Найдовша війна в історії США закінчується – до кінця літа американські війська підуть з Афганістану. Чому двадцятирічна військова кампанія Вашингтона фактично закінчилася провалом, що зараз відбувається в Афганістані і що чекає країну та весь регіон в цілому в осяжному майбутньому – в матеріалі РБК-Україна.
Жителі Афганістану не знають спокійного життя вже більше сорока років, з кінця 1970-х – після військового перевороту 1978 року, що спровокував громадянську війну і подальше вторгнення в країну радянських військ. З тих пір військовий конфлікт то трохи загасає, то знову набирає масштаби загальноафганського протистояння з активною участю зовнішніх гравців. І все це на тлі нескінченних терактів, повального зубожіння населення і безпрецедентних порушень прав людини.
Але навіть порівняно спокійні відрізки останніх десятиліть навряд чи можна назвати благополучними. Наприклад, 1996-2001 роки, коли територія країни, за винятком північних регіонів, опинилася під контролем ультрарадикального ісламістського руху "Талібан". У проголошеному талібами "Ісламському еміраті Афганістан" були встановлені закони шаріату в їх максимально жорсткому трактуванні: жінкам було заборонено вчитися або працювати, злочинцям публічно рубали кінцівки, під забороною опинилися кіно і музика і т. д.
Світова спільнота напевно ще б довго обурювалася варварськими порядками талібів, не роблячи ніяких дій, якби не теракти 11 вересня 2001 року. "Талібан" відмовився видати американцям їх організаторів – керівництво "Аль-Каїди" на чолі з "терористом номер один" Усамою бін Ладеном. І вже у жовтні 2001-го США почали військову операцію в Афганістані, причому в основному силами авіації – наземний наступ вели опозиційні талібам афганські сили.
"Талібан" був фактично розгромлений за два місяці. Але перетворити Афганістан на мирну демократичну країну американцям не вдалося і за двадцять років.
Рік-два таліби відновлювали сили і приблизно з 2003-го перейшли до масштабної партизанської війни проти проамериканського уряду Афганістану. США відповіли нарощуванням військового контингенту, який досяг пікової чисельності в 2010-11 роках. Тоді в країні перебувало близько ста тисяч американських солдатів плюс війська союзників по НАТО.
Але розгромити талібів ніяк не виходило, і з 2011-го чисельність американських військ почала поступово скорочуватися. Забезпечення порядку Вашингтон став перекладати на власне афганські урядові сили, на підготовку яких витрачалися мільярди доларів.
Рішення про вихід США з війни назрівало. Вирішальний крок у цьому напрямку зробив Дональд Трамп. У лютому 2020 року США і "Талібан" підписали мирну угоду, яка передбачала виведення всіх американських військ з Афганістану до травня 2021-го.
В обмін таліби зобов'язалися розірвати зв'язки з терористичними угрупованнями на кшталт тієї ж "Аль-Каїди". Майбутнє країни повинно було визначитися на переговорах між "Талібаном" і офіційною афганською владою.
Втім, насильство це не зупинило, скоріше навпаки. Тільки за перші півтора місяці після "мирної угоди" таліби вчинили близько 4500 атак на урядові сили – в середньому по сто нападів на день. Переговори бойовиків з офіційним Кабулом велися з нульовим результатом.
Тим не менш, війська США та інших країн НАТО планомірно покидали Афганістан. Зміна влади у Вашингтоні на цей процес не вплинула – Джо Байден в цьому питанні продовжив політику свого попередника. У квітні поточного року новий президент США оголосив, що виведення американських військ закінчиться до 11 вересня 2021-го – тобто, рівно через 20 років після атаки на Всесвітній торговий центр в Нью-Йорку.
До того моменту в країні залишалося приблизно дві з половиною тисячі американських солдатів. На даний момент – лише кілька сотень. Пізніше Байден сам посунув дедлайн – остаточно піти з країни американці повинні до кінця літа.
"Ми йшли в Афганістан не для того, щоб будувати там державу", – заявив Байден у липні, пояснюючи своє рішення вивести війська з країни. Хоча вся попередня політика Вашингтона свідчила якраз про зворотне.
