Яка українська зброя громить армію Путіна і що чекає нашу "оборонку"

Весь світ стежить за поставками в Україну західного озброєння, очікуючи, що тільки воно може допомогти ЗСУ перемогти у війні з Росією. При цьому про власні розробки українського ВПК, які прямо зараз громлять окупантів на полі бою, говорять несправедливо мало. Яку зброю масово виробляє Україна і що чекає нашу "оборонку" після війни, – нижче в матеріалі РБК-Україна.

Повномасштабна війна Росії проти України йде вже практично півроку. За цей час українській стороні, крім коштів і санкцій щодо ворога, активно допомагають військовою технікою. Збройні Сили отримують безпілотники, гаубиці, системи залпового вогню і ракетні комплекси.

Враховуючи велику увагу поставкам озброєння в Україну, може створитися враження, що військові б'ються виключно західною технікою. Цей наратив також використовує російська пропаганда, стверджуючи, що за роки незалежності Україна не розробила нічого свого і, відповідно, поставила крапку в розвитку військово-промислового комплексу.

На ділі ж це твердження помилкове. В України існують десятки власних розробок, багато з яких успішно показують себе на полі бою. Перш за все, розповімо про ті з них, які ЗСУ застосовують масово.

Українська зброя перемоги

"Козак-2м1"

Особливої уваги в сімействі бронеавтомобілів "Козак" заслуговує серія 2М1 – це повноцінний броньовик для широкого спектру завдань. У Міноборони його називають "компактним БТР".

"Козак" пройшов перевірку 50 різними методами, включаючи тест-драйв на місцевості, яка підходить виключно для гусеничної техніки. Конструкція автомобіля цікава тим, що його корпус цілісний – це моноблок без рами з незалежною підвіскою. У нього поліпшена прохідність, плавність ходу на високих швидкостях і занижена висота. Кількість екіпажу – до дев'яти осіб.

На "Козаку" встановлено бойовий модуль спільної розробки турецького і українських підприємств. Модуль можна оснастити будь-якими типами кулеметів, наприклад великокаліберним "Утьосом". На практиці цю комбінацію успішно використовують десантники.

Наприклад, 1 червня Командування Десантно-штурмових військ ЗСУ опублікувало відео з воїном на ім'я Микола. Його підрозділ під обстрілами вивез на бронемашині товаришів по службі з Сєвєродонецька.

"Мені довелося вести прицільний вогонь, щоб придушити позицію ворожого ДШК і стрілецької зброї. Короткими чергами, я відкривав вогонь ... вороги замовкли", - розповів боєць.

"Козак", незважаючи на обстріли, практично не постраждав.

Бойовий танк "Булат"

Український бойовий танк "Булат" – це перероблений радянський Т-64. На сьогоднішній день стоїть на озброєнні виключно у ЗСУ. Модернізація танка почалася ще в 1999 році, а в 2005 році, після трьох етапів поліпшення, він був прийнятий на озброєння.

Одна з основних "родзинок" "Булата" – комплексний модуль динамічного захисту "Ніж". Примітно, що його розробили в Україні, а використовується він в США, Таїланді та Ефіопії. За даними військових експертів, під час бойових дій в динамічний захист "Ножа" могли потрапити до 8 реактивних гранат, але броня витримувала обстріл.

Основне озброєння "Булата" – це гладкоствольна гармата з довжиною ствола в 48 калібрів. Боєкомплект – 36 пострілів бронебійними, осколково-фугасними снарядами і керованими ракетами. Крім того, танк обладнаний двома кулеметами – великокаліберним зенітним з дистанційним управлінням і спареним гвинтівкового калібру.

"Булат" може долати водну перешкоду до 5 метрів, а вбрід йти до 1,8. Екіпаж танка – три людини.

Бойова машина проявляла себе на полі бою неодноразово. ЗСУ використовували "Булат" для захисту Луганського аеропорту в 2014 році, а в 2015 в бою під Логвиновим група з трьох танків знищила 8 російських бойових машин Т-72Б, при цьому один "Булат" продовжував бій, незважаючи на пряме попадання в корпус.

З початку повномасштабного наступу відомо, що танки брали участь у боях за Херсон, обороняли Харків і, в цілому, добре себе зарекомендували, захищаючи екіпаж.

БПЛА "Лелека-100", "Фурія", "Spectator"

Безпілотні літальні апарати "Лелека", "Фурія" і "Spectator" – це дрони оперативно-тактичного рівня українського виробництва.

