Село Лисичово Хустського району Закарпаття славиться тим, що тут знаходиться єдина в Європі діюча водяна кузня-музей "Гамора". Сьогодні оточена плетеним парканом одноповерхова водяна кузня – визначна пам'ятка ковальства й осередок культурного життя Закарпаття.
TRAVEL РБК-Україна з посиланням на портал про подорожі Go-To.Rest розповідає про те, чим унікальна ця туристична атракція регіону.
Перша письмова згадка про село Лисичово відноситься до початку XV століття. Вже в 1418 році сільська церковна громада отримала свою печатку.
З 1760-х років на місці кузні "Гамора" протягом майже цілого століття діяла паперова фабрика (папірня), яка належала графам Телекі. Верстати цього великого промислового об'єкту приводилися у дію силою води, яка рухала вісім валів фабрики. Папірню було обладнано 3 валами і 3 коритами.
Обсяги виробництва було суттєвим для тих часів. Так, у 1772 році тут вироблялося 164 вязки паперу різних сортів. Протягом 1780-1825 років папір, який тут випускали, оздоблювали водяними знаками із зображенням родинного гербу власника та літерами "G" і "T" (Grof Teleki).
Точна дата заснування кузні в селі Лисичово невідома. Втім історичні джерела доводять, що "Гамора" розпочала свою діяльність майже два століття тому орієнтовно 1850-х роках. За іншими даними папірню переобладнали в кузню пізніше – в 1873 році. Так чи інакше діяльність кузні Гамора розпочалась в другій половині XIX століття.
На кузны здебільшого займалися виробництвом сільськогосподарського реманенту. Підприємство виробляло коси, лопати, мотики, багри тощо. З часом кузня почала вдосконалювати своє устаткування та розширювати виробництво. Протягом першої половини XX століття щорічно у “Гаморі” вироблялося понад 100 вагонів литва, а також 120 000 лопат і мотик. Першими майстрами, які забезпечували діяльність "Гамори", були словаки.
Задля забезпечення молотів кузні рушійною силою перегородили річку Лисичанку греблею і вирили канал. На зорі XX століття механзми кузні приводились у рух за допомогою пяти водяних коліс з потужністю 8 кінських сил кожне. В ті часи “Гамора” забезпечувала роботою 15 ковалів з такою ж кількістю помічників, інженера, управителя, обліковця і комірника.
Лопати, мотики, сокири, підкови виготовлені на "Гаморі", експортувалися до Угорщини, Румунії та тодішньої Югославії.
В чехословацький період історії Закарпаття “Гамора” досягла рівня від мануфактури до заводського виробництва. У якості сировини тут використовували поклади місцевої залізною руди з вулканічних туфів.
Найбільшого розквіту розвиток кузні досяг в 1949-1952 роках. У 1945 році кузню реорганізували Лисичівський ковальський завод “Сила”. На заводі люди працювали аж у три зміни, а кількість робітників досягала 40 чоловік. Крім того, у 1947-1963 роках тут працювала мала гідроелектростанція.
Є три основні версії походження назви кузні. За однією вона походить від слова Hammer, яке в перекладі з німецької означає молот. Дали цю назву кузні німецькі поселенці, які мешкали в ті часи у Лисичові. Навіть в наші дні корінні мешканці Закарпатської області великі молоти називають гамами. Друга версія виводить назву кузні від прізвища словака, який був засновником “Гамори”. Згідно з третьою – від українського слова "гамір", адже в кузні завжди шумно і гамірно.
Кузня в селі Лисичево має типову конструкцію, яка була широко поширена в німецьких і словацьких землях Австро-Угорської імперії. Попри те, що в схожі на закарпатську "Гамору" кузні збереглися в Німеччині і Словаччині, вони вже давно не використовуються за прямим призначенням.
Відео: Як працює кузня за автентичними механізмами (go-to.rest)
Тим часом унікальна особливість кузні на Закарпатті – те, що вона діє кожен день вже майже 200 років. Найбільшого розквіту вона досягла в 1930-х роках, коли вона входила до четвірку найбільших металообробних підприємств Закарпаття.
В ті часи аж до 1990-х років "Гамора" безперервно діяла на повну потужність. На короткий проміжок часу діяльність кузні була припинена внаслідок повеней 1998 і 2001 років, які зруйнували греблю в Лисичеві.
В кінці 2001 року за відновлення слави кузні взялись підприємці. Ними стали подружжя Віктора та Ольги Петровців, які взяли "Гамору" в оренду. Завдяки їх зусиллями було споруджено нову греблю і відновлено діяльність кузні.
"Гамора" знаходиться поблизу річки Лисичанка: завдяки її водам діють механізми кузні. Для приведення в рух величезних молотів, було облаштовано касню (канал) завдовжки 1 кілометр.
