Працівник "Азовсталі" розповів у музеї "Голоси мирних" як виїхав з Маріуполя

У перші дні повномасштабного вторгнення Максим з сім’єю ховався у підвалі свого будинку. Туди приходили люди, з родинами, тваринами, людьми похилого віку. Він згадує це ніби сюжет з фільму жахів:

"У замкненому просторі люди починали зі страху бачити якесь марево. Деяким уявлялося, що ворожі солдати заходять у двері. Деякі марили видіннями з минулого життя. Згадували тих, кого вже нема. Тварини втратили спокій, кидалися на господарів. Страшно було бачити мертвих сусідів. Свої домівки без вікон, дверей, даху..."

Родина приїхала до площі біля Драмтеатру в надії на евакуацію, але звідти ніхто не виїжджав. Сім’я Максима влаштувалася у спортивній школі неподалік. Коли росіяни знищили Драмтеатр, це було страшним потрясінням.

"Я запам’ятаю це на дуже багато років. Я міг там бути. Але там було багато інших дітей, людей... Пробачити таке - це надлюдські сили. Ні. І коли були обстріли мого підприємства, мого цеху, я бачив, як він горить - це начебто у тебе всередині щось палає. Ти втрачаєш частинку душі своєї. І не всі з мого колективу лишилися живими. Це дуже боляче", - каже Максим.

Одного дня до них зайшов сивий дідусь із села з-під Маріуполя. Він розповів, що є один шлях, яким можна виїхати... Максим згадує: це було як квиток на останній літак чи потяг. Родина вирушила у небезпечну подорож до свободи. І врятувалася.

Історія Максима Нотченка, який тепер працює на "Запоріжсталі", увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова. Ви знайдете її за посиланням https://bit.ly/3FiLIVr

Музей збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 85 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі музею https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.