"Фурії" виготовляють з 2014 року. Їхня перевага, серед усього іншого, в дальності польоту дрона – 50 кілометрів, а в небі він може перебувати до трьох годин. Це досить високий показник для безпілотника.

БПЛА "Spectator" почали розробляти в 2016 році, а в 2019 дрони передали військовим. Він літає на 30 кілометрів і тримається в небі до двох годин. У бою "Spectator" показали в 45 окремій артилерійській бригаді ЗСУ. Безпілотник на "відмінно" виконав завдання і зібрав необхідні для військових розвіддані.

Дрон "Лелека-100" з'явився на озброєнні ЗСУ в 2021 році – це один з найновіших літальних апаратів. Його характеристики практично ті ж, що і у"Фурії". У боях його використовують масово.

Тут варто відзначити, що порівнювати вищеназвані БПЛА і знаменитий ударний дрон Bayraktar не варто – у них зовсім різні цілі і сфери застосування. Про це в коментарі РБК-Україна розповів військовий експерт Михайло Люксіков.

"Ми ж не будемо, щоб коригувати вогонь артилерії, яка стріляє на 20-30 кілометрів, запускати дрон (Bayraktar, - ред.), для якого потрібна злітно-посадкова смуга, для якого потрібен великий технічний персонал на землі. Нам простіше запустити ту ж саму "Фурію", – говорить експерт.

Всі три дрони збирають велику кількість розвідданих для наших воїнів і допомагають знищувати позиції ворога. Сучасне обладнання дозволяє цим БПЛА передавати високоякісні знімки і відео складів, командних пунктів або скупчення живої сили противника. Після чого цілі обстрілюють артилерією, або задіють ударні безпілотники.

РСЗВ "Верба" і "Бастіон"

Реактивна система залпового вогню "Верба" потрібна для знищення живої сили противника, артилерійських і мінометних батарей і руйнування укріплень.

РСЗВ складається з доопрацьованої бойової частини радянського "Граду" і шасі "КрАЗ". Роботу з модернізації системи почали ще в 2000-х роках. Бойову частину "пересадили" з радянського армійського автомобіля "Урал" на український "КрАЗ".

Сам же бойовий модуль "Граду" вдосконалили в рази. Скоротився час його перезарядки – російській системі для цього потрібно від години до двох, "Верба" ж перезаряджає всі 40 ракет за 10 хвилин. Також бойову частину оснастили сучасною системою навігації і наведення – цим наша РСЗВ вигідно відрізняється від радянського "Граду".

У "Верби" також здвоєна кабіна на п'ять місць, а все управління бойовою частиною ведеться зсередини, на відміну від російських аналогів, де частина бойового розрахунку сидить на відкритих сидіннях за кабіною.

"Бастіон-01" і "02" мають схожі з "Вербою" характеристики, але є і відмінності –наприклад, кабіни "Бастіону", в основному, одинарні. Модифікація "02" має подовжену колісну базу, що дозволяє перевозити додатковий боєкомплект прямо на самому комплексі.

Ці комплекси впевнено працюють в різних кліматичних умовах і на важкопрохідній місцевості. Обидва стріляють на відстань до 40 кілометрів, в бою показують себе на вищому рівні. "Верба" стала популярною серед мирних українців під час великодніх свят – вислів "Не я б'ю – верба б'є" набув іншого змісту.

За словами Люксікова, в "Укроборонпромі" свого часу заявляли, що збираються об'єднати дві системи і створити щось більш нове і досконале. Інформації про реалізацію цих планів знайти не вдалося.

ПТРК "Стугна-П"

Протитанковий ракетний комплекс "Стугна-П" розробили на базі радянської системи "Кастет". Українська армія прийняла ПТРК на озброєння в 2011 році. У 2015 році почалося їх масове виробництво, а в 2018 на них встановили тепловізори.

Ці комплекси замінили радянські протитанкові системи типу "Метис" і "Фагот". Примітно, що застарілі "Фаготи" Росія активно передавала на Донбас для потреб бойовиків. Основний недолік радянських ПТРК – кабельний зв'язок з оператором, що ставить під загрозу життя військових.

У "Стугни" ж оператор управляє системою дистанційно – пульт виноситься на відстань 50 метрів, тому в разі удару у відповідь військові не постраждають. Крім цього, дальність пострілу української ПТРК в два рази перевищує і радянський, і американський аналоги – 5 кілометрів, замість 2,5.