Своїх початкових цілей – завдати поразки талібам і "Аль-Каїді" у відповідь на теракти 11 вересня – американці домоглися давно. Але надати ісламістам можливість взяти повноцінний реванш після виведення військ з Афганістану так і не наважилися. Тому ця війна швидко перетворилася для Вашингтона в класичну "валізу без ручки": продовжувати війну – дорого, піти з країни – небезпечно.
"У нас вже є військовослужбовці, батьки яких воювали в Афганістані 20 років тому. Ви хотіли б відправити туди ще й їхніх дітей і онуків? Ви б відправили туди свого власного сина чи дочку?" – апелював Байден до емоцій американців. І більшість громадян з ним згодні – за опитуваннями, за виведення військ з Афганістану виступають більше 70% жителів США.
20-річна військова кампанія обійшлася Вашингтону дорого у всіх сенсах слова. Загальна кількість загиблих військових досягла майже двох з половиною тисяч, поранених – понад 20 тисяч осіб. За інформацією Пентагону, на військові операції в Афганістані США витратили 825 мільярдів доларів. Згідно з підрахунками авторитетного Університету Брауна, загальні пов'язані з афганською війною витрати набагато більші – 2,26 трильйона доларів. Це в 126 разів більше ВВП самого Афганістану за 2020 рік.
Втім, всі ці витрати в кінцевому рахунку не виправдалися. Після початку евакуації решти американських військ, з 1 травня, таліби перейшли у впевнений наступ. Залишена де-факто один на один з ними афганська армія проявила себе з найгіршого боку. Багато загонів урядових військ взагалі не чинять наступаючим ніякого опору, масово здаючись в полон або залишаючи позиції і зброю в обмін на безперешкодний відступ.
Згідно з даними Long War Journal, проекту американського Фонду захисту демократій, ще на початку травня таліби контролювали 78 округів країни, уряд – 127, за контроль над рештою 193 округами велася боротьба. До середини липня ситуація радикально змінилася – "Талібан" захопив вже 222 округи, під контролем уряду залишилися лише 73, ще 112 – в "спірному" статусі.
Один з талібських командирів навіть заявив NBCNews, що він сам здивований тим, з якою швидкістю розвивається наступ. В руках талібів серед іншого опиняються численні трофеї, зокрема якісна американська зброя і техніка, якою США оснащували урядові війська.
За заявами самих талібів, зараз вони контролюють вже близько 85% території Афганістану, але ця цифра багатьом оглядачам все ж здається завищеною. Тим більше, що великі міста в основному ще залишаються під контролем офіційного Кабула.
За інформацією The Wall Street Journal, у червні розвідка США переглянула свої прогнози щодо того, як довго афганський уряд може протриматися після виведення американських військ. Згідно з попередніми оцінками – близько двох років, на тлі успішного наступу талібів цей термін скоротили до 6-12 місяців.
У першій декаді липня урядовим силам нарешті вдалося домогтися хоч якихось, вельми обмежених успіхів, провівши ряд успішних контратак проти талібів на заході країни. Тому варіант того, що громадянська війна в країні може затягнутися надовго, також не можна відкидати. Тим більше, що в ряді провінцій місцеве населення почало масово записуватися до лав провладного ополчення – повернення до середньовічних талібських порядків теж хочуть далеко не всі пересічні жителі країни.
Ймовірно, підтримка влади в Кабулі серед населення була би більшою, якби за останні пару десятиліть вона не загрузла в нескінченних міжусобних конфліктах, повальній корупції і гризні за владу.
Так, попередні президентські вибори в 2019 році закінчилися глибокою політичною кризою. Їх результати вдалося оголосити тільки через п'ять місяців після дня голосування, причому переможений лідер Національної коаліції Афганістану Абдулла Абдулла не визнав перемогу свого конкурента Ашрафа Гані і оголосив про створення паралельного уряду. Помирити їх вдалося американцям, пригрозивши різким скороченням фінансової допомоги країні.
