Унікальна локація. Чому варто відвідати найменше село у горах Закарпаття
Мальовниче село Лікіцари з давньою історією – одне з найменших у Закарпатті. У високогірному населеному пункті залишився з десяток місцевих жителів. Але завдяки туризму село продовжує жити.
Про цікаву історію локації та чому варто її відвідати під час мандрівки Карпатами, РБК-Україна розповів історик Віктор Шатров спільно з порталом про подорожі "Go-To.Rest"
Як знайти високоргірне село Лікіцари
Село розташоване серед мальовничих Карпат в Ужгородському районі Закарпатської області та належить до Тур'є-Реметівської територіальної громади.
В це віддалене від цивілізації місце веде гірська автомобільна дорога повз села Туриці і Турички. Перед туристами відкриваються пейзажі неймовірної краси. По дорозі всі звертають увагу на величезне число "100" із сосон у буковому лісі, яке лісівники створили у 1970 році. В наші дні цей дендронапис поступово зникає.
Далі відносно ціле дорожнє покриття закінчується і починається дорога екстриму завдовжки 5 км, яку краще долати позашляховиком або пішки. Втім, складність дороги компенсується неймовірною красою природи навколо.
Саме село знаходиться на висоті близько 600 м над рівнем моря поблизу полонини Руна.
Звідки пішла назва Лікіцари
Крім мальовничої природи село Лікіцари може похвалитись давньою історією. Перші згадки про нього сягають далекого 15 століття. Тоді воно також називалось Лікіцари. Є чотири версії походження цієї оригінальної назви.
Згідно першої, колись в далекі часи місцеві мешканці підняли повстання проти царя. Тривала кривава боротьба мужніх закарпатців проти кривавого тирана завершилась перемогою простих селян і стратою деспота, яка відбулась на сусідній горі Млаки. Вбитий цар був величезного зросту. Тому на згадку про здобуття перемоги село назвали Лікіцари.
Друга гіпотеза походження назви села пов'язує її з тим, що там здавна велась активна торгівля. Мабуть, значна частка купців, які приїжджали сюди були румунами, оскільки румунською мовою Лікіцари означає місце торгівлі.
Третя версія походження назви села пов’язує її з храмовими іконами – ликів Царя Небесного.
Згідно четвертої версії, околиці села здавна були місцем для збирання цілющих трав, з яких виготовялись ліки.
На початку 18 століття Лікіцари стали частиною Австрійської монархії. Саме в цей час нова влада почала називати село Куруцвар. Згідно легенди, ця назва пов'язана з тим, що бунтарський дух місцевих мешканців був надзвичайно високим і вони дуже активно прийняли участь у великому повстанні куруців.
Згодом, після розпаду Австро-Угорщини і входження Закарпаття до складу Чехословаччини було відновлено стару назву села – Лікіцари.
Чому село ставало все більш безлюдним
Після приходу радянської влади в 1960-1970-х роках населення села досягло свого максимуму. Тоді тут нараховувалось 350 осіб і понад 70 будинків, а також діяла початкова школа на 40 дітей.
Згодом, у зв'язку з складною дорогою та відсутністю роботи розпочався активний відтік мешканців села до Ужгорода та Перечина. Станом на 1989 рік в селі Лікіцари проживало лише 92 людей.
В роки незалежності процес депопуляції села продовжився. За останнім переписом в 2001 році в Лікіцарах нарахували лише 49 людей. Насправді корінних жителів Лікіцар наразі залишилось до 10 осіб. Більшість з них люди старшого віку, яких взимку забирають до себе родичі. Тож в зимовий період село стає майже повністю безлюдним. Тут немає магазинів, школи, громадського транспорту. Щоб потрапити в найближчий магазин, доведеться пройти пішки по гірській стежці 7 км.
Чим Лікіцари приваблюють туристів
Лікіцари стали ідеальним місцем для любителів походів в гори.
Починаючи з 2000-х років покинуті будинки місцевих мешканців почали скуповувати приїжджі бізнесмени, переважно з Києва і Ужгорода. За короткий час вартість місцевих хат зросла з 500 до 30 000 доларів.
Справа в тому, що саме в той час розроблявся великий проект "Ужгород – Полонина Руна". В ньому передбачалось створити на Полонині Руна, неподалік від села Лікіцари, величезний курорт світового рівня з можливістю одночасного відпочинку понад 20 тисяч туристів. Втім, через світову економічну кризу та інші фактори проект тоді так і не вдалось реалізувати і про нього забули.
А нові власники нерухомості в Лікіцарах почали використовувати хати під дачі, або ж, щоб окупити інвестиції в нерухомість, перетворили їх на гостьові будинки для туристів. Так почався розвиток села як центру зеленого туризму. Саме він залишається єдиним шансом для виживання найменшого села Закарпаття.
Дерев'яна церква – унікальна пам'ятка у Лікіцарах
Крім природи, мандрівників в селі Лікіцари вражає своєю архітектурною довершеністю місцева дерев'яна церква святого Василя Великого. Саме з неї варто розпочати знайомство з селом. Храм знаходиться на пагорбі посеред сільського цвинтаря, а прицерковна територія оточена низьким кам'яним муром. На думку істориків, цей шедевр сакральної архітектури спорудили ще в далекому 17 столітті. Храм збудований в бойківському стилі двозрубним, тридільним і триверхим. Матеріалом для створення стала ялина. Поруч з храмом знаходиться каркасна дзвіниця на високому кам'яному фундаменті, яку збудували значно пізніше – у 19 чи 20 століттях. Менший дзвін виготовили у Словаччині у 1820 році, а великий у 1924 році відлив відомий закарпатський ливарник Ференц Егрі.
