісії в коментарі РБК-Україна.
Тому по прибуттю до Варшави минулого тижня глава Європейської Ради Шарль Мішель заявив, що Польща, яка "зіткнулася з серйозною кризою, повинна користуватися солідарністю і єдністю всього ЄС". Він уточнив, що Євросоюз може профінансувати будівництво укріплень на кордоні з Білоруссю. Тоді як лічені тижні тому керівництво ЄС таку можливість заперечувало.
"Брюссель знаходиться в делікатному становищі, перебуваючи перед потрійною проблемою. Він повинен проявити солідарність щодо захисту кордонів блоку, співчуття з приводу гуманітарної кризи, яка там розгортається, і твердість у захисті верховенства європейського права", – охарактеризувала ситуацію The New York Times.
Лінії розколу
Могло б здатися, що своїми діями Лукашенко поки домігся прямо протилежного результату: замість того, щоб дестабілізувати Європу, він навпаки зміг її згуртувати. Але насправді ситуація виглядає не настільки однозначно.
Так, польська влада не погодилася на пропозицію допомоги від Європейського агентства з безпеки зовнішніх кордонів (FRONTEX). Офіційна Варшава явно хоче показати своїм громадянам, що може і самостійно впоратися з кризою. І попутно щосили критикує польську опозицію, виставляючи її чи не головним винуватцем кризи.
"Опозиція! На коліна! Просіть вибачення у поляків за спільну з Путіним і Лукашенком атаку на східні кордони Польщі!" – написала у своєму Твіттері суддя Конституційного трибуналу Польщі Христина Павлович. Крім того, хоча питання Брюсселя до незалежності польських судів і медіа зараз відійшли на третій план, але все ж так і не вирішилися.
Протягом поточного тижня стало зрозуміло, що і з єдністю європейських країн щодо кризи теж не все гладко. Найбільше питань викликали дії Ангели Меркель. Її контакти з Лукашенком розкритикували в Польщі і країнах Балтії – вважаючи, що тим самим німецький лідер фактично легітимізує його після довгої ізоляції.
"Така поведінка (Ангели Меркель, – ред.) нагадує найгірші моменти в історії, коли країни Центральної Європи сприймали виключно як предмет політичного торгу", – заявила екс-прем'єр Польщі і депутат Європарламенту Беата Шидло.
У самій Німеччині в розпалі переговори про створення коаліції між Вільною демократичною партією (ВДП), "Зеленими" і соціал-демократами, кандидат від яких, Олаф Шольц, майже напевно стане наступним канцлером. Міграційне питання – одне з тих, щодо яких у лібералів з ВДП і їхніх потенційних партнерів є відмінності в поглядах. А поки Німеччина перебуває в нинішньому перехідному періоді, їй буде досить складно взяти на себе лідерство у вирішенні цієї кризи.
Поки що ЄС, як виглядає, займає обережно-вичікувальну тактику. Один з реальних заходів, вжитих Брюсселем – вдарити по маршрутах, якими мігранти потрапляють до Білорусі. Під тиском ЄС перевезення в цю країну обмежили Turkish Airlines, Iraqi Airlines і сирійський перевізник Cham Wings Airlines. За рішенням влади ОАЕ не доправлятиме з Дубаю до Білорусі громадян Іраку, Сирії, Ємену та Афганістану і компанія "Белавіа".
Цей перевізник повинен був потрапити в новий пакет санкцій проти Білорусі, домовленість про який було досягнуто на тижні. Але за словами міністра закордонних справ Литви Габріелюса Ландсбергіса, "Белавіа" намагаються прибрати з санкційного списку. Глава литовського МЗС не виключив, що до цього може бути причетна Німеччина.
Оскільки санкції завжди вводяться консенсусом, позиції одного лише Берліна буде достатньо, щоб білоруський авіаперевізник, який зіграв велику роль в міграційній кризі, не потрапив під санкції. Звичайно, якщо це трапиться, європейській єдності щодо Білорусі буде завдано важкого удару.
За словами глави естонського МЗС Еви-Марії Лійметс, під час переговорів з Меркель Лукашенко якраз вимагав скасування санкцій проти Білорусі і визнання себе законно обраним президентом країни. Німецька Bild з посиланням на свої джерела вказує ще дві вимоги Лукашенка: ЄС повинен прийняти половину мігрантів, що знаходяться в Білорусі, а також профінансувати організацію притулків для інших.
Безумовно, про виконання всіх цих вимог, в першу чергу, щодо визнання легітимності Лукашенка, мова не йде в принципі. Але і невеликі поступки можуть бути згубними, наголошується в статті Європейської Ради з міжнародних відносин.
"Дуже важливо, щоб ЄС не вступав у діалог з Лукашенком. Як і у випадку з будь-якою формою шантажу, йти на поступки безглуздо і небезпечно, тому що агресор буде тільки вимагати більшого. Це буде сигналом для інших авторитарних діячів, що така тактика працює", – йдеться в матеріалі.
За словами Петера Стано з Єврокомісії, санкції проти Білорусі дають ефект. "Санкції завдають шкоди режиму – ось чому він вдається до таких відчайдушних заходів, які одночасно незаконні і нелюдські", – сказав він виданню, додавши, що їх можуть і посилити, якщо білоруський режим не змінить свою поведінку.
У той же час, санкційна політика не виключає й інших методів впливу на Мінськ. "Ми залишаємо відкритими канали зв'язку для доставки наших меседжів, закликів і позицій", – уточнив Стано, нагадавши, що Верховний представник ЄС із закордонних справ Жозеп Боррель з минулого тижня двічі спілкувався з главою білоруського МЗС Володимиром Макеєм.
Кремль, у свою чергу, публічно повністю виступає на боці Лукашенка. З одного боку, якщо білоруському президенту все ж якось вдасться вирватися з дипломатичної ізоляції, він напевно спробує повернутися до звичної тактики двовекторності, і використовувати Європу для боротьби з "повзучою інтеграцією" Білорусі росіянами. Але, судячи з усього, Москві зараз важливіше будь-якими способами дестабілізувати ЄС – а Лукашенко і так від них нікуди не дінеться.
Тим більше, як сказав РБК-Україна білоруський політичний аналітик Артем Шрайбман, значення нинішніх переговорів між Мінськом і Берліном все ж не варто перебільшувати.
"Лукашенко як був невизнаним лідером, так і залишається. У певному сенсі з ним спілкуються як з людиною, у якої в руках заручники, і їх потрібно звільняти. Не впевнений, що це означає якесь потепління у ставленні до нього", – сказав виданню Шрайбман.
На його думку, Меркель швидше дає Лукашенку можливість відступити, зберігши обличчя перед своїми соратниками і прихильниками. А сам він розуміє, що опинився в глухому куті, і з мігрантами, які знаходяться в Білорусі, йому ж самому зрештою і доведеться розбиратися.
Втім, що саме зараз планує Лукашенко, не знає ніхто. Він вже багато разів показував, що може думати одне, говорити інше, а робити третє. Можливо, так трапиться і цього разу. Принаймні, створити на рівному місці проблему для цілої Східної Європи у нього вийшло.