Маша Єфросиніна: Чоловіки за кордоном опускають переді мною очі

— Машо, вітаю. Перед початком розмови ви сказали, що почали рідше з'являтися в соціальних мережах. Я думаю, що це навпаки. Зокрема й тому, що несеться багато срачів. Часто це може стосуватися й вас. Тому мені цікаво, як ви зараз реагуєте на хейт?

Зараз абсолютно по-іншому, ніж рік тому. Змінилася чутливість до цього. Раніше я переживала через те, що не можу пояснити тим людям, які масово та анонімно мене ображають, щось закидають, не знаючи правди.

Хейт зазвичай болісний, тому що люди до кінця не знають правду. Як усе зараз відбувається: щось "вкидується", ніхто не розбирається в суті чи розбирається з часом. Але коли воно несеться отаким тайфуном, як правило, вся картинка не деталізується. Не деталізуючись, вона завжди людину, яка, скажімо так, об'єкт хейту, просто стирає в порошок.

Звісно, коли трапляються такі ситуації, вони не безпідставні. Я про те, що є якась оказія. Але моє страждання завжди було в тому, що "Ну, почекайте, там же ж було отак", "Я ж не це сказала" тощо. Моя внутрішня борчиня за справедливість ніколи не знає, що робити в цей момент.

Я зараз дотримуюся позиції, що не треба виходити, виправдовуватися, і настане час, коли ти сам розповідаєш правду прямою мовою.

— За що ви відчували своє найбільше цькування?

Ви це знаєте. Мовне питання. Це було єдине цькування, яке змусило мене глибоко аналізувати природу людської агресії. Свої висновки я артикулювала в тому, що не встигла свідомо та швидко перейти з позиції, в якій ми жили до 24 лютого. В якийсь момент це стало викликати страшенно болісну реакцію, і я не відчула цей момент. Але обурення громадськості змусило відчути мене це достатньо швидко та гостро.

— Якби ви продовжили робити контент російською, а мовного скандалу не сталося б, чи почали б люди відмовлятися від вашого контенту? Як думаєте?

Не знаю. Думаю, що не так жорстоко і не так болісно, але все одно люди привернули б до цього увагу, більш лагідно. Це не стало б таким публічним розстрілом особистості.

— Окей, тоді ми не торкатимемося цього. Поговорімо про український шоу-бізнес, адже він, очевидно, змінився за час війни. Як ви особисто ставитеся до тих, хто виїхав, не повернувся, не озвучує чітко свою думку тощо? Наприклад, Олег Винник.

Знаєте, я відмовляюся від інтерв'ю здебільшого з причини того, що мені потрібно сідати та обговорювати людей. Я зараз не одягаю біле пальто з білими капцями. Я це справді не люблю й не любила все життя. Тому що я є саме тією людиною, якій перемивають кістки, скільки я себе пам'ятаю, навіть коли я не була публічною.

І я колись зрозуміла, що моє життя буде набагато екологічнішим, якщо я не буду нікого обговорювати. Я настільки знаю, що таке моральні травми, що не хочу травмувати ані себе, ані цих людей.

Єдине, що я можу сказати: у мене немає ворогів у шоу-бізнесі саме з цієї причини. Я ніколи нікому не переходила дорогу, ніколи ні з ким не конфліктувала. Так, мені кілька разів давали в спину, і ви прекрасно знаєте, хто. І я не бачу сенсу. Я настільки зневажаю людей, які це роблять (обговорюють інших публічних людей в інтерв'ю - ред.).

Коли був момент із мовним питанням, я багато чого дізналася про себе від своїх колег. Сказати, що мені стало круто - ні. Я плакала, й мені було боляче.

Ну коли артист втрачає все, що буде від того, коли я скажу, що це його вибір. Ви здивуєтеся, якщо Винник зараз збере "Олімпійський"?

— Ні. У нього все ще є фанати, слухачки.

А я здивуюся. Я не думаю, що прийдуть на "Олімпійський". От давайте ми з вами поговоримо, якщо він збере. Я тоді з вами поділюся своїм здивуванням.

От я дійсно живу в тих переконаннях, що люди не прийдуть на його концерт у тих кількостях, як приходили, що Влада Яму не посадять у "Танці з зірками". Тобто я вірю в те, що без наших із вами балачок люди самі зроблять висновки. Навіщо моя думка? Усе ж зрозуміло.

— Я все ж поясню, навіщо такі запитання, на мою думку. Шоу-бізнес змінився, зірки раніше вже не зірки зараз, з’являються нові імена. І мені здається, що в людей стається "ерор". Як до цього ставитися? Кого "пробачати", а кого - ні? І тому важливо, щоб звучали роздуми лідерів думок з того чи іншого приводу, аби було, на що спертися.

