Хто такі зумери й чим вони відрізняються від міленіалів? Як нові покоління будують кар’єру, чому не довіряють банкам, не хочуть заощаджувати і не мріють про власне житло? А також, як молодь, яка виросла зі смартфоном у руках, може змінити світ, – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
Зумери та міленіали – покоління, які формують сьогоднішні тренди й задають тон майбутньому України. Вони по-різному дивляться на кар’єру, гроші та стиль життя. Перші зароблені гроші у Tik-Tok, тяга до технологій та задоволення "тут і зараз" – звичні речі для молоді, які так лякають старші покоління.
РБК-Україна розпитало доктора економічних наук, завідувачку відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Людмилу Черенько про те, чим відрізняються ці дві генерації, як війна й криза впливають на їхні фінансові звички, кар’єру, життєві цінності й чого можна від них очікувати далі.
– У чому основні відмінності зумерів від міленіалів з погляду поведінки та цінностей?
– В одному із досліджень міленіалів назвали "дух свободи", а зумерів – "екосвідомість". Це основне, що їх відрізняє. Звичайно, у них багато спільного, бо обидві категорії – це молоді люди. Зумери народились в новому тисячолітті (з початку 2000-х), а міленіали (умовно вважається з 1983 до 2000) – вже дорослішали у цей час. Вони також зростали в час новітніх технологій, коли перевернулась технологічна свідомість.
Зумери – дуже молоді люди, які повною мірою ще не змогли себе проявити. Ми можемо лише здогадуватися, як вони будуть у майбутньому реалізовуватись, оскільки їм у переважній більшості ще нема 25 років. У вимірі сучасного світу вони вважаються дітьми.
Зумерів характеризує більш загострене відчуття справедливості, ніж у міленіалів. Ті зосереджені на своєму виборі і його правильності, на самореалізації, а от зумери більш чутливі до всього. Вони опікуються проблемами зміни клімату, гендерною рівністю. Це покоління альтруїстів.
У приватному житті серед них поширене вегетаріанство, свідоме споживання, використання екошкіри. Зумери – позитивно-прагматичні люди, а міленіали – життєво-прагматичні.
Вважається, що зумери – це високотехнологічне покоління і воно може здійснити технологічні прориви, оскільки зростало зі смартфоном у руках. Бо до чого старші покоління у навчанні йшли важкими шляхами, зумери скорочували ці шляхи, не витрачаючи багато часу на пошуки інформації. Вони краще і швидше засвоюють технологічні речі, бо їм не треба їх вивчати, вони у них ростуть.
Взагалі, поняття покоління досить умовне. Американці проводили дослідження, як покоління ідентифікують себе. Так майже 90% бейбі-бумерів (народжені у 1940-х – на поч. 1960-х) визначають приналежність до свого покоління, а більшість зумерів навіть не розуміють, про що йдеться.
– На що звертають увагу міленіали і зумери при пошуку роботи? Як вибирають професії?
– При виборі професії нема чогось характерного для покоління. Є певні трендові спеціальності, але важко сказати, чи вони пов’язані зі специфікою розвитку країни чи глобальним ринком праці.
Зумери так не заточені як міленіали на розподілі між ручною працею та розумовою. Якщо міленіали успадкували від попередніх поколінь прагнення роботи в офісі, то зумери скоріше виберуть роботу, яка відповідатиме їхнім уявленням і принципам, але менше акцентуватимуть на характері праці.
Зрозуміло, що з кожним поколінням змінюється спектр і структура професії. І, відповідно, змінюються прагнення: що конкурентне на ринку – те й вибирають.
Дослідження показали, що 46% зумерів хотіли б працювати у тій компанії, яка турбується про екологію й сучасні світові проблеми.
Якщо буде вибір між двома аналогічними вакансіями, вони виберуть компанію, де піклуються про ці питання, навіть якщо там буде менший заробіток.
Це те, чого не скажеш про міленіалів. Ті більше налаштовані на гарні заробітки. Але вони менше, ніж попередні покоління, хочуть бути найманими працівниками. У них тяга до самозайнятості, підприємництва, роботи онлайн. Певною мірою вони хочуть бути більш відокремленими від соціуму.