На цьому тлі "Талібан" щосили прагне виглядати якомога респектабельніше, намагаючись позбутися від звичного іміджу варварів-фанатиків. Навіть у розпал бойових дій таліби декларують свою прихильність "політичному врегулюванню конфлікту". Крім того, обіцяють боротися з ІДІЛ і виробництвом наркотиків і навіть дотримуватися прав жінок на підконтрольних територіях.
Втім, як повідомляють західні медіа, на практиці в багатьох захоплених талібами районах школи були закриті або спалені, жінок змушують закривати не тільки волосся, але і все обличчя, а безбородого чоловіка можуть побити прямо на вулиці серед білого дня.
Не варто забувати, що і "Талібан" не являє собою єдиної монолітної сили з чіткою ієрархією і дисципліною, а скоріше є конгломератом безлічі великих і дрібних фракцій і локальних угруповань. Тому роздавати обіцянки західним журналістам можуть одні таліби, а встановлювати свої порядки в сільській глушині Афганістану – зовсім інші.
Багато пересічних афганців, які пам'ятають період 1996-2001 років, ніяким обіцянкам талібів не вірять. І потік біженців з країни вже почався – тільки в Таджикистан втекли близько тисячі афганських військових. В першу чергу, рятуватися від талібів доводиться тим, хто відкрито співпрацював з американськими військовими, наприклад, в якості перекладачів – таких налічується не менше 70 тисяч чоловік.
Близько 20 тисяч афганців подалися на "спеціальну емігрантську візу" (SIV), яка дозволяє отримати законний вид на проживання в США. Втім, тільки двом з половиною тисячам дозволять переїхати безпосередньо в США – інших, найімовірніше, направлять в треті країни або на зарубіжні американські військові бази. Як повідомляє The New York Times, в якості проміжної бази для афганських біженців розглядається острів Гуам, що належить США і розташований посеред Тихого океану.
Але гуманітарна криза може стати далеко не єдиним наслідком переходу Афганістану під контроль талібів. Ще небезпечніше потенційне перетворення країни в одну величезну базу для тероризму та ісламського фундаменталізму.
Сам "Талібан" запевняє, що жодних планів щодо "експорту революції" за кордон у нього немає. Але населення сусідніх країн, зокрема, пострадянської Середньої Азії, може радикалізуватися і самостійно, під враженням успіху талібів, які в сухому залишку змогли здобути перемогу над найпотужнішою державою світу, та й усім колективним Заходом.
Для того, щоб заспокоїти Росію, яка розглядає середньоазіатські країни як свою зону інтересів, до Москви вирушила ціла делегація талібів, яка провела зустрічі з представниками російської влади. Примітно, що в РФ (на відміну від США) "Талібан" при цьому офіційно визнаний забороненою організацією.
Вакуум сили в регіоні, що утворився після відступу американців, напевно хотіли б заповнити інші великі міжнародні гравці. Але про плани направити в країну повноцінний військовий контингент на зміну американському поки не заявив ніхто – лише Туреччина виявила бажання взяти під охорону аеропорт Кабула. Очевидно, головним вигодонабувачем у цій ситуації виявиться Пакистан, який на Заході беззастережно вважають головним союзником "Талібану", скільки б влада країни не запевняла у зворотному.
Крім того, відступ американців може посилити і всюдисущих китайців, які зблизилися з Пакистаном на ґрунті спільного протистояння Індії. Як пише у статті для Daily Mail директор британського Інституту досліджень кризових ситуацій Марк Алмонд, Китай може отримати через територію Афганістану сухопутний доступ до Близького Сходу.
"Пекін впевнений, що у нього вийде перемогти там, де століттями програвали Уайтхолл (загальна назва уряду Великобританії, - ред.), Кремль і Білий дім, просто тому, що він не зацікавлений в тому, щоб змінювати афганське суспільство", – пише Алмонд.
Як написав у своїй статті для Politico екс-радник військового керівництва США в Афганістані Картер Малкасян, за час перебування в Афганістані американці так і не змогли зрозуміти цю країну і мотивацію її жителів, роль релігії та національної ідентичності в їхньому житті, що і призвело США до нинішніх невтішних результатів всієї кампанії, зробив висновок автор.
"Афганістан продемонстрував парадокс: можна виграти битви і все одно програти війну", – резюмувало Associated Press.