А тут я стану на сторону свого цеху. Ми з вами розпочали з того, що публічні люди - це найбільша та найпривабливіша мішень для цькувань. А чому? Тому що ми переважно присвоєні людьми собі. І всі вже отримали по пиці мільйон разів. Чому нас питали про це раніше?

Чому раніше мені ніхто не дав по морді, коли я працювала будь із ким з москалів на початку 2000-х? Чому мені телепродюсери говорили, що вони роблять нам рейтинги?

"Будешь сниматься с Лесей Железняк в одном сериале", яка сьогодні говорить, що вона ходила по Хрещатику, а їй нацисти в харю плювали там, виявляється, а не колекційне вино вона пила в мене вдома, розумієте.

Чому думка лідерів думок не була важлива, коли я кричала, чому не взяти наших, чому я граю другі плани? А мені відповідали: "Ти не рейтингова", рейтинговою була руснява акторка.

За все сьогодні, що вилізло нарешті за 30 років, чомусь відповідають зірки. Тому я прошу знизити рівень прискіпливих дорікань до зірок. Я нікого не виправдовую, сама наробила купу помилок, якщо оглядатися назад. Але треба жити сьогодні, не минулим. Треба розуміти свої помилки та ні в якому разі, дивлячись, яку ціну ми за це платимо, не повторювати їх у майбутньому.

— А як тоді може змінитися ставлення українців до знаменитостей з огляду на війну та уникнення публічних обговорень?

Будьмо чесними: вони все одно будуть (публічні обговорення, засудження тощо - ред.). Кожен знає свої помилки, кожен прекрасно відчуває сьогодення. З публічних людей особливо, тому що ми всі під прицілом. Даючи це інтерв'ю, я сиджу під прицілом тих, хто мене любить і тих, хто мене ненавидить. Усе. Це нова норма.

Після війни до кожного з нас будуть ставитися точно по-іншому, не так, як до великої війни. Але як - це буде формуватися зараз відповідно до нашої поведінки, висловів, позиції, совісті та морального компаса, який ми транслюємо діями, а не словами.

Мені здається, що час постійного словоблудства пройшов, сьогодні за тебе говорять твої дії. Мені своє робити, говорила моя мама.

— Машо, ми з вами вже поговорили про ставлення до колег, але я все ж не можу не запитати про одну ситуацію. Вона стосується вашого товариша та колишнього співведучого Юрія Горбунова. Наприкінці липня у своєму Instagram ви написали, що ця людина "припинила особисто для вас існування ще у 2021 році". Сам Юрій відмовився розповідати про конфлікт, натомість передав "естафету" вам. То що ж між вами сталося?

Чому я це написала, це важливо розуміти. Я була в дорозі, виїжджала з України збирати своїх дітей по Європі та звозити їх на море, бо я їм пообіцяла 10 днів з мамою. До чого такі деталі? Я три дні взагалі не заглядала в телефон. У мене є зідзвони з чоловіком, близькі знали, що я буду поза зоною під час дороги.

Маша Єфросиніна розірвала дружбу з колишнім колегою та товаришем Юрієм Горбуновим (скриншот: Styler)

Одним словом я була три дні без телефону. І от ми добираємося до нашої кінцевої цілі, мені не до телефону. Я мама, я у відпустці. Якось зранку я відкриваю Instagram і бачу, що скільки б я не гортала ті повідомлення, там всюди про Горбунова.

Я читаю, що я не висловилася про нього, про Винника, про бруківку та викрадені мільйони, щось про Монатіка, щось знову про Каменських. Але, звісно, історія з серіалом переважала.

І я роблю таку штуку. Пишу допис, мовляв, люди, я буду висловлюватися тоді, коли захочу, я точно не буду брати участь в усіх срачах. У цей момент мої особисті повідомлення - це пекельне коло, де усі зірки повинні бути повішеними на Майдані за висловлювання, дії, разом із Кличком, а я не висловилася. Бо так сталося, що в мене відпустка з дітьми. На це я, виявилося, права не маю.

Допис зі сторінки Маші Єфросиніної (скриншот: Styler)

Я пишу цей допис і забуваю про це. Мені телефонує менеджерка й каже, що в коментарях мене звинувачують у тому, що я вигороджую Юру в тому скандалі.

І коли я начиталася тих 3 000 коментів того, що я ледь не союзниця Юрія Миколайовича в цій схемі, я просто написала: "Та від'їб*іться з ним". Усе, що в мене залишилося, це показувати, що ви, люди, навішуючи на мене якусь свою правду, геть зовсім її не знаєте.