Взагалі, у світі 10-15% людей мають вроджені здібності до підприємництва, решта – більше схильні бути найманими працівниками. Тож є думки, що у зумерів буде більш розвинена підприємницька жилка, ніж у попередніх поколінь. Але ще важко сказати, як вони реалізуватимуть це далі.
– Наскільки ця тяга до власної справи корелюється з фінансовою успішністю?
– З того, що ми дослідили, обидва покоління в Україні схильні уникати фінансових установ. Якщо старші не довіряють банківській системі чи бояться нових цифрових речей, то молодь це технологічно не лякає. Але вони все одно уникають фінансових установ, бо банки – це або кредит, або депозит, або ще страхування чи інвестування. До речі, міленіали і зумери розглядають інвестиції, але це в нашій країні не дуже поширена практика.
– Те, що молодь мало довіряє банкам і не хоче накопичувати гроші, якось вплине масштабно на країну?
– Зумери ще можуть змінитися, а от міленіали дуже схильні до інвестування, зокрема у житло. Для нас після радянської травми це питання дуже чутливе.
Скажімо так, міленіали – це перше покоління орендарів. І це так в усьому світі. За кордоном, власники житла – це тільки близько 10% міленіалів, 90% – орендарі. Вони заточені на винаймані квартири не тому, що їм не вистачає грошей на власне житло, це просто їхнє бачення світу.
Тобто, якщо трактувати міленіалів як "дух свободи", то власна нерухомість – це певна несвобода, бо тоді вже маєш прив’язку до місця.
У нас це особливо важливо, бо ми не мали культури оренди як такої. Хіба у великих містах і то відсоток орендарів був низький.
До повномасштабної війни лише 5% домогосподарств жили в орендованому житлі і лише коли з’явилось багато внутрішньо переміщених осіб, то у 2023-му у нас було вже 10% орендарів. Зростання вдвічі відбулося тільки після таких карколомних подій.
Тобто міленіали згодні жити в орендованому житлі, на відміну від покоління Х (народжені з 1965 по 1980 роки), які хотіли тільки власне житло. При цьому міленіали – це перше покоління в Україні, яке розглядає нерухомість, як вдалу інвестицію.
Цікаво, що змолоду вони дуже хотіли вирватись від батьків, знову ж таки проявлявся "дух свободи". Але дослідження показують, що 30-40% через роки вони повертаються до батьків. При чому роблять це з абсолютно прагматичних міркувань, бо їм так комфортно, а не тому, що їм не вистачає коштів, як у поколінні їхніх батьків, які були змушені жити зі старшими через брак ресурсів.
Як буде із зумерами – ще не визначено, бо у них тільки відбувається процес встановлення. Оскільки вони більш технологічні та просунуті, то у них є можливість по-іншому дивитись на життя. І зараз важко прогнозувати, якими вони стануть, тим паче під впливом війни…
– Наскільки зумери відповідально ставляться до грошей? Чи можна їх назвати фінансово грамотними?
– Вони 100% фінансово грамотні, а про ставлення до власних грошей ще зарано говорити, бо більшість живуть з батьками. Переважно, це ще діти – школярі і студенти.
Багато відзначають ще й те, що зумери часто починають заробляти у дитячому віці завдяки сучасним технологіям. Взагалі, ми живемо в епоху зміни уявлень про цінності покоління. Те, що ми раніше вважали нормальним, до чого прагнули, вже зараз неактуальне. Навіть те ж саме пенсійне страхування. Є багато таких речей, про які покоління змінюватимуть свої уявлення, зокрема про потоки грошей.
– Зумери тягнуться до стабільності чи навпаки готові ризикувати заради перспективи?
– Усі дослідження свідчать, що вони не хочуть відмовлятись від сьогоднішніх задоволень. Наприклад, робити певні накопичення, заощадження. Вони живуть повним життям. І, до речі, для міленіалів характерно теж було, що вони дуже мало робили заощаджень.
Було дослідження, на чому почали економити українці в умовах повномасштабної війни. Найбільше стали скорочувати витрати представники покоління Х, на другому місці – міленіали, а тоді вже зумери. Вони найменше скоротили витрати на відвідування закладів харчування, покупки бутової техніки, електроніки.