Ця система облаштована таким чином, щоб вода з Лисичанки завдяки каналу потрапляла в лотоки (дерев'яна споруда для зберігання води). Лотоки тримаються на дерев'яних стовпах, які називаються цванглі. Вода з лотоків ллється на колесо, яке є рушієм для молоту всередині кузні. Залишки води, витікаючи з лотоків, створюють невеликий водоспад.
Будівля основного будинку кузні стоїть на кам'яному фундаменті. Її довжина становить 31 метр, ширина – 8,5 м, висота – 7,8 м.
Цех, де власне діє кузня – це одноповерхова будівля без підвалу загальною площею 205 кв.м. Тут розміщено два молоти, що спираються на бруси та дубові стояки. Його рушієм слугує колесо, яке крутиться завдяки тиску води, яка стікає по дерев'яним жолобам. Один оберт колеса спричиняє 16 ударів молотом. Кількість ударів регулюється завдяки спеціальному конусу-регулятору.
"Серце" кожної кузні – піч. В печах “Гамори” за допомогою спеціальних міхів вогонь роздмухується до температури +1200 градусів цельсія. Ці великі печі в “Гаморі” називаються “коха”. Спочатку металеву заготовку (флек) розжарюють в цих печах. Далі завдяки великому молоту флек розплющується до необхідної товщини, а потім меншим молотом і ковальськими інструментами заготовку перетворюють у певний металевий виріб – лопату, мотику, кирку (сокирянку) тощо.
Кузня “Гамора” діє вже третє століття та є справжньою гордістю Закарпаття. У 2023 році її внесли до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Історія місцевого фестивалю сягає 1987 року. Тоді його проводили як районний фольклорний захід “На Гамору гуслі кличуть”. А вже наступного року його проводили за участі ковалів під назвою "Фестиваль ковальського мистецтва та фольклору”.
В 2007 році Всеукраїнська асоціація ковалів відродила цей чудовий захід і розпочала проведення в “Гаморі” щорічного міжнародного фестивалю ковальської майстерності.
У 2008 році тематикою фестивалю було обрано “Звук металу”, а у 2009 році – “Вода”. Фестиваль проводиться й зараз. Традиційно його організовують в останні вихідні червня. Зараз він проходить як фестиваль ковальського мистецтва і етнічної музики.
Всі предмети, які були створені на фестивалях, зберігають у дворі кузні. Особливої уваги заслуговує металічне дерево “Світло”, яке створили в пам'ять про ковалів Григорія Матяша і Петра Федоряка, які героїчно загинули на фронті сучасної російсько-української війни. Цей витвір мистецтва символізує мрію українців про перемогу й краще майбутнє.
Щороку фестиваль ковальського мистецтва в “Гаморі” відвідує понад 10 000 туристів.
Кузня “Гамора” крім діючого підприємства, також є музеєм. Вхід до нього вільний. Працює щодня з 08.00 до 16.00 годин. Але про свій візит до кузні варто заздалегідь домовитись з власником Гамори Віктором Петровці за телефоном +380679027721.
Поблизу села Лисичово можна віднайти різні варіанти проживання на різний бюджет. В Хустському районі багато приватних домоволодінь, міні-готелів, котеджів та великих готельних комплексів і санаторіїв.
Найдешевший варіантом проживання – житло у приватному секторі. Вартість – від 250 грн з людини за добу. Однак в цю ціну не входить харчування.
Найпростіші котеджі коштують від 700 грн за добу з людини, але їх варто бронювати заздалегідь. Садиби преміум-класу коштують від 3,5 тисяч гривень на добу. Ціни на відпочинок в готелях Хустського району починаються від 500 грн на добу за стандартний двомісний номер без харчування.
В цілому ціни на проживання і харчування поблизу села Лисичово досить прийнятні.
В самому селі Лисичово крім кузні “Гамора” знаходиься мурований храм святого Архістратига Михайла 1927 року побудови.
Поряд з селом – немало цікавих для туристів локацій для відпочинку в будь-яку пору року. Наприклад, Національний природний парк “Зачарований край”, де можна помилуватись дивовижними скелями та зробити неймовірні фотосесії.
Любителі термальних вод можуть оздоровитись в термальних водах села Велятино, або відвідати відомий курорт Шаян. Любителям старовинних замків та середньовічних храмів варто потрапити на екскурсії в містах Хуст і Мукачево.
Взимку поруч з Лисичово діє відомий в Закарпатті гірськолижний курорт Осій.
Подорож до кузні “Гамора” стане яскравою пригодою, яка познайомить вас з древньою магією ковальського мистецтва.
До речі, озеро Дідове розташоване в однойменному селі Берегівського району Закарпатської області. Звідси лише 5 кілометрів до міста Берегова. Це місце приваблює любителів пляжного відпочинку і цього літа може стати гарною альтернативою відпочинку на морі.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram