Дерев'яні церкви та гражди. В Україні показали архітектурні скарби заходу країни

В Україні розпочався проект-дослідження автентичних скарбів народної архітектури, яка захована подалі від головних доріг. Цикл документальних фільмів "Стріха" охопить всі регіони України.

Перша серія розповідає про спадщину і традиції заходу України, розповіли TRAVEL РБК-Україна автори проекту Ukraїner.

Народна архітектура – один із ключових елементів національної ідентичності

Мета проекту "Стріха" – розпочати публічну дискусію про традиційний український архітектурний код та способи його збереження. Це також про відчуття дому, прихисток і даху над головою, які багато людей втратили через війну, зазначають автори.

Цикл документальних фільмів складається з 5 великих серій, які розповідають про архітектуру на сході, заході, півночі, півдні та у центрі України. Документальний проект "Стріха" створений спільно зі студією Craft Story.

Перша серія присвячена унікальній архітектурі заходу України: гуцульська ґражда, дерев’яні церкви та відновлення старих хат.

Відео: Серія "Стріха. Захід" (youtube.com/Ukraїner)

"Шукаючи ключові елементи нашої національної ідентичності, до цього переліку маємо додати і народну архітектуру, яка дає уявлення, як свого часу жили українці, як формувалась їхня самобутність. І хоча народні майстри переважно залишилися невідомими, талановиті ремісники були у кожному селі, вони творили своїми руками оселі з характерними особливостями у різних регіонах", – розповідають в проекті.

На будівні традиції українців впливали насамперед географія, клімат та матеріал. У багатих на ліси регіонах зазвичай зводили дерев'яну архітектуру. У місцевості, де було багато глини, використовували її для спорудження житла. У місцях, бідніших на природні ресурси, робили дерев'яний каркас, який заповнювали, наприклад, сумішшю дранки, тобто очерету з глиною, як на Поліссі, де багато боліт. У степах будували мазанки. Дах крили очеретом, соломою чи ракушняком – тим, що завжди було під рукою чи росло неподалік.

В Україні збереглося 2500 дерев'яних церков

"Мистецтвознавець і дослідник дерев’яної архітектури Михайло Сирохман розповідає, що в Україні є близько 2500 збережених дерев'яних церков. Більшість із них зосереджена на заході країни. Дослідник каже, що на сході України збереглися лише поодинокі зразки дерев’яних церков, в центрі вони трапляються вже частіше, але у порівнянні із заходом їх небагато. До прикладу, лише Львівщина зберегла близько 800 дерев’яних храмів. Закарпаття ж може похвалитися найбільшою розмаїтістю стилів і форм сакральної архітектури", – додають в Ukraїner.

На Закарпатті традиційний спосіб будування сакральних споруд проіснував найдовше – аж до середини XX століття. Навіть церкви 1930-х років, останні з дорадянського періоду, є зразками народного будівництва.

"Народні майстри вміло могли вписати споруду в місцевий ландшафт, виразити її домінантою, наприклад, на пагорбі, прикрасити сакральними для тодішніх людей символами. Класичною українською церквою, притаманною для всіх регіонів, є тризрубна церква, яка поділяється на три секції, кожна зі своїм завершенням. У 2013 році вісім дерев’яних церков з України потрапили в список світової спадщини ЮНЕСКО. Попри архітектурну цінність і поважний вік, окремі з них досі покриті бляхою замість ґонту", – розповідають дослідники.

Давні хати і садиби намагаються зберегти і відновити

Якщо церкви мають шанси на збереження завдяки культурно-історичній цінності, то із житловими автентичними зразками складніше. Вони не є в реєстрі пам’яток архітектури та перебувають у приватній власності.

"За свідченнями етнографів, бойки будували дерев'яні хати з кругляка чи бруса, які поділялися на три приміщення. Житлове і господарське містилися під одним дахом. Такі хати могли мати галерею довкола фасаду під високим дахом з навислою солом’яною стріхою. Двері оздоблювали різьбою. Схожий вигляд мали лемківські хати. Їм робили додаткову стінку з дощок на фасаді – загату – у ній зберігали сіно, яке одночасно було теплоізоляцією", – розповідають автори проекту.

Гуцули теж у Карпатах мали вдосталь дерева, тож це було найкращим матеріалом для будівництва. Бідніші карпатці жили в курних хатах, заможні ґазди — у ґраждах (садибах – ред.). Ґражду огороджував суцільний дерев’яний паркан "вориння", який з’єднувався з хатою і господарськими приміщеннями, утворюючи замкнутий простір подвір’я. Гуцульські хати мали галереї-ґанки.

"Багато автентики було втрачено за радянських часів. Тоді навіть спеціально викупляли вишиті рушники, народні предмети побуту під приводом збору колекції до музею, а насправді палили, щоб знищити автентичну українську культуру. Тому більшість хат, якщо і збереглися, то їх знищив час і запустіння. Родина Смолінських у селі Вороняки на Галичині також зберегла стару хату 1860-х років під житньою стріхою і з глиняною долівкою. На ній досі є адресні таблички зі всіх режимів, починаючи від Австро-Угорської імперії. Зараз будівлю почав відновлювати праправнук перших господарів Володимир", – наводять одну з історій у серії "Стріхи".

Якщо дідівська оселя не збереглася, можна зайнятися відродженням чужої спадщини. Українці останніми роками дедалі частіше купують хати в селі. Так зробила й Адріана Вітер, яка з чоловіком та родичами перетворює Грушку біля Бакоти на "Мальоване село". Почали з хати, яку придбали у селі для себе, прикрасили її традиційним подільським народним розписом. Потім оздобили сільську криницю. Після цього замовлення почали сипатися від інших односельців.

Збереження батьківської хати є не лише пам’яттю та повагою до історії. Вона пов’язує покоління, зберігає тяглість традицій і не дає забути, ким ми є.

Нагадаємо, ми писали, як у Харкові реставрують архітектуру, зберігаючи історію міста.