Але вони більше, ніж міленіали, економили на косметиці і засобах особистої гігієни. Це свідчить, що люди прагнуть у першу чергу бути внутрішньо задоволеними. Не зовні виглядати так, як би від них очікували, а бути внутрішньо спокійними і врівноваженими.
А от для покоління Х важливо, що про них казатимуть інші – це більше життя на зовні.
– Тобто можемо говорити, що на зумерів менше впливають соцмережі та оточення?
– Вони дуже впливають на міленіалів. Це якраз покоління, яке повністю у своєму виборі довіряють соцмережам. Зумери теж реагують на оточення, але довіряють тільки улюбленим блогерам і замкнутому колу друзів.
Я б сказала, що це повернення до довіри тільки вузькому колу, як це було у їхніх бабусь і дідусів. Ті мали високий рівень довіри до найближчих і низький рівень до всіх чужих.
– Наскільки молоді покоління довіряють рекламі?
– Слабко. На міленіалів маркетинг мало впливає, а на зумерів тим паче. Якось я читала лекцію, як маркетологи використовують поведінкові ефекти, і аспіранти, серед яких більшість зумери, це й так розуміли, але не як вивчений матеріал, а просто на рівні відчуттів, бо виростали у цьому.
– Як пандемія, війна та економічна нестабільність впливають на молоді покоління?
– Ще важко сказати, яким буде вплив від поточних подій. Остання нашуміла історія була з тим, що дозволили виїзд за кордон чоловікам до 22-х років. Вважаю, це правильне рішення. Його треба було ухвалити раніше.
Свого часу це не зробили і зараз освітяни говорить, що це негативно вплинуло на вищу освіту, бо багато дітей виїжджають на навчання за кордон. У них перебудовується свідомість і потім вже мало шансів на їх повернення. А якщо дати можливість здобути освіту в Україні, то відбувається усвідомлення себе тут, з’являється розуміння власного вибору. Бо коли дитина виїжджає у 17 років – це вибір батьків.
Це дуже важливо для покоління зумерів, бо вони більш вразливі, коли на них тиснуть. Варто застосовувати "теорію м’якого поштовху" – її ідея в тому, що на людей не можна тиснути. У декого тиск може викликати опір. І це абсолютно неправильний підхід, коли держава намагається до чогось змусити, не пояснивши, яка користь від цього. А для покоління зумерів – це ще важливіше, бо вони повинні самі до цього дійти й усвідомити.
– Якщо значна часина зумерів повернеться з-за кордону, чи є загрози, що буде внутрішній конфлікт між представниками одного покоління?
– Це не те покоління, яке прагне конфліктів. Тут більш небезпечно, що вони не будуть вливатися в соціум.
– Чи готова держава і роботодавці адаптуватися до потреб зумерів в освіті і сфері праці?
– Нашій системі дуже важко адаптуватись до будь-яких потреб. Але загалом, коли одне покоління витіснятиметься іншим, то розуміння нових потреб буде приходити. І системи, хай повільно, але адаптуватимуться.
Прискорити цей процес у наших реаліях дуже складно, бо це все забюрократизовано. Має перебудуватись ставлення держави до всього, у що вона вкладається. Бо замало просто виділити гроші. І це, зокрема, стосується соціальних програм.
У теорії м’якого поштовху є цікавий термін "лібертаріанський патерналізм". В ньому містяться два терміни, які не поєднуються – один свідчить про повну свободу, інший – про абсолютний контроль. Новому поколінню зумерів важливіше, щоб прийшло розуміння на власному рівні і тоді позитивний вплив дасть більший ефект.
Лібертаріанський патерналізм – це підхід, який полягає у впливі на поведінку людей для їхнього ж блага, при цьому зберігаючи їхню свободу вибору. Концепція ґрунтується на тому, що інституції можуть створювати "архітектуру вибору", яка спрямовує людей до кращих рішень, не обмежуючи при цьому їхню можливість відмовитися від певного вибору.
Якщо покоління Х ще більшою мірою прислухались і підпорядковувались державі ще й через те, що частина їхнього життя припала на радянський період, то на зумерів вплинути буде надзвичайно складно.