Я написала це, щоб показати, що ви не знаєте і ніколи не дізнаєтеся всієї правди. І на цьому крапка. Якби я хотіла, щоб це стало публічним надбанням, я б це дуже давно зробила. А отак, як він сказав, що нехай Маша говорить, це як правило говорять люди, які не хочуть, щоб правда розкрилася. Тому йому з цим жити, мені точно нецікаво це обговорювати.

— Добре, це ваше право. Але в мене виникло таке запитання. Чому коли щось стосується інших людей, їхніх дій, мішенню стаєте саме ви?

Якби ви мені відповіли, я була б дуже вдячна. Тому що ми з моєю командою були вражені. Я надіслала своїй піарниці й написала, а чого я повинна зараз про Кличка, про бруківку, про Винника. Він відмовляє мені в інтерв'ю стільки, скільки я ті інтерв'ю роблю. Він був ледь не першим, до кого ми звернулися, він досі відмовляв. Ну, ми вже власне не просимо про це.

У мене є припущення, чому саме я. Усі розуміють, що я намагаюся не брехати. Якщо ти не хочеш щось розповідати чи будеш брехати, краще не йди на інтерв’ю, бо все видно. Я сама інтерв'юерка. Усе видно навіть по мові тіла.

І коли я в емоційному пориві щось чесно публікую із жагою донести якусь правду, я в ці моменти хочу, щоб люди думали, а не додумували. Допис може трактуватися по-іншому. Я, знаєте, скоро буду робити розбори своїх дописів. Коли в мене трапляються емоційні штуки, люди розуміють, що мені болить.

Коли сьогодні ми дуже чесно показуємо свою вразливість та біль, це викликає бажання повірити цій людині. От я кажу, що я досі не знаю, як давати інтерв’ю та говорити публічно про свого чоловіка, бо я вкрай вразлива. Я стаю як оголений нерв. От я й не говорю, бо мені важко.

Я намагаюся бути чесною, і я бачу багато болю. Бачачи багато болю та багато історій, я не відокремлена від людей, які мене читають. І вони хочуть, щоб я висловилася.

— Чи змінили б ви свій статус із публічної людини на просто громадську діячку?

Тоді я не зможу займатися суспільною діяльністю. Кожна жінка, яка переступає поріг центру, каже одну й ту саму фразу: "Я не вірила у психологів, але Маша сказала, що треба. Я вірю Маші".

Якщо говорити більш серйозно та детально, все, що мені вдалося зробити на сьогодні у соціальному плані, це завдяки тому, що я використовую усі свої ресурси трансляції для тих меседжів, які туди закладаю.

У грудні минулого року мені заблокували акаунт в Instagram. Сторінка просто зникла за так звану мову ворожнечі, за кількість постів про бункерну зал*пу цю. Буде брехнею сказати, що я ніколи собі це не уявляла. І для будь-якої людини, в якої понад мільйон підписників, це страшний сон. Взагалі будь-яка кількість підписників зароблена важкою працею.

Перша думка, коли я не знайшла свій акаунт: "А як ми будемо збирати гроші, а як я буду привертати увагу до проблем війни?" З одного боку я за себе дуже заспокоїлася, що в мене немає залежності. Потім я звичайно плакала, всім дзвонила. Я все тоді пережила. Але перший імпульс, що мені повністю відрізали можливість допомагати.

Тому я не хотіла б (змінити статус із публічної людини на громадську діячку - ред.). Я не можу сказати, що я страждаю від публічності, це не так.

Єдине, з чим я не погоджуюся сьогодні, що я несу моральну відповідальність за дії кожного свого колеги, за дії кожного корупціонера, гвалтівника, в якого має розірватися статевий орган. Я не можу фізично нести відповідальність і тим паче привертати до покарання кожного з цих людей, як цього вимагає моя аудиторія. Це неможливо фізично, не говорячи про те, що я не відповідальні за це органи.

Але на всіх територіях, де я можу викривати всю тематику, я це роблю.

— Маша Єфросиніна сьогодні - це хто? Інтерв'юер, телеведуча, громадська діячка, мама та дружина...

А важливо давати визначення сьогодні?

— А як ви себе позиціонуєте?

А я не визначаю.

— Ви всі оці ролі?

Бачите, щось змінилося під час цієї війни.

Сьогодні під час великого повномасштабного вторгнення на момент, коли страшна кровопролитна війна триває 1,5 року, я вважаю себе людиною, яка використовує свою публічність, зароблену довіру жіночої аудиторії, свої сили, енергію, ресурси задля кількох речей: допомагати жінкам, про яких мало хто піклується, і вижити психологічно самій.