У 1748 році храм святого Василя Великого в селі Лікіцари зазнав суттєвої перебудови, після якої набув сучасного вигляду, який відноситься до шатрового типу (пізньобойківського). А в 1932 році після ремонту дах храму замість дерев'яного покриття було вкрито бляшаним.
Фото: Церква у Лікіцарах (ukrainaincognita.com)
Остання реставрація церкви відбулася в 2008 році, коли киянин Микола Чаленко, який придбав собі в селі будинок під дачу, за власні кошти капітально відремонтував храм святого Василя Великого і повернув його даху автентичне дерев’яне ґонтове покриття.
Ще в радянські часи дерев'яну церкву в селі Лікіцари взяли під охорону як пам'ятку архітектури. В 2018 році святиню визнано об'єктом культурної спадщини національного значення.
Храм діючий, періодично в ньому відбуваються богослужіння. У відкритому доступі є контакт керівника парафії Миколи Гвоздака. Якщо домовитись, церкву можуть спеціально відкрити для туристів.
Яке житло є у селі для туристів: ціни
Поруч з храмом знаходиться приватна садиба, облаштована всіма зручностями. Тут є 10 ліжкомісць і велика кількість місць для карематів. Ціни на проживання в цій садибі влітку – 1000 грн на добу, взимку – 2000 грн на добу.
Ще один гарний варіант розміщення – глемпінг у сусідньому селі Липовець. Але ціни тут починаються від 3060 грн за двох на добу. Більш бюджетні пропозиції проживання можна знайти в селах Турички і Лумшори. Тут в приватному секторі можна знайти пропозиції від 450 грн за добу.
Чим можуть зайнятися туристи у селі та поблизу
Активні мандрівники в навколишніх лісах і полонинах в теплу пору року можуть успішно займатися "тихим полюванням" на гриби і ягоди.
Найактивніші туристи вирушають у походи в гори. Лікіцари є гарним місцем для людей, які вперше в житті вирушають в гірський похід. Навіть новачки зможуть з легкістю піднятись на розташовану поруч полонину Руна найвища точка якої знаходиться на висоті 1482 м.
Полонина Руна є однією з найбільших полонин Українських Карпат. Назва перекладається з місцевого діалекту як рівна. Вона має вигляд великого плато завдовжки 15 км і площею 1100 га. Цей мальовничий шедевр природи розташований між річками Уж і Латориця. На пологих схилах Полонини Руни росте величезна кількість кущів смачної чорниці (яфини) і брусниці (чемез). Рослинний світ полонини також представлений численними лікарськими травами: Іван-чай, звіробій, чебрець, ісландський мох, лишайниками і маленькими гірськими соснами, а трохи нижче розкинулись густі букові ліси.
На Полонині Руна в радянські часи діяла надсекретна радарна станція далекого стеження. Саме до цього об'єкта було споруджено залізобетонну дорогу. Це дає змогу в наш час заїжджати на Полонину Руна навіть на легковому авто. Щоб потрапити на цю бетонку, слід дістатись до села Липовець, яке розташоване на відстані трохи більше 6 км від Лікіцар.
Дорога на вершину Полонини Руна з Липовця має довжину близько 16 км. Цю відстань можна подолати і пішки. Тож пішохідний маршрут з Лікіцар на вершину Полонини Руни можна спокійно здолати упродовж дня з поверненням на ночівлю в село. З вершини відкривається неймовірний вид на Карпати. Фото цих краєвидів виглядають, як витвір мистецтва.
Ще один пішохідний маршрут на полонину починається з села Лумшори, яке знаходиться на відстані майже 12 км від Лікіцар. Якщо рухатись цим шляхом, то дорога туди і назад займатиме приблизно 5-6 годин. Довжина шляху становить 22 км, а перепад висоти близько 600 м.
На Полонині Руна можна спостерігати за кіньми гуцульської породи, яких розводить фермерське господарство.
Фото: Коні гуцульської породи (hutsulkoni.com)
Крім одноденного туру на Полонину Руна з села Лікіцари можна вирушити і в більш тривалі подорожі по горам. Варто пройтись по хребту Діл, досягти Малої Голиці (1184 м), Ясенової поляни і Лютянської Голиці (1375 м). А далі перейти через полонину до могутнього водоспаду Воєводин на висоті 860 м над рівнем моря. Поруч розташовані цікаві для сходження вершини Руна-Плай (1227 м) та Менчул (1998 м).
В селі Лікіцари немає чанів чи будь-яких інших спа-процедур, як у Лушморах. Але тут розташоване мінеральне джерело "Кадуб", навколо якого облаштована капличка. Вода має надзвичайний смак та лікувальні властивості.
Відвідуючи мальовниче гірське село Лікіцари, кожен турист певною мірою долучається до справи його порятунку від зникнення з карти України.
Нагадаємо, ми писали, які унікальні ремесла збереглися у Карпатах до наших днів і чому туристам варто спробувати повчитися їх на майсер-класах.
Також ми розповідали, як українські Карпати стали центром активного туризму.