"Готові зустрічати росіян, ласкаво просимо, перестріляємо всіх". Репортаж з військової Одеси

Як живе Одеса під час війни і про що говорять захисники міста – у другій частині репортажу РБК-Україна. Першу частину читайте тут.

Одеса за три місяці великої війни перетворилася на добре укріплену фортецю. Блокпости, їжаки, бетонні блоки, озброєні бійці на кожному кроці – все готово до прийому нежданих "гостей".

Але схоже на те, що все це мало бентежить місцевих жителів. Наш таксист спритно маневрує між перешкодами, а на питання про те, як змінилося життя з початком російського вторгнення вдається в довгу розповідь про свою сімейну драму.

– ... Ну ось скоро це закінчиться і вона ж назад прийде.

– Так ви думаєте, що війна закінчиться скоро?

– А ви думаєте, що ні?

– Та я вже й не знаю, що собі думати.

– Так я вам так скажу, шо п*зди росіяни отримують знатно, – посміхається водій. – Наші хлопці кажуть, що до вересня вже будуть вдома.

Його оптимістичний настрій, перебуваючи в Одесі, мабуть, можна зрозуміти. Окупантам так і не вдалося підібратися до міста, завдяки злагодженим діям українських захисників. Тут дуже вдячні Миколаєву за те, що утримує фронт на суші, розрахунками "Нептунів" і "Байрактарів", які планомірно знищують російський чорноморський флот, і ППО, що закрили небо від авіації.

Ворожий десант на цьому напрямку приречений на швидку і безславну утилізацію. Тому, очевидно, росіяни і вибрали тактику ракетного терору, завдаючи хаотичні, але масовані удари по об'єктах інфраструктури як в області, так і в самій Одесі. Жертвами цих атак стають мирні жителі, адже багато хто вже почав повертатися в місто після евакуації в перші тижні.

Буквально перед Великоднем ракета потрапила в ЖК у Київському районі. Тоді загинули 8 цивільних, серед яких 3-місячна дівчинка. Про цю трагедію не дає забути обгоріла наскрізна пробоїна розміром в кілька поверхів. Зараз будівельні бригади намагаються залатати цей пролом, щоб мешканці могли повернутися додому. Уцілілих людей відселили, обіцяють закінчити відновлення за пару місяців.

З розбитого під'їзду виходять дві жінки з валізою. Поки допомагаємо донести їм речі до машини, та, яка постарше, розповідає, що під час атаки перебувала на 9 поверсі. Пенсіонерка готувала обід, встигла сховатися під стіл і дивом не постраждала від осколків. Сподівається, що свій будинок покидає ненадовго, навіть незважаючи на те, що по місту з тих пір регулярно прилітало, особливо в "символічні" для окупантів дати – 2, 8 і 9 травня.

Начальниця прес-центру Сил оборони півдня України Наталія Гуменюк пояснює, що ракетні удари в ці дні були передбачувані. Тому всіх цивільних переконливо просять не ігнорувати сигнали повітряної тривоги і проявляти пильність, адже не завжди ракетні пуски можна відстежити, особливо з підводних човнів. В цілому ж Одеса з першого дня вторгнення готова до опору, як би не намагалися її залякати і, можливо, примусити до капітуляції.

– Тут всі бачили, що це погане військо зробило на півночі і сході України. Раніше у нас говорили, що кияни – це одесити, які не доїхали до Москви. Тобто це наші брати, і вони так постраждали, – каже Гуменюк. – Ця емпатія, яка одеситам дуже властива, вона вже налаштувала на відворотне сприйняття росіян, що це ніякі не "брати" і не "визволителі". Ну і коли до тебе в будинок з ракетами в прямому сенсі приходить ворожий "привіт", ти розумієш, що брати так не вчиняють.

Те, що ворог зараз робить з Одесою, вона називає елементом гібридної війни. З одного боку над головою не рвуться снаряди постійно, з іншого – розумієш, що прилетіти може в будь-який момент.

У той же час можливість десантної операції з рахунків тут повністю не списують, а ось в наступ з Придністров'я не вірять. Мовляв, тамтешній контингент жив у мирному теплому регіоні, з хорошими зарплатами та умовами. Навряд чи це "військо" зважиться на атаку після побаченого на інших фронтах.

– Але ми все одно готові, Сили оборони на місці, оборонні рубежі створені, – уточнює Гуменюк. – Одесу захищають основні сили, також у нас є розрахунки по резервах, які готові підключитися при необхідності. По територіальній обороні настільки великий наплив бажаючих, що нам довелося розгорнути ще одну бригаду, хоча спочатку це не передбачалося. І навіть після цього у нас ще є дуже багато бажаючих.

Щоб ближче познайомитися із захисниками міста, а також на власні очі переконатися в надійності оборони Одеси – вирушаємо в нічний патруль. Незадовго до комендантської години в обумовленому місці нас підбирає машина з синьо-жовтими прапорцями. У салоні зручного кросовера двоє суворих бійців з автоматами, за кермом – полковник Владислав Назаров.