За рахунок фонду, Центру, YouTube, материнства, побачень із чоловіком я живу.

— Машо, ми поговорили про значну частину вашого життя, фактично вся ваша робота. З вашого дозволу я б хотіла перемкнутися на іншу вашу роль - мама та дружина. Відомо всім, що ваш чоловік служить у ЗСУ, і як би того не хотілося, я повернуся до срачів. Знаєте, помітила таку тенденцію, що коли відома людина чи рідна людина знаменитості добровільно йде на захист країни, їй прилітає.

От я пропустила. А що нам прилітає? Ми ж мовчимо про це взагалі.

— Під дописом, де йшлося про чоловіка, я знайшла такий комент: "Заспокойтеся. Пішов служити в батальйон "Пуща водиця". Там ніхто не гине. Це все на майбутнє, щоб потім в резюме було, що служив у ЗСУ. Може, міністром буде".

Бачите, я читаю коменти, коли мені звертають на них увагу. А таке… А хто написав? Ця людина має відношення до моєї родини?

— Я не знаю. Вочевидь, це ваш підписник. Я не знаю цієї людини. Просто перший коментар під дописом. Яка ваша перша реакція на таке?

Коментар під дописом Маші Єфросиніної (скриншот: Styler)

Моя перша реакція? Мене за це вб'є моя піарниця. Вона забороняє мені матюкатися. Сергій Притула каже: "Ти така красива. Ти королева, а ти матюкаєшся". Пішов нах*й. Чи вона, чи він. Нормально? А як я можу на це реагувати? Хто ви такі?

Горить тобі дупа. Не пише Єфросиніна про чоловіка. Напиши: "Маша, чого ви не розповідаєте про вашого чоловіка?", наприклад. Ні, воно пише, що він у Пущі Водиці сидить. Ну, звідки ти це взяла? Це зовсім різні форми спілкування, тому я посилаю грубо.

Якщо вам цікаво, запитайте, де, але з повагою. Без поваги - окей, це ваше право, але не треба писати наклепи. От щодо моєї родини, я багато отримую з цього приводу. Але мені чхати, я жива людина, і зараз я дуже вразлива в цьому плані.

Мій чоловік служить у 112-й бригаді в прифронтовій зоні вже понад рік. Він офіційно в ЗСУ, свого часу пішов добровольцем. Сьогодні він уже командир бригади, в його підрозділі понад 100 людей. Вони займаються радіоелектронною боротьбою, БПЛА та дронами. Вони фізично за рахунок технологій знищують ворожі цілі, і я ним пишаюся.

Мені було важливо про це сказати. Чим довше я буду мовчати, тим більше буде отакого лайна в коментах. Я сподіваюся, що люди почують мої офіційні дані та відчепляться.

— Ви раніше сказали, що не повинні відповідати за корупційні скандали, нести відповідальність замість компетентних органів. А як реагуєте на всі ці повідомлення про корупцію, коли ваш чоловік військовий і ці гроші фактично могли б піти їм на забезпечення, а їх витратили на умовний будинок у Монако?

Боляче реагую. Я навіть на чоловіків у Монако боляче реагую. Я дружина свого чоловіка. Ми з вами взяли та пересадили мене зі стільця Маші Єфросиніної, яка повинна відповідати за кожне своє слово, у стілець звичайної жінки свого чоловіка, який сьогодні ризикує своїм життям щодня та без якого ризикують залишитися двоє наших дітей.

Тому мені важко говорити. Тому що будь-яке моє слово буде трактуватися як слова Маші Єфросиніної, а я не хочу. Тому я болісно реагую на чоловіків у Монако, болісно реагую на п'янки, на те, що люди удають, що війни немає, на те, що говорять: "Я так втомилася від цієї війни, не хочу, не читаю".

Болісно реагую, коли чоловіки під спідницями своїх жінок виїжджають. Але, пересідаючи на стілець Маші Єфросиніної, яка має розум, досвід і розуміння того, що тут світ достатньо різнокольоровий і калейдоскопічний, знаю, що в кожного тут є своє пояснення. І, можливо, під спідницею він виїжджає, тому що там хвора дитина. Або жінка поставила вибір: ти або виїжджаєш з країни, або розлучення. Я ж багато бачу, як жінки шантажують своїх чоловіків.

Чоловік Маші Єфросиніної Тимур служить у ЗСУ (фото: instagram.com/mashaefrosinina)

Коли ти починаєш розбирати кожну долю, ти бачиш світ достатньо об'ємно. Коли ти бачиш скільки жінок йдуть від своїх чоловіків, які залишилися в Україні, ти думаєш, блін. Знаєте, у мене горе від розуму. Я бачу стільки доль.