"Стугна" пробиває динамічний захист танка кумулятивним снарядом і спалює живу силу противника, що знаходиться всередині кабіни, а його бойова частина сертифікована НАТО. Крім цього, "Стугна" дешевше американського Javelin, має більший калібр і простіше освоюється, але треба розуміти, що в українського ПТРК і його аналога з США різні типи використання. Javelin діє за принципом "вистрілив-забув", в той же час боєприпас "Стугни" треба вести до цілі.

ПТРК використовували в ході оборони Луганського та Донецького аеропортів. Зараз же система відмінно показує себе на полі бою, знищуючи не тільки танки, а й будь-які інші бойові машини окупантів. Особливо яскраво "Стугна" проявила себе під час боїв під Києвом. На даному етапі її успішно застосовують практично на всіх ділянках лінії фронту.

Противокорабельный комплекс "Нептун"

"Нептун" – це маловисотна протикорабельна ракета з функцією знищення наземних цілей. Її перевага перед західними аналогами полягає в тому, що вона може вражати не тільки кораблі, але і місця їх базування. Дальність ракети – 280 кілометрів.

Ракету розробили на основі радянської ракети Х-35. Відмінність від аналога в тому, що "Нептун" більше, має нову систему управління і далі стріляє. Перші розробки почалися в 2010 році, а випробування – в 2016. ЗСУ прийняли її на озброєння в 2020 році.

Довжина самої ракети з прискорювачем – 5050 міліметрів, стартова маса – близько 870 кілограм, а бойова частина важить 150. У ракети хрестоподібне крило, в бойова частина – осколково-фугасна. Її детонація відбувається або в контакті з ціллю, або дистанційно.

Коли українські інженери стали розробляти ракету, в Росії тут же заявили, що "Нептун" – це копія радянської Х-35. Насправді, практично всі протикорабельні ракети побудовані за однаковою схемою – стартовий двигун для того, щоб розігнати боєприпас і маршовий, що працює до досягнення цілі. Але "начинка" у ракет унікальна – головка самонаведення, радіовисотоміри і так далі.

Цей вид українського озброєння найбільше обговорюється російською пропагандою. Кремлівські пропагандисти припускають, що саме "Нептуном" ЗСУ знищать Кримський міст. І ці хвилювання, цілком ймовірно, небезпідставні.

"Нептун" вже встиг себе проявити – 13 квітня українські воїни підбили їм крейсер "Москва", який пізніше затонув практично з усім складом. За однією з версій модифікацією цієї ракети могли завдати удару і по військовому аеродрому в окупованому Криму.

"Перебудова" для ВПК України

Скептики можуть зазначити, що практично вся модернізована українська зброя власного виробництва – це так чи інакше модифікація радянських розробок. Мовляв, за роки незалежності Україна фактично не виробляла військову техніку з нуля. Але ця тенденція стосується не тільки нашої країни. Захід за останні 30 років також не створив нічого принципово іншого, а безліч нових зразків озброєння – це вдосконалене старе.

Цей факт не можна оцінювати негативно, каже військовий експерт, полковник Сергій Грабський. Після Холодної війни світові лідери вирішили, що більше військових зіткнень континентальних масштабів не буде. А значить необхідності у виробництві принципово нових типів озброєнь немає.

Але є свої нюанси – західні країни зосередилися на модифікації тієї зброї, яку можна модернізувати. Україна ж зайнялася удосконаленням радянських зразків, які втратили цей потенціал ще в 80-х роках.

Приклад: відомі вже всьому світу американські HIMARS і його російські/радянські аналоги – "Град", "Ураган" і "Смерч". У останніх систем залпового вогню обмежений тип використання снарядів і дальність. На шасі HIMARS же можна встановити до 8 типів ракет, а сама система простіше в експлуатації і обслуговуванні.

"Коли наші розробники намагалися щось створити або вдосконалити, вони працювали з технікою радянського зразка. А світ пішов шляхом модернізації, модифікації (більш нового озброєння, – ред.). Американці створили останній танк в 1992 році. Ця техніка має запас гнучкості щодо вдосконалення", – сказав Грабський.

HIMARS набагато перевершує подібні російські системи (фото: Getty Images)

Крім цього, український військово-промисловий комплекс найчастіше фінансувався за залишковим принципом. Для того щоб знаходити кошти на модифікацію старого, вдосконалена зброя йшла на експорт. Про це говорить екс-начальник прес-служби Генштабу, полковник ЗСУ Владислав Селезньов.