– Готові? Ну що, поїхали. Ласкаво просимо в Одесу!

Машина зривається з місця і мчить по спорожнілому напівтемному місту, лавіруючи між бетонними блоками. "То моє море" Скрябіна в динаміках змінює сповіщення повітряної тривоги.

Основні завдання патрулів – виявляти порушників комендантської години, диверсантів і посібників окупантів. Таких у регіоні зовсім небагато, хоч їх і копітко роками вирощувала ворожа пропаганда, каже полковник:

– Ми з 2015 року пояснювали, що потрібно приділяти пильну увагу прикордонним зонам з окупованими територіями та Придністров'ям. Противник же не дрімає. Вони там роздавали народу супутникові тарілки за одну гривню, переналаштовували цифрові ретранслятори – все для того, щоб населення дивилося тільки російські канали. Але у нас тут за це взялися тільки зараз.

Однак окупанти самі практично звели нанівець підготовку "лояльного населення". Назаров впевнений, що російські "стратеги" дуже прорахувалися на перших етапах своєї так званої "спецоперації". Ймовірно, за їхнім задумом, після жахів, які окупанти творили під Києвом, в Чернігові та Харкові, жителі південних регіонів повинні були злякатися і здати свої міста, аби не допустити подібних сценаріїв. Але люди навпаки згуртувалися у відповідь на російську агресію.

– Велика частина населення подивилася на те, що сталося, і вирішила, що потрібно не дати ворогові сюди увійти і захистити все, що нажито тут непосильною працею. Здаватися ніхто не буде. Херсон – яскравий приклад, що все відберуть, відіжмуть, змусять коритися своїм правилам, і нічого у них більше не буде, ні бізнесу, нічого, – пояснює Назаров.

Примітно, що в рядах добровольців, які обороняють Одесу, багато бізнесменів, які мають необхідні навички і дозвіл на носіння зброї. Крім загальнопатріотичних мотивів, любові до своєї землі і народу, ними рухає і очевидне бажання захистити справу свого життя. Вдень вони працюють на благо української економіки, а вночі заступають на патрулювання рідного міста під керівництвом поліції.

На одному з блокпостів зустрічаємо двох таких бійців. До великої війни Рамі і Авікдор Петров займалися ресторанним бізнесом ("Африка", "Медісон" і "Висока кава"), з 24 лютого почали годувати захисників Одеси, а через п'ять днів самі стали в стрій зі своєю зброєю.

Кажуть, що спочатку був дисонанс, коли з міста їхали знайомі, які могли б якщо не воювати, то допомагати своїми вміннями і ресурсами. Але війна звела їх з людьми зі схожими цінностями з абсолютно різних сфер, тепер вони пліч-о-пліч забезпечують порядок в місті.

– Росіян тут ніхто не чекає. У кожного з нас були проросійські знайомі. Але першим дзвіночком став Харків. Коли його почали бомбити, всі, хто був до цього за росіян, сказали: пішли вони слідом за своїм кораблем. Це поголовно сталося, – каже Рамі.

– Вони забирають ресурси, виробництва, перекривають нам логістику і все це під гаслом "боротьби з нацистами". Це навіть не смішно, я хрещений єврей, говорю російською, мене ніхто тут ніколи не гнобив, – додає Авікдор.

– Одеса – це стабільний тил з жорстким стрижнем. Це особливе місто, не дарма сюди багато хто з'їжджається. У нас дуже багато терроборони, армії, озброєних добровольців. Готові зустрічати росіян, ласкаво просимо, перестріляємо всіх. У них немає шансів, – посміхається його напарник.

Розмова перериває хрипіння рації: "Бачу пташку над будинками, в бік моря". "Пташку" – ворожий дрон-розвідник бачимо і ми, високо, але прямо над нами. У місті все ще затяжна повітряна тривога.

– Якщо він в межах досяжності, зараз побачите як його за***шать, – буденно пояснюють бійці. – Коли включається лінза, він світиться. Це коригувальники, намагаються наводити вогонь.

– Ви про це настільки спокійно говорите, що якось і ми не переживаємо.

– У нас коли прилітає, то люди розбігаються, а через 10 хвилин виходять і йдуть собі далі у справах як ні в чому не бувало. Одесити це особливий вид людей, у нас скрізь знаки "Міни" біля моря, зайдете вдень на пляж, ви побачите, що люди думають з приводу тих знаків. Але це не безпечність, це волелюбність.

Справедливості заради, сміливців, які засмагали би на піску за табличками "Міни", ми так і не зустріли. Військові посилено охороняють берег, так що більшість городян збираються на бетонних парапетах і просто дивляться на море, таке близьке і недосяжне одночасно.