Я як Маша Єфросиніна є колекціонером жіночих доль. Не в цинічному плані, а в тому, що переді мною просто калейдоскопічна картина того, як по-різному всі люди реагують на війну. І тут немає чорного та білого. Тому я як громадянка, як журналістка, хочу сказати, що кожному з цим жити. Це буде на його совісті.

Я бачу як чоловіки за кордоном опускають переді мною свої очі. Бачу. І відходять, коли мене впізнають.

Зараз Тимур у відпустці, і ми зранку разом п’ємо каву. Він багато чого розповідає, ну точніше дещо. У ці дні мені звичайно важко кудись піти й десь бачити якісь вечірки. От нас на кілька запросили, а я не можу. По-перше, я краще проведу з ним цей час, бо його хочеться відігріти, обійняти. А по-друге, я не хочу перетворюватися на ту жінку, яка буде всіх у чомусь звинувачувати.

— Ви згадали про вечірки, і мені на думку спала історія з хлопцями з Івано-Франківська, які напоювали чимось дівчат, а потім публікували відео з цих вечірок у соціальних мережах. Тоді неслося про те, щоб відправити їх на фронт як покарання. Як ви до такого ставитеся?

Це дуже важке питання. Вчора Тимур розповідав мені історію, як один хлопець із підрозділу пішов сам добровольцем на війну, пройшов навчання. Ті, хто пройшли навчання, вони не завжди готові піти на штурм відразу. А цей хлопець відразу викликався, мовляв, мій тато був штурмовим, і я хочу. У перший же день він загинув.

Для мене такі хлопці, які бачать, скільки загинуло наших за півтора року, бачать реальність війни, корупцію, ставлення тощо, та хлопці-гвалтівники - це як паралельні світи. Я не знаю, як вони співіснують. Один гвалтує, а другий, знаючи, що він загине, каже: "А я піду". Тому на ваше питання мені важко відповісти.

Як жінка та громадянка України, я точно знаю, що їм вручать повістки, потім їх відмажуть, а потім під спідницями вивезуть. Така реальність, бл*ть, у нас.

Я не хочу кидатися зараз словами, що вони не заслуговують ЗСУ чи їм треба повістки. Я так не мислю, я трохи глибше в цьому. Мені просто хотілося б, щоб не було таких чуваків як івано-франківські гвалтівники.

Мені просто хотілося б, щоб їх покарали й вони були за ґратами. А знаєте, чому? Не тому, що я зла. А тому, що багато потенційних гвалтівників не зроблять того, що вони зробили з тими дівчатами. Бо покарання сьогодні - це сигнал для всіх потенційних тварюк.

— Як тоді можна змінити ось це паралельне існування двох світів? Очевидно, що разом вони не зможуть.

Я цього дуже боюся, що в нас може вийти повний безлад. Це навіть не безлад. Але я думаю, що якщо не припиняться ці гвалтівники, військкоми, бруківка та мільярди, які зникають невідомо куди, мій Тимур піде за це боротися. І таких як він багато, і союзників, і побратимів. Вони там не за те зараз завойовують усі хвороби, травми, бачать смерть, вбивають самі.

Мій Тимур з тонкими пальцями піаніста, людина з трьома вищими економічними освітами, а в минулому людина, яка винайшла неймовірно простий антикорупційний закон, і його знесли з посади керівника комісії з фондового ринку цінних паперів, тому що він робив антикорупційні закони. Він уже цього не подарує. Я бачу це в очах його побратимів. Вони не будуть це терпіти. Але якою ціною - я не знаю.

Я якось вийшла на зв’язок з Тимуром і ззаду нього сиділи його підлеглі. Один там просто мегамозок в ІТ, інший - відомий журналіст, третій - серйозний бізнесмен, який вилікував свої хвороби, щоб служити. І вони питають мене: "Ну шо там, мала?" Вони не хочуть розповідати мені, як у них справи. Це мій час, коли я розповідаю, і ми теревенимо.

Тимур мені каже, що я повинна (висловлювати свою думку для громадськості - ред.), що мене слухають, але я не завжди встигаю перестрибнути з дружини в громадську діячку. Але добре, що є інтерв’ю, і я можу пояснювати свою позицію.

Головне не зламатися. От коли в липні минулого року на мене понеслося, а я не схопила, першим мені подзвонив Притула. Він сказав: "Буде гаряче. Тобі зараз буде капець. Про одне прошу: не здумай зламатися. Не подаруй їм це".

Усі, хто мене люблять, знають, що допоки я не зламалася, я не зупинюся.