"Ми знаємо, що чимала кількість "Стугн", які в даний час виконують завдання у складі підрозділів українських бригад, це ті "Стугни", які повинні були виїхати в одну з арабських країн. Але там щось не склалося, було прийнято вольове рішення, тепер ці пускові установки з арабською в'яззю замість звичних нам слів і букв працюють в інтересах Збройних сил України", – пояснив Селезньов.

Полковник Грабський також акцентує увагу на тому, що Збройні Сили хронічно недоотримували кошти на розвиток і підтримку. Крім того, в Україні до 2014 року не готувалися до війни, а загрозу з боку Росії бачили хіба що окремі військові експерти.

При цьому, він зазначає, що звинувачувати в слабкому розвитку ВПК України тільки російських "агентів впливу" – не варто. Вони, безумовно, і на той час вже виконували завдання з підриву нашої обороноздатності, але й сам український уряд недооцінював цю сферу.

"У зв'язку з тим, що перед українською армією не ставили якісь глобальні завдання, а її функціонал обмежувався боротьбою з незаконними військовими формуваннями, це проходили на навчаннях, ясно, що до розробки техніки ставилися відповідно. Якщо проти тебе діють десять пацанів на "моторці", то навіщо проти них ганяти високотехнологічну ракету. Співвідношення витрат і ефективності не можна порівнювати", – додав експерт.

В цілому, витрати на військово-промисловий комплекс часто коливалися від 0,8 до 0,9% від ВВП. При цьому, така тенденція зберігалася як при президенті Вікторі Ющенку, так і при Вікторі Януковичі. Ситуація почала змінюватися в 2014 році, коли окремі російські підрозділи почали війну на Сході України і окуповали Крим.

З 2014 року український уряд став приділяти військовій сфері більше уваги, вкладаючись в модифікацію техніки. У 2019 році, після виборів, за словами Грабського, процес призупинився. Тоді у владі домінувала концепція, що війну на Донбасі можна і потрібно закінчити дипломатичним шляхом. Багато військових розробок поставили на паузу, стверджують експерти.

Наприклад, успішний проект танка "Ятаган" закінчився нічим, хоча він був адаптований під стандарти НАТО і мав безліч українських комплектуючих. Крім того, ВПК втратив і "людський ресурс" – досвідчені інженери конструкторських бюро йшли, а молоді не займали їх місця.

Український ВПК забезпечує армію новим озброєнням (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

На сьогоднішній день український військово-промисловий комплекс працює, хоча офіційні дані "Укроборонпром", звичайно ж, в умовах воєнного стану не публікуються. В якості доказу експерт Селезньов наводить як приклад велику кількість протитанкової зброї типу "Стугни" або "Корсара" на передовій, а також боєприпаси до них.

Варто відзначити і колосальну кількість трофейної техніки, яку лагодять на підприємствах "Укроборонпрому" і відправляють на фронт. Одних тільки російських танків відремонтували близько 120 одиниць – це цілий танковий полк.

При цьому, як стверджує Грабський, йти кардинально іншим шляхом і вкладати у військово-промисловий комплекс левову частку державного бюджету, не варто.

"Одна країна вже вклалася максимально у військово-промисловий комплекс, і вона зникла з карти світу. Це Югославія. Через так званий "рух неприєднання" вона робила зброю по замкнутому циклу, намагаючись створити все, що можна. Світ сьогодні так не живе", – сказав експерт.

Незважаючи на те, що українська зброя відмінно проявляє себе на полі бою, відбиваючи атаки ворога не гірше аналогів, очевидно, що Україні потрібна допомога з військовою технікою. При цьому, говорити про те, що Захід спеціально зволікає з поставками, не варто. Зволікання виникають насамперед через те, що у "колективного" західного ВПК недостатньо потужності, щоб оперативно закрити всі наші потреби в боротьбі з Росією.

Якщо прогнозувати майбутнє української "оборонки" після війни, то їй варто йти шляхом інтеграції, вважають експерти. На сьогоднішній день багато західних країн співпрацюють одна з одною у сфері озброєнь і виходять на світові ринки зі своїми розробками, не зациклюючи процес виробництва всередині країни.

Вже зараз Україна екстреними темпами налагоджує взаємодію з ВПК членів НАТО, що в майбутньому допоможе зменшити навантаження на власний бюджет. І ці зусилля потрібно тільки нарощувати. Маючи під боком агресивних і непередбачуваних сусідів, зміцнення військово-промислового комплексу і його активний розвиток повинні бути одним з пріоритетів української влади на багато років вперед.