Зазвичай в середині травня вже йшов туристичний сезон, в цьому році на нього сподіватися не доводиться. І це ще одна болюча тема, якої рано чи пізно торкається кожний: від рибалок на пірсі до бійців на блокпостах.

Рамі і Авікдор змогли утримати свій бізнес на плаву за два роки пандемії, але зараз перспективи дуже не райдужні. Більшість співробітників роз'їхалися, клієнтів практично немає, логістика порушена, а комуналка та інші платежі залишилися на колишньому рівні. Зараз вони з тривогою чекають анонсованого повернення податків у повному обсязі.

– З точки зору бізнесу, від держави не надходить ніякої допомоги, навіть навпаки. Якщо вони зараз знімуть мораторій на перевірки і повернуть всі податки, то бізнес або помре, або піде повністю в "чорну". Купівельна спроможність на нулі, але ми все одно відкрилися, щоб відновлювати економіку, в першу чергу підтримувати персонал і співробітників. Працюємо у збиток, на виживання, тримаємося за рахунок своїх резервів, але скільки ще так протягнемо – незрозуміло.

Бізнесменів, які стали на захист міста зі зброєю в руках, турбує, що на третій місяць вторгнення РФ багато хто знову починає мислити довоєнними категоріями. І стосується це не тільки звичайних людей, але й чиновників з політиками. Наслідки можуть стати катастрофічними не тільки для їхнього бізнесу, а й для суспільства в цілому, вважають бійці.

– Війна дуже багатьох торкнулася і змінила, хтось втратив когось або щось, деякі взагалі все втратили. Так що, якщо чиновники будуть вести себе по-старому, то нічим хорошим це не закінчиться. Поки що триває війна, ми переможемо 100%, питання коли і якою ціною. Нам головне, щоб вижила наша країна, місто залишилося цілим. Потім ми самі все відновимо, якщо бізнесу дадуть нормально працювати, то ніхто нам не буде потрібен.

На горизонті наближається підозрілий силует, кілька разів перетинає проїжджу частину, на оклики не реагує і намагається сховатися в підворітті. Передова група швидко наздоганяє літнього чоловіка, один перевіряє документи, двоє професійно займають позиції, контролюючи ситуацію довкола. Паспорта у порушника комендантської години немає, він плутано намагається пояснити, що робить на вулиці в недозволений час, закінчувати свою історію йому, мабуть, доведеться у відділенні.

Ми ж їдемо далі по тривожному сигналу. На позиції військових неподалік вийшов хлопець не при собі. Каже, що випив і не встиг на маршрутку, спочатку мало не плаче, але потім починає "борзіти", особливо після того як у нього знайшли ще один захований телефон і російські контакти. За лічені хвилини порушник проходить п'ять стадій прийняття: "Я так більше не буду", "Розстріляй мене прямо тут", "Як записатися в армію", "Я зараз просто втечу" і здачу поліцейському екіпажу.

Полковник Назаров пояснює, що зараз ми побачили типового "клієнта" нічних патрулів. В основному трапляються саме п'яні або неадеквати, які вважають, що їх правила воєнного часу не стосуються. Але в ті самі "знакові" дати зустрічалися і адепти "руського міра", переважно жінки у віці, в телефонах у них знаходили знімки інфраструктури і блокпостів, які вони відправляли абонентам в РФ. Після затримання такими займається СБУ.

– Були побоювання на початку травня, вводили посилену комендантську годину. Тому що х**ло згадав у своїх інтерв'ю про 2 травня, і що він помститься за ті події. А на 9 травня вони ж планували парад проводити вже на Хрещатику, – посміхається полковник. – Але це ніколи у них не вийде. Швидше ми поставимо торгові намети на Красній площі, будемо торгувати по три гривні пивом там і пити його, закушуючи морськими бичками, ніж вони пройдуться по Хрещатику.

На його думку, в Одесі ще залишилося небагато прихильників Кремля, хоча більшість виїхала, коли стало зрозуміло, що місто ніхто здавати не збирається. Тим, хто зачаївся, він настійно не рекомендує висовуватися, – загрожує важкими наслідками. Назаров вважає, що після того, що окупанти наробили в різних регіонах України, розмовляти з їх прислужниками тут довго ніхто не буде. А тим же, хто, можливо, все ще чекає приходу "визволителів", радить тверезо оцінювати реальність.

– Одеса завжди може спати спокійно, тому що ми на місці. Жодна тварюка сюди не зайде, навіть нехай не думають. Якщо вони захочуть висадити тут морський десант, то він піде у напрямку за крейсером "Москва", повітряний – ляже там, де зіб'ють. Ми готові до того, щоб їх зустріти і дати гідну відсіч, – запевняє полковник. – Не варто сюди лізти. Тим паче, що це не друга армія світу, а перша. Перша по трусості. Велика боягузлива армія на чолі зі своїм довб***ом, так